Постанова

Іменем України

11 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 450/1605/16

провадження № 61-1979св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватна агрофірма «Нива», Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області,

треті особи: Пустомитівський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду 28 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Ванівського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватної агрофірми «Нива» (далі - ПАФ «Нива»), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Пустомитівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_2 , про визнання права власності і зняття арешту з майна.

Позов мотивував тим, що 26 липня 2005 року він на Прикарпатській універсальній товарній біржі придбав у ліквідатора Ковалко Г. І., яка діяла від імені та в інтересах ПАФ «Нива», телятник (А-1) площею 750,9 кв. м, який належав ПАФ «Нива», відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 20 липня 2005 року, на підставі рішення виконкому Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 08 липня 2005 року № 63.

Відповідачі не визнають право власності позивача на телятник, тому в порядку статті 392 ЦК України, майнові права позивача підлягають захисту в судовому порядку, шляхом визнання права власності на спірне майно та виключення цього майна з-під арешту.

Просив визнати за ним право власності на телятник (А-1) площею 750, 9 кв. м на АДРЕСА_1 та звільнити це майно з-під арешту, який наклав відділ Державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області в межах виконавчих проваджень, боржником у яких є ПАФ «Нива».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Пустомитівський районний суд Львівської області рішенням від 26 грудня 2019 року позов задовольнив.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на телятник (А-1) площею 750,9 кв. м на АДРЕСА_1 .

Звільнив з-під арешту телятник (А-1) площею 750,9 кв. м на АДРЕСА_1 , який наклав відділ Державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області в межах виконавчих проваджень, боржником в яких є ПАФ «Нива».

Стягнув з ПАФ «Нива» та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 по 413,40 грн судових витрат.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із встановленої ним правомірності набуття позивачем права власності на спірне майно.

Зазначив, що арешт на спірне майно, наклали після його відчуження на користь позивача, тому порушені охоронювані законом права позивача щодо володіння та користування належним йому майном підлягають захисту, шляхом виключення спірного майна з-під арешту.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення суду першої інстанції ПАФ «Нива» подало апеляційну скаргу.

Львівський апеляційний суд постановою від 28 грудня 2020 року апеляційну скаргу ПАФ «Нива» - задовольнив, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2019 року скасував та ухвалив нову постанову про відмову у позові.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАФ «Нива» судові витрати в розмірі 1 239,60 грн.

Відмовляючи у позові суд апеляційної інстанції виходив з того, що державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Виходив з того, що реєстраційна справа БТІ не містить відомостей про реєстрацію позивачем права власності на телятник на підставі договору купівлі - продажу від 28 липня 2005 року і видачу реєстраційного посвідчення права власності на спірне приміщення телятника на ім`я ОСОБА_1 .

Зазначив, що Інструкція «Про порядок Державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних і фізичних осіб» передбачала порядок та обов`язок державної реєстрації права власності в БТІ, тому відсутність реєстрації в БТІ за ОСОБА_1 права власності на приміщення телятника на підставі договору купівлі-продажу на той момент суперечить чинному законодавству

Дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що він після укладення договору купівлі-продажу спірного приміщення (телятника) звертався до органів БТІ у Львівській області із заявою про реєстрацію приміщення телятника, або, що йому останнім відмовлено в здійсненні такої реєстрації.

Послався на відсутність у Державному реєстрі прав інформації про договір купівлі-продажу від 28 липня 2005 року, як підставу для реєстрації речового права ОСОБА_1 на спірну нерухомість, отже відсутні підстави вважати, що таке майно вибуло з права власності ПАФ «Нива» і що його власником є ОСОБА_1 .

На думку апеляційного суду, договір купівлі-продажу спірного телятника нотаріально не посвідчений, відсутня його державна реєстрація, отже цей договір не породжує для сторін прав та обов`язків, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання за ним права власності на спірне майно.

Виходив з того, що вимога ОСОБА_1 про визнання права власності на спірне майно є безпідставною, тому похідна вимога про звільнення з-під арешту спірної нерухомості з під арешту, який наклав відділ Державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області в межах виконавчих проваджень, боржником в яких є ПАФ «Нива», задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 04 березня 2021 року відкрив касаційне провадження, зупинив дію постанови Львівського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року до закінчення касаційного провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Справа надійшла до Верховного Суду 29 березня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права, а саме статтю 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», без урахування висновків щодо застосування норм права, яких дійшов Верховний Суд у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г, від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19, від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19.

У зазначених постановах Верховний Суд дійшов таких висновків:

-державна реєстрація не є способом набуття права власності, а є лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів;

-державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість;

-реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Вважав, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутність державної реєстрації права власності позивача на спірне майно свідчить про те, що майно не вибуло з власності попереднього власника - ПАФ «Нива», у зв`язку з чим помилково скасував законне та обґрунтоване рішення місцевого суду.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та ПАФ «Нива» подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій встановили, що постановою від 19 листопада 2004 року Господарський суд Львівської області визнав ПАФ «Нива» банкрутом і розпочав ліквідаційну процедуру.

26 липня 2005 року ОСОБА_1 (через брокера - суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 , що входив до складу брокерської контори «Аукціонного центру «Універсал», що діє на підставі Свідоцтва про право здійснення брокерської діяльності на Прикарпатській універсальній товарній біржі) та ліквідатор ПАФ «Нива» Ковалко Г. І. (яка діяла через Верства Р. В. , яка акредитована в брокерській конторі Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Консалтинг» і яка діяла на підставі Свідоцтва про право здійснення брокерської діяльності на Прикарпатській універсальній товарній біржі № 8 БЧ на аукціоні уклали договір-купівлі продажу нерухомого майна, а саме телятника (А-1) площею 750,9 кв. м.на АДРЕСА_1 , який належав приватній агрофірмі «Нива» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 20 липня 2005 року за рішенням виконкому Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Сторони уклали договір на Прикарпатській універсальній товарній біржі і, відповідно до вимог Закону України «Про товарну біржу», зареєстрували у Львівському представництві Прикарпатської універсальної товарної біржі в «Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю» реєстраційний № 27-LV/05 від 26 липня 2005 року.

Відповідно до пункту 1.1. Договору продавець зобов`язався передати у власність покупця телятник (А-1) площею 750,9 кв. м. на АДРЕСА_1 , що належить ПАФ «Нива» (далі об`єкт), а покупець зобов`язався прийняти об`єкт і сплатити ціну відповідно до умов, що зазначені в цьому договорі.

Згідно з пунктом 1.2. Договору право власності на об`єкт переходить до покупця з моменту після повної оплати вартості Об`єкта.

Пунктом 1.3. Договору визначено, що початкова ціна продажу об`єкта на торгах становить - 32 000,00 грн без ПДВ.

Відповідно до пункту 1.4. Договору об`єкт продано з аукціону, який було проведено Львівським представництвом Прикарпатської універсальної товарної біржі за 35 200,00 грн без ПДВ.

За умовами пункту 3.1. даного Договору, передача об`єкта здійснюється продавцем покупцеві протягом 10 днів після повної сплати вартості об`єкта.

Умови укладеного договору купівлі-продажу від 26 липня 2005 року, виконані у повному обсязі, зокрема позивач провів повну оплату вартості об`єкта нерухомості, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення від 23 липня 2005 року № 42 про внесення гарантійного внеску на проведення торгів та платіжного доручення від 04 серпня 2005 року про оплату вартості об`єкта нерухомості.

Телятник на АДРЕСА_1 площею 750,9 кв. м. належить ПАФ «Нива», згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 20 липня 2005 року за рішенням виконкому Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 08 липня 2005 року за № 63, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 липня 2005 року № 7827580.

Відповідно до пункту 3.2. Договору передача об`єкта продавцем і прийняття об`єкта покупцем засвідчена актом прийому-передачі від 31 серпня 2005 року, який підписаний сторонами.

Відповідно до пункту 6 акта якого, з моменту його підписання до покупця переходить право власності на об`єкт нерухомості.

Арешт на приміщення телятника, за адресою: АДРЕСА_1 , наклав 04 серпня 2016 року державний виконавець Пустомитівського ВДВС ГТУЮ у Львівської області Буць М. І., за наказом від 01 квітня 2010 року № 32/156-А, що видав Господарський суд Львівської області про стягнення з ПАФ «Нива» на користь управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі Львівської області заборгованості в розмірі 167 246,84 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статей 386 391 392 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду: від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г, від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19, від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов місцевий суд виходив із встановленої ним правомірності набуття позивачем права власності на спірне майно. Оскільки арешт на спірне майно, накладений після його відчуження на користь позивача, тому порушені охоронювані законом права позивача щодо володіння та користування належним йому майном підлягають захисту, шляхом виключення спірного майна з-під арешту.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про відмову у позові суд апеляційної інстанції свій висновок мотивував тим, що договір купівлі-продажу спірного приміщення телятника площею 750,9 кв. м нотаріально не посвідчений, відсутня його державна реєстрація, такий договір не породжує для сторін прав та обов`язків, крім того, право власності на телятник на підставі договору купівлі-продажу від 28 липня 2005 року не зареєстровано в бюро технічної інвентаризації, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання за ним права власності на спірне майно.

Враховуючи, що вимога ОСОБА_1 про визнання права власності на спірне майно є безпідставною, тому похідна вимога про звільнення з-під арешту телятника (А-1) площею 750,9 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного відділом Державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області в рамках здійснення виконавчих проваджень, боржником в яких є ПАФ «Нива», задоволенню не підлягає.

Колегія погодилась із таким висновком суду апеляційної інстанції.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частина перша статті 182 ЦК України передбачає, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 209 ЦК України (у редакції на час укладення договору купівлі-продажу 26 липня 2005 року) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України).

Відповідно до статті 657 ЦК України (у редакції на час укладення договору купівлі-продажу 26 липня 2005 року) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про нікчемність договору (відповідно до статті 220 ЦК України) за відсутністю нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірного приміщення телятника площею 750,9 кв. м та його державної реєстрації.

Нікчемний договір не породжує для сторін прав та обов`язків, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання за ним права власності на телятник (А-1) площею 750, 9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовної вимоги про звільнення майна з-під арешту, слід відмовити оскільки вона є похідною від вимоги про визнання права власності у задоволенні якої відмовлено.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статей 386 391 392 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду: від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г, від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19, від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19 не знайшли свого підтвердження, оскільки у зазначених справах і у цій справі правовідносини є не подібними та у цих справах встановлені різні фактичні обставини.

Зокрема, у справі, що переглядається між сторонами виник спір щодо права власності позивача, яке ним не зареєстровано у визначеному законом порядку, на підставі нікчемного договору купівлі-продажу спірного майна.

У справі № 909/472/18, на яку послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права,Верховний Суд розглядав спір між підприємствами, державним реєстратором про визнання недійсними постанови, акта прийому-передачі та скасування реєстрації права власності, з огляду на неправомірні дії реєстратора.

У справі № 911/1455/19, на яку послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права,Верховний Суд розглядав спір за позовом Київської обласної ради до Ірпінської міської ради, Виконавчого комітету Ірпінської міської ради та Комунального побутового підприємства про визнання протиправними і скасування рішень, витребування нерухомого майна, з огляду на те, що майновий комплекс у м. Ірпені є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, а тому відповідач-1 не мав права розпоряджатися цим майном шляхом передачі його у господарське відання відповідача-3, надавати відповідачу-3 в користування земельну ділянку для обслуговування цього майна та змінювати адресу майна.

У справі № 921/403/17-г, на яку послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, Верховний Суд розглянув спір між юридичними особами про скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, з огляду на неправомірні дії реєстратора.

У справі № 911/1902/19, на яку послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, Верховний Суд розглянув спір між Бучанською міською радою та Ірпінською міською радою про скасування державної реєстрації права власності, у зв`язку з тим, що відповідач незаконно, зареєстрував право комунальної власності на спірний майновий комплекс за собою, чим порушив набуте раніше у встановленому порядку право власності позивача.

Отже посилання заявника на неоднакове застосування норм ЦК України у різних справах, з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що находиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду 28 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська