Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 450/2285/17
провадження № 61-4945св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),
Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,
третя особа за первісним позовом - ОСОБА_3 ,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,
третя особа за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дмитренко Володимир Павлович, на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2019 року у складі судді Кукси Д. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Курій Н. М., Цяцяка Р. П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_1 , про визнання частково недійсним договору та скасування рішення реєстратора,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя, в якому з урахуванням уточнень від 23 листопада 2018 року просила: поділити житловий будинок АДРЕСА_1 , виділивши у власність ОСОБА_1 29/50 частин спірного об`єкта, а у власність ОСОБА_2 виділити 21/50 частину спірного будинку; господарські будівлі та споруди: Д - гараж; Ж - сарай; З - вбиральня; хвіртка № 1, ворота № 2, огорожа № 3, що входять до складу об`єкта нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_1 залишити у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 липня 2014 року у справі № 2-1316/163/11 було визнано 1/2 ідеальну частину житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Зазначеним рішенням визнано за позивачем право власності на такі приміщення у житловому будинку АДРЕСА_1 : житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-8 площею 19,9 кв. м, житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-9 площею 14,2 кв. м, житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-10 площею 9,7 кв. м, коридор, позначений на поверхневому плані під літ. 2-7 площею 8,7 кв. м, частину коридору, позначеного на поверхневому плані під літ. 2-1 площею 4,5 кв. м, сходову клітку, позначену на поверхневому плані під літ. 2-6 площею 5,8 кв. м загальною площею 62,8 кв. м. У визнанні за відповідачем права власності на іншу частину будинку було відмовлено. Зазначене рішення було оскаржено відповідачем до Апеляційного суду Львівської області.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року у справі № 450/163/11 було поділено 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , виділивши позивачу у власність приміщення: житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-8 площею 19.9 кв. м; житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-9 площею 14,2 кв. м; житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-10 площею 9,7 кв. м; коридор, позначений на поверхневому плані літ. 2-7 площею 8,7 кв. м; частину коридору, позначеного на поверхневому плані літ. 2-1 площею 4,5 кв. м; сходову клітку, позначену на поверхневому плані літ. 2-6 площею 5,8 кв. м; загальною площею 62,8 кв. м. У власність відповідача виділили такі приміщення: житлова кімната, позначена на поверхневому плані літ. 2-5 площею 19,2 кв. м; коридор, позначений на поверхневому плані літ. 2-2 площею 9,5 кв. м; частину коридору, позначеного на поверхневому плані літ. 2-1 площею 8,9 кв. м; санвузол, позначений на поверхневому плані літ. 2-4 площею 6,4 кв. м; кухню, позначену на поверхневому плані літ. 2-3 площею 8,8 кв. м; загальною площею 52,8 кв. м.
Вказане рішення набрало законної сили. Зазначений поділ був визначений у висновку № 16 судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя від 25 березня 2008 року, де ці приміщення були визначені у 2 варіанті поділу та становили у відсотковому відношенні 21/50 - частки відповідача та 29/50 частка позивача.
Однак право власності на свою частку у спірному будинку ОСОБА_1 так і не зареєструвала, оскільки ОСОБА_2 , знаючи про рішення суду, звернувся із відповідною заявою в серпні 2015 року до ЛОР ОКП «БТІ та ЕО» з проханням надати висновок про можливість поділу будинку АДРЕСА_1 . При цьому зазначав, що не заперечує щодо присвоєння частинам будинку окремих номерів, а саме: ОСОБА_2 такі приміщення будинку А-2: приміщення першого та другого поверхів квартири, а також господарські будівлі і споруди: Д - гараж; Ж - сарай; З - вбиральня; хвіртка № 3; ворота № 4 з присвоєнням № 28 «Б». ОСОБА_3 приміщення будинку А-2 квартири АДРЕСА_2 . Тобто, в цьому випадку, частина, яку присудив суд ОСОБА_1 , знаходиться не у будинку АДРЕСА_3 .
ЛОР ОКП «БТІ та ЕО» надало такий висновок від 13 серпня 2015 року № 1/11242, де вказало, що будинок АДРЕСА_1 може бути поділений із запропонованим варіантом.
26 грудня 2016 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного округу Вегерою Н. Б. було зареєстровано право приватної власності відповідача на житловий будинок загальною площею 115, 6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
Окрім того, приватний нотаріус Пустомитівського районного округу Вегера Н. Б. внесла відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна, а це: гараж - Д, сарай - Ж, вбиральня - З, споруда хвіртка, споруда ворота, споруда огорожа.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 змінив адресу спірного будинку, те, що в складові об`єкта нерухомості були включені нові об`єкти, а тому зазначене унеможливило реєстрацію права власності позивачки на її частку у спірному майні.
У частині 4 договору про поділ житлового будинку вказано, що ОСОБА_2 стверджує та повідомляє те, що 1/2 частки об`єкта поділу є об`єктом права спільної сумісної власності як такого, що був набутий за час шлюбу з колишньою дружиною ОСОБА_1 , тому новоутворений житловий будинок під АДРЕСА_1 буде об`єктом їхнього (колишнього подружжя) права спільної сумісної власності, що утворився шляхом поділу об`єкта поділу. На підставі наведеного ОСОБА_1 просила позовні вимоги задовольнити.
В червні 2018 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дмитренко В. П., звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору від 26 грудня 2016 року в частині визначення права власності ОСОБА_4 та скасування рішення реєстратора від 26 грудня 2016 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 26 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про поділ житлового будинку в натурі та припинення спільної часткової власності, згідно з яким поділено житловий будинок АДРЕСА_1 , який їм належить по 1/2 кожному.
З метою припинення спільної часткової власності на об`єкт поділу, сторони згідно з пунктом 3 договору від 26 грудня 2016 року взаємно домовилися про поділ житлового будинку в натурі на 2 (два) самостійних об`єкта нерухомості з присвоєнням окремих номерів, а саме: ОСОБА_2 набуває право власності на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомості - житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 115,6 кв. м, житловою площею 63,0 кв. м, що складається з приміщень: 2-1/13,4 кв. м - коридор; 2-2/9.5 кв. м - коридор; 2-3/8,8 кв. м - кухня; 2-4/6,4 кв. м - санвузол; 2-5/19,2 кв. м - житлова; 2-6/5,8 кв. м - сходова клітка; 2-7/8,7 кв. м - коридор; 2-8/19,9 кв. м - житлова; 2-9/14,2 кв. м - житлова; 2-10/9,7 кв. м - житлова; а також господарських будівель та споруд: Д - гараж; Ж - сарай; З - вбиральня; хвіртка №3, № 5; ворота № 4; ОСОБА_3 набуває право власності на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомості - житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 118,6 кв. м, житловою площею 62,6 кв. м, що складається з приміщень: 1-1/4,1 кв. м - веранда; 1-2/13,4 кв. м - коридор; 1-3/9,0 кв. м - коридор; 1-4/6,0 кв. м - санвузол; 1-5/9,2 кв. м - кухня; 1-6/19,4 кв. м - житлова; 1-7/5,6 кв. м - сходова клітка; 1-8/8,7 кв. м - коридор; 1-9/9,5 кв. м - житлова; 1-10/13,9 кв. м - житлова; 1-11/19,8 кв. м - житлова; а також господарських будівель та споруд: Б - гараж; В - сарай; Г - вбиральня; хвіртка № 1; ворота № 2.
Договір від 26 грудня 2016 року, в частині визначення права власності ОСОБА_2 , підлягає визнанню недійсним, оскільки, рішенням від 27 квітня 2015 року у цивільній справі № 450/163/11, провадження № 22-ц/783/868/15 Апеляційного суду Львівської області, вже було остаточно вирішено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 цивільній спір про поділ між ними 1/2 частини житлового будинку.
Водночас ОСОБА_2 , через відсутність юридичних знань вже після остаточного рішення суду від 27 квітня 2015 року, уклав із своїм братом ОСОБА_3 оспорюваний договір від 26 грудня 2016 року, за яким 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 набув вже в особисту власність, нівелювавши визнане за своєю колишньою дружиною ОСОБА_1 рішенням від 27 квітня 2015 року право власності на половину цієї частки. Отже, ОСОБА_2 , у зв`язку з необізнаністю, поставив під сумнів остаточність рішення від 27 квітня 2015 року, що спонукало ОСОБА_1 подати низку позовів.
Таким чином, для відновлення становища, яке існувало до порушення прав сторін, зокрема відповідача ОСОБА_2 щодо практичного виконання остаточного рішення суду від 27 квітня 2015 року, окрім наведеного, потрібно ще скасувати рішення реєстратора від 26 грудня 2016 року, прийнятого на підставі оспорюваного договору.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2019 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
Виділено у власність ОСОБА_1 29/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме приміщення: житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-8 площею 19.9 кв. м; житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-9 площею 14,2 кв. м; житлову кімнату, позначену на поверхневому плані літ. 2-10 площею 9,7 кв. м; коридор, позначений на поверхневому плані літ. 2-7 площею 8,7 кв. м; частину коридору, позначеного на поверхневому плані літ. 2-1 площею 4,5 кв. м; сходову клітку, позначену на поверхневому плані літ. 2-6 площею 5,8 кв. м; загальною площею 62,8 кв. м.
Виділено у власність ОСОБА_2 21/50 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме приміщення: житлова кімната, позначена на поверхневому плані літ. 2-5 площею 2-5 площею 19,2 кв. м; коридор, позначений на поверхневому плані літ. 2-2 площею 9,5 кв. м; частину коридору, позначеного на поверхневому плані літ. 2-1 площею 8,9 кв. м; санвузол, позначений на поверхневому плані літ. 2-4 площею 6,4 кв. м; кухню позначену на поверхневому плані літ. 2-3 площею 8,8 кв.м; загальною площею 52,8 кв. м.
Господарські будівлі та споруди: Д - гараж; Ж - сарай; З - вбиральня; хвіртка № 1, ворота № 2, огорожа № 3, що входять до складу об`єкта нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_1 залишено у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 764,22 грн.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок АДРЕСА_1 Вода Пустомитівського районного суду Львівської області, який був поділений рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року та житловий будинок АДРЕСА_1 Вода Пустомитівського районного суду Львівської області, є одним і тим самим об`єктом, якому присвоєна інша адреса. Тому ОСОБА_1 не може зареєструвати своє право власності на 29/50 частину спірного будинку, згідно з рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року, оскільки адреса будинку змінена.
Щодо поділу спірних господарських будівель і споруд, то такі залишено у спільній сумісній власності сторін, оскільки вони були поділені в натурі договором про поділ житлового будинку та припинення спільної часткової власності від 26 грудня 2016 року. У пункті 4 вказаного договору ОСОБА_2 підтвердив, що 1/2 частка об`єкта поділу - є об`єктом спільної сумісної власності як такого, що набутий за час шлюбу з колишньою дружиною ОСОБА_1 , а тому новоутворений житловий будинок під АДРЕСА_1 є об`єктом їхнього (колишнього подружжя) права спільної сумісної власності, що утворився шляхом поділу об`єкта поділу.
Одночасно, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд виходив з того, що всупереч вимогам статті 81 ЦПК України ОСОБА_2 не надано належних доказів про порушення його прав, у зв`язку із укладенням 26 грудня 2016 року договору про поділ будинку. Крім того, вказаний договір був ним реалізований, оскільки останній зареєстрував за собою право власності на об`єкт нерухомості визначений в договорі. А доводи позивача, щодо помилки внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення не є підставою для визнання правочину недійсним.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Почкіна О. М., звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на незаконність та необґрунтованість рішення, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2019 року залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 не може зареєструвати своє право власності на 29/50 частину спірного будинку, згідно з рішенням Апеляційного Львівської області від 27 квітня 2015 року, оскільки адреса будинку змінена, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що її позов про поділ будинку підлягає задоволенню.
Також суд першої інстанції зазначив, що господарські будівлі та споруди: Д-гараж; Ж-сарай; З-вбиральня; хвіртка № 1, ворота № 2, огорожа № 3, що входять до складу об`єкта нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_1 слід залишити у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки під час розгляду цивільної справи № 450/163/11, вказані господарські будівлі не були поділені в натурі, а перебували у спільній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як і весь будинок. Тому поділ вказаних об`єктів не відбувся. Вказані господарські будівлі і споруди були поділені в натурі договором про поділ житлового будинку та припинення спільної часткової власності 26 грудня 2016 року. Предметом поділу також був новоутворений будинок за АДРЕСА_1 , до складу якого лише у 2016 році були включені господарські будівлі і споруди.
Крім того, у пункті 4 договору про поділ житлового будинку в натурі, ОСОБА_2 підтвердив, що 1/2 частка об`єкта поділу - є об`єктом спільної сумісної власної як такого, що набутий за час шлюбу з колишньою дружиною - ОСОБА_1 , а тому новоутворений житловий будинок під АДРЕСА_1 є об`єктом їхнього (колишнього подружжя) права спільної сумісної власності.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що є безпідставними доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відсутності підстав для поділу господарських будівель та споруд: Д-гараж; Ж-сарай; З-вбиральня; хвіртка № 1, ворота № 2, огорожа № 3, що входять до складу об`єкта нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_1 та залишення їх у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Щодо відмови у задоволенні зустрічного позову апеляційний суд зазначав, що ОСОБА_2 всупереч вимог статті 81 ЦПК України не надано, а судом не здобуто належних доказів про порушення його прав, у зв`язку із укладенням 26 грудня 2016 року договору про поділ будинку. Більше того, в подальшому вказаний договір був ним реалізований та зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомості визначений в договорі.
Оскільки суд не встановив підстав для визнання правочину недійсним, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію від 26 грудня 2016 року, яка є похідною від визнання правочину недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дмитренко В. П., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 ; провадження у справі за позовними вимовами ОСОБА_1 в частині поділу житлового будинку закрити на підставі пункту третього частини першої статті 255 ЦПК України; відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині поділу господарських будівель та споруд, розташованих біля спірного будинку, у зв`язку з пропуском позовної давності, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги, позовної заяви та апеляційної скарги.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано цивільну справу з Пустомитівського районного суду Львівської області.
18 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дмитренко В. П., зазначав, що апеляційний суд, застосувавши статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не врахував висновків щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 жовтня 2018 року у справі № 225/5072/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 742/1428/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 643/12560/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 362/2875/13-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/13335/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 404/3219/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 201/13098/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 903/439/18, від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16.
Крім того, суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 13 43 49 ЦПК України та не взяв до уваги висновки, які висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 220/421/17.
Також заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини четвертої статті 82 ЦПК України без врахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах: від 24 вересня 2018 року у справі № 732/1567/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 711/5248/16-ц, від 13 травня 2019 року у справі № 572/1507/16-ц, від 07 жовтня 2019 року у справі № 2609/19791/12, від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/6840/13-ц.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року у справі № 450/163/11 було поділено 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 у власність приміщення:житлову кімнату, позначену на поверховому плані літ. 2-8 площею 19,9 кв. м; житлову кімнату, позначену на поверховому плані літ. 2-9 площею 14,2 кв. м; житлову кімнату, позначену на поверховому плані літ. 2-10 площею 9,7 кв. м; коридор, позначений на поверховому плані літ. 2-7 площею 8,7 кв. м; частину коридору, позначеного на поверховому плані літ. 2-1 площею 4.5 кв. м; сходову клітку, позначену на поверховому плані літ. 2-6 площею 5,8 кв. м; загальною площею 62,8 кв. м; у власність ОСОБА_2 приміщення: житлову кімнату, позначену на поверховому плані літ. 2-5 площею 19,2 кв. м; коридор, позначений на поверховому плані літ. 2-2 площею 9,5 кв. м; частину коридору, позначеного на поверховому плані літ. 2-1 площею 8,9 кв. м; санвузол, позначений на поверховому плані літ. 2-4 площею 6,4 кв. м; кухню, позначену на поверховому плані літ. 2-3 площею 8,8 кв. м; загальною площею 52,8 кв. м.
Такий реальний розподіл був визначений у висновку № 16 судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя від 25 березня 2008 року, де ці приміщення були визначені у 2 варіанті поділу та становили у відсотковому відношенні 21/50 - частки ОСОБА_2 та 29/50 частка ОСОБА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року у справі № 450/163/11 визначено, що житловий будинок АДРЕСА_1 було збудовано подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі.
26 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір про поділ житлового будинку в натурі та припинення спільної часткової власності, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Вегерою Н. Б., зареєстрований в реєстрі за № 2841.
Відповідно до договору про поділ житлового будинку в натурі та припинення спільної часткової власності від 26 грудня 2016 року, об`єктом поділу є житловий будинок, який складається із восьми житлових кімнат та двох кухонь, житловою площею 125,6 кв. м. Загальна площа будинку становить 234,2 кв. м. До будинку належать господарські будівлі та споруди, гараж під літерою «Б», «Д», сарай під літерою «В», «Ж», вбиральня під літ. «Г», «З», хвіртка 1, 3, 5; ворота № 2,4; огорожа № 6, відмостка під літ. «І», відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1133322546236.
У пункті 3 договору вказано, що ОСОБА_2 набуває право власності на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомості - житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 115,6 кв. м, житловою площею 63,0 кв. м, що складається з приміщень 2-1/13.4 кв. м - коридор; 2-2/9.5 кв. м - коридор; 2-3/8.8 кв. м - кухня; 2-4/6.4 кв. м - санвузол; 2-5/19.2 кв. м - житлова; 2-6/5.8 кв. м - сходова клітка; 2-7/8.7 кв. м - коридор; 2-8/19.9 кв. м - житлова; 2-9/14.2 кв. м - житлова; 2-10/9.7 кв. м - житлова, а також господарських будівель та споруд Д - гараж; Ж - сарай; З - вбиральня; хвіртка № 3, № 54, ворота - № 4.
ОСОБА_3 набуває право власності на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомості - житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 118,6 кв. м, житловою площею 62,6 кв. м, що складається з приміщень 1-1/4.1 кв. м - веранда; 1-2/13.4 кв. м - коридор; 1-3/9.0 кв. м - коридор; 1-4/6.0 кв. м - санвузол; 1-5/9.2 кв. м - кухня; 1-6/19.4 кв. м - житлова; 1-11/19.8 кв. м - житлова, а також господарські будівлі та споруди: Б - гараж; В - сарай; Г - вбиральня; хвіртка № 1; ворота № 2.
У пункті 4 вказаного договору зазначено, що такий поділ відбувається за згодою колишньої дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , справжність підпису якої на заяві засвідчено ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області 29 листопада 2016 року за реєстровим № 2617.
Окрім того, у тому самому пункті вказано, що ОСОБА_2 , стверджує та повідомляє про те, що 1/2 частки об`єкта поділу є об`єктом права спільної сумісної власності як такого, що був набутий за час шлюбу з колишньою дружиною ОСОБА_1 , тому новоутворений житловий будинок під АДРЕСА_1 буде об`єктом їхнього (колишнього подружжя) права спільної сумісної власності, що утворився шляхом поділу об`єкта.
На підставі вищевказаного договору за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , що стверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек.
Суд встановив, що житловий будинок АДРЕСА_1 Вода Пустомитівського районного суду Львівської області, який був поділений рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року та житловий будинок АДРЕСА_1 Вода Пустомитівського районного суду Львівської області, є одним і тим самим об`єктом, якому присвоєна інша адреса.
Однак з врахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 не може зареєструвати своє право власності на 29/50 частину спірного будинку, згідно з рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року, оскільки адреса будинку змінена.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні спору.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За правилами частин першої-другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.
Положеннями статті 358 ЦК України регламентовано правила здійснення правомочностей співвласниками об`єкта права спільної часткової власності. Зокрема, передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Зі змісту наведеної норми закону можна зробити висновок, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не може зареєструвати своє право власності на 29/50 частину спірного будинку, згідно з рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2015 року, оскільки адреса будинку була змінена.
Правильно встановивши характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідивши обставини справи на підставі оцінки кожного здобутого доказу окремо і усіх доказів в їх сукупності та взаємозв`язку, врахувавши технічну можливість виділу часток нерухомого майна, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Щодо доводів касаційної скарги про залишення апеляційним судом без мотивованої оцінки відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині розподілу господарських будівель та споруд у зв`язку з пропуском позовної давності, слід зазначити таке.
Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порушення права позивача ОСОБА_1 щодо позовної вимоги про залишення у спільній сумісні власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , господарських будівель та споруд: Д-гараж; Ж-сарай; 3-вбиральня; хвіртка № 1, ворота № 2, огорожа № 3, що входять до складу об`єкта нерухомості - житлового будинку на АДРЕСА_1 , відбулося в момент укладення 26 грудня 2016 року договору про поділ житлового будинку в натурі та припинення спільної часткової власності, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Вегерою Н.Б., зареєстрований в реєстрі за № 2841.
За таких обставин строк позовної давності звернення до суду, позивачем не пропущено, оскільки з позовом за захистом свого права звернулася в межах трьохрічного строку.
Не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги про закриття провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 про поділ 1/2 житлового будинку з підстав, передбачених пунктом 3 статті 255 ЦПК України, оскільки Апеляційним судом Львівської області 27 квітня 2015 року було ухвалено рішення про задоволення позовних вимог у цій частині. Однак з матеріалів справи вбачається, що предмет розгляду у справі № 450/163/11 та у справі, що розглядається, є різними: предметом розгляду справи № 450/163/11 був поділ 1/2 частини житлового будинку, а предметом розгляду у цій справі є поділ житлового будинку АДРЕСА_1 та залишення у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 господарських будівель та споруд: Д - гараж; Ж - сарай; З - вбиральня; хвіртка № 1, ворота № 2, огорожа № 3, що входять до складу об`єкта нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_1 , враховуючи вказане, доводи касаційної скарги є безпідставними.
Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 13 43 49 ЦПК України та незастосування правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 220/421/17, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції розглянув зустрічний позов ОСОБА_2 у межах позовних вимог.
Доводи про те, що апеляційний суд, застосувавши статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не врахував висновків щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 жовтня 2018 року у справі № 225/5072/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 742/1428/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 643/12560/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 362/2875/13-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/13335/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 404/3219/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 201/13098/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 903/439/18, від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16, не знайшли свого підтвердження, оскільки на думку судової колегії, судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дмитренко Володимир Павлович, залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. І. Грушицький
А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук