ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 450/2294/24

провадження № 61-12491св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Луцюк Олександр Ігорович, на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 травня 2024 року в складі судді Мельничук І. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року в складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майнових прав на квартиру.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2024 рокувідкрито загальне позовне провадження у справі за цим позовом та призначено підготовче судове засідання на 27 червня 2024 року на 12 год. в приміщенні Пустомитівського районного суду Львівської області під головуванням судді Мельничук І. І.

24 травня 2024 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову у цій справі.

Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,4167 га, кадастровий номер 4623683300:01:001:0120. На вказаній земельній ділянці побудований, однак не введений в експлуатацію, багатоквартирний житловий будинок, в якому позивачка придбала майнові права на квартиру відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав від 15 грудня 2023 року.

Вказувала, що вона повністю виконала умови договору, сплатила грошові кошти, однак житловий будинок на час подання позову не здано в експлуатацію, а квартира не передана у приватну власність позивачки.

Предметом укладеного з відповідачами договору є майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

З огляду на те, що відповідач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки та має чинний дозвіл на виконання будівельних робіт, останній матиме реальну можливість відчужити квартиру, яка знаходиться на об`єкті незавершеного будівництва.

Отже, існують обґрунтовані ризики, що ОСОБА_3 зможе вільно розпоряджатися майновими правами на квартиру, яка належать позивачці, оскільки перевірити майнові права у жодних реєстрах не видається за можливе.

Додатково зазначила, що відповідач ОСОБА_2 як уповноважений представник простого товариства, створеного відповідачами, також має право вчиняти будь-які правочини та укладати договори від імені товариства, зокрема, щодо спірної квартири.

Вважала, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення у цій справі, предметом якої є визнання майнових прав на спірну квартиру.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд вжити заходи забезпечення позову до набрання судовим рішенням у цій справі законної сили, а саме:

1) заборонити ОСОБА_2 у будь-який спосіб розпоряджатись, обтяжувати, укладати будь-які правочини щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 ;

2) заборонити ОСОБА_3 у будь-який спосіб розпоряджатись, обтяжувати, укладати будь-які правочини щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 ;

3) заборонити органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову до набрання судовим рішенням у цій справі законної сили, а саме:

1) заборонено ОСОБА_2 у будь-який спосіб розпоряджатись, обтяжувати, укладати будь-які правочини щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 ;

2) заборонено ОСОБА_3 у будь-який спосіб розпоряджатись, обтяжувати, укладати будь-які правочини щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 ;

3) заборонено органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що предметом позову у цій справі є вимоги позивача, які носять майновий характер, оскільки стосуються майнових прав на квартиру. Між сторонами дійсно виник спір щодо майнових прав на майно, за яке позивачкою сплачено кошти, а також зважаючи на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, суд першої інстанції вважав, що необхідно вжити заходи забезпечення позову для охорони матеріально-правових інтересів позивачки від можливих недобросовісних дій із боку відповідачів, зокрема у разі задоволення позовних вимог, з метою забезпечення позивачці реального та ефективного виконання можливого судового рішення про задоволення позову, а також задля попередження труднощів у виконанні такого рішення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Луцюка О. І., залишено без задоволення, ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2024 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків місцевого суду.

Невжиття у цій справі вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких звернулася позивачка. Тому вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти будь-які дії щодо нерухомого майна у разі забезпечення позову забезпечить ефективне виконання рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 вересня 2024 року представник ОСОБА_3 адвокат Луцюк О. І., через підсистему «Електронний суд», направив до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 адвокат Луцюк О. І. посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), та постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 761/39201/18 (провадження № 61-9850св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 911/949/20, від 27 січня 2021 року у справі № 361/3399/20 (провадження № 61-16483св20).

Представник заявника вказує на те, що суди не взяли до уваги той факт, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували реальне вчинення або підготовку до вчинення ОСОБА_3 будь-яких несумлінних дій, зокрема спрямованих на розпорядження майновими правами, обтяження, укладення будь-яких правочинів з іншими особами щодо майнових прав на спірну квартиру. Відсутність таких доказів нівелює можливість дійти переконливого висновку про наявність спору між позивачкою та ОСОБА_3 щодо майнових прав на квартиру та не дає можливості встановити наявність правового зв`язку між заявленими позовними вимогами та застосованими заходами забезпечення позову.

Крім цього, представник заявника зазначив, що ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 травня 2024 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року (справа № 450/123/24), залишено без розгляду позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, додатку до договору, визнання вкладу учасника договору простого товариства у розмірі 99/100 частин від загального розміру вкладів учасників цього простого товариства, визнання частки в праві спільної часткової власності.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Лука Т. М. просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Зазначає, що доводи касаційної скарги про відсутність у ОСОБА_3 спору з позивачкою у цій справі не відповідають дійсності. Так, 24 червня 2024 року ОСОБА_3 у цій справі подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру, який обґрунтовано, зокрема, тим, що ОСОБА_2 під час укладення такого договору не мав повноважень на розпоряджання майном спільного товариства і майновими правами на спірну квартиру.

Крім того, зазначено, що ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі № 450/2292/24 (провадження № 61-12782ск24) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 адвоката Луцюка О. І. на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року за заявою іншої фізичної особи, яка подала позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майнових прав на квартиру. У справі № 450/2292/24 та у справі, яка переглядається, суди за однакових фактичних обставин дійшли правильного висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, з чим погодився суд касаційної інстанції.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу з суду першої інстанції.

У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами, щодо заяви про забезпечення позову

Суди встановили, що 13 жовтня 2021 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір простого товариства (договір про спільну діяльність), який посвідчено приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Віблим Л. З., реєстровий номер 1128.

Відповідно до пункту 1.1 цього договору сторони зобов`язувалися шляхом об`єднання своїх вкладів і зусиль спільно діяти у формі простого товариства без створення юридичної особи з метою будівництва і прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на земельній ділянці площею 0,4167 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 4623683300:01:001:0120, в порядку, передбаченому законодавством, та отримання в особисту приватну власність квартир, приміщень та доходу у вигляді грошових коштів, отриманих у результаті виконання спільних дій, передбачених цим договором.

15 грудня 2023 року з метою залучення грошових коштів задля досягнення мети договору про спільну діяльність у межах повноважень уповноваженої особи ОСОБА_2 (продавець) уклав з ОСОБА_1 (покупець) договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру.

Відповідно до пункту 1.1 договору купівлі-продажу майнових прав продавець продає, а покупець придбаває майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.

Згідно з пунктом 1.2 договору купівлі-продажу майнових прав сторони домовились що об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються за цим договором, є квартира АДРЕСА_1 .

За змістом пункту 2.2 договору купівлі-продажу майнових прав загальна вартість майнових прав, що передаються продавцем покупцеві за цим договором складає 1 833 300,00 грн, що станом на момент укладення цього договору відповідно до комерційного курсу обміну валют становить еквівалент 48 888 доларів США.

Згідно із пунктом 2.3 договору купівлі-продажу майнових прав загальну вартість майнових прав, яка зазначена у пункті 2.2 цього договору, покупець сплатив продавцеві у повному обсязі до моменту підписання цього договору.

Станом на січень 2024 року багатоквартирний будинок збудований та готовий до здачі в експлуатацію, але дотепер не зданий в експлуатацію, передача квартири позивачці не відбулася та право власності на квартиру позивачка не отримала, хоча до 27 грудня 2023 року вона мала безперешкодний доступ до квартири.

Після 27 грудня 2023 року відповідач ОСОБА_3 замінив замки у вхідних дверях до під`їзду, де знаходиться квартира, встановив огорожу навколо будинку та не допускає до користування спірною квартирою.

Суди також установили, що предметом позову у цій справі є вимоги позивачки, які мають майновий характер, оскільки стосуються майнових прав на квартиру.

Між сторонами дійсно виник спір щодо майнових прав на майно, за яке позивачкою сплачено грошові кошти.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є неприйнятними з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), на яку заявник посилається в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду вказала, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 як на підставу порушених прав послалася на те, що відповідачеві ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,4167 га, кадастровий номер 4623683300:01:001:0120, на якій побудований, однак ще не введений в експлуатацію, багатоквартирний житловий будинок, в якому знаходиться квартира, майнові права на яку придбала ОСОБА_1 . Будучи власником земельної ділянки та маючи чинний дозвіл на виконання будівельних робіт, ОСОБА_3 має реальну можливість і може вчиняти дії з метою відчуження майнових прав на квартири, які знаходяться в об`єкті незавершеного будівництва задля ухилення від виконання чи утруднення виконання можливого судового рішення про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 . Майнові права позивачки відповідач не визнає, про що неодноразово заявляв, тому існує обґрунтований ризик того, що ОСОБА_3 вільно зможе розпорядитися майновими правами на квартиру, обтяжувати їх, незважаючи на те, що такі майнові права вже продані та належать ОСОБА_1 . Крім того, відповідач ОСОБА_2 як уповноважений учасник простого товариства також може вчиняти дії відносно розпорядження майновими правами на квартиру АДРЕСА_1 .

Отже, вказані дії шкодять правам, свободам та інтересам позивачки до ухвалення рішення у справі.

Достатньо обґрунтованою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується цивільним судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), на яку представник ОСОБА_3 також посилається у касаційній скарзі.

Співмірність передбачає співвідношення цивільним судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

У справі, що переглядається, вирішуючи питання про необхідність застосування заходів забезпечення позову, суди установили, що предметом позову є вимоги позивачки, які носять майновий характер та стосуються договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .

Тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про заборону вчиняти певні дії в порядку забезпечення позову щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , є ефективним захистом можливих порушених прав позивачки від недобросовісних дій з боку відповідачів, без порушення чи безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів останніх, задля забезпечення позивачці реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на її користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

ОСОБА_1 довела реальну можливість відчуження відповідачем ОСОБА_3 нерухомого майна, яке є предметом договору купівлі-продажу, що утруднить виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову у цій справі.

З таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Верховного Суду погоджується.

Крім того, питання щодо забезпечення позову вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи та доводів заявника. У справі, що переглядається, суди дали належну оцінку доводам позивачки щодо необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що відсутність доказів про наявність спору між позивачкою та ОСОБА_3 щодо майнових прав на вказану квартиру не дає можливості встановити наявність правового зв`язку між заявленими позовними вимогами та заходами забезпечення позову, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Під час вирішення питання про забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову, а лише визначається, чи можуть існувати потенційні труднощі у разі виконання рішення у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Верховний Суд у постанові від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 звернув увагу, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідачів в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому заборона вчиняти певні дії до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси відповідача. Водночас заходи забезпечення позову діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Не містять підстав для скасування оскаржених судових рішень також доводи касаційної скарги про те, що ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 травня 2024 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року (справа № 450/123/24), залишено без розгляду позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, додатку до договору, визнання вкладу учасника договору простого товариства у розмірі 99/100 частин від загального розміру вкладів учасників цього простого товариства, визнання частки в праві спільної часткової власності, оскільки розгляд цієї справи не впливає на застосування судами у справі, яка переглядається, заходів забезпечення позову у цій справі та не спростовує висновки судів про необхідність їх застосування.

Таким чином, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення заяви позивачки про забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії.

Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), ураховуючи висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати: висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 761/39201/18 (провадження № 61-9850св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 911/949/20, від 27 січня 2021 року у справі № 361/3399/20 (провадження № 61-16483св20).

У постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 911/949/20 Верховний Суд зазначив, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 911/949/20, оскільки висновки в указаних справах не суперечать висновкам судів, викладених за результатами розгляду цієї справи.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційним судом не врахована позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 761/39201/18 (провадження № 61-9850св19), також не заслуговують на увагу, оскільки предметом позову у справі № 761/39201/18 є визнання протиправними дій відповідачів щодо реєстрації права власності за ТОВ «Лекс Навігатор» на квартиру АДРЕСА_1, натомість у справі, яка переглядається, предметом позовних вимог є визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав та визнання майнових прав на квартиру з розстроченням платежу, а отже, правовідносини у наведених як приклад неоднакового правозастосування справах, та у справі, яка переглядається, не є тотожними, тому і підходи до вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову є різними.

У постанові від 27 січня 2021 року у справі № 361/3399/20 (провадження № 61-16483св20) Верховний Суд установив, що представник ОСОБА_1 адвокат Овчаренко В. А. звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову, яка мотивована тим, що до суду готується та буде подана позовна заява про витребування майна з чужого незаконного володіння за позовом ОСОБА_1 до громадської організації.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, які були викладені у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 361/3399/20 (провадження № 61-16483св20), оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у цій справі суди виходили з інших обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову і не свідчать про порушення судами норм процесуального права.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, заява № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Луцюк Олександр Ігорович, залишити без задоволення.

Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська