Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 449/723/17

провадження № 61-23015св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Золочівська місцева прокуратура Львівської області, в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Перемишлянська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2018 року у складі судді Гуняк О. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року Золочівська місцева прокуратура Львівської області, в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, звернулася до суду з позовом до Перемишлянської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним розпорядження, недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що розпорядженням голови Перемишлянської районної державної адміністрації №140 від 18 березня

2010 року «Про затвердження технічної документації землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для обслуговування існуючого ставка для рибогосподарських потреб громадянину ОСОБА_1 на території Білецької сільської ради» затверджена технічна документація із землеустрою, зобов`язано ОСОБА_1 укласти договір оренди земельної ділянки з районною державною адміністрацією та зареєструвати його до 01 травня 2010 року.

22 липня 2011 року, з порушенням терміну, визначеного зазначеним вище розпорядженням, між Перемишлянською районною адміністрацією та

ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Перемишлянському районі 22 липня 2011 року за

№ 462330004000007.

Згідно пункту 14 оспорюваного договору земельна ділянка передається для рибогосподарських потреб. Разом з тим, відповідно до статті 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», Концепції розвитку водного господарства України, пункту 1 Положення про Державне агентство водних ресурсів, статті 58 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) діяльність, пов`язана з наданням водних об`єктів для рибогосподарських потреб не відноситься ні до одного із видів ведення водного господарства .

Посилаючись на те, що голова Перемишлянської районної державної адміністрації при прийнятті оскаржуваного розпорядження вийшов за межі наданих йому повноважень, та на порушення частини третьої статті 122 ЗК України передав земельну ділянку для ведення рибогосподарської діяльності ОСОБА_1 , який не мав законних прав на зайняття такою діяльністю, та з огляду на те, що про наявність оспорюваного розпорядження голови Перемишлянської районної державної адміністрації та договору оренди землі від 22 липня 2011 року прокуророві стало відомо під час виконання доручення прокуратури Львівської області про проведення перевірки в січні 2017 року, просив: визнати поважними причини пропуску позовної давності Золочівською місцевою прокуратурою Львівської області та поновити її; визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Перемишлянської районної державної адміністрації Львівської області № 140 від 18 березня 2010 року «Про затвердження технічної документації землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для обслуговування існуючого ставка для рибогосподарських потреб громадянину ОСОБА_1 на території Білецької сільської ради»; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, розташованої на території Білецької сільської ради (за межами населеного пункту) площею 1,14962 га, укладений 22 липня 2011 року між ОСОБА_1 та Перемишлянською районною державною адміністрацією Львівської області; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, площею 1,1496 га, кадастровий номер 4623380400:03:000:0009 до земель державної власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2018 року позовні вимоги Золочівської місцевої прокуратури Львівської області задоволено.

Поновлено Золочівській місцевій прокуратурі Львівської області пропущений строк звернення до суду.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Перемишлянської районної державної адміністрації №140 від 18 березня 2010 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для обслуговування існуючого ставка для рибогосподарських потреб громадянину ОСОБА_1 на території Білецької сільської ради».

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 22 липня 2011 року, площею 1,1496 га, розташованої за межами с. Біле Білецької сільської ради Перемишлянського району, укладений між Перемишлянською районною державною адміністрацією Львівської області та ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, площею 1,1496 га, кадастровий номер 4623380400:03:000:0009, розташованої за межами с. Біле Білецької сільської ради Перемишлянського району до земель державної власності.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при прийнятті оспорюваного розпорядження голова Перемишлянської районної державної адміністрації вийшов за межі наданих йому повноважень, порушив вимоги частини третьої статті 122 ЗК України, оскільки передав земельну ділянку водного фонду, що знаходиться поза межами населеного пункту для зайняття рибогосподарською діяльністю ОСОБА_1 , який не мав права на зайняття такою діяльністю. Позовна давність прокурором пропущена з поважних причин, оскільки про незаконність оскаржуваного ним розпорядження та оспорюваного договору оренди землі, він міг дізнатися лише після витребування та ретельного дослідження всієї документації на виконання доручення прокуратури Львівської області щодо проведення перевірки відведення та використання земель і водних об`єктів у січні 2017 року, а відповідний орган державної влади (обласна державна адміністрація) про порушення прав держави на землі водного фонду дізнався після проведення указаної перевірки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог Золочівської місцевої прокуратури Львівської області є правильним, оскільки оспорюваним розпорядженням було передано землі водного фонду не для ведення водного господарства, а для зайняття рибогосподарською діяльністю особі, яка не має права на заняття такою діяльністю. Позовна давність пропущена позивачем з поважних причин, оскільки держава, в особі уповноваженого органу, дізналась про порушення свого права на володіння спірною земельною ділянкою лише у січні 2017 року.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року, ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі або відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що розгляд частини позовних вимог прокурора віднесено до адміністративної юрисдикції, що підтверджується висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 463/3375/15-а. Суд першої інстанції безпідставно поновив прокуратурі строк звернення до суду із зазначеним позовом, оскільки прокурором не надано жодних доказів на підтвердження того, що Львівській обласній державній адміністрації (позивачу) не було відомо про прийняття оспорюваного розпорядження. До того ж, суди не звернули увагу, що позивач не подав окреме клопотання про поновлення позовної давності.

Відповідно до статті 59 ЗК України, у редакції, яка була чинною на час прийняття оспорюваного розпорядження, органи державної влади мали право передавати громадянам на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми для рибогосподарських потреб. Місцеві державні адміністрації згідно з частиною п`ятою статті 59 ЗК України, у редакції чинній на час прийняття оспорюваного розпорядження, були визначені орендодавцями водних об`єктів загальнодержавного значення та не були обмежені у праві передачі їх в оренду, що підтверджується також висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі № 911/2105/14. Право на здійснення підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, а тому якщо особа розпочала свою діяльність без державної реєстрації, відсутні підстави для оспорення укладених нею договорів на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

28 квітня 2020 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України, у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 18 березня 2010 року головою Перемишлянської районної державної адміністрації прийнято розпорядження №140 «Про затвердження технічної документації землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для обслуговування існуючого ставка для рибогосподарських потреб громадянину ОСОБА_1 на території Білецької сільської ради», яким затверджено технічну документацію із землеустрою на складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду, загальною площею 1,1496 га, для обслуговування існуючого ставка для рибогосподарських потреб із земель водного фонду (ставок) Білецької сільської ради за межами с. Біле, та надано її в оренду ОСОБА_1 терміном на 25 років. Зобов`язано ОСОБА_1 укласти договір оренди земельної ділянки з районною державною адміністрацією та зареєструвати його до 01 травня 2010 року.

22 липня 2011 року між Перемишлянською районною державною адміністрацією Львівської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі.

Пунктами 2, 3, 14 договору передбачено, що в оренду передана земельна ділянка, кадастровий номер 4623380400:03:000:0009, загальною площею 1,1496 га, у тому числі: під водоймою - 0,7891 га, під гідротехнічними спорудами - 0,2435 га, під прибережною смугою - 0,0990 га. На земельній ділянці відсутнє нерухоме майно, земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб.

ОСОБА_1 на час прийняття оскаржуваного розпорядженняголови Перемишлянської районної державної адміністрації, а також укладення договору оренди землі та розгляду справи, не перебував на обліку як суб`єкт підприємницької діяльності у Перемишлянському відділенні Буської ОДПІ.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 17 ЗК України (зараз і надалі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до пункту «б» частини третьої статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (частина перша статті 124 ЗК України).

На час виникнення спірних правовідносин діяли положення Закону України «Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства», за змістом якого діяльність з ведення водного господарства здійснюється Держводагентсвом України і підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери його управління, відповідно до затверджених положень.

Рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, пов`язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо (стаття 1 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»).

На момент укладення оспорюваного договору оренди землі Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» не діяв, але відсутність визначення поняття рибогосподарської діяльності у тексті нормативного акта на момент виникнення спірних правовідносин не змінює суті такої діяльності, яка має господарський характер, а отже, може здійснюватися виключно юридичними особами та фізичними особами-підприємцями.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18.

Ураховуючи, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, перебуває за межами населеного пункту та була передана районною державною адміністрацією фізичній особі ОСОБА_1 для ведення рибогосподарської діяльності, обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що розпорядження голови Перемишлянської районної державної адміністрації прийнято з порушенням наданих йому повноважень, передбачених частиною третьою статті 122 ЗК України, що є підставою для визнання його незаконним та скасування, а також визнання недійсним укладеного на підставі цього розпорядження договору оренди, та задоволення вимоги прокурора про повернення спірної земельної ділянки до земель державної власності.

Доводи касаційної скарги про те, що суди дійшли помилкового висновку про неправомірність передачі ОСОБА_1 у користування на умовах оренди земельної ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб, з посиланням на статті 59 ЗК України є безпідставними.

Відповідно до зазначеної норми, право передачі на умовах оренди громадянам та юридичним особам земель водного фонду, у тому числі для рибогосподарських потреб, належало органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування. Розмежування повноважень районної та обласної державних адміністрацій щодо розпорядження землями водного фонду було визначено частинами третьою, четвертою статті 122 ЗК України, відповідно до яких районна державна адміністрація мала право передавати земельні ділянки у користування за межами населеного пункту лише для ведення водного господарства, тоді як обласна державна адміністрація - для всіх потреб.

Посилання на неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі

№ 911/2105/14 (провадження № 3-744гс15), а саме щодо відсутності розмежування Кабінетом Міністрів України повноважень щодо права розпорядження водними об`єктами загальнодержавного та місцевого значення, є неспроможними, оскільки у справі № 911/2105/14 та у даній справі судами встановлені різні фактичні обставини.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо підсудності зазначеної справи судам адміністративної юрисдикції, що на думку заявника, є підставою для закриття провадження у справі.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, за яких певна справа, за передбачених законом умов, підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб`єктом при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування (частина четверта статті 11 ЦК України), а тому рішення зазначених органів можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Предметом позову у справі є визнання незаконним та скасування розпорядження органу виконавчої влади про передачу фізичній особі земельної ділянки у користування на умовах оренди, визнання недійсним укладеного на підставі зазначеного розпорядження договору оренди землі, та повернення земельної ділянки до земель державної власності.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і його скасування - розглядатися за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких грунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оспорювання речового права (права власності), що виникло внаслідок реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №554/9719/18.

Доводи ОСОБА_1 про те, що підсудність зазначеної справи належить до судів адміністративної юрисдикції, з посиланням на постанову Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 463/3375/15-а є безпідставними, оскільки зазначене судове рішення ухвалене у справі за інших встановлених судами фактичних обставин, зокрема у зазначеній справі заявник просив зобов`язати орган державної влади надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, технічної документації по відведенню земельної ділянки, призначеної для ведення садівництва.

Щодо застосування позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Судами попередніх інстанцій установлено, що про порушення права держави на землі водного фонду, у зв`язку з передачею їх районною державною адміністрацією для зайняття рибогосподарською діяльністю фізичній особі, яка немає статусу суб`єкта підприємницької діяльності, Львівська обласна державна адміністрація, як орган державної влади уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, дізналась лише у січні 2017 року, після проведення перевірки Золочівською місцевою прокуратурою Львівської області на виконання доручення прокуратури Львівської області. Відомостей, які свідчили про те, що Львівська обласна державна адміністрація знала або могла дізнатися завчасно про передачу спірної земельної ділянки у користування ОСОБА_1 відсутні. Доводи Перемишлянської районної державної адміністрації про направлення копії оспорюваного розпорядження Львівській обласній державній адміністрацій 13 липня 2010 року засобами модемного зв`язку не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді першої інстанції.

Установивши, що початок перебігу позовної давності для звернення прокурора із зазначеними позовними вимогами в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації розпочався у січні 2017 року, а із зазначеним позовом Золочівська місцева прокуратура Львівської області звернувся у червні 2017 року, відсутні правові підстави для визнання поважними причин пропуску позовної давності, оскільки зазначений строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України, не сплив.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження

№ 14-473цс18), зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та Водного Кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18), а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Ураховуючи, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, була передана ОСОБА_1 у користування на умовах оренди з порушенням вимог частини третьої статті 122 ЗК України, позивачем заявлено вимогу про повернення такої земельної ділянки до земель державного фонду, що є вимогою про усунення порушення права власності держави, з яким власник, або уповноважений ним орган, має право звернутися впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Золочівської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави, в особі Львівської обласної державної адміністрації, суди попередніх інстанцій правильно встановили початок перебігу позовної давності у справі, однак помилково вказали на її пропуск та наявність поважних причин для поновлення. Крім того, суди неправильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, зокрема щодо поширення позовної давності на вимогу про повернення земельної ділянки, що належить до земель водного фонду. Ураховуючи, що зазначене не призвело до неправильного вирішення спору, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про необхідність зміни мотивувальної частини оскаржуваних рішень, виклавши їх в редакції цієї постанови, а також виключення з резолютивної частини рішення суду першої інстанції посилання на поновлення Золочівській місцевій прокуратурі Львівської області пропущеного строку звернення до суду.

Керуючись статтями 400 409 410 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Виключити з резолютивної частини рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2018 року посилання на поновлення Золочівській місцевій прокуратурі Львівської області пропущеного строку звернення до суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко