Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 445/1149/17

провадження № 61-16800св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач-відповідач - ОСОБА_1 ,

відповідач-позивач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Глинянська міська рада Золочівського району Львівської області, приватний нотаріус Золочівського районного нотаріального округу Львівської області Плотиця Ганна Дмитрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та вселення.

Позовна заява мотивована тим, що спірний будинок АДРЕСА_1 позивач придбав та добудував разом із дружиною, після чого указаний будинок дружина подарувала дочці ОСОБА_2 . Остання створює перешкоди у користуванні ОСОБА_1 житлом, викидає його речі, відключила газопостачання та електропостачання.

Таким чином, просив усунути перешкоди з боку ОСОБА_2 у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 , зобов`язавши відповідача передати ключ від вхідних дверей, не змінювати замки від вхідних дверей без відома ОСОБА_1 , зобов`язати відповідача відновити електропостачання та газопостачання до даного будинку та зобов`язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні зазначеним житловим приміщенням.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Глинянська міська рада Золочівського району Львівської області, приватний нотаріус Золочівського районного нотаріального округу Львівської області Плотиця Г. Д., про визнання права власності на житловий будинок, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 безпідставно протиправно вселився у спірний будинок. Фактично позивач за первісним позовом не проживав у даному будинку до 05 червня 2017 року, будь-якого спільного побуту позивач та відповідач не ведуть уже понад 10 років

Таким чином, просила визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , яке зареєстроване згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 24475523, номер запису 493, в книзі 4, на підставі договору дарування, зареєстрованого у реєстрі від 29 серпня 2008 року за № 2521; визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим будинком та виселити його без надання іншого житла.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 04 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю позовних вимог; зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково; визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 ; виселено ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод. Суд виходив з того, що вселення ОСОБА_1 у спірне приміщення відбулося без згоди власника ОСОБА_2 шляхом проникнення у житло через вікно, факт чого зафіксовано правоохоронними органами, а відсутність реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за спірною адресою у будинковій книзі, а також відсутність згоди на його проживання у цьому будинку з боку власника житла, є підставою для відмови у задоволенні первісного позову.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Золочівського районного суду Львівської області від 28 серпня 2018 року скасовано та постановлено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково; зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні будинком АДРЕСА_1 , зобов`язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від замка вхідних дверей цього будинку; в решті позову ОСОБА_1 відмовлено; відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.Крім того, ОСОБА_2 не надала доказів на підтвердження систематичного порушення ОСОБА_1 правил співжиття, що робить неможливим для позивача проживання з ним в одному будинку, а також доказів застосування до нього заходів запобігання і громадського впливу, які виявилися безрезультатними. Суд установив порушення житлових прав ОСОБА_1 ,які підлягають судовому захисту шляхомшляхом надання ключів від замка вхідних дверей.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував того, що у будинковій книзі відсутня інформація про реєстрацію ОСОБА_1 у спірному будинку, відповідач не проживав у будинку до 05 червня 2017 року, спільного господарства сторони вели. Вказує, що сам факт реєстрації ОСОБА_1 у спірному будинку не дає останньому права на проживання в ньому, оскільки право власності на будинок припинилося у нього в 2009 році.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , подав відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстровали шлюб 09 травня 1987 року.

Спірний будинок придбаний за час перебування в шлюбі із ОСОБА_6 - колишньою дружиною ОСОБА_1 і матір`ю ОСОБА_2

29 серпня 2008 року ОСОБА_6 подарувала спірний будинок ОСОБА_2 , що підтверджується договором дарування.

15 липня 2009 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвано.

Установлено, що ОСОБА_1 з 1995 рокузареєстрований та проживає у спірному будинку.

Згідно Акту обстеження матеріально-побутових умов від 29 серпня 2017 року, складеного комісією Глинянської міської ради Золочівського району Львівської області, ОСОБА_1 проживає у будинку АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною третьою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно із частиною першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до статті 157 ЖК України, членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Житло має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, особливої ваги надається процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обгрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс в результаті застосування виселення (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, №30856/03, § 41 та § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Згідно із частиною першою статті 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб проводиться без надання іншого жилого приміщення.

Підстави для виселення, передбачені у статті 116 ЖК України позивач не зазначила.

Права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Отже, сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.

Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Установлено, що ОСОБА_1 , не є таким, що самоправно вселився до жилого приміщення, тому підстави, передбачені у тому числі й статтею 116 ЖК України, для його виселення відсутні. ОСОБА_2 не надала доказів на підтвердження систематичного порушення ОСОБА_1 правил співжиття, що робить неможливим для позивача проживання з ним в одному будинку, а також доказів застосування до нього заходів запобігання і громадського впливу, які виявилися безрезультатними.

Оскільки у справі, що переглядається ОСОБА_2 отримуючи будинок у дар знала про проживання в ньому ОСОБА_1 члена сім`ї колишнього власника цього житла, який є особою з інвалідністю ІІ групи та набула охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але тим не менше не виявила розумну дбайливість про інтереси ОСОБА_1 , не з`ясувала, чи відмовляється він від свого права користування жилим приміщенням, тому апеляційний суд обґрунтовано частково задовольнив позов ОСОБА_1 , усунувши йому перешкоди у користуванні житлом та відмовив у задоволенні зустрічного позову, оскільки ні у ЦК України, ні у ЖК України не передбачена можливість виселення члена сім`ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК України та стаття 405 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) у постанові від 21 серпня 2019 року дійшла висновку, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на повагу до житла у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Отже, висновки апеляційного суду грунтуються на вимогах закону та досліджених матеріалах справи, оскільки судом встановлено порушення житлових прав ОСОБА_1 , які підлягають судовому захисту, вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним будинком шляхом надання ключів від замка вхідних дверей підлягають задоволенню. Вимоги про відновлення електропостачання та газопостачання будинку до задоволення не підлягають, оскільки це буде втручанням в дискреційні повноваження енергопостачальних організацій, які здійснюють забезпечення подачі енергоносіїв у передбаченому порядку.

Посилання у касаційній скарзі на відсутність у будинковій книзі інформації про реєстрацію ОСОБА_1 у спірному будинку не заслуговує на увагу, оскільки установлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований у спірному будинку про що має відмітку у паспорті.

Посилання власника будинку на те, що ОСОБА_1 не проживав у будинку до 05 червня 2017 року не підтверджено належними доказами у справі.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов