ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 454/1670/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової А.Є.

за участю представника Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області- прокурора Офісу Генерального прокурора - Гудкова Д.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.02.2021

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2021

у справі № 454/1670/17

за позовом: Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

до відповідача-1: Львівської місцевої прокуратури № 1 (змінене найменування: Галицька окружна прокуратура міста Львова Львівської області)

до відповідача-2: Держави України в особі Державної казначейської служби України

про стягнення 1 000 000,00 грн моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог. Розгляд справи

07.07.2017 Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі - ФГ Бурки В.В., Фермерське господарство, позивач) звернулося до Сокальського районного суду Львівської області з позовом до Львівської місцевої прокуратури №1 та Держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення 1 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої протиправними діями прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.12.2016 позивач направив на адресу Генеральної прокуратури України заяву про кримінальне правопорушення, в якій просив відкрити кримінальне провадження за статтею 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України) відносно посадових осіб Львівського обласного управління водних ресурсів по факту невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2012 у справі №148664/11/9104 (№2а-10905/2011). Вказана заява була направлена до прокуратури Львівської області і в подальшому перенаправлена до Львівської місцевої прокуратури №1, звідки отримано відповідь про те, що заява перенаправлена до Личаківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - Личаківське ВП ГУНП у Львівській області). Повторне звернення до Генеральної прокуратури з приводу внесення вищевказаної заяви до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄДРДР) було перенаправлено до Львівської місцевої прокуратури і надалі до Личаківського ВП ГУНП у Львівській області. Такі дії прокуратури позивач вважає протиправними й такими, що порушують його права та зазначає, що цими неправомірними, на його переконання, діями йому було завдано моральної шкоди.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 03.10.2017 у справі № 454/1670/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 30.11.2017, в задоволенні позову ФГ Бурки В.В. відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.05.2020 рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03.10.2017 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 30.11.2017 скасовано, провадження у справі закрито.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.07.2020 задоволено клопотання ФГ Бурки В.В. про направлення справи за встановленою юрисдикцією; справу № 454/1670/17 передано для продовження розгляду до Господарського суду Львівської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.02.2021 у справі №454/1670/17 (суддя Мазовіта А.Б.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 (колегія суддів: Зварич О.В. - головуючий, Бонк Т.Б., Гриців В.М.) апеляційну скаргу ФГ Бурки В.В. залишено без задоволення; рішення Господарського суду Львівської області від 15.02.2021 у справі № 454/1670/17 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані недоведеністю, необґрунтованістю позовних вимог та відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено протиправності поведінки вищевказаних органів, причинно-наслідкового зв`язку між їх діями і заподіянням моральної шкоди, а також самого факту її заподіяння, відтак відсутній склад правопорушення, необхідний для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди.

Судами з`ясовано, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження обставин щодо заподіяння моральної шкоди ФГ Бурки В.В.; позивач не підтвердив неправомірність дій працівників прокуратури та яким чином зазначені дії принизили ділову репутацію Фермерського господарства, в чому саме полягала неможливість активної підприємницької діяльності позивача, та яким чином це пов`язано з діями відповідача -1. Водночас, в матеріалах даної судової справи відсутні докази оскарження позивачем дій та рішень як прокуратури, так і Личаківського ВП ГУНП у Львівській області щодо його заяви про вчинення кримінального правопорушення в порядку, передбаченому нормами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 15.02.2021 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 у цій справі, Фермерське господарство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить (з урахуванням вимог уточненої касаційної скарги) оскаржувані судові рішення скасувати; закрити провадження у справі, у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Львівської місцевої прокуратури № 1 на користь ФГ Бурки В.В. 1 000 000,00 грн моральної шкоди.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статей 8, 40, 55, 56, 129-1, 151-2 Конституції України, статей 23, 1167, частини шостої статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 2 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та норми процесуального права, а саме статті 2 11 13 20 74 75 77 236 238 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та статей 55 56 214 303 КПК України.

Вказані порушення, на думку скаржника, полягають також у тому, що судами попередніх інстанцій "не виконано":

- постанову Верховного Суду України від 11.09.2013 у справі № 6- 48цс13, де встановлено: "Оскільки, заявляючи позовні вимоги, ОСОБА 9 посилається на завдання моральної шкоди, яка полягала в перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенням самопочуття, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статті 23 1167 1173 ЦК України.";

- постанову Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-3139цс16, в якій встановлено : "За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких справах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя..."

- ухвалу колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.07.2014 у справі №6-19535св14, у якій встановлено : "... У порушення ст.ст. 213 214 315 ЦПК України суди на зазначені вимоги закону уваги не звернули і не врахували, що протиправність дій державного виконавця та начальника ВДВС при винесенні постанови про відкриття виконавчого проваджена з порушення строку, визначеного ч.2 ст.25 Закону України "Про виконавче проваджена", підтверджується преюдиційним судовим рішенням. Посилання судів про те, що позивач не надав доказів вини ВДВС у завданні йому шкоди є помилковим, оскільки у зазначених правовідносинах діє презумпція завдавача шкоди, яка звільняє позивача від доведення вини відповідача і зобов`язує саме ВДВС довести відсутність своєї вини у завданні шкоди позивачу, яка ні позивачем, ні судом не спростована...";

- ухвалу колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.02.2015 у справі №6-25499св14, в якій встановлено: "...Крім цього, особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Тобто, обов`язок спростування вини покладається на заподіювана шкоди, а не позивача, як помилково вважали суди... Безпідставним є також висновок судів про необґрунтованість розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості та повинен наводити в рішенні відповідні мотиви (ч. 3 ст.23 ЦК України)...";

- рішень Конституційного Суду України № 5-зп від 30.10.1997, № 6-рп/2001 від 23.05.2001, № 19-рп від 14.12.2011.

Крім того, за доводами скаржника, скарга подається у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник доводив, що на підставі частини першої статті 1167 ЦК України суди зобов`язані були захистити права, гарантовані статтею 56 Конституції України, і задовольнити позов в повному обсязі або на підставі статті 40 Конституції України вказати в рішенні, що права Фермерського господарства не порушувались і не порушуються. Разом з тим, на думку скаржника, зазначеного не було зроблено в результаті чого було порушено права гарантовані статтями 40 56 Конституції України.

У зв`язку з неоднозначним, на думку скаржника, застосуванням судами у цій справі вимог статей 8 40 55 56 124 Конституції України, скаржник, керуючись статтею 147, пунктом 1 статті 150 Конституції України, статтями 17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Рішенням Європейського суду з прав людини від 7.10.2010 у справі "Богатова проти України", просив Верховний Суд вирішити питання про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі:

Львівська обласна прокуратура подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення з викладених у відзиві підстав, оскаржені судові рішення у справі - залишити без змін.

Касаційне провадження

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 454/1670/17 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 28.09.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 18.10.2021 касаційну скаргу Фермерського господарства залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 18.10.2021 до касаційного суду 02.11.2021 надійшов лист ФГ Бурки В.В. з уточненою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 15.11.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства на рішення Господарського суду Львівської області від 15.02.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 у справі № 454/1670/17; призначено касаційну скаргу до розгляду на 22.12.2021 о 11:15 год.

Ухвалою Верховного Суду від 22.12.2021 відкладено розгляд касаційної скарги до 12.01.2022 о 14:30 год.

У зв`язку з відпусткою судді Ткаченко Н.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Пєсков В.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 11.01.2022.

Судове засідання 12.01.2022 відбулось за участі представника відповідача-1- прокурора Офісу Генерального прокурора Гудкова Д.В., який надав пояснення у справі. Інші учасники явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином.

Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників іншої сторони у справі.

При цьому, суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

З наявних у справі копій документів судами встановлено, що 08.12.2016 Фермерське господарство звернулося до Генерального прокурора України із заявою за № 928 від 08.12.2016 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 КК України відносно посадових осіб Львівського обласного управління водних ресурсів по факту невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2012 у справі № 148664/11/9104 (№ 2а-10905/2011), в результаті чого вказані посадові особи позбавили Фермерське господарство прав, гарантованих статтями 40 55 Конституції України, та нанесли позивачу шкоду. Також, просив визнати Фермерське господарство потерпілою стороною у даному провадженні.

Листом за № 04/2/2-р-16 від 23.12.2016 Генеральна прокуратура України повідомила представника Фермерського господарства Бурку В.В. про те, що звернення щодо можливого вчинення кримінального правопорушення посадовими особами Львівського обласного управління водних ресурсів та з інших питань надіслано для розгляду до Прокуратури Львівської області.

У листі № 04/2/2-р-16 від 28.12.2016 Прокуратура Львівської області повідомила Бурку В.В. про те, що звернення щодо можливого вчинення кримінального правопорушення та з інших питань, що надійшло в прокуратуру області 27.12.2016, скероване для розгляду до Львівської місцевої прокуратури № 1. Заявнику роз`яснено, що згідно з вимогами статей 303-307 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду.

Листом за № (14-39) 231-16 від 30.12.2016 Львівська місцева прокуратура № 1 повідомила, що звернення Бурки В.В. від 08.12.2016 щодо можливого вчинення кримінального правопорушення та з інших питань направлено для розгляду по суті до Личаківського ВП ГУНП у Львівській області.

Листом № 660/39-17 від 20.01.2017 за підписом т.в.о. начальника Личаківського ВП ГУНП у Львівській області Р.В. Макогона заявника повідомлено, що уповноваженою особою слідчого відділу його звернення відповідно до частини першої статті 214 КПК України не вносилось до Єдиного реєстру досудових розслідувань, оскільки в даних матеріалах були відсутні дані, які б вказували на наявність ознак кримінального правопорушення. Роз`яснено право оскаржити рішення відповідно до статті 16 Закону України "Про звернення громадян".

Підставою звернення позивача до суду з даним позовом слугувало те, що, на його думку, дії працівників прокуратури є неправомірними, якими завдано шкоди його іміджу та принижено ділову репутацію.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

При цьому, касаційне провадження у справах залежить, за винятком визначених частиною четвертою статті 300 ГПК України випадків, виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 287, частиною першою, третьою статті 310 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з держави немайнової (моральної) шкоди, заподіяної протиправними діями працівників прокуратури, що полягали у не внесенні вищевказаної заяви позивача про кримінальне правопорушення до ЄДРДР.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Позивачем у справі є юридична особа.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

Отже, у цій справі судам належало з`ясувати питання наявності чи відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої юридичній особі приниженням її ділової репутації протиправними, на думку позивача, діями працівників прокуратури.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині другій статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Поряд з цим, положення, передбачені частиною першою статті 1176 ЦК України (шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду), не застосовуються до інших незаконних дій або бездіяльності чи незаконного рішення органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, тобто шкода, завдана юридичній особі, відшкодовується згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України на загальних підставах, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

Норми статей 1173 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, цими правовими нормами передбачено, зокрема, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Дії (бездіяльність) відповідачів, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, шкода та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України).

Верховний Суд зауважує, що схожі висновки щодо питання особливостей деліктної відповідальності органів державної влади та застосування положень статті 1176 ЦК України міститься у постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-501цс17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц.

Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння позивачеві моральної шкоди у цій справі необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою), у той час як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Як уже зазначалося вище, у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- у матеріалах судової справи відсутні докази на підтвердження обставин щодо заподіяння моральної шкоди Фермерському господарству. Позивач не підтвердив неправомірність дій працівників прокуратури, та яким чином зазначені дії принизили ділову репутацію Фермерського господарства, в чому саме полягала неможливість активної підприємницької діяльності позивача та яким чином це пов`язано з діями прокуратури;

- у позові не вказано, в чому полягала громадська діяльність фермерського господарства та яким чином вона змінилася (в сторону погіршення) у зв`язку з неправомірними, на його думку, діями прокуратури;

- Личаківський ВП ГУНП у Львівській області повідомив позивача про те, що уповноваженою особою слідчого відділу його звернення відповідно до частини першої статті214 КПК України не вносилось до Єдиного реєстру досудових розслідувань, оскільки в даних матеріалах були відсутні дані, які б вказували на наявність ознак кримінального правопорушення. Водночас, в матеріалах даної судової справи відсутні докази про оскарження позивачем дій та рішень як прокуратури, так і Личаківського ВП ГУНП у Львівській області щодо його заяви про вчинення кримінального правопорушення в порядку, передбаченому нормами КПК України.

- позивач не обґрунтував розмір заявленої до стягнення моральної шкоди, не вказав, чим керувався при визначенні суми в 1 000 000,00 грн, не повідомив як саме та скільки часу, зусиль необхідно йому для відновлення тієї репутації, яка, на його думку, існувала до порушеного права.

Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, не вдаючись до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, або додаткової перевірки доказів, Верховний Суд зазначає, що суди обох інстанцій на підставі оцінки вказаних доказів та доводів позивача встановили не доведеність таких складових цивільно-правової відповідальності, як: (1) заподіяння моральної шкоди та її розміру, (2) неправомірності рішень, дій або бездіяльності органів Національної поліції та прокуратури, (3) причинно-наслідкового зв`язку між діями вказаних органів та заподіянням шкоди.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суди правомірно виходили з недоведеності позивачем самого факту заподіяння йому, як юридичній особі, моральної шкоди.

Такі висновки господарських судів є законними та ґрунтуються на встановлених обставинах справи і положеннях чинного законодавства.

З огляду на викладене, враховуючи недоведеність Фермерським господарством наявності складу цивільного правопорушення, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої протиправними діями прокуратури.

Верховний Суд звертає увагу, що положеннями статті 13 74 ГПК України саме на сторони справи покладено обов`язок надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень, а суд не наділений повноваженнями збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

При цьому, саме по собі посилання на норми права та судову практику, їх довільне тлумачення кожною із сторін не може вважатись безумовною підставою для прийняття судового рішення на користь сторони без надання суду належних та допустимих доказів, які підтверджують обставини та доводи кожної із сторін справи.

Доводи скаржника щодо необхідності застосування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 11.09.2013 у справі №6-48цс13, від 01.03.2017 у справі № 6-3139цс16, у рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.07.2014 у справі №6-19535св14, від 25.02.2015 у справі №6-25499св14, Верховний Суд вважає необґрунтованими з огляду на нерелевантність зазначеної практики обставинам, встановленим судами попередніх інстанцій у цій справі. Так, проаналізувавши зміст наведених постанов, Верховний Суд зазначає, що встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за схожого правового регулювання спірних правовідносин, але у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Посилання скаржника на те, що судами "не виконано" рішень Конституційного Суду України № 5-зп від 30.10.1997, № 6-рп/2001 від 23.05.2001, №19-рп від 14.12.2011, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки зроблені судами попередніх інстанцій висновки по суті спору не суперечать правовим висновкам у наведених рішеннях Конституційного Суду України щодо тлумачення положень статей 55, 56, 62, 64, 124 Конституції Україні, а також щодо визнання неконституційним положення частини четвертої статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (щодо можливості оскарження прийнятого прокурором рішення до суду лише у передбачених законом випадках, оскільки винятки з конституційних норм встановлюються самою Конституцією, а не іншими нормативними актами).

Крім того, обґрунтованим вбачається висновок суду апеляційної інстанції про те, що заявлена скаржником вимога про закриття провадження у справі № 454/1670/17, у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, є безпідставною, оскільки ця справа передана для розгляду до Господарського суду Львівської області на підставі ухвали Верховного Суду від 08.11.2020, яка набрала законної сили.

З урахуванням викладеного вище у сукупності, оскаржувані судові рішення ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства, тому доводи скаржника про невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості.

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Щодо клопотання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України

Відповідно до частини шостої статті 10 ГПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Згідно пункту 5 частини другої статті 46 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.

Як зазначалось, у зв`язку з неоднозначним, на думку скаржника, застосуванням судами у цій справі вимог статей 8 40 55 56 124 Конституції України, скаржник, керуючись статтею 147, пунктом 1 статті 150 Конституції України, статтями 17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Рішенням Європейського суду з прав людини від 7.10.2010 у справі "Богатова проти України", просив Верховний Суд вирішити питання про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України, а саме:

"- чи фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Львівської місцевої прокуратури №1 . Чи може дане право бути обмежене, коли, на підставі яких документів.".

З наведеного вбачається, що заявлене скаржником клопотання за своїм змістом стосується не питання тлумачення положень статті 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов`язковим для всіх суб`єктів їх застосування і реалізації, натомість це клопотання спрямоване на вирішення питання встановлення факту порушення суб`єктивного права скаржника - ФГ Бурки В.В. на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди та захисту цього права, тобто вирішення спору по суті.

Системний аналіз положень статті 56 Конституції України та статей 1167 1173 1174 1176 ЦК України дає підстави для висновку про те, що положення статті 56 Конституції є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Водночас, положення Глави 82 "Відшкодування шкоди" ЦК України є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави та порядок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

При цьому, у процесі розгляду справи Верховним Судом не встановлено підстав, визначених частиною шостою статті 10 ГПК України, для внесення подання до Конституційного Суду України як (1) щодо неконституційності спеціальних положень ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та визначають порядок відшкодування, зокрема, моральної шкоди, так і (2) щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, відтак відповідне клопотання ФГ Бурки В.В. задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції, в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги та необхідність залишення рішення Господарського суду Львівської області від 15.02.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 у цій справі без змін.

Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.02.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 у справі № 454/1670/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.Г. Пєсков