Постанова

Іменем України

02 березня 2020 року

м. Київ

справа № 448/1722/16-ц

провадження № 61-22380св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 15 травня 2019 року у складі судді Білоуса Ю. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 15 липня 1989 року між сторонами зареєстровано шлюб, який рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 31 серпня 2016 року розірвано.

Від шлюбу у них є дві повнолітні доньки: ОСОБА_3 , яка є інвалідом першої групи з дитинства, та ОСОБА_4 .

До об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, які підлягають поділу, належить таке майно: житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , автомобіль марки ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2005 року випуску, диван-куток, меблевий гарнітур (стінка), столик журнальний (дерев`яний), шафа-прихожа.

Вважає, що вказане майно необхідно поділити між сторонами, відступивши від засад рівності часток подружжя на об`єкти спільної сумісної власності, та визнати за нею право власності на спірний житловий будинок, а за відповідачем - право власності на зазначений автомобіль, а також диван-куток, меблевий гарнітур (стінку), столик журнальний (дерев`яний), шафу-прихожу.

В обґрунтування відступу від засад рівності часток подружжя позивач посилалася на те, що вона довгий час перебувала на заробітках у Греції і за зароблені нею гроші, які вона висилала чоловіку, останнім у 2002 році і придбаний спірний житловий будинок. У свою чергу, відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, а зароблені ним гроші витрачав на власні потреби. Відповідач внаслідок своєї бездіяльності та безхазяйності довів згаданий будинок до часткового знищення і після свого повернення в України вона здійснила його ремонт, на що витратила багато часу та коштів.

Також позивач зазначала, що після розірвання шлюбу між нею та відповідачем їхні доньки залишилися проживати разом із нею у спірному житловому будинку. Донька ОСОБА_3 , яка є інвалідом першої групи, також перебуває під її постійним доглядом та є на її утриманні, а відповідач не бере жодної участі у її утриманні, зокрема не сплачує аліменти на її утримання.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просила суд здійснити поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя у такому порядку:визнати за нею право власності на житловий будинок, з надвірними спорудами (літня кухня, гараж), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2005 року випуску, диван-куток, меблевий гарнітур (стінка), столик журнальний (дерев`яний), шафу-прихожа.

У квітні 2018 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якому посилався на те, що впродовж усього часу перебування дружини за кордоном він працював, слідкував за домашнім господарством, виховував доньок, у спірному будинку сам зробив ремонт.

Після від`їзду дружини за кордон він також доглядав і тещу (маму дружини), до її смерті. Після придбання ним житлового будинку він власними силами за допомогою майстрів здійснив добудову до цього будинку та облаштував окрему кухню, якої не було.

Після повернення ОСОБА_1 з Греції, а остаточно - після розірвання шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 2016 року, він позбавлений права володіння та користування спірним житловим будинком і проживає у господарській будівлі, яка служила сараєм і яку він переобладнав під житло, оскільки іншого житла для проживання у нього немає.

Ні автомобіль, ні перелічені ОСОБА_1 меблі йому не потрібні, оскільки він не має іншого придатного для проживання житла. Також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не надала жодного доказу вартості рухомого майна (меблів).

Із урахуванням наведених обставин, ОСОБА_2 мросив суд визнати за ним та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини спірного житлового будинку з надвірними спорудами за кожним.

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 15 травня 2019 року первісний позов задоволено частково, а зустрічний позов задоволено повністю. Здійснено поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у такому порядку: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні іншого позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 , відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Мостиського районного суду Львівської області від 15 травня 2019 року - без змін.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що спірний житловий будинок є спільною сумісною вартістю сторін, а тому підлягає поділу в рівних частках. Позивачем не доведено існування обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного будинку.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 15 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмови у задоволені зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили всіх фактичних обставин справи та не надали об`єктивної оцінки доказам, які подавалися позивачем на обґрунтування підстав, передбачених частинами першою, другою статті 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України), щодо відступу від засад рівності часток подружжя, унаслідок чого неправильно застосували положення статті 71 СК України та дійшли незаконного та необґрунтованого висновку про поділу спірного будинку в рівних частках. Суди не вирішили позовні вимоги в частині поділу спірного автомобіля, іншого рухомого майна.

У лютому 2020 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , уякому заявник просить відхилити указану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Заявник зазначає, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх вимог щодо відступлення від засад рівності часток.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із 15 липня 1989 року по 31 серпня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_3 , яка внаслідок психічного розладу є особою з інвалідністю І групи, а ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_4 . Шлюб розірвано рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 31 серпня 2016 року.

Під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 01 жовтня 2002 року куплено спірний житловий будинок, а також автомобіль та інші речі, які наведені ОСОБА_1 у поданому нею до суду первісному позові.

ОСОБА_1 у листопаді 1997 року виїхала в Грецію, де перебувала до травня 2016 року.

ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення аліментів із ОСОБА_2 не зверталася.

Після того, як ОСОБА_1 у листопаді 1997 року виїхала на заробітки в Грецію, ОСОБА_2 фактично сам утримував та виховував їхніх двох дітей: з віку 5 та 8 років і до досягнення ними повноліття та далі.

Незважаючи на наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, ОСОБА_2 фактично весь час працював, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією його трудової книжки.

ОСОБА_2 надані відповідні матеріали (акт обстеження матеріально-побутових умов, характеристики, довідки тощо), які характеризують його з позитивної сторони: і як домовласника, і як працівника, і як батька.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з положеннями частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і інші обставини.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що спірний житловий будинок з надвірними спорудами придбаний сторонами у період шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, та враховуючи те, що позивач не надала належних доказів на підтвердження того, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї та ухилявся від участі в утриманні дітей, суди попередніх інстанцій правильно застосував наведені норми СК України та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя.

Врахувавши, що сторони не бажали виділення спірного автомобілю, іншого нерухомого майна за собою та отримання грошової компенсації іншим з подружжя, суди дійшли обґрунтованого висновку про залишення вказаного майна у спільній сумісній власності сторін без його реального поділу в натурі.

Проживання дітей з позивачем, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та положення статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного будинку, позивачем не доведено.

Верховний Суд також ураховує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).

З урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставин, Верховний Суд вважає, що позбавлення відповідача права власності на спірний будинок за умови відсутності в останнього іншого житла буде становити для нього надмірний тягар, неспіврозмірний із переслідуваною законною метою, та не є необхідним у демократичному суспільстві.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили всіх істотних обставин справи та не дослідили належним чином усіх доказів, які подані ОСОБА_1 , є необґрунтованими, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Верховний Суд зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 15 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик