Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 452/3015/17

провадження № 61-46599св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - старший державний виконавець Самбірського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Мазуркевич Л. І.,

боржник - ОСОБА_1 ,

стягувач - Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівського відділення № 6310,

особа, що подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08 грудня 2017 року у складі судді Галина В. П. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 13 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляк Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2017 року старший державний виконавець Самбірського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Мазуркевич Л. І. звернулась до суду з поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_1 .

На обґрунтування подання посилалася на те, що на виконанні у Самбірському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебуває виконавче провадження № 54827783 з виконання виконавчого листа від 04 березня 2015 року № 452/1523/13-ц про стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користьПублічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України», банк) заборгованості за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 1849/2 станом на 26 серпня 2014 року у розмірі 130 401,41 євро, 674 989,76 грн пені та по 710,14 грн сплаченого судового збору з кожного.

04 жовтня 2017 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копію якої направлено боржнику для виконання, а надалі винесено постанову про арешт майна боржника, оскільки рішення суду ним не виконано, заборгованість не погашена.

Під час вчинення виконавчих дій встановлено, що за дружиною боржника ОСОБА_3 зареєстроване нерухоме майно, а саме: земельна ділянка, загальною площею 0,0799 га, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набута під час перебування у шлюбі із боржником.

Посилаючись на вказане, старший державний виконавець Мазуркевич Л. І. просила суд задовольнити подане нею подання у повному обсязі та виділити 1/2 частки зазначеної земельної ділянки, загальною площею 0,0799 га, тобто 0,03995 га.

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08 грудня 2017 року подання старшого державного виконавця Мазуркевич Л. І. задоволено. Виділено 1/2 частки земельної ділянки, загальною площею 0,0799 га, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної сумісної власності боржнику ОСОБА_1 , тобто 0,03995 га.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за дружиною боржника ОСОБА_3 зареєстроване нерухоме майно, а саме земельна ділянка, загальною площею 0,0799 га, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4624280600:03:003:0033. Земельна ділянка є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки придбана під час їх перебування у шлюбі, а тому частка боржника у такому майні становить 1/2.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 13 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08 грудня 2017 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що 08 грудня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Право приватної власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 лише у серпні 2018 року, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість подання державного виконавця про визначення частки майна боржника, оскільки на час звернення державного виконавця із поданням та на час постановлення ухвали власником спірної земельної ділянки була ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 жовтня 2011 року. Відповідно 1/2 частки цієї земельної ділянки може бути виділено боржнику як його частку у спільному сумісному майні подружжя.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка відноситься до спільної сумісної власності боржника та його дружини, оскільки така земельна ділянка на час звернення державного виконавця із поданням була у її власності, що підтверджується витягами з державного реєстру правочинів від 08 грудня 2011 року. Надалі вона зазначену земельну ділянку поділила на кілька земельних ділянок з присвоєнням інших похідних кадастрових номерів, які були зареєстровані за нею як власником земельних ділянок ще у 2012 році. Суди не застосували статтю 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), відповідно до якої право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав, та дійшли помилкового висновку щодо виникнення права спільної сумісної власності подружжя на підставі договору від 25 жовтня 2011 року. Суди не застосували статтю 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України), оскільки у пункті 4.5 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 жовтня 2011 року зазначено, що спірна земельна ділянка купується за кошти, які належать особисто ОСОБА_3 , а тому є її особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.

У березні 2019 року від ПАТ «Державний ощадний банк України» надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в якому банк просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Також у березні 2019 року від банку надійшло клопотання про закриття касаційного провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 підписана її представником ОСОБА_3 , яка не є адвокатом, а тому ОСОБА_3 не мала права підписувати касаційну скаргу.

У березні 2019 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якій заявник просила задовольнити касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву та відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди встановили, що на виконанні у Самбірському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебуває виконавче провадження № 54827783 з виконання виконавчого листа від 04 березня 2015 року № 452/1523/13-ц про стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованості за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 1849/2, яка станом на 26 серпня 2014 року становить 130 401,41 євро, 674 989,76 грн пені та по 710,14 грн сплаченого судового збору з кожного.

Постановляючи ухвалу про задоволення подання державного виконавця, суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набута у 2011 році під час перебування ОСОБА_3 із боржником ОСОБА_1 у шлюбі, що підтверджується копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Кір Р. А., а також інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, відповідно до якої за ОСОБА_3 зареєстроване нерухоме майно, а саме: земельна ділянка, загальною площею 0,0799 га, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4624280600:03:003:0033.

Проте такі висновки суду є передчасними.

Відповідно до частини першої статті 379 ЦПК України 2004 року питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.

Аналогічна норма міститься у частині першій статті 443 ЦПК України, відповідно до якої питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Згідно з частиною другої статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до частин шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Згідно зі статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі й обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 та залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції не повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, обмежився лише дослідженням договорів купівлі-продажу від 25 жовтня 2011 року, 08 грудня 2011 року та інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

Звертаючись із апеляційної скаргою, ОСОБА_2 надала до суду апеляційної інстанції докази на підтвердження доводів її апеляційної скарги, зокрема: договори купівлі-продажу земельних ділянок, з кадастровими номерами 4624280600:03:003:0033 та 4624280600:03:003:0034, від 08 грудня 2011 року, зареєстровані у реєстрі за номерами 1761, 1757; державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 грудня 2011 року, виданий на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 08 грудня 2011 року за реєстровими номерами 1761, 1757, та п`ять державних актів на земельні ділянки від 05 березня 2012 року. Проте відомості про те, хто є власником спірної земельної ділянки на час вирішення подання державного виконавця, апеляційний суд не досліджував.

Отже, апеляційний суд порушив вимоги частин першої та другої статті 367 ЦПК України, відповідно до якихсуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Крім того, необхідно зауважити, що ОСОБА_2 звернулась до апеляційного суду як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про її права та інтереси (частини перша статті 352 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Тобто, у разі з`ясування, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 не вирішувалося, апеляційному суду необхідно було закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, а не розглядати справу по суті.

Щодо клопотання банку про закриття провадження у справі необхідно зазначити таке.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Відповідно до частини третьої статті 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

У підпункті 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України закріплено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої

статті 131-1, та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності даним Законом, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Отже, з 01 січня 2017 року представництво у судах касаційної інстанції в справах, провадження у яких розпочате після 30 вересня 2016 року, має здійснюватися адвокатами. Якщо провадження розпочате до 30 вересня 2016 року, то представництво у судах касаційної інстанції може здійснюватися представниками, які не мають статусу адвоката.

ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовною заявою у 2013 році, тобто провадження у справі розпочате до 30 вересня 2016 року, тому клопотання про закриття касаційного провадження не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, рішення апеляційного суду не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно перевірити доводи ОСОБА_2 про те, що спірна земельна ділянка належить їй на праві власності, належним чином дослідити та оцінити наявні у справі докази, дати правову оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 13 вересня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» про закриття касаційного провадження відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко