Постанова
Іменем України
11 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 447/780/18
провадження № 61-40748св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: державний виконавець Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Марутяк Олег Ігорович, публічне акціонерне товариство «Оксі Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 04 травня 2018 року в складі судді: Карбовнік І. М., та постанову апеляційного суду Львівської області від 02 липня 2018 рокув складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст вимог скарги
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Миколаївського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Марутяка О. І., заінтересована особа - ПАТ «Оксі Банк».
Скарга мотивована тим, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто на користь ПАТ «Оксі Банк» 218 948,62 грн боргу та 1 642,12 грн судового збору, а всього 220 590,74 грн.
31 жовтня 2016 року боржник ОСОБА_1 у порядку добровільного виконання вказаного рішення двома платежами переказала стягувачу 19 800 грн на банківський рахунок останнього № НОМЕР_1 .
20 квітня 2017 року державний виконавець на підставі виконавчого листа № 447/1470/16-ц від 20 лютого 2017 року відкрив виконавче провадження № 53806924 про примусове стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користь ПАТ «Оксі Банк» 218 948,62 грн боргу та 1 642,12 грн судового збору, а всього 220 590,74 грн.
Після відкриття виконавчого провадження боржники ОСОБА_1 і ОСОБА_2 сплатили стягувачу шляхом переказу на відповідний рахунок Миколаївського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області ще 200 790,74 грн, а саме: 19 травня 2017 року - 41 655,45 грн; 22 травня 2017 року - 40 909,09 грн; 17 липня 2017 року - 45 454,55 грн; 28 серпня 2017року - 45 454,54 грн; 21 вересня 2017 року - 9 090,91 грн; 05 жовтня 2017 року - 9 090,91 грн; 01 листопада 2017 року - 9 135,29 грн. Тобто на виконання вказаного рішення боржники сплатили стягувачу 220 590,74 грн, а тому повністю виконали рішення суду.
Однак, 26 березня 2018 року на прийомі у державного виконавця ними було з`ясовано, що постанову про закінчення виконавчого провадження № 53806924 не винесено з тих підстав, що державним виконавцем не було зараховано як сплату боргу 19 800 грн перерахованих боржником стягувачу до моменту відкриття виконавчого провадження, що є неправомірним.
ОСОБА_1 просила:
визнати неправомірним покладення державним виконавцем обов`язку на неї, як боржника у виконавчому провадженні, додатково сплатити 19 800 грн у виконавчому провадженні № 53806924 про примусове виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року у справі № 447/1470/16-ц;
зобов`язати державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 53806924 про примусове виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року;
зупинити стягнення на підставі виконавчого листа до розгляду скарги по суті.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 04 травня 2018 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 02 липня 2018 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року у справі № 447/1470/16-ц набрало законної сили 24 січня 2017 року. 31 жовтня 2016 року боржником не могла бути сплачена сума за виконавчим документом, оскільки такий виконавчий лист станом на 31 жовтня 2016 року був відсутній. Банком отримано кошти в розмірі 5 000 грн та 14 800 грн 31 жовтня 2016 року, однак, ці платежі до виконання рішення суду про стягнення солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Оксі Банк» заборгованості не мають жодного відношення, оскільки це платежі боржника за кредитом. У зв`язку із цим у державного виконавця відсутні законні підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Аргументи учасників справи
У липні 2018 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 подали касаційну скаргу, у якій просять скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. При цьому, посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що 31 жовтня 2016 року у добровільному порядку не чекаючи відкриття виконавчого провадження боржником сплачено 19 800 грн. Тому боржник повністю виконала рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року у справі № 447/1470/16-ц. Між ОСОБА_1 та банком не існувало інших відносин, ніж ті, що виникли на підставі кредитного договору і саме на його виконання сплачено суму у розмірі 220 590,74 грн. У зв`язку із цим на підставі статті 599 ЦК України зобов`язання припинилося.
У жовтні 2018 року ПАТ «Оксі Банк» подало відзив на касаційну скаргу в якому вказує, що вона є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Відзив мотивований необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що стягувач в заяві про примусове виконання рішення міг вказати тільки ті суми, які були сплачені після видачі виконавчого листа, тобто після 20 лютого 2017 року.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що банк звернувся з позовом до суду про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором 12 липня 2016 року, який було частково задоволено (на суму 218 948,62 грн) рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили 24 січня 2017 року в результаті відхилення судом апеляційної інстанції апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Виконавчий лист на виконання рішення суду про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 218 948,62 грн боргу та 1 642,12 грн судового збору, а всього 220 590,74 грн судом було видано 20 лютого 2017 року, а постанову про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем винесено 20 квітня 2017 року.
До набрання рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року законної сили та видачі судом 20 лютого 2017 року виконавчого листа, а саме - 31 жовтня 2016 року, боржником ОСОБА_1 було внесено на рахунок банку два платежі на загальну суму 19 800 грн: як зазначено у квитанціях - в якості «погашення кредиту» та «погашення заборгованості».
Згідно відповідей банку за запитом ВДВС, і станом на час розгляду даної справи судом першої інстанції банк не визнавав згадані платежі на суму 19 800 грн, як платежі внесенні боржниками (відповідачами) на виконання рішення суду від 03 жовтня 2016 року, оскільки вони були внесеними до набрання законної сили рішенням суду (в результаті його оскарження в апеляційному порядку саме боржниками/відповідачами) та до видачі судом виконавчого листа на виконання цього рішення, наводячи при цьому відповідні розрахунки.
Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина третя статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (частина друга статті 432 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19) зазначено, що: «питання щодо виконання виданого кредитору виконавчого документа у разі, коли такий обов`язок боржника за таким виконавчим документом відсутній повністю або частково у зв`язку з його припиненням (через виконання боржником, іншою особою тощо) підлягають вирішенню в порядку, передбаченому частиною другою статті 432 ЦПК України».
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суди встановили, що платежі у сумі 19 800 грн здійснені боржником не на виконання рішення суду та у державного виконавця були відсутніми правові підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 53806924 про примусове виконання рішення суду від 03 жовтня 2016 року.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні скарги.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 04 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 02 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков