Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 447/1247/16-ц

провадження № 61-20926св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Калараша А. А., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Миколаївська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 09 лютого 2018 року в складі судді Карбовнік І. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Миколаївська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про визнання недійсними відмови від спадщини за законом, свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування його державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Миколаєві, Львівської області помер її батько ОСОБА_4 , який постійно проживав у житловому будинку АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок), який належав йому на праві приватної власності, згідно свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 21 березня 2007 року. Також в даному житловому будинку офіційно зареєстровані та фактично проживають: позивач разом із чоловіком та дітьми, мати (відповідач по справі) та рідний брат (третя особа).

За своє життя батько не встиг розпорядитися належним йому майном, і тому спадкування проводилося за законом. Спадкоємцями першої черги за законом були відповідачка, рідний брат ОСОБА_3 та позивачка.

Відповідачка просила позивачку не ділити майно по частках та відмовитись від прийняття спадщини за законом після смерті батька саме на її користь. Мати запевняла позивачку, що будучи його одноособовим власником, ніколи не порушуватиме питання виселення позивачки та її сім`ї зі спірного житлового будинку та обіцяла що вона подарує в майбутньому її дітям будинок.

Згодом, позивачка остаточно повірила усним обіцянкам рідної матері з приводу того, що вона зможе із дітьми проживати в будинку, користуватися ним, а аргумент матері щодо того, що вона подарує її дітям будинок в майбутньому остаточно переконав її відмовитись від належної їй частки, так як вона дбала про їх благополуччя та майновий стан в майбутньому. Тому, вона за 5 днів до закінчення шестимісячного терміну з моменту відкриття спадщини, а саме 09 жовтня 2014 року, відмовилась від прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_4 на користь матері ОСОБА_2 , подавши до Миколаївської державної нотаріальної контори відповідну заяву.

З того моменту, коли її матір стала єдиним власником житлового будинку, в якому позивачка проживає разом із чотирма неповнолітніми дітьми, відповідач разом із третьою особою ОСОБА_3 робить нестерпним спільне проживання в одному житловому будинку, постійно виганяє її сім`ю, зокрема дітей із житлового будинку, залякує, принижує їх, безпідставно кричить на них, ображає, порушуючи будь-які моральні засади суспільства, погрожує зняти її із дітьми із реєстрації за вищевказаною адресою, виселити, крім того, постійно принижує її з чоловіком в присутності дітей, в результаті - діти, особливо троє молодших перебувають у постійному страху, що негативно відбивається на їхньому психічному та фізичному здоров`ї та завдає їм непоправної шкоди, так як вони змушені разом із нею терпіти таку негативну поведінку їхньої бабці та дядька, насамперед виключно з огляду на те, що іншого житла в них немає. Протягом 19 років вона з чоловіком вкладали свої кошти, працю, зусилля саме в утримання та облаштування батьківського будинку, створивши там умови для належного проживання дітей, нормального провадження побуту, тощо.

Вважає, що відмова від прийняття спадщини повинна бути визнана недійсною в судовому порядку, оскільки вчинена під впливом тяжких для позивачки обставин, які проявлялись у складному психологічному стані, так як вона перебувала в глибокій емоційній депресії, спричиненій смертю батька, постійними сварками та непорозуміннями з чоловіком, наявністю на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, скрутним матеріальним становищем. Визначальним був також той факт, що мати пообіцяла подарувати будинок її дітям у майбутньому. Всі ці обставини у сукупності з юридичною необізнаністю позивачки спонукали її відмовитись від своєї частки у спадщині.

Вказаний правочин був вчинений позивачкою на вкрай невигідних умовах, насамперед з огляду на те, що вона відмовилась від права власності на частину житлового будинку, чим поставила під загрозу можливість проживання в ньому її сім`ї, і що найважливіше - її чотирьох неповнолітніх дітей, так як іншого житла у них немає. Даний правочин також знівелював всі вкладені нею і чоловіком в спірний будинок кошти та працю. Оскільки протягом усіх років проживання в ньому саме вони займались збереженням та покращенням його стану, у зв`язку з чим просила суд позов задовільнити її позовні вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 09 лютого 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , що була вчинена 09 жовтня 2014 року та подана до Миколаївської державної нотаріальної контори, як таку, що вчинена під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, серії та номер: 1746, виданим 26 листопада 2015 року державним нотаріусом Миколаївської державної нотаріальної контори Львівської області Недомірко Г. В.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 , здійснену державним нотаріусом Миколаївської державної нотаріальної контори Львівської області 26 листопада 2015 року, індексний номер: 26518359, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 листопада 2015 року.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 .

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності таких вимог, а також з того, що на момент звернення до нотаріуса позивачка не розуміла наслідки вчинення нею одностороннього правочину - заяви про відмову від спадщини, а тому така відмова підлягає визнанню судом недійсною. Визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом та скасовуючи державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірний житловий будинок, суд виходив з того, що дані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 09 лютого 2018 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 551,20 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви до суду першої інстанції.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що встановивши дійсні обставини справи, а саме, що відмова від прийняття спадщини була написана після смерті батька позивачки, у період конфліктної ситуації у сім`ї позивачки, що відбилося на стані її здоров`я, в тому числі психічному стані, а також внаслідок неправдивих відомостей повідомлених матір`ю позивачки із запевненням можливості безперешкодного проживання її особисто та членів її сім`ї у батьківському будинку, що в подальшому проявилося у втраті нею та членами її сім`ї єдиного місця фактичного проживання, де вона була зареєстрована з народження, тобто у втраті житла, а також з`ясувавши, що без наявності вказаних обставин нею добровільно та беззастережно не була би написана заява про відмову від прийняття спадщини, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про обґрунтованість позову, задовольнивши останній. Підтвердженням цього є також позовна вимога про усунення перешкод у користуванні житлом, яка не спростована відповідачем. При цьому, відповідачем не пред`явлено позов про визнання позивача та (членів її сім`ї) такою, що втратила право на проживання у згаданому будинку.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі

18 листопада 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 09 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Заявник зазначає, що позивач, діючи добровільно, без будь-якого примусу особисто у Миколаївській державній нотаріальній конторі Львівської області скористалась своїм правом відмови від спадщини після смерті батька ОСОБА_4 , про що подала заяву, яка була складена у присутності державного нотаріуса, який роз`яснив позивачці зміст статей 225 229-231 233 ЦК України, про що є відмітка у такій заяві. Позивач усвідомлювала значення своїх дій та розуміла обставини, що мають істотне значення. Нотаріусом роз`яснено позивачці право відкликати таку відмову впродовж строку для прийняття спадщини, однак позивач таким правом не скористалась.

Зазначає, що для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах та вважає, що позивач таких обставин не довела. Стверджує, що суди не зазначили в оскаржуваних рішеннях про докази, на підставі яких встановлені дані обставини та вважає, що суди прийняли рішення на основі припущень.

Під час розгляду справи, судом апеляційної інстанції, в порушення норм процесуального права, долучено до матеріалів справи психологічні обстеження позивачки, які існували на час розгляду справи судом першої інстанції, однак не були подані позивачкою до суду першої інстанції. Доказів на підтвердження об`єктивної неможливості заявити клопотання про долучення вказаних доказів у суді першої інстанції позивачкою не надано.

Доводи інших учасників справи

29 січня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кобрин Л. О. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Миколаївського районного суду Львівської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у січні 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду у складі п`яти суддів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 09 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суддів попередніх інстанцій не в повній мірі відповідають зазначеним нормам матеріального права.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_2 є дружиною, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - дочкою та сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 . Заповіт за свого життя ОСОБА_4 не склав. Сторони у справі є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 (а.с. 8, 10).

Із матеріалів спадкової справи встановлено, що 09 жовтня 2014 року приватному нотаріусу Луцького районного нотаріального округу Луцько О. М. подано заяву від доньки померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_1 про відмову від належної їй частки спадкового майна за законом на користь ОСОБА_2 (а.с. 12).

26 листопада 2015 року державним нотаріусом Миколаївської державної нотаріальної контори Львівської області Недомірко Г. В. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, серії та номер: 1746, та здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірний житловий будинок (а.с. 13-14).

З наданих суду апеляційної інстанції психологічних досліджень ЛОКПНД від 23 липня - 28 липня 2014 року та 26 лютого 2015 року, тобто проведених у період шестимісячного строку після смерті батька, коли позивачкою був вчинений оспорюваний правочин, судом встановлено, що ОСОБА_1 , зверталася з погіршенням психоемоційного стану, про що було зроблено висновок, відповідно до якого встановлено, що на перший план виступає зниження працездатності, інтелектуально-мнестичні та емоційно вольові порушення, асенізація; стан стресу і вираженої дезадаптації в особистості з вираженими тривожними рисами і схильністю до депресивних реакцій і нав`язливих станів; виявлено високий рівень тривожності та невпевненість в собі, викликані наявністю сильної стресової ситуації (а.с. 218-219).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини (згідно з частиною другою статті 1272 ЦК України). Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (частина друга статті 1274 ЦК України).

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу (частина п`ята статті 1274 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Звернувшись до суду з позовом про визнання недійсними відмови від спадщини за законом, свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування його державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, позивачка посилалася на те, що 09 жовтня 2014 року відмова від прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_4 була вчинена нею під впливом тяжкої обставини, а також на вкрай невигідних умовах.

За правилами частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою за наявності одночасно двох умов: під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Такий правочин характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв`язку з обставинами, що виникли пізніше.

За змістом статей 1273 та 1274 ЦК України заява про відмову від прийняття спадщини, в тому числі заява про відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи є одностороннім правочином.

Відповідно до частини шостої статті 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Тлумачення цієї норми у взаємозв`язку з положеннями частиною п`ятою статті 1274 ЦК України дає підстави для висновку, що в разі неподання заяви про відкликання відмови від прийняття спадщини протягом шестимісячного строку, така відмова може бути визнана судом недійсною за позовом сторони такого правочину (заінтересованої особи), виключно з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним відмови від спадщини за законом, а також в частині задоволення похідних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування його державної реєстрації, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відмова від прийняття спадщини була написана після смерті батька позивачки, у період конфліктної ситуації у сім`ї позивачки, що відбилося на її стані здоров`я, в тому числі психічному стані, а також внаслідок неправдивих відомостей повідомлених матір`ю позивачки із запевненням можливості безперешкодного проживання її особисто та членів її сім`ї у батьківському будинку, що в подальшому проявилося у втраті нею та членами її сім`ї єдиного місця фактичного проживання, де вона була зареєстрована з народження, тобто у втраті житла.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Так судами не враховано, що при підписанні заяви про відмову від прийняття спадщини, позивачка зазначила, що їй роз`яснено про безумовність та беззастережність її заяви про відмову від прийняття спадщини, а також право на відкликання цієї зави до закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини. Тобто позивачка як спадкоємець за законом скористалася своїм правом відмови від спадщини. Підписуючи заяву про відмову від спадщини з усіх підстав на користь своєї матері ОСОБА_2 свідомо позбавила себе права на частку у спадщині.

При прийнятті заяви ОСОБА_1 державним нотаріусом роз`яснено юридичні наслідки такої відмови та зміст статей 225 229-231 233 1273-1275 ЦК України.

Також, позивачкою не надано доказів на підтвердження обставин, які вплинули на неї таким чином, що спонукали її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах, а також існування таких обставин саме в момент вчинення правочину.

Також не доведено причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Позивачкою не доведено, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Судами не враховано, що недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв`язку з обставинами, що виникли пізніше.

Виходячи з зазначеного, доводи касаційної скарги в зазначеній вище частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірний житловий будинок - скасуванню, з ухваленням нового рішення в зазначеній частині про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні спірним житловим будинком, то такі вимоги колегія суддів вважає обґрунтованими, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення таких вимог.

Згідно статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Встановивши, що відповідач чинить перешкоди позивачці та її сім`ї у праві користування спірним будинком, в якій вони зареєстровані у визначеному законом порядку й проживають, не мають іншого житла для проживання, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні спірним житловим будинком. Крім того усунення перешкод у користуванні житлом, не спростована відповідачем.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає частковому задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 09 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в частині визнання недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірний житловий будинок - скасуванню, з ухваленням нового рішення в зазначеній частині про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги ОСОБА_2 , понесені нею судові витрати за подання апеляційної та касаційної скарги у розмірі 2 067, 00 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400 401 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 09 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в частині визнання недійсною відмову від прийняття спадщини за законом, визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації права власності - скасувати та ухвалити в зазначеній частині нове рішення про відмову у задоволенні даних позовних вимог.

В іншій частині рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 09 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 067, 00 грн (дві тисячі шістдесят сім) грн судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: Є. В. Петров

І. В. Литвиненко

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв