Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 447/731/16-ц

провадження № 61-16953св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад»,

заінтересована особа - ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 17 березня 2016 року у складі судді Карбовнік І. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У березні 2016 року Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад» (далі - КЗ ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад») звернувся до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу у примусовому порядку.

Заява мотивована тим, що 15 березня 2016 року об 11:50 год у приймальне відділення КЗ ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад» була госпіталізована ОСОБА_1 , 1983 року народження, за направленням лікаря- психіатра Дрогобицької районної лікарні №5 ОСОБА_3

ОСОБА_1 була оглянута 15 березня 2016 року комісією лікарів-психіатрів, яка дійшла висновку, що обстеження і (або) лікування ОСОБА_1 можливе тільки в умовах стаціонару.

Оскільки ОСОБА_1 відмовилась від запропонованої госпіталізації, заявник просив суд госпіталізувати її до КЗ ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня«Заклад»» у примусовому порядку, оскільки комісія лікарів психіатрів встановила, що поведінка ОСОБА_1 становить небезпеку як для неї самої, так і для оточуючих.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 17 березня 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року, заяву КЗ ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад» про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу у примусовому порядку задоволено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що висновком КЗ ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад»» від 15 березня 2016 року встановлено, що ОСОБА_1 страждає на важкий психічний розлад у вигляді параноїдної шизофренії, а відтак існують підстави, передбачені статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», для її госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку.

За аналогічних обставин ОСОБА_1 проходила лікування з 14 травня 2010 року по 04 червня 2010 року психіатричній лікарні з діагнозом «гострий поліморфний психотичний розлад, галюцинаторно-маячний синдром», та з 25 жовтня 2013 року по 15 листопада 2013 року перебувала у лікарні з діагнозом «параноїдна шизофренія».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У вересні 2019 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 17 березня 2016 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви КЗ ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад».

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначала, що лікарі-психіатри при проведенні її огляду порушили статтю 28 Конституції України, відповідно до якої кожна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» наявність у особи психічного захворювання чи психічного розладу не може слугувати підставою для її госпіталізації в примусовому порядку. Єдиними підставами для цього є вчинення особою чи виявлення реальних намірів вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможність самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує життєдіяльність.

В ході розгляду справи недоведено, що вона вчинила чи виявляла реальні наміри вчинити дії, які становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих.

Апеляційний суд не дав належну оцінку тому факту, що при розгляді судом першої інстанції заяви про її примусову госпіталізацію до психіатричного закладу у якості її законного представника було залучено матір ОСОБА_4 , однак її у встановленому законом порядку не визнавали недієздатною чи обмежено дієздатною.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, які становлять небезпеку для неї та оточуючих.

В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 є суспільно-безпечною особою, може самостійно задовольняти свої основні життєві потреби та не потребувала госпіталізації до психіатричного закладу у стаціонарне відділення.

Прямими доказами вчинення чи реального наміру вчинити дії, що являють собою небезпеку, не можуть вважатися заяви та повідомлення в правоохоронні органи щодо тих чи інших обставин, які можуть трактуватися заінтересованою особою на власний розсуд. Такими доказами є рішення органів національної поліції, прокуратури, суду про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Проте такі рішення щодо ОСОБА_1 не ухвалювалися.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 25 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою в інтересах ОСОБА_1 , і за касаційною скаргою ОСОБА_1 , та витребувано її матеріали з Миколаївського районного суду Львівської області.

08 жовтня року справа № 447/731/16-ц надійшла до Верховного Суду.

КЗ ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад» направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 15 березня 2016 року о 11:50 год у приймальне відділення КЗ ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад» була госпіталізована ОСОБА_1 за направленням лікаря-психіатра Дрогобицької районної лікарні №5 ОСОБА_3 , який після особистого огляду ОСОБА_1 дійшов висновку про необхідність її госпіталізації у психіатричний стаціонар для обстеження та лікування у зв`язку з наявністю у неї тяжкого психічного розладу, який обумовлює її небезпеку для себе та оточуючих. Підставою для висновку про необхідність госпіталізації є відомості про поведінку ОСОБА_1 , які надійшли від матері ОСОБА_4 .

Відповідно до направлення на госпіталізацію у психіатричну лікарню, виданого лікарем-психіатром психоневрологічного відділення Дрогобицької районної лікарні № 5 ОСОБА_3 15 березня 2016 року, ОСОБА_1 направляється в лікарню повторно. Короткий анамнез захворювання: хворіє шизофренією тривалий час, двічі проходила лікування в КЗ ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад», ліки не приймає, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 лютого 2016 року надано дозвіл на проведення психіатричного огляду ОСОБА_1 у примусовому порядку.

Згідно висновку лікарсько-консультативної комісії від 15 березня 2016 року ОСОБА_1 поступила у дев`яте відділення КЗ ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад»повторно, за скеруванням районного психіатра Дрогобицької районної лікарні №5 ОСОБА_3 для обстеження та лікування. Вперше психотичні розлади маніфестували у 2009 році. З 14 травня 2010 року по 04 червня 2010 року ОСОБА_5 перебувала на лікуванні у КЗ ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад» з діагнозом «гострий поліморфний психотичний розлад, галюцинаторно-маячний синдром». Після виписки з лікарні пів року приймала ліки. З 25 жовтня 2013 року по 15 листопада 2013 року перебувала на лікуванні з діагнозом «параноїдна шизофренія». 15 березня 2016 року оглянута лікарсько-консультативною комісією. Психічний стан: доступна малопродуктивному контакту. На запитання відповідає вибірково, вимагає адвоката (останній говорив не їсти, не пити, бо можуть отруїти). Внутрішньо-напружена, підозріла. Негативістина. Інструкцій не виконує, не дає себе оглянути. Агресивно налаштована до матері. Висловлює маячні ідеї стосунку, впливу. Мислення паралогічне. Емоційно нестійка, схильна до антисоціальних дій. Критика свого стану відсутня.

Враховуючи наведене комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 страждає важким психічним захворюванням у вигляді параноїдної шизофренії і потребує госпіталізації у психіатричний заклад.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 лютого 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, заяву лікаря психіатра Дрогобицької районної лікарні № 5 ОСОБА_3 про проведення психіатричного огляду ОСОБА_1 у примусовому порядку без її згоди задоволено.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що звертаючись до суду із заявою про проведення примусового психіатричного огляду ОСОБА_1 без її згоди, лікар психіатр посилався на те, що 25 січня 2016 року батьки ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та ОСОБА_4 звернулися з письмовою заявою до лікаря-психіатра з проханням провести психіатричний огляд їх дочки та вирішити вид подальшого надання психіатричної допомоги. Лікарем-психіатром зроблено висновок про необхідність проведення психіатричного огляду ОСОБА_1 у зв`язку з наявністю у неї розладу психіки та поведінки, внаслідок чого вона вчиняє дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї та оточуючих, чим може завдати значної шкоди своєму здоров`ю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Відповідно до пункту 1 принципу 15 Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги (затверджених Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119) коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації.

Відповідно до пункту 1 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, будь-яка особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу як пацієнт в примусовому порядку або вже була госпіталізована як пацієнт у добровільному порядку можуть утримувати як пацієнта в психіатричному закладі в примусовому порядку, тоді і лише тоді, коли уповноважений для цієї мети відповідно до закону кваліфікований фахівець, що працює в області психіатрії, встановить відповідно до принципу 4 (діагноз про те, що особа страждає на психічне захворювання, встановлюється відповідно до міжнародних визнаних медичних стандартів), що дана особа страждає на психічне захворювання, і визначить:

а) що внаслідок цього психічного захворювання існує серйозна загроза заподіяння безпосередньої або неминучої шкоди цій особі або іншим особам; або

b) що в разі особа, чиє психічне захворювання є важким, а розумові здібності - ослабленими, відмова від госпіталізації або утримання даної особи в психіатричному закладі може привести до серйозного погіршення її здоров`я або унеможливить застосування належного лікування, яке може бути проведено за умови госпіталізації до психіатричного закладу у відповідності до принципу найменш обмежувальної альтернативи. У випадку, зазначеному в підпункті b), необхідно, по можливості, проконсультуватися з другим таким фахівцем, що працює в області психіатрії. У разі проведення такої консультації госпіталізація до психіатричного закладу або утримання в ньому у примусовому порядку можуть мати місце лише за згодою другого фахівця, який працює в області психіатрії.

Відповідно до пункту 2 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги госпіталізація до психіатричного закладу або утримання у ньому в примусовому порядку здійснюється спочатку протягом нетривалого періоду, визначеного внутрішньодержавним законодавством, з метою спостереження та проведення попереднього лікування до розгляду питання про госпіталізацію або тримання пацієнта в психіатричному закладі наглядовим органом. Причини госпіталізації або змісту має бути негайно поінформовано пацієнту; про факт госпіталізації або змісту і їх причини також невідкладно і в докладному вигляді повідомляється наглядовому органу, особистому представнику пацієнта, якщо такий є, а також, якщо пацієнт не заперечує, сім`ї пацієнта.

Відповідно до частини шостої статті 284 Цивільного кодексу України надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.

Відповідно до частини першої, другої статті 280 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви) у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Аналогічні положення містить стаття 340 ЦПК України у редакції 03 жовтня 2017 року.

Статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в психіатричному закладі, ця особа підлягає негайній виписці. У випадках, коли госпіталізація особи до психіатричного закладу в примусовому порядку визнається доцільною, представник психіатричного закладу, в якому перебуває особа, протягом 24 годин направляє до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону. До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування необхідності такої госпіталізації.

За наявності, зокрема, обґрунтованого висновку лікарсько - консультативної комісії від 15 березня 2016 року про необхідність госпіталізації ОСОБА_1 . У психіатричний стаціонар, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність станом на день звернення із заявою правових підстав для госпіталізації в примусовому порядку ОСОБА_1 до психіатричного закладу без її згоди, оскільки остання страждає на психічні розлади, внаслідок чого вона вчиняє дії, що становлять явну небезпеку для неї особисто та оточуючих.

Доводи касаційних скарг щодо відсутності підстав для примусової госпіталізації ОСОБА_1 до психіатричного закладу є безпідставними і такими, що спростовуються вказаним вище висновками лікарсько-консультативної комісії про госпіталізацію в психіатричний стаціонар у примусовому порядку.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Проте згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою, оскільки воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Судами установлено, що станом на день звернення КЗ ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад» із відповідною заявою про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку ОСОБА_1 були наявні підстави для такої госпіталізації, які установлені лікарсько-консультативної комісії, госпіталізація особи до психіатричного закладу відповідає положенням Закону України «Про психіатричну допомогу» та вимогам процесуального законодавства та є необхідними, у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 виявляє реальні наміри вчинити та вчиняє дії, що становлять небезпеку для неї та оточуючих, а її обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару, що підтверджено належними та допустимими доказами та не спростовано сторонами. ОСОБА_1 страждає важким психічним захворюванням у вигляді параноїдної шизофренії, раніше проходила лікування у період з 14 травня 2010 року по 04 червня 2010 року у психіатричній лікарні з діагнозом «гострий поліморфний психотичний розлад, галюцинаторно-маячний синдром», та у період з 25 жовтня 2013 року по 15 листопада 2013 року з діагнозом «параноїдна шизофренія».

Відтак, з урахуванням наявності обґрунтованих висновків лікарсько-консультативної комісії про необхідність госпіталізації ОСОБА_1 у психіатричний заклад у примусовому порядку та інших медичних даних, які належним чином досліджені судами, які забезпечили дотримання при розгляді цієї справи положень пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги, правильними є висновки суду про наявність правових підстав для задоволення заяви КЗ ЛОР «Львівська обласна психіатрична лікарня «Заклад».

Доводи касаційних скарг є аналогічними доводам, викладеним у апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції та їм надана належна правова оцінка, вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 17 березня 2016 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 17 березня 2016 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук