Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 449/769/17-ц
провадження № 61-19055св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Копистинський Тарас Михайлович,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
треті особи: Бібрська міська рада Перемишлянського району Львівської області, орган опіки та піклування Перемишлянської районної державної адміністрації Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Копистинського Тараса Михайловича, на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 18 червня 2018 року у складі судді Гуняк О. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні жилим приміщенням шляхом виселення.
Ухвалою Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 листопада 2017 року клопотання представника позивача - ОСОБА_12 , та відповідача ОСОБА_2 задоволено.
Залучено до участі у справі співвідповідачів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3, що проживають у квартирі АДРЕСА_1 .
Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, - Бібрську міську раду Перемишлянського району Львівської області.
У зв`язку зі смертю 03 вересня 2003 року ОСОБА_11 та залучення до участі в справі нових осіб, у грудні 2017 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 з квартири АДРЕСА_3 .
Ухвалою Перемишлянського районного суду Львівської області від 24 січня 2018 року клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_13 , задоволено.
Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, - орган опіки та піклування Перемишлянської районної державної адміністрації Львівської області.
Позовна заява з урахуванням уточнень мотивована тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Грицак О. І. Цей житловий будинок має загальну площу 133, 8 кв. м, з яких 67,7 кв. м - житлова площа та фактично розподілений на дві окремі квартири, у яких проживають відповідачі разом із членами їх сімей.
З часу набуття у власність житлового будинку він не може реалізувати своє право власності на зазначене майно, користуватися та розпоряджатися ним у зв`язку із незаконним проживанням у ньому відповідачів.
Зазначав, що згоди відповідачам на проживання у вищезгаданому житловому будинку не надавав. Неодноразово звертався до них з вимогою звільнити займану житлову площу.
Вважав, що оскільки житловий будинок належить йому на праві приватної власності, зайнятий відповідачами самоправно, жодних правових підстав для проживання у ньому у них немає, відповідачі повинні бути виселені без надання їм іншого житлового приміщення.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статей 321 386 391 ЦК України та частини третьої статті 116 ЖК УРСР просив суд: усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - з квартири АДРЕСА_3 .
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 18 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Усунуто перешкоди з боку ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 щодо права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_3 .
Виселено ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 із квартири АДРЕСА_3 .
У задоволення решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 жовтня 2015 року. Сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_11 на законних підставах (рішенням виконавчого комітету Бібрської міської Ради депутатів трудящих від 10 грудня 1987 року № 209 видано ордер № 157, рішенням виконавчого комітету Бібрської міської Ради депутатів трудящих від 12 жовтня 1989 року № 149 видано ордер №19), правомірно вселились у спірне житло.
Зважаючи на те, що сім`я ОСОБА_11 : ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , правомірно вселилась і займає спірну квартиру, то їх неможливо виселити без надання іншого житлового приміщення, оскільки на виконання вимог рішення виконавчого комітету Бібрської міської ради народних депутатів Перемишлянського району Львівської області від 30 вересня 1993 року № 117 квартиронаймачам не надано рівноцінних житлових квартир згідно із законодавством.
Щодо сім`ї ОСОБА_3 , то рішенням виконавчого комітету Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області від 29 вересня 2008 року № 78 ОСОБА_3 видано ордер на трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 72,9 кв. м, житловою 48,3 кв. м на сім`ю з чотирьох чоловік: ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , тому вони підлягають виселенню з квартири АДРЕСА_3 , оскільки порушують право власності позивача.
Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 серпня
2019 року апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Шпунта М. Б., та представника ОСОБА_1 - адвоката Копистинського Т. М., задоволено частково.
Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 18 червня 2018 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_3 шляхом їх виселення з квартири відмовлено.
Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 18 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення із цієї квартири скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задоволено.
Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_5 будинку АДРЕСА_2 .
У решті рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_14 і ОСОБА_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_6 , ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 , у спірній квартирі АДРЕСА_1 вони не проживають, проте на момент звернення ОСОБА_1 до них із позовом самоправно зайняли спірне жиле приміщення.
Щодо сім`ї ОСОБА_3 , то в матеріалах справи відсутні докази попередження попереднім власником (наймодавцем) спірного житла, в період з 01 січня 2004 року, наймачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 про відмову від укладення з ними договору найму, який вважався укладеним строком на п`ять років, на новий строк. При цьому позивач не звернувся до них відповідно до вимог статті 822 ЦК України за три місяці до спливу строку вищевказаного договору найму (оренди) житла про відмову від укладення договору на новий строк, а наймачі не звільнили помешкання, тому договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк, а саме, на час розгляду справи судом першої інстанції до 01 січня 2019 року, а на час розгляду справи судом апеляційної інстанції вже до 01 січня 2024 року.
Крім того, питання про виселення на підставі частини третьої статті 116 ЖК УРСР може ставитися лише у разі встановлення факту самоправного зайняття жилого приміщення, а саме відсутність договору або ордеру, а також визнання їх недійсними.
Разом з тим ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , який помер, правомірно вселились у спірну квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордеру № 19, виданого 27 жовтня 1989 року на ім`я ОСОБА_11 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Копистинський Т. М., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив: скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_5 будинку АДРЕСА_2 і ухвалити в цій частині нове рішення, яким усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком шляхом їх виселення з цієї квартири; скасувати постанову апеляційного суду у частині відмови у задоволені позовних вимог щодо усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 з квартири АДРЕСА_3 і залишити в силі рішення районного суду про задоволення позову в цій частині, у решті постанову апеляційного суду залишити без змін; судові витрати покласти на відповідачів.
Отже, постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог не оскаржується, тому у силу положень частини другої статті 400 ЦПК України не переглядається.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Копистинському Т. М., строк на касаційне оскарження рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 18 червня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року.
Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 449/769/17-ц з Перемишлянського районного суду Львівської області.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , треті особи: Бібрська міська рада Перемишлянського району Львівської області, орган опіки та піклування Перемишлянської районної державної адміністрації Львівської області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні жилим приміщенням призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Копистинського Т. М., мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: неправильне тлумачення пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, застосування закону, який не підлягає застосуванню - статті 821 ЦК України, незастосування закону, який підлягав застосуванню - стаття 159 ЖК УРСР.
Згідно зі статтею 159 ЖК УРСР жиле приміщення здається наймачеві на визначений строк або без зазначення строку.
Відтак, сторони договору найму житла наділені правом як визначати строк відповідного договору, так і керуватись вищевказаною законодавчою нормою про можливість незазначення строку договору, тобто фактичного здійснення договірного узгодження безстроковості такого.
При цьому пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що до договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Разом з тим судом апеляційної інстанції змінено істотну умову договорунайму житлового будинку АДРЕСА_6 , а саме: строк дії цього договору, встановивши такий строком на 5 років. При цьому підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відтак, суд апеляційної інстанції змінив істотну умову договору, встановивши строк дії такого до 01 січня 2009 року із подальшою пролонгацією до 01 січня 2024 року за відсутності договірної підстави для таких змін.
Крім того, при встановленні факту правомірного вселення сім`ї ОСОБА_15 у оспорюваний будинок відповідно до рішення виконавчого комітету Бібрської міської Ради депутатів трудящих від 10 грудня 1987 року № 209, на підставі якого видано ордер № 157, судом апеляційної інстанції не досліджено докази правомірності подальшого користування вказаними особами відповідного приміщення, що наявні у матеріалах справи, які мають значення для встановлення зазначених обставин.
Також суд апеляційної інстанції не дослідив правову природу рішення виконавчого комітету Бібрської міської ради народних депутатів Перемишлянського району Львівської області від 30 вересня 1993 року № 117, дію ненормативного (індивідуального) правового акта органу місцевого самоврядування на осіб, невказаних у ньому, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_7 .
У постанові апеляційний суд не надав відповіді на кожен аргумент апеляційної скарги, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого супового розгляду в такому його елементі, як мотивація судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінки доказів.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 грудня 1987 року на підставі рішення виконавчого комітету Бібрської міської Ради депутатів трудящих від 10 грудня 1987 року № 209 видано ордер № 157 на ім`я ОСОБА_3 , сім`я якої складається із шести осіб, на право зайняття двох кімнат, загальною площею 32,8 кв. м у квартирі АДРЕСА_3 (а. с. 57, т. 1).
27 жовтня 1989 року на підставі рішення виконавчого Бібрської міської Ради депутатів трудящих від 12 жовтня 1989 року № 149 видано ордер № 19 на ім`я ОСОБА_11 , сім`я якої складається із шести чоловік ( ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_2 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ) на право зайняття двох кімнат, загальною площею 33, 9 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 24, т. 1).
Згідно з рішенням виконавчого комітету Бібрської міської ради народних депутатів Перемишлянського району Львівської області від 30 вересня 1993 року № 117 повернуто житловий будинок та господарські будівлі, що розташовані по АДРЕСА_6 , у натурі - ОСОБА_21 . Вилучено з балансу управління будинками виконкому Бібрської міської Ради народних депутатів житловий будинок АДРЕСА_8 власника житлового будинку ОСОБА_21 укласти угоду по найму житла із квартиронаймачами: ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , відповідно до діючих ставок квартирної плати. Попереджено ОСОБА_21 , що житлові квартири будуть звільнені після надання квартиронаймачам: ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , рівноцінних житлових квартир згідно з чинним законодавством (а. с. 25, т. 1).
Зазначене рішення прийнято на підставі заяви ОСОБА_21 та рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих Перемишлянської районної Ради народних депутатів.
19 жовтня 1993 року ОСОБА_21 , як власник будинку, і квартиронаймачі: ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , уклали угоду по найму житлового будинку АДРЕСА_6 , за умовами якої зобов`язувались вносити щомісячно квартплату (а. с. 55, т. 1). Цяугода є чинною.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Бібрської міської ради від 30 липня 1996 року № 2879 ОСОБА_11 постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_21 , і, крім неї, у цій квартирі прописані та проживають: ОСОБА_2 , ОСОБА_22 , ОСОБА_7 , ОСОБА_23 .
Рішенням Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області від 18 березня 1999 року № 72 ОСОБА_3 надано квартиру по АДРЕСА_7 на сім`ю у складі п`яти чоловік, враховуючи те, що квартира, в якій проживає ОСОБА_3 , згідно з рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих повернута її власнику ОСОБА_21 (а. с. 119, т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області від 29 вересня 2008 року № 78 видано ордер на трикімнатну квартиру АДРЕСА_9 , загальною площею 72,9 кв. м, житловою площею 48,3 кв. м ОСОБА_3 на сім`ю у складі чотирьох чоловік (а. с. 120, т. 1).
Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно квартира АДРЕСА_9 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області 01 грудня 2008 року, перебуває у спільній частковій власності: ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8
ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21 жовтня 2015 року, після смерті його матері - ОСОБА_24 , яка була спадкоємцем ОСОБА_21 (а. с. 10-11, т. 1).
У довідці № 151-29, виданій комунальним підприємством «Бібрський комунальник» Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області 06 лютого 2018 року, зазначено, що квартира АДРЕСА_9 перебуває в непридатному для проживання стані. Квартира потребує капітального ремонту (у квартирі відсутнє електропостачання, водопостачання, газовідведення (а. с. 134, т. 1).
Відповідно до акта обстеження житлових умов від 12 квітня 2018 року будинок АДРЕСА_7 знаходиться у задовільному технічному стані. Електропостачання, водопостачання, газопостачання відсутнє. На момент огляду комісією умов проживання сім`ї ОСОБА_3 встановлено, що квартира АДРЕСА_9 потребує капітального ремонту та перебуває в непридатному для проживання стані (а. с. 148, т. 1).
Згідно з актом від 28 липня 2017 року, затвердженим Бібрським міським головою, сторонами не заперечується, що ОСОБА_14 , ОСОБА_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_6 , ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 , у спірній квартирі АДРЕСА_1 проживають без реєстрації.
Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи, виданої виконавчим комітетом Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області від 15 листопада 2017 року № 3371, ОСОБА_7 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Копистинського Т. М., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду частково не відповідає.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосовується до цивільних відносин що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивіл ьних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Судом установлено, що угода по найму житлового будинку АДРЕСА_6 між ОСОБА_21 , як власником будинку, і квартиронаймачами: ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , була укладена 19 жовтня 1993 року під час дії ЦК УРСР. Угода недійсною не визнавалась.
Відповідно до частини першої статті 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
За правилами статті 256 ЦК УРСР за договором майнового найму наймодавець зобов`язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.
Згідно зі статтею 258 ЦК УРСР строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.
У статті 63 ЖК УРСР встановлено, що предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Згідно зі статтею 158 ЖК УРСР наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов`язки наймодавця і наймача та інші умови найму.
Відповідно до частини другої статті 159 ЖК УРСР жиле приміщення здається наймачеві на визначений строк або без зазначення строку.
У пункті 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що до договорів, які були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладання.
Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 , звернувшись до суду, не пред`являв вимог щодо зміни або розірвання договору найму жилого приміщення, тому помилково застосував до спірних правовідносин положення статей 821 822 ЦК України та дійшов помилкового висновку, що договір вважається укладеним на п`ять років, а якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах на такий самий строк, тобто на час розгляду справи судом першої інстанції до 01 січня 2019 року, а на час розгляду справи судом апеляційної інстанції вже до 01 січня 2024 року.
Щодо позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 з квартири АДРЕСА_3
Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Бібрської міської ради народних депутатів Перемишлянського району Львівської області від 30 вересня 1993 року № 117 ОСОБА_21 попереджено, що житлові квартири будуть звільненні після надання квартиронаймачам: ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , рівноцінних житлових квартир згідно з чинним законодавством.
Отже, строк угоди по найму житлового будинку було визначено з вказівкою на подію, яка неминуче має настати (частина друга статті 530 ЦК України), тобто до надання квартиронаймачам рівноцінних житлових квартир.
Зазначене рішення органу влади не оскаржувалось.
Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Позивач вважав, що у випадку надання квартири, зокрема, ОСОБА_15 , остання із сім`єю зобов`язана припинити користування квартирою АДРЕСА_3 , виселитись із вказаної квартири та повернути її власнику - ОСОБА_1 . Суд цих доводів не спростував.
Судом установлено, що сім`ї ОСОБА_25 надано квартиру АДРЕСА_9 , загальною площею 72,9 кв. м, яку остання прийняла, зареєструвала право власності у передбаченому законом порядку.
Таким чином, єдина умова для звільнення сім`єю ОСОБА_25 приміщення, що належало на праві власності ОСОБА_21 , настала, при цьому на підставі рішення виконавчого комітету Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області від 29 вересня 2008 року № 78 сім`я ОСОБА_25 повинна з 30 вересня 2008 року виселитись із займаного приміщення.
Разом з тим посилання відповідачів на стан нерівноцінності наданої їм квартири, подання документів на підтвердження незадовільного стану такої від комунального підприємства на обліку якого не перебуває вказана квартира, не можуть вважатись достатніми підстави для відмови в позові, оскільки вимоги до органу щодо надання такої квартири не заявлялися.
У разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов`язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення (стаття 169 ЖК УРСР).
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і не врахував, що факт рівноцінності квартири АДРЕСА_9 слід встановлювати станом на 29 вересня 2008 року, на час видання ордеру на вселення у зазначену квартиру, а не станом на 2019 рік, за відсутності доказів підтримання у належному стані вказаного житлового приміщення протягом більше 10 років, що є обов`язком власника.
Щодо позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1
Рішення виконавчого комітету Бібрської міської ради народних депутатів Перемишлянського району Львівської області від 30 вересня 1993 року № 117, згідно з яким: повернуто житловий будинок та господарські будівлі, що розташовані по АДРЕСА_6 , у натурі - ОСОБА_21 ; вилучено з балансу управління будинками виконкому Бібрської міської Ради народних депутатів житловий будинок АДРЕСА_8 за вищевказаною адресою; зобов`язано власника житлового будинку ОСОБА_21 укласти угоду по найму житла із квартиронаймачами: ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , відповідно до діючих ставок квартирної плати; попереджено ОСОБА_21 , що житлові квартири будуть звільнені після надання квартиронаймачам: ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , рівноцінних житлових квартир згідно з чинним законодавством, містить ознаки ненормативного (індивідуального) правового акту, тобто наявний конкретний припис, який стосується чітко визначених осіб: ОСОБА_21 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 та застосувався одноразово.
Отже, вказане рішення є ненормативним (індивідуальним) правовим актом, яке поширює свою дію виключно на осіб, що вказуються у цьому рішенні, а саме: ОСОБА_21 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 . При цьому у вказаному рішенні про ОСОБА_2 , ОСОБА_26 не зазначено.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 померла. Тобто ОСОБА_11 , будучи особою, на яку поширювалась дія вказаного рішення, померла.
Проте суд апеляційної інстанції не дослідив правову природу рішення виконавчого комітету Бібрської міської ради народних депутатів Перемишлянського району Львівської області від 30 вересня 1993 року № 117, дію ненормативного (індивідуального) правового акта органу місцевого самоврядування на осіб, невказаних у ньому та дійшов передчасного висновку про неможливість виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_26 виключно з підстави правомірного вселення.
Крім того, постанова суду апеляційної інстанції повинна відповідати вимогам статті 382 ЦПК України, зокрема, у ній має бути викладено короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції: узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи; встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Тобто в постанові апеляційний суд зобов`язаний дати відповіді на кожен аргумент апеляційної скарги, інакше матиме місце порушення вимог
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого супового розгляду в такому його елементі, як мотивація судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінки доказів.
Постанова суду апеляційної інстанції цим вимогам не відповідає.
Так, звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою,
представник позивача, зокрема, посилався на необхідність дослідження та врахування дії ненормативного (індивідуального) правового акта органу місцевого самоврядування - рішення виконавчого комітету Бібрської міської ради народних депутатів Перемишлянського району Львівської області від 30 вересня 1993 року № 117, на ОСОБА_2 та ОСОБА_26 , які в ньому не зазначені.
Однак суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 367 382 ЦПК України на вказані доводи відповіді не надав.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справах: «Walchli v. France» від 26 липня 2007 року, «TOB «Фріда» проти України» від 08 грудня 2016 року).
Також Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень(рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвіссарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року).
Разом з тим апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статей 821 822 ЦК України та встановив строк угоди по найму житлового будинку, хоча таких вимог відповідачі у судовому порядку не заявляли і в договірному порядку це не визначено.
Посилання апеляційного суду на врахування принципу пропорційності та оцінення факту виселення у контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є передчасним, оскільки це стосується виселення без надання іншого житлового приміщення, а у цій справі надали і особи отримали житло, оформили право власності і претензій до органу влади з приводу відповідності житла не заявляли.
Таким чином, у порушення статей 89 263-264 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторінта дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком шляхом виселення їх з квартири АДРЕСА_1 та до ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком шляхом виселення їхз квартири АДРЕСА_3 .
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК Укпраїни), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування в оскаржуваній частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про те, що у порушення частини четвертої статті 382 ЦПК України апеляційний суд не здійснив розподілу судових витрат, не заслуговують на увагу, оскільки сторони не позбавлені можливості звернутися до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення для вирішення цього питання (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
Керуючись статтями 400 409 410 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Копистинського Тараса Михайловича, задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року в частині: відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком шляхом виселення з квартири АДРЕСА_3 ; залишення без змін рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 18 червня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком шляхом виселення з квартири АДРЕСА_1 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк