Постанова
Іменем України
09 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 453/1515/22
провадження № 61-10409св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування Сколівської міської ради Львівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2024 року в складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,Савуляка Р. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
22 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про відібрання дитини від матері та повернення її за попереднім місцем проживання.
Позов мотивований тим, що колишня дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 самочинно, без його згоди змінила фактичне місце проживання їх малолітнього сина ОСОБА_3 , 2013 року народження, який в цей час проживає в Королівстві Швеція.
17 серпня 2022 року син поїхав на відпочинок за кордон і після цього вже не повернувся до місця його проживання. Граничний строк перебування дитини за кордоном закінчився 17 серпня 2023 року. Згоди на проживання сина в Швеції позивач не давав.
Позивач стверджував, що дитина повинна бути повернута за її попереднім місцем проживання по АДРЕСА_1 , оскільки це не створюватиме небезпеку для її життя і здоров`я та не буде суперечити її інтересам.
ОСОБА_1 просив:
відібрати малолітню дитину - ОСОБА_3 , 2013 року народження від матері ОСОБА_2 та повернути її батькові ОСОБА_1 за попереднім місцем проживання дитини: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області в складі судді Курницької В. Я. від 26 січня 2024 року:
позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено
відібрано дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та повернуто її батькові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за попереднім місцем проживання дитини: АДРЕСА_1 ;
вирішено питання про розподіл судових витрат;
допущено негайне виконання рішення суду про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
згідно з частиною першою статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Відповідно до частини першої статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам;
відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 «Про затвердження переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року» (в редакції чинній станом на 17 серпня 2022 року) та чинного наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», Львівська область та м. Сколе Львівської області не входили та не входять до переліку територій, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій;
виходячи із встановлених фактичних обставин та зазначених норм матеріального права суд зробив висновок, що батько ОСОБА_1 належним чином виконував свої батьківські обов`язки. Зокрема, за час спільного проживання він виховував свого сина ОСОБА_5 в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, друзів, своєї Батьківщини, піклувався про його фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечував здобуття сином повної загальної середньої освіти та поважав свою дитину;
мати ОСОБА_2 , яка під час дії воєнного стану в Україні 16 серпня 2022 року надала свою згоду на проживання дитини разом з батьком, самочинно, без згоди останнього, змінила місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , який проживає в даний час в Королівстві Швеція, чим порушила вимоги частини першої статті 160 СК України;
суд вважав, що дитина може бути повернута батькові за її попереднім місцем проживання в м. Сколе Стрийського району Львівської області, яке не входить до переліку населених пунктів, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, так як це не створюватиме небезпеку для її життя і здоров`я та не буде суперечити її інтересам;
позицію третьої особи, яка викладена у письмових поясненнях Сколівської міської ради Львівської області в особі міського голови ОСОБА_6 від 10 січня 2024 року № 41/02-07, суд оцінив критично, оскільки вона не ґрунтується на належних та допустимих доказах і не узгоджується із змістом комісійного акту обстеження умов проживання дитини в м. Сколе від 01 березня 2022 року, листа Служби у справах дітей Сколівської міської ради Львівської області від 25 січня 2023 року № 1. Окрім того, третя особа: 1) не надала суду рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Сколівської міської ради органу опіки та піклування Сколівської міської ради Львівської області щодо підготовки відповідного висновку для подання його до суду, письмового висновку органу опіки та піклування Сколівської міської ради Львівської області щодо розв`язання даного спору, документів, які підтверджують умови проживання дитини ОСОБА_3 та його матері ОСОБА_2 на території Королівства Швеція, забезпечення матір`ю як найкращих інтересів дитини; 2) не взяла до уваги закінчення 17 серпня 2023 року часового проміжку тимчасового перебування дитини в іноземних державах, в тому числі в Королівстві Швеція, що визначений в нотаріально посвідченій згоді батька, та згоди матері на проживання дитини разом із батьком під час воєнного стану в Україні; 3) не пред`явила доказів щодо існування реальної небезпеки для життя та здоров`я малолітнього ОСОБА_3 за його попереднім місцем проживання в м. Сколе Стрийського району Львівської області, та обставин, за яких повернення дитини за попереднім місцем проживання буде суперечити її інтересам. Таким чином, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності, суд зробив висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, а тому позов слід задовольнити повністю.
Додатковим рішенням Сколівського районного суду Львівської області в складі судді Курницької В. Я. від 19 лютого 2024 року:
заяву позивача ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат задоволено;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
представництво інтересів позивача в суді здійснював адвокат Горох В. В. на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 000526 від 27 січня 2017 року, ордера на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1183654 від 07 лютого 2023 року та відповідно до умов Договору про надання правової допомоги № 41/22 від 21 листопада 2022 року та Додаткової угоди № 1 від 29 січня 2024 року до нього;
оскільки позивачем підтверджено факт отримання ним послуг з правової допомоги, оплати таких послуг, беручи до уваги те, що позовні вимоги позивача задоволено, однак питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не вирішено, зважаючи, що про подання додаткових доказів на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем було заявлено до закінчення судових дебатів (у клопотанні від 23 січня 2024 року про розгляд справи за відсутності позивача), заявником у встановлений законом строк надано відповідну заяву та докази обсягу послуг адвоката і виконаних ним робіт та їх вартості, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав, визначених статтею 270 ЦПК України, для ухвалення додаткового судового рішення та стягнення з відповідача документально підтверджених витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в заявленому позивачем розмірі 6 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 червня 2024 року:
апеляційні скарги ОСОБА_2 задоволено;
рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 січня 2024 року скасовано, додаткове рішення Сколівського районного суду Львівської області від 19 лютого 2024 року скасовано, та ухвалено нове рішення;
відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 , про відібрання дитини від матері та повернення її за попереднім місцем проживання;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
фізична особа може мати декілька місць проживання, а реєстрація місця проживання необхідна для офіційного листування та вручення офіційної кореспонденції. Натомість місце проживання дитини у разі спору між батьками вирішується органом опіки та піклування або судом, однак у цій справі позивач не надав суду доказів про те, що спір про визначення місця проживання дитини вирішений уповноваженим на те органом, а тому судом помилково застосовано частину першу статті 162 СК України;
міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. З врахуванням того, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, апеляційний суд вважає, що позов про відібрання дитини від матері та повернення дитини за попереднім місцем проживання без вирішення спору про визначення місця проживання дитини компетентними органами є передчасним та до задоволення не підлягав, а тому рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування;
у заяві про надання дозволу на багаторазові поїздки дитини за кордон у супроводі ОСОБА_7 , саме ОСОБА_7 взяла на себе відповідальність по закінченні строку перебування дитини за кордоном, а це 17 серпня 2023 року повернути дитину в Україну, однак до участі у справі така не залучена. Як вбачається з матеріалів справи вже 22 листопада 2022 року, тобто задовго до закінчення строку перебування дитини за кордоном, позивач звернувся з позовом про повернення дитини;
апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги та позицією Органу опіки та піклування про те, що з метою безпеки та задля збереження життя та здоров`я дитини на час воєнного стану в Україні є доцільним її перебування зі своєю матір`ю за кордоном. У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року,який триває станом на час розгляду справи. Загальновідомим є той факт, що внаслідок ракетних ударів по Україні з боку країни - агресора в Україні масово гинуть мирні люди, в тому числі діти;
відповідно до частини другої статті 162 СК України дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам;
відмовляючи у задоволенні цього позову, апеляційний суд також врахував, що дитині створені належні та безпечні умови для проживання, дитина навчається у школі за екстернатною формою навчання (а. с. 42-44), відвідує гуртки, мати не перешкоджає спілкуванню дитини з батьком, чого не заперечив позивач. Твердження позивача про те, що таке спілкування відбувається рідко, оскільки син часто буває зайнятий, суд не приймає до уваги, оскільки зазначене можна врегулювати шляхом врахування графіку занять дитини та обрати вільний для спілкування час.
Аргументи учасників справи
15 липня 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2024 року (повне судове рішення складено 26 червня 2024 року), в якій просив:
ухвалити постанову, якою скасувати повністю постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2024 року та залишити в силі рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 січня 2024 року і додаткове рішення Сколівського районного суду Львівської області від 19 лютого 2024 року;
вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, що полягає у неправильному тлумаченні частини першої статті 160 СК України та у не застосуванні абзацу 1 частини першої статті 162 СК України, частини четвертої статті 29 ЦК України, Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», які підлягали застосуванню. Нормативно-правовим актом, в якому згадується спосіб надання згоди одного із батьків на проживання малолітньої дитини із другим з батьків, є Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який суд апеляційної інстанції не застосував;
в акті обстеження зазначено, що малолітня дитина ОСОБА_8 виховується та постійно проживає з батьком ОСОБА_9 у квартирі АДРЕСА_2 , оскільки мама тривалий час перебуває за кордоном. Батьком створені належні умови для всебічного розвитку дитини, яка виховується в дусі українських традицій, ходить до церкви. Стосунки між батьком і сином доброзичливі, дружні, довірливі. За місцем проживання характеризується позитивно, старанний, уважний. Тобто ОСОБА_5 проживав разом з батьком на підставі частини четвертої статті 29 ЦК України;
16 серпня 2022 року мати ОСОБА_2 надала свою нотаріально засвідчену згоду на зняття з реєстрації місця проживання сина ОСОБА_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , та реєстрацію його місця проживання разом із батьком ОСОБА_1 за новою адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується заявою ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г. М. від 16 серпня 2022 року № 5504. Така згода надана відповідачем без примусу чи умовляння. З врахуванням цієї нотаріально посвідченої заяви Сколівською міською радою Львівської області 05 жовтня 2022 року проведено реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_10 за місцем проживання батька;
після розірвання в листопаді 2019 року шлюбу відповідачка переїхала до Королівства Швеція на заробітки, що підтверджується відповідними відмітками в її закордонному паспорті. Метою переїзду за кордон є влаштування нею особистого життя. При цьому ОСОБА_2 за її згодою залишила позивачу на виховання та утримання спільного сина ОСОБА_5 . З цього часу по 17 серпня 2022 року син тривалий час проживав разом з батьком, перебував в колі родини та друзів, в навчальному закладі, в церкві, на спортивних змаганнях, на екскурсіях, на відпочинку, тощо. За час спільного проживання позивач виховував свого сина ОСОБА_5 в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, друзів, своєї Батьківщини, піклувався про його фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечував здобуття сином повної загальної середньої освіти та поважав свою дитину. Позивач забезпечив своєму малолітньому сину звичайне безпечне місце проживання, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до батька, до соціального та сімейного її оточення, що відповідало її як найкращим інтересам. За період фактичного проживання разом із сином ОСОБА_2 , проживаючи в Королівстві Швеція, жодного разу не зверталась із заявами про визначення місця проживання малолітньої дитини до органу опіки та піклування чи до суду. До часу виїзду ОСОБА_5 за межі державного кордону України спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини між сторонами не було. Тому позивач не звертався до компетентних органів щодо вирішення спору між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини. Мати ОСОБА_11 не надала жодних доказів адаптації дитини до нового середовища в Королівстві Швеція та безпечних умов його проживання за кордоном. Згідно публічної інформації в засобах масової інформації, на сьогоднішній день немає абсолютно безпечних місць у Європі для проживання українців з тимчасовим захистом;
поведінка відповідачки, яка полягає у запереченні щодо визначення нею місця проживання дитини разом з батьком, викладеному в апеляційній скарзі, не відповідає її попередній заяві, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г. М. від 16 серпня 2022 року № 5504, що суперечить принципу добросовісності, який знаходиться в основі доктрини. Таким чином, ОСОБА_2 самочинно, без згоди позивача змінила фактичне місце проживання сина ОСОБА_3 , чим вчинила протиправну поведінку при визначеному батьками місці проживання малолітньої дитини.
18 вересня 2024 року ОСОБА_2 через Електронний суд подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила:
залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20 Верховний Суд зробив висновок, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини). Результат аналізу наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору. З огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя. Вирішуючи справу № 760/31518/21, Верховний Суд мотивував свою постанову від 14 червня 2023 року тим, що з огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя. Внаслідок загрози життю та здоров`ю дитини через масові ракетні обстріли позивачка разом із сином виїхали до Франції, де отримали тимчасовий захист та знаходяться тепер, тож на сьогодні дитині безпечніше залишатись з матір`ю у Франції у стійкому та безпечному середовищі;
посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини першої статті 160 СК України, позивач стверджує про те, що цією нормою не визначено способу надання батьками згоди на визначення місця проживання дитини, і така згода, на думку касатора, може надаватися відповідно до Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні». Проте позивач помилково ототожнює визначення місця проживання дитини з адміністративною процедурою декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні;
визначення місця проживання дитини не є метою декларування та реєстрації місця проживання (перебування) особи. При цьому досить поширеною є практика вирішення судами спорів щодо того, з ким із батьків буде проживати малолітня дитина, з визначенням одного із батьків, з ким буде проживати дитина, але без визначення конкретної адреси житлового приміщення батька чи матері, у якому дитина повинна проживати. Тобто згода батьків на проживання дитини з одним із них та згода батьків на реєстрацію місця проживання дитини за одним із житлових приміщень, є різними юридичними фактами, які мають різне юридичне значення;
згідно з заявою від 16 серпня 2022 року відповідач надала згоду виключно на зняття з реєстрації місця проживання неповнолітнього ОСОБА_10 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , та на реєстрацію його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Будь-якої згоди на те, щоб ОСОБА_12 постійно проживав саме з батьком у значенні, визначеному частиною першої статті 160 СК України, відповідач не давала. Надання згоди на реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_10 за адресою місця проживання його батька, не є згодою на визначення місця проживання ОСОБА_10 саме з батьком, тобто окремо від матері. Питання про те, з ким із батьків має проживати ОСОБА_12 батьками не було остаточно вирішене. Реєстрація місця проживання за певною адресою не означає виключного проживання особи за цією ж адресою, оскільки місць проживання у особи може бути декілька;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц зроблено висновок: «відповідно до статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, і не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки місце проживання неповнолітнього ОСОБА 9 було визначено судом саме з відповідачкою»;
на цей час існує усталена практика застосування абзацу 1 частини першої статті 162 СК України, яка полягає у тому, що дана норма підлягає застосуванню у тих ситуаціях, коли місце проживання малолітньої дитини було визначено виключно органом опіки та піклування або судом. Місце проживання малолітнього ОСОБА_10 не було визначено ні судом, ні органом опіки та піклування, а тому підстав для застосування у даній справі абзацу 1 частини першої статті 162 СК України та постановлення на її підставі рішення про відібрання малолітнього ОСОБА_10 і повернення його за попереднім місцем проживання не було;
позивач шляхом реєстрації за своєю адресою місця проживання малолітнього ОСОБА_10 бажає створити для себе передумови для отримання відстрочки від призову за мобілізацією.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
30 вересня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 07 червня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 листопада 2022 року у справі № 953/6251/21; від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19; від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц;
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини
Суди встановили, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Батьки дитини проживають окремо, оскільки їх шлюб розірваний рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року у справі № 453/1228/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/85823309).
ОСОБА_3 , 05 жовтня 2022 року зареєстрований за місцем проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 .
Реєстрація місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 за вказаною адресою проведена за згодою матері ОСОБА_2 , що підтверджується заявою ОСОБА_2 , посвідченою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г. М. від 16 серпня 2022 року № 5504.
17 серпня 2022 року батько ОСОБА_1 надав нотаріально посвідчену згоду на багаторазові тимчасові поїздки з метою відпочинку за кордон, в тому числі до Королівства Швеція, з правом перетину кордонів в період часу з 17 серпня 2022 року по 17 серпня 2023 року включно, його малолітньому сину ОСОБА_3 у супроводі ОСОБА_7 , що підтверджує заява ОСОБА_1 , яка посвідчена приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Батлюк Ю. П. від 17 серпня 2022 року № 631.
Відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 05 жовтня 2022 року № 91/ЗПІ-2666-2753 малолітній ОСОБА_13 перетнув державний кордон України в напрямку виїзду 17 серпня 2022 року. Інформації щодо його в`їзду на територію України після 17 серпня 2022 року немає.
Згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 20 лютого 2023 року № 91-7297/18/23-Вих. встановлено, що ОСОБА_14 у супроводі якої перетнув кордон малолітній ОСОБА_3 перетнула державний кордон України в напрямку виїзду 17 серпня 2022 року, в напрямку в`їзду 30 серпня 2022 року, в напрямку виїзду 1 вересня 2022 року. Інформація про перетинання державного кордону України в період з 16 серпня 2022 року по 20 лютого 2023 року громадянином України ОСОБА_15 в Базі даних відсутня.
Відповідно до фотокопій паспортів громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , доданих до листа опорного закладу освіти «Сколівська академічна гімназія при Національному університеті «Львівська політехніка» імені героя України Небесної Сотні Олега Ушневича від 09 січня 2023 року № 2 ОСОБА_15 та ОСОБА_13 перетнули державний кордон України в напрямку виїзду 17 серпня 2022 року.
За змістом фотокопій квитків на переїзд ОСОБА_10 по шляху Стокгольм - Гданськ - Львів, малолітній ОСОБА_3 в супроводі ОСОБА_7 мав прибути в Україну 30 серпня 2022 року. Однак, малолітній ОСОБА_3 не повернувся разом із ОСОБА_7 в Україну 30 серпня 2023 року і по сьогоднішній день знаходиться за межами державного кордону України, що слідує із листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 05 жовтня 2022 року № 91/ЗПІ-2666-2753.
Із доданої до позовної заяви належним чином посвідченої копії акту обстеження умов проживання, складеного комісією Сколівської міської ради Львівської області у складі начальника Служби у справах дітей Андрусишин Л. І. , провідного спеціаліста Служби у справах дітей Коциби Р. Б. та фахівця соціальної роботи Фоки І. В. на підставі заяви ОСОБА_1 від 01 березня 2022 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до часу виїзду за межі державного кордону України фактично проживав разом із батьком ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , перебував на його утриманні та вихованні.
В листі Служби у справах дітей Сколівської міської ради Львівської області від 25 січня 2023 року № 1 зазначено про те, що на час обстеження умов проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартирі АДРЕСА_2 не встановлено реальної небезпеки для життя та здоров`я малолітньої дитини. Орган опіки та піклування Сколівської міської ради Львівської області в період з 01 березня 2022 року по 17 серпня 2022 року не видавав висновок про наявність реальної небезпеки для життя та здоров`я малолітньої дитини ОСОБА_3 та не надавав останньому статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.
Згідно довідки Сколівської дитячо-юнацької спортивної школи від 03 лютого 2023 року № 1, з серпня 2020 року син позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахується в гірськолижній секції Сколівської дитячо-юнацької спортивної школи, до складу якої входять 108 учнів. За час тренувань в гірськолижній секції ОСОБА_13 зарекомендував себе хорошим спортсменом. За успішні результати у спортивних змаганнях йому присвоєно спортивний перший юнацький розряд з гірськолижного спорту. Батько ОСОБА_1 постійно привозив на тренування та відвозив з тренувань свого сина ОСОБА_5 , був присутнім на спортивних змаганнях за участю останнього. Сколівською дитячо-юнацькою спортивною школою створено безпечні умови для тренувань учнів.
В довідці КНП Сколівської міської ради Львівської області «Сколівська центральна лікарня» від 31 січня 2023 року № 341 вказано, що ОСОБА_1 під наглядом лікаря психіатра та лікаря нарколога не знаходиться.
З метою розшуку свого сина ОСОБА_5 , який не повернувся на територію України, 30 серпня 2022 року позивач звернувся із письмовою заявою до відділення поліції № 3 Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області, яке своїм листом від 07 вересня 2022 року № 5520/01/51-22 повідомило, що в діях його колишньої дружини ОСОБА_2 відсутні ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення. Для вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини заявнику порекомендовано звернутись до суду в порядку цивільного судочинства.
01 вересня 2022 року батько дитини звернувся до Служби у справах дітей Сколівської міської ради Львівської області із заявою про вирішення питання повернути його малолітнього сина ОСОБА_5 за попереднім місцем проживання.
Листом Служби у справах дітей Сколівської міської ради Львівської області від 23 вересня 2022 року № 126 заявнику рекомендовано звернутись у Сколівський районний суд Львівської області в порядку цивільно-правових відносин щодо визначення місця проживання дитини.
З метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини батько ОСОБА_1 подав до опорного закладу освіти «Сколівська академічна гімназія при Національному університеті «Львівська політехніка» імені героя України Небесної Сотні Олега Ушневича заяву від 06 лютого 2023 року з проханням перевести його малолітнього сина ОСОБА_5 , учня 3-А класу, з екстернатної форми навчання на очну (денну) форму у даному навчальному закладі.
Листом опорного закладу освіти «Сколівська академічна гімназія при Національному університеті «Львівська політехніка» імені героя України Небесної Сотні Олега Ушневича від 10 лютого 2023 року № 7, повідомлено заявника про те, що керівництво навчального закладу не може перевести малолітнього ОСОБА_3 , учня 3-А класу, з екстернатної форми навчання на очну (денну) форму у зв`язку із його перебуванням за межами України.
З метою безперешкодного спілкування зі своїм сином ОСОБА_5 батько ОСОБА_1 звертався до Служби у справах дітей Сколівської міської ради Львівської області із відповідною заявою від 10 квітня 2023 року. Листом Служби у справах дітей Сколівської міської ради Львівської області від 05 травня 2023 року № 73 надано відповідь про те, що для вирішення питання щодо визначення способу спілкування з сином ОСОБА_1 рекомендовано звернутись за місцем проживання дитини.
З метою встановлення конкретного місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 за межами України та повернення його за попереднім місцем проживання, позивач звернувся із відповідною заявою до Міністерства юстиції України.
Листами Міністерства юстиції України від 12 грудня 2023 року № 164387/Л-41390/12.3.2, від 28 грудня 2023 року № 173889/200521-30-23/12.3.2 заявника повідомлено про те, що Міністерство юстиції України співпрацює із Міністерством закордонних справ Королівства Швеція з питань, викладених у його заяві. На виконання цієї заяви Міністерство закордонних справ Королівства Швеція 15 грудня 2023 року направило матері дитини листа з пропозицією добровільно повернути дитину в Україну. Дані листи свідчать про те, що малолітній ОСОБА_13 проживає в Королівстві Швеція разом із своєю матір`ю ОСОБА_2 .
У судовому засіданні апеляційної інстанції відповідачка це підтвердила, пояснивши, що з метою безпеки дитини на час війни вона прийняла рішення проживати у Королівстві Швеція , де у неї є робота, а в дитини належні умови для проживання та навчання. Ствердила, що має намір після закінчення війни в Україні повернутися на Батьківщину, також пояснила, що не створює перешкод батькові у спілкуванні з сином за допомогою засобів аудіо та відеозв`язку.
Позиція Верховного Суду
Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких мотивів.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (абзац 1 частини другої статті 18 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) зроблено висновок, що «відповідно до статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, і не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки місце проживання неповнолітнього ОСОБА_21 було визначено судом саме з відповідачкою».
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23) вказано, що:
«згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Ця норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (див. висновки у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 та від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20).
Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.
Зміст статті 162 СК України свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже в статті 162 СК України відбувається внормування тієї ситуації застосовується, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23) зазначено, що:
«судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов`язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосування статті 162 СК України. Основною умовою застосування статті 162 СК України є факт «самочинної зміни місця проживання дитини».
Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 10 СК України).
Законодавець визначив порядок усунення прогалин в сімейному праві. Сімейні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в законі безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом сімейно-правового регулювання (статті 1 2 СК України); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин (норми законодавства або договору); існує норма, що регулює подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року в справі № 461/3122/19 (провадження № 61-10148сво22)).
Касаційний суд констатує, що в СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один із батьків змінив місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості.
Тому Об`єднана палата вважає, що мати (батько) має право на пред`явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
За таких обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17 (провадження № 61-37919св18)».
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просив відібрати малолітню дитину - ОСОБА_3 , 2013 року народження від матері ОСОБА_2 та повернути її батькові ОСОБА_1 за попереднім місцем проживання дитини: АДРЕСА_1 . Апеляційний суд встановив, що місце проживання дитини ОСОБА_3 , 2013 року народження органом опіки та піклування або судом невизначене, відповідний спір між батьками не вирішений.
За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Касаційний суд відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що 16 серпня 2022 року мати ОСОБА_2 надала свою нотаріально засвідчену згоду на реєстрацію місця проживання сина ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджує згоду матері на визначення місця проживання дитини саме із батьком, з таких підстав.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).
Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників (частина третя статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»).
Касаційний суд зауважує, що слід розмежовувати згоду батьків на визначення місця проживання дитини з одним із них та згоду одного із батьків на реєстрацію місця проживання дитини в певному житлі, які по своїй суті різними правовими конструкціями.
ОСОБА_2 надала згоду на реєстрацію місця проживання сина ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 17), що не свідчить про визначення місця проживання дитини з одним із них у розумінні частини першої статті 160 СК України.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення прийняте без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін, а тому судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков