ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

справа № 448/386/22

провадження № 61-10260ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 21 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Кічака Ю. В., та постанову Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про видачу обмежувального припису, в якій просила видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , а саме:

- зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні майном, заборонивши ОСОБА_2 перешкоджати заявнику у доступі до приміщення, розташованого на АДРЕСА_1 , для здійснення професійної стоматологічної діяльності та наближатися на відстань 100 метрів до місць фактичного проживання, перебування та здійснення стоматологічної діяльності ОСОБА_1 за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_1 ;

- заборонити ОСОБА_2 вести з його ініціативи письмове, електронне листування та усне спілкування із заявником за допомогою будь-яких телефонних мессенджерів з будь-яких телефонних номерів та електронних адрес, вести телефонні розмови та контактувати з ОСОБА_1 через інші засоби зв`язку, особисто і через третіх осіб.

Заяву обґрунтовувала тим, що з 6 серпня 2009 року перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 22 березня 2022 року розірвано. Питання про поділ майна не вирішувалося. Після розірвання шлюбу учасники справи домовились, що ОСОБА_2 не буде втручатися та перешкоджати заявнику у проведенні стоматологічної діяльності у кабінеті, розташованому на АДРЕСА_1 . Однак, прийшовши на робоче місце 19 квітня 2022 року, заявник не змогла потрапити в технічні приміщення, де знаходилося обладнання, необхідне для виконання роботи, у зв`язку зі зміною ОСОБА_2 дверного замка. 28 квітня 2022 року ОСОБА_2 зламав дверний замок на інших дверях у приміщенні стоматології, чим остаточно заблокував заявнику доступ до професійного обладнання та до місця роботи, позбавивши її тим самим засобів до існування. 30 квітня 2022 року ОСОБА_2 намагався увійти до робочого місця заявника, вчиняючи дії, які вона сприйняла як загрозу заподіяння фізичної шкоди. У ніч з 28 на 29 квітня 2022 року ОСОБА_2 тимчасово позбавив заявника волі в приміщенні стоматології. Зазначені дії, на думку заявника, свідчать про вчинення відносно неї фізичного, економічного та психологічного насильства, а також економічного насильства відносно сина ОСОБА_3 , який проживає із заявником та перебуває на її утриманні. Неодноразові усні та письмові вимоги заявника про припинення вчинення відносно неї та сина домашнього насильства залишені ОСОБА_2 без реагування.

Вказує, що неодноразово зверталась до правоохоронних органів із заявами про вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, які не були належним чином зареєстровані.

Вважає, що за час проведення досудового розслідування протиправних дій ОСОБА_4 , зважаючи на його агресивну та непередбачувану поведінку, існують ризики вчинення домашнього насильства у майбутньому.

Посилаючись на зазначене, заявник просила про задоволення заяви.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 21 червня 2022 року у задоволенні заяви відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності доказів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно заявника, відсутності ризиків настання насильства відносно неї у майбутньому та недоведеності тривалості і систематичності вчинюваних дій.

Суд також вважав, що між учасниками справи наявні неприязні відносини та майновий спір, який регулюється, зокрема, нормами Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, що не може розцінюватись як насильство в сім`ї.

Постановою Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Мостиського районного суду Львівської області від 21 червня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства.

Також вказав, що між учасниками справи існує спір щодо користування стоматологічним кабінетом на АДРЕСА_1 , що не може бути підставою для застосування до ОСОБА_2 заходів тимчасового обмеження прав кривдника, передбачених частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Мостиського районного суду Львівської області від 21 червня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення Мостиського районного суду Львівської області від 21 червня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19, від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статей 21, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у взаємозв`язку з главою 13 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України; щодо пункту 2 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Зазначає, що після розірвання шлюбу поділ спільного майна подружжя не проводився і такий спір між сторонами відсутній. Проте в результаті здійснення заінтересованою особою економічного насильства щодо заявника вона позбавлена права користування спільним сумісним майном подружжя, а саме стоматологічним кабінетом на АДРЕСА_1 .

На думку заявника, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу та ухвалили судові рішення, не дослідивши зібрані у справі докази, що є порушенням норм процесуального права, та відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України має наслідком скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позиція інших учасників справи

У січні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив продовжити строк для його подання у зв`язку із тривалими відключеннями електроенергії у Львівській області, які виникли у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні.

Згідно з частиною першою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Відкриваючи касаційне провадження, Верховний Суд в ухвалі від 7 листопада 2022 року роз`яснив учасникам справи право подати до суду касаційної інстанції з додержанням вимог статті 395 ЦПК України відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття касаційного провадження.

ОСОБА_2 отримав копію вказаної ухвали Верховного Суду 6 грудня 2022 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, тому останнім днем подання відзиву на касаційну скаргу було 16 грудня 2022 року. Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 направив 30 грудня 2022 року, тобто з пропуском встановленого судом строку.

Посилання ОСОБА_2 на тривалі відключення електроенергії у Львівській області, які виникли у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні, не можуть бути поважною причиною для поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу, оскільки такі відключення не носили постійного характеру.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на те, що відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 надіслав після настання строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження, та підстави для продовження пропущеного процесуального строку відсутні, Верховний Суд залишає такий відзив без розгляду.

10 січня 2023 року та 20 березня 2023 року до Верховного Суду надійшли пояснення на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у яких заявник виклала додаткові міркування щодо наявності підстав для задоволення касаційної скарги.

Однак зміст зазначених пояснень свідчить про викладення в них додаткових доводів щодо підстав касаційного оскарження. Такі додаткові пояснення подано поза межами строку на касаційне оскарження, що є підставою для залишення їх без розгляду.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Мостиського районного суду Львівської області матеріали цивільної справи № 448/386/22.

Підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19, від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19; відсутність у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду щодо питання застосування статей 21, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у взаємозв`язку з главою 13 ЦПК України, застосування пункту 2 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; недослідження судами першої та апеляційної інстанцій зібраних у справі доказів.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 6 серпня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 16 лютого 2022 року розірвано; питання про поділ майна не вирішувалося.

У цьому шлюбі у заявника та заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_3 .

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 фактично проживають у будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 із сином ОСОБА_5 - у будинку АДРЕСА_1 .

Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано у будинку АДРЕСА_1 .

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 займається стоматологічною практикою, яку до травня 2022 року проводила у стоматологічному кабінеті, розташованому на АДРЕСА_1 .

Власником зазначеного торгово-обслуговуючого комплексу є ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 18137652 від 24 лютого 2014 року.

З травня 2022 року ОСОБА_1 проводить стоматологічну практику у стоматологічному кабінеті, розташованому на АДРЕСА_2, що підтверджується договором оренди від 1 травня 2022 року, укладеним ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 .

Зі змісту листа-повідомлення начальника відділення поліції № 1 Яворівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 16 червня 2022 року за № 2186/65/01 вбачається, що 19 квітня 2022 року, 28 квітня 2022 року, 29 квітня 2022 року та 30 квітня 2022 року ОСОБА_1 зверталася до відділення поліції щодо вчинення ОСОБА_2 відносно неї домашнього насильства.

Згідно з відповіддю начальника відділення поліції № 1 Яворівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 1 травня 2022 року за № 1656/65/05-22 звернення ОСОБА_1 зареєстровані в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за № 1157 від 19 квітня 2022 року, № 1367 від 28 квітня 2022 року, № 1449 від 28 квітня 2022 року, № 1555 від 29 квітня 2022 року, № 1597 від 29 квітня 2022 року, №1656 від 30 квітня 2022 року. Відомості, наведені в зверненнях, не підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань у зв`язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення. Звернення ОСОБА_1 розглянуті на підставі Закону України «Про звернення громадян». По даному факту з ОСОБА_2 проведено профілактичну бесіду щодо його поведінки та спілкування без порушення чинного законодавства і публічного порядку. Для відшкодування завданої шкоди та поділу майна рекомендовано звернутися до Мостиського районного суду Львівської області.

Згідно з формами оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, складеними 19 квітня 2022 року, 28 квітня 2022 року, 29 квітня 2022 року та 30 квітня 2022 року, поліцейськими проведено спілкування/бесіду з ОСОБА_1 та не встановлено факторів небезпеки/ризиків щодо вчинення домашнього насильства, чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для постраждалої особи.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 також звертався до правоохоронних органів щодо неправомірних дій ОСОБА_1 , які розглянуті на підставі Закону України «Про звернення громадян». Із ОСОБА_1 проведено профілактичну бесіду щодо її поведінки та спілкування без порушення чинного законодавства і публічного порядку. Для відшкодування завданої шкоди та поділу майна рекомендовано звернутися до Мостиського районного суду Львівської області.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Програма для кривдника - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків (пункт 10 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Пунктами 4, 14, 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що:

економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;

фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються.

До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника (пункт 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частинами другою, третьою та четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом прав спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкуватися з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Важливим є те, що виходячи зі змісту даного права, воно включає існування як негативних, так і позитивних обов`язків держави, які невід`ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя (пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»).

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій оцінили надані учасниками справи докази і встановили, що між учасниками справи як колишнім подружжям склалися конфліктні взаємовідносини, і непорозуміння, пов`язані з користуванням майном - стоматологічним кабінетом на АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим заявник неодноразово зверталася до правоохоронних органів.

Однак, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів з приводу дій ОСОБА_2 , які вона вважає неправомірними, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, не є достатнім для висновку про вчинення домашнього насильства щодо неї. Також суди вказали про існування між учасниками справи майнового спору, який регулюється, зокрема, нормами Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, і не може розцінюватись як домашнє насильство.

Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 лютого 2023 року у справі № 676/3259/22, про те, що «сам факт неодноразового звернення ОСОБА_1 до відповідних органів з підстав вчинення щодо нього психологічного, економічного та фізичного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_2 вчинила щодо нього домашнє насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Також зазначені висновки судів узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 жовтня 2023 року у справі № 161/6055/23, про те, що: «Наявність між сторонами неприязних відносин та спору щодо поділу майна не може саме по собі розцінюватись як насильство в сім`ї».

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, дійшли обґрунтованого висновку, щозаявником не доведено вчинення ОСОБА_2 фізичного, економічного чи психологічного насильства відносно неї у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та існування ризиків вчинення ним протиправних дій у майбутньому, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, визначених вказаним Законом.

Обґрунтовуючи незаконність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, заявник посилалась на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 та від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19.

Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.

У постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 прийнята за результатами розгляду касаційної скарги відповідача на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року у справі про визнання права особистої приватної власності на квартиру, що була придбана за час шлюбу.

Постанова Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19 прийнята за результатами розгляду касаційної скарги відповідача на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2020 року у справі про визначення частки у спільному майні подружжя, встановлення порядку користування майном.

Отже висновки, сформульовані у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є нерелевантними, оскількиу зазначених справах у сторін виникли правовідносини, які відрізняються від правовідносин сторін у справі, яка переглядається.

У постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив: «…тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи)» Також Верховний Суд зазначив: «У цій справі суди, на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків), зробили висновок, що існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними».

Натомість, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, встановив відсутність доказів на підтвердження вчинення заінтересованою особою постійного та безперервного домашнього насильства щодо заявника у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також ризиків настання насильства у майбутньому.

З огляду на наведене доводи заявника щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, касаційний суд вважає безпідставними, оскільки висновок у цій справі та у справі, що переглядається, а також встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив: «Ураховуючи наведені норми права та встановлені фактичні обставини, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли висновку про те, що ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 та їх малолітньої дитини вчиняє фізичне та психологічне насильство. Заявниця неодноразово зверталася до правоохоронних органів з заявами про вчинення насильства у сім`ї, в яких вона порушувала питання про знущання останнім над нею і малолітньою дитиною шляхом застосування фізичної сили, погрозами щодо її вбивства, морального й психологічного тиску, що знаходило своє підтвердження. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 та їх малолітня дитина - ОСОБА_2 , як жертви домашнього насильства, з урахуванням та оцінкою наявних ризиків потребують захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 відносно того, що він не набув статусу «кривдника», оскільки не притягувався до відповідальності за вчинення домашнього насильства, не є обґрунтованими, оскільки сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника».

У даній справі суди першої та апеляційної інстанційна підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства дійшли висновку про відмову у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, врахувавши, крім іншого, відсутність даних про притягнення ОСОБА_2 за заявами ОСОБА_1 до будь-якого виду юридичної відповідальності.

Тобто відсутність відомостей про притягнення ОСОБА_2 до юридичної відповідальності не було основною підставою для відмови у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису; дана обставина врахована судами попередніх інстанцій у сукупності з іншими обставинами.

Доводи заявника про те, що в результаті здійснення заінтересованою особою економічного насильства щодо заявника вона позбавлена права користування спільним сумісним майном подружжя, а саме стоматологічним кабінетом, розташованим на АДРЕСА_1 , Верховний Суд відхиляє з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що учасники справи перебували у шлюбі, у якому, зокрема, придбано нерухоме майно - торгово-обслуговуючий комплекс на АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 .

Після розірвання шлюбу питання про поділ майна подружжя не вирішувало; учасники справи домовилися про те, що ОСОБА_2 не буде перешкоджати ОСОБА_1 у здійсненні професійної діяльності в стоматологічному кабінеті, розташованому за вказаною адресою.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердив наявність між ним та заявником такої домовленості та вказав про відсутність наміру перешкоджати їй у користуванні майном. ОСОБА_2 також вказав, що заперечує проти розпорядження заявником нерухомим майном без його згоди.

Зазначені обставини свідчать про наявність між учасниками справи спору щодо права користування та розпорядження майном, проте не свідчать про вчинення відносно заявника економічного насильства.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах статей 21, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у взаємозв`язку з главою 13 ЦПК України та щодо пункту 2 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» суд касаційної інстанції також відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом викладення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду про те, чи повинен кривдник у справі про видачу обмежувального припису бути попередньо притягнутим до юридичної відповідальності за випадки домашнього насильства для встановлення в його діях ознаки систематичності.

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на неналежне обґрунтування помилок судів при застосуванні відповідних норм права та як, на думку заявника, відповідні норми мають бути застосовані.

Крім того, Верховний Суд відхиляє доводи заявника про недослідження судами першої та апеляційної інстанцій доказів.

Недослідження зібраних у справі доказів може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень лише у разі, якщо Верховний Суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Втім, у справі, що переглядається, доводи заявника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, та про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах не підтверджені. Заявник у касаційній скарзі не зазначала про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. За таких обставин її доводи щодо недослідження доказів не можуть бути підставою для перегляду у касаційному порядку та скасування оскаржуваних судових рішень.

Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і встановлення обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 21 червня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року залишити без задоволення.

Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 21 червня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська