Постанова

Іменем України

06 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 454/1362/14-ц

провадження № 61-523 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Львівський окружний адміністративний суд;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року у складі судді Веремчука О. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Львівського окружного адміністративного суду про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 15 травня 2014 року у відкритті провадження у вказаній справі відмовлено.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 15 травня 2014 року.

Заява мотивована тим, що підставою відмови у відкритті провадження у цивільній справі є пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України 2004 року, згідно з яким справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Однак у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року, копія якої ним отримана 11 жовтня 2016 року, зазначено, що позивач рішення суду чи дії судді не оскаржував, а вважав, що такими діями йому завдано моральної шкоди, принижена його честь, гідність та ділова репутація. Вважає, що ці обставини спростовують факти, які були покладені в основу ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 15 травня 2014 року і породжують процесуальні наслідки, які впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 15 травня 2014 року за нововиявленими обставинами; ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов та стягнути з Львівського окружного адміністративного суду 1 млн. грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами закрито.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ухвала суду про відмову у відкритті провадження у справі не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи, відтак, прийняття судом до розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення, яке не об`єктом перегляду за нововиявленими обставинами, процесуальним законом не передбачено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу 454/1362/14-ц із Сокальського районного суду Львівської області.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій порушили права позивача, гарантовані статтями 3 6 8 19 40 55 68 124 151-2 Конституції України, а також порушили процесуальні норми, передбачені статтями 5 10 263 ЦПК України.

Посилався на те, що суди попередніх інстанцій зобов`язані були розглянути по суті подану ним заяву про перегляд ухвали за нововиявленими обставинами, оскільки вона відповідає нормам статей 423 - 426 ЦПК України і у цих нормах відсутні підстави для закриття провадження за такою заявою.

Постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статей 263 382 ЦПК України оскільки у ній не зазначено мотиви неврахування доказів, вказаних в апеляційній скарзі.

Судами не зазначено норму права, на підставі якої суд дійшов висновку про те, що ухвала суду про відмову у відкритті провадження не є судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи.

В статті 255 ЦПК України не передбачено підстав для закриття провадження у справі за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Крім наведеного, заявник посилається на те, що відмова у прийняті заяв, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке не може бути обмежене.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Львівського окружного адміністративного суду про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 15 травня 2014 року у відкритті провадження у вказаній справі відмовлено.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 15 травня 2014 року.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами закрито.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 361 ЦПК України 2004 рокуу зв`язку з нововиявленими обставинами можуть бути переглянуті рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ.

Аналогічні положення містяться у статті 423 ЦПК України.

Тлумачення частини першої статті 361 ЦПК України 2004 року свідчить, що ухвалами, якими закінчено розгляд справи, є, зокрема, ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; скасування рішення третейського суду; видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

Перегляду за нововиявленими обставинами підлягають рішення суду першої інстанції (у тому числі заочне або додаткове рішення), ухвалене за будь-яким видом судового провадження, що набрало законної сили, а також рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції, якими рішення було змінено або ухвалено нове рішення.

Ухвалами, якими закінчено розгляд справи, є: ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; про відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; про скасування рішення третейського суду; про видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи, тобто не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб, а, отже, не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами.

Прийняття судом до розгляду заяви про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами судового рішення, яке не є об`єктом перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами, процесуальним законом не передбачено, а, отже, процесуальним наслідком звернення із такою заявою є постановлення судом ухвали про відмову у її прийнятті.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 463/6259/15-ц (провадження № 61-2146св18).

У вказаній справі подана заявником заява про перегляд за нововиявленими обставинами вже була прийнята судом до провадження, тому, встановивши, що ухвала суду про перегляд якої ставиться питання не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб, суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження за такою заявою на підставі статті 255 ЦПК України, що не є порушенням норм процесуального права з урахуванням стадії розгляду й визначених законом процесуальних можливостей суду.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди врахували положення статті 361 ЦПК України 2004 року (стаття 423 ЦПК України) та дійшли обґрунтованого висновку, що ухвала про відмову у відкритті провадження, яку заявник просив переглянути за нововиявленими обставинами, не є судовим рішенням (ухвалою), яким закінчено розгляд справи, а тому вона не може бути об`єктом перегляду за нововиявленими обставинами.

Подібний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду: від 12 листопада 2018 року у справі № 463/6267/14-ц (провадження № 61-33385св18), від 08 червня 2021 року у справі № 2-1207/2011 (провадження № 61-1546св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального права на правильність висновків судів не впливають та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що заявник ставив питання про перегляд за нововиявленими обставинами процесуального рішення, яке не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що відмова у прийняті заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, оформленої відповідно до чинного законодавства, є порушенням його права на судовий захист, є необґрунтованими, оскільки за встановлених у цій справі обставин, зокрема звернення до суду про перегляд ухвали, яка за процесуальним законом не може бути об`єктом такого перегляду в силу визначених законодавством обмежень, не може трактуватись як порушення права на судовий захист.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про внесення Верховним Судом подання до Конституційного Суду України

Касаційна скарга ОСОБА_1 містить клопотання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення Конституції України.

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Оскільки в процесі розгляду справи Верховним Судом не встановлено підстав, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України для внесення подання щодо тлумачення статей 8 55 Конституції України, клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статей 8 55 Конституції України відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара