Постанова

Іменем України

09 березня 2021 року

місто Київ

справа № 453/886/18

провадження № 61-9997св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Славська селищна рада Сколівського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2018 року у складі судді Корнути Т. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати рішення Славської селищної ради Сколівського району Львівської області (далі - Славська сільрада) від 25 червня 2015 року № 2491 «Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2 »; від 31 серпня 2015 року № 2645 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0, 4859 га гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 на території Славської селищної ради»; від 03 листопада 2016 року № 660 «Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства»; від 31 серпня 2017 року № 1139 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0, 0700 га, гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 на території Славської селищної ради»; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 вересня 2015 року під індексним номером 43681822 на земельну ділянку, площею 0, 4859 га, видане на ім`я відповідача ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку від 11 вересня 2015 року під індексним номером 24344737.

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що у власності батька позивача, ОСОБА_5 , перебував житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0, 3260 га, у АДРЕСА_2 із цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4624555700:01:017:0152. Крім того, рішенням Славської сільради від 25 вересня 2014 року № 2170 «Про розгляд заяви ОСОБА_5 » батька позивача внесено у список землекористувачів у селищній раді та закріплено за ним земельну ділянку, площею 0, 09 га, для обслуговування житлового будинку, а також земельну ділянку, площею 0, 41 га, для ведення особистого селянського господарства.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька позивача відкрилася спадщина, яку його спадкоємці, позивачка та третя особа ОСОБА_4 , прийняли та отримали кожен відповідні свідоцтва про право на спадщину, згідно з якими до складу спадщини увійшли житловий будинок та земельні ділянки. Ставши співвласником житлового будинку, позивач звернулася до селищної ради із заявою у своїх інтересах та інтересах матері ОСОБА_4 про передачу їм у власність земельної ділянки площею 0, 09 га для його обслуговування, яку селищна рада задовільнила.

Позивачка мала намір звернутися до селищної ради ще й із заявою про передачу їй у власність земельної ділянки, площею 0, 41 га, для ведення особистого селянського господарства, якою користувався її покійний батько, проте дізналася, що селищною радою ця земельна ділянка оскаржуваними рішеннями надана у власність відповідачам у справі. Такі дії селищної ради позивач вважає протиправними, оскільки під час передачі у власність зазначеної земельної ділянки не був врахований її легітимний інтерес як спадкоємця, а також нею з`ясовано, що мали місце певні порушення норм законодавства під час прийняття рішень про надання відповідачам дозволу на розробку проєктної документації із землеустрою, що, на її переконання, має наслідком й нечинність подальших рішень про затвердження такої проєктної документації та передачі земельних ділянок відповідачам у власність.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_5 за життя не звертався до Славської сільради із заявами про передачу йому у власність спірної ділянки, відповідно, своїм правом на приватизацію у визначеному чинним Земельним кодексом України порядку не скористався, а земельні ділянки після смерті ОСОБА_5 перейшли у запас Славської сільради і перебували у власності територіальної громади. Враховуючи зазначене та погодившись із таким станом речей, позивач, яка діяла у своїх інтересах та інтересах матері ОСОБА_4 , 07 вересня 2017 року звернулася до Славської сільради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки для обслуговування успадкованого ними після смерті ОСОБА_5 житлового будинку на АДРЕСА_1 , на підставі котрої рішенням Славської сільради від 23 жовтня 2017 року № 1380 «Про виготовлення технічної документації земельної ділянки, площею 0, 08 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 на території Славської селищної ради» відповідний дозвіл надано, а надалі технічну документацію затверджено із передачею земельної ділянки у власність. Судом також встановлено й те, що позивач ані у своїх інтересах, ані в інтересах матері ОСОБА_4 до Славської сільради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо відведення спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не зверталася. Натомість з відповідними заявами 11 червня 2015 року та 06 жовтня 2016 року відповідно звернулися відповідачі як користувачі земельними ділянками на момент звернення, яким оскаржуваними рішеннями Славської сільради було передано зазначену земельну ділянку у власність. Наведені судом обставини за відсутності першочергового, одночасного чи хоча б у подальшому звернення позивача поряд із відповідачами до Славської сільради з приводу передачі їй у власність згаданої земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, повністю спростовують посилання позивача у поданому нею позові на порушення її законного інтересу, котрий полягає у легітимному прагненні до отримання у не заборонений законом спосіб для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, яка передана відповідачам.

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з його висновками, додатково зазначивши, що свої права на земельну ділянку, площею 0, 41 га, для ведення особистого селянського господарства заявник обґрунтовує лише рішенням Славської сільради від 25 вересня 2014 року № 2170 «Про розгляд заяви ОСОБА_5 », яким було вирішено ОСОБА_5 «внести в список землекористувачів по Славській селищній раді та закріпити за (ним) … земельну ділянку пл. 0, 41 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 …». При цьому згадане рішення селищної ради не містить жодного посилання на будь-які норми права, зокрема які б регламентували такі питання, як «список землекористувачів» та «закріплення» земельних ділянок. Будь-яких інших документів, які б посвідчували права батька позивача на спірну земельну ділянку і які передбачені статтею 126 ЗК України, до суду подано не було і такі у матеріалах справи відсутні. Позивачем не оспорюється той факт, що права на «земельну ділянку площею 0, 41 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 …» не ввійшли до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 . Так само нею не оспорюється той факт, що позивачка ніколи не проживала в селищі Славське Сколівського району, є уродженкою іншої (Закарпатської) області і, як на час смерті її батька, так і на цей час, проживає та є зареєстрованою у м. Одесі. Крім цього, рішеннями Славської сільради, які оспорюються позивачем, відповідачам було виділено дві земельні ділянки, загальною площею 0, 5559 га: 0, 4859 га ( ОСОБА_2 ) + 0, 0700 га ( ОСОБА_3 ). Отже, земельна ділянка, передана у власність відповідачу ОСОБА_2 , площею 0, 4859 га, є більшою за 0, 41 га, які «закріплялися» за ОСОБА_5 .

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 , не погодившись із судовими рішеннями, у травні 2019 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується аналогічними доводами апеляційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Заявник зазначає, що є неправомірним обґрунтування судом висновків оскаржуваного рішення тим фактом, що позивач не зверталася до селищної ради із заявою про надання дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки, оскільки вона звернулася до селищної ради вже після того, як їй стало відомо, що рішення щодо спірних земельних ділянок ухвалено. Звертає увагу на те, що нею позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що рішенням Славської сільради від 25 вересня 2014 року № 2170 батька позивачки, ОСОБА_5 , за його життя внесено у список землекористувачів по Славській селищній раді та закріплено за ним земельні ділянки, в тому числі - для ведення особистого селянського господарства, площею 0, 41 га на АДРЕСА_1 . Вважає, що судом не надано належної оцінки тому, що розпорядження селищного голови про скликання 46 сесії 6 демократичного скликання в Славській селищній раді відсутнє. Зазначає, що заява ОСОБА_2 від 06 серпня 2015 року, вх. № 415, та заява ОСОБА_3 не відповідали вимогам статті 118 ЗК України, оскільки не містили додатка у вигляді викопіювання чи інших графічних матеріалів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили касаційну скаргу залишити без задоволення внаслідок її необґрунтованості.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сколе Львівської області у віці 62 років помер ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина.

До складу прав та обов`язків спадкодавця ОСОБА_5 , котрі належали йому і не припинилися внаслідок його смерті, належали право на житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1 , та право на земельну ділянку, площею 0, 3260 га, у АДРЕСА_2 із цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4624555700:01:017:0152.

Зазначені права спадкодавця ОСОБА_5 успадковані його спадкоємцями за законом першої черги - позивачем та третьою особою у справі, після чого, з урахуванням припинення права відповідача ОСОБА_2 на частку у житловому будинку, позивач та третя особа у справі, як мати та дочка покійного, стали співвласниками житлового будинку та земельної ділянки у відповідних частинах.

У матеріалах справи наявна копія рішення Славської селищної ради Сколівського району Львівської області від 25 вересня 2014 року № 2170 «Про розгляд заяви ОСОБА_5 », згідно з яким ОСОБА_5 за життя внесено у список землекористувачів по Славській селищній раді та закріплено за ним земельну ділянку, площею 0, 09 га для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку, площею 0, 41 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 .

Як встановлено судами, ОСОБА_5 за життя не звертався до Славської сільради із заявами про передачу йому у власність зазначених земельних ділянок, відповідно, своїм правом на отримання їх у власність у визначеному ЗК України порядку не скористався, а земельні ділянки після смерті ОСОБА_5 перейшли у запас земель Славської сільради і перебували у власності територіальної громади.

Також встановлено, що позивач ані у своїх інтересах, ані в інтересах матері ОСОБА_4 до Славської сільради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1 не зверталася.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до положень статей 13 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За правилом частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, спадкодавець ОСОБА_5 не набув за життя право користування чи право власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.

На підставі викладеного, враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що спадкодавець ОСОБА_5 за життя у встановленому порядку не набув прав на спірну земельну ділянку, тому це майно не є об`єктом спадкування і не увійшло до спадкової маси, а отже, позивач не набула права на оскарження спірних рішень Славської сільради.

Крім того, як встановлено судами, позивач не заперечувала, що права на земельну ділянку не входили до складу спадщини.

Доводи касаційної скарги щодо того, що суди не звернули увагу та не надали оцінку порушенням вимог ЗК України під час ухвалення оскаржуваних рішень сільради, не впливають на правильність рішень судів та не можуть слугувати підставою для їх скасування, оскільки фактично суди відмовили через недоведення позивачкою порушення своїх прав та інтересів.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення по суті спору, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400 401 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Д. Д. Луспеник

О. В. Ступак