ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 454/19/22

провадження № 61-15282св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Комунальне підприємство Львівської міської ради «Червоноградське бюро технічної інвентаризації», Виконавчий комітет Сокальської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Комунальне підприємство Львівської міської ради «Червоноградське бюро технічної інвентаризації», Виконавчий комітет Сокальської міської ради, про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 22 березня 2023 року у складі судді Веремчука О. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 31 липня 2023 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 в частині 7/8; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він проживає в житловому будинку на АДРЕСА_1, 1/8 частини якого він успадкував після смерті батька в 1971 році, а іншу 1/8 частини він набув на підставі договору дарування від 04 жовтня 1978 року. Власником 6/8 частини житлового будинку є його племінниця ОСОБА_2 .

Йому стало відомо про те, що відповідачка має намір продати житловий будинок, а отримавши в грудні 2021 року інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, він дізнався, що за ОСОБА_2 зареєстровано 7/8 частин житлового будинку, а його частка не зареєстрована. Комунальне підприємство Львівської міської ради «Червоноградське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Червоноградське МБТІ») йому роз`яснило, що при внесенні інформації про право власності за відповідачкою допущено технічну помилку та внесено 7/8 частин замість 6/8 частини, а тому державний реєстратор не може зареєструвати його частку в житловому будинку в розмірі 2/8.У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Сокальський районний суд Львівської області рішенням від 22 березня 2023 року позов задовольнив. Скасував державну реєстрацію права власності на 7/8 частин житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки згідно з правовстановлювальними документами ОСОБА_1 належить на праві власності 2/8 частини житлового будинку, однак він не провів перереєстрацію права власності у зв`язку із зміною площі. Водночас ОСОБА_2 без згоди позивача та всупереч нормами закону зареєструвала право власності на 7/8 частини будинку, які їй не належали.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Львівський апеляційний суд постановою від 31 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 22 березня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 22 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 липня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 02 травня 2018 року у справі № 910/4704/16, від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що позивач пред`явив вимоги, які не є ефективними для відновлення його права, оскільки в спірному випадку витребування нерухомого майна буде належним та ефективним способом захисту. Позивачу в спірному будинку належить загальна площа 43,0 кв. м, що підтверджується ухвалою Сокальського районного суду від 17 травня 1991 року. У зв`язку з проведеною у 2008 році реконструкцією будинку, після якої його площа збільшилась до 314,5 кв. м, частка позивача в будинку зменшилась, однак фактично розмір площі, якою він користується, не зменшився та надалі становить 43,0 кв. м. Крім того, зазначила, що позивач пропустив позовну давність, оскільки право власності на 7/8 частини спірного будинку за відповідачкою зареєстроване ще у 2009 році, а позивач не надав жодних доказів того, що протягом 14 років він не знав чи не міг довідатись про порушення свого права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

11 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з реєстраційнимпосвідченням від 16 грудня 2002 року серії НОМЕР_1 , виданим ДКП «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації», за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Сокальською державною нотаріальною конторою 28 жовтня 1971 року за реєстраційним номером 4365.

З реєстраційного посвідчення, виданого ДКП «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації 05 жовтня 1978 року, відомо, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого Сокальською державною нотаріальною конторою 04 жовтня 1978 року за реєстровим номером 2739.

Згідно з довідкою від 06 січня 2021 року № 50, виданою КП «Червоноградське МБТІ», станом на 31 грудня 2012 року житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований: 1/8 частини будинку за ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого Сокальською державною нотаріальною конторою 04 жовтня 1978 року за реєстром № 2739 і записаного 05 жовтня 1978 року в реєстрову книгу за № 572; 1/8 частини будинку - за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Сокальською державною нотаріальною конторою 28 жовтня 1971 року за реєстром № 365 і записанго 16 грудня 2002 року в реєстрову книгу за № 572; 6/8 частини будинку (помилково 7/8) - за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Сокальської міської ради 17 березня 2009 року на підставі рішення Виконавчого комітету Сокальської міської ради від 19 лютого 2009 року № 46 і записаного 03 квітня 2009 року в реєстрову книгу за № 572; реєстраційний номер майна 26755122.

З довідки від 16 січня 2021 року № 131, виданої КП «Червоноградське МБТІ», відомо, що під час проведення перереєстрації права власності на 6/8 частини будинку АДРЕСА_1 було допущено технічну помилку в частці об`єкта нерухомості, тому в реєстрі права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером № 26755122 вказано «частка 7/8», а правильно має бути «частка 6/8».

З довідки від 06 жовтня 2022 року № 3697, виданої ОСОБА_2 КП «Червоноградське МБТІ», відомо, що житловий будинок на АДРЕСА_1 , загальною площею 161,7 кв. м, в тому числі житловою площею 65,1 кв. м, був зареєстрований: 1/8 частина - за ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого Сокальською державною нотаріальною конторою 04 жовтня 1978 року за реєстром № 2739 та записаного 05 жовтня 1978 року в реєстрову книгу за № 572; 1/8 частина - за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Сокальською державною нотаріальною конторою 28 жовтня 1971 року за реєстром № 4365, дублікат свідоцтва про право на спадщину, виданий Львівським державним нотаріальним архівом 13 грудня 2002 року за реєстром № 208, та записаного 16 грудня 2002 року в реєстрову книгу за № 572; 2/8 частини - за ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого Сокальською державною нотаріальною конторою 25 травня 1989 року за реєстром № 3438 та записаного 30 травня 1989 року в реєстрову книгу за № 572; 1/2 частини - за ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого Сокальською державною нотаріальною конторою 24 травня 1991 року за реєстром № 1303 та записаного 31 жовтня 1991 року в реєстрову книгу за № 572.

Тобто за співвласником житлового будинку ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на 2/8 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , загальною площею 161,7 кв. м, в тому числі житловою площею 65,1 кв. м

Матеріалами справи також підтверджується, що співвласники провели реальний поділ згаданого будинковолодіння на підставі ухвали Народного суду Сокальського району Львівської області від 17 травня 1991 року, якою було затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 , ОСОБА_5 і ОСОБА_1 .

З інформації щодо поточної інвентаризації, проведеної станом на 01 грудня 2008 року, відомо, що один зі співвласників нерухомого майна ОСОБА_2 проведела реконструкцію частини житлового будинку, проведення якої ОСОБА_1 не заперечував, і яка проводилася на підставі дозвільних документів уповноважених на це органів, дозволів органу місцевого самоврядування. Закінчена реконструкція частина будинку прийнята в експлуатацію за актом державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта від 23 грудня 2008 року. Саме в результаті реконструкції, проведеної ОСОБА_2 , загальна площа житлового будинку в цілому збільшилася і на момент реєстрації права власності 03 квітня 2009 року становила 314,5 кв. м, в тому числі житлова площа 127,5 кв. м.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29 грудня 2019 року підтверджується, що 03 квітня 2009 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 , загальною площею 314,5 кв. м, житловою - 127,5 кв. м, частка у власності у будинку становить 7/8.

Також відомо, що житловий будинок складається з двох квартир, в тому числі квартира № 1 складається з однієї житлової кімнати, санвузла, веранди і підвального приміщення; квартира № 2 складається з 4 житлових кімнат, 3 коридорів, санвузла, кухні, сходової клітки, 2 кладових, веранди і 3 підвальних приміщень. Тобто, житловий будинок на АДРЕСА_1 складається з двох окремих об`єктів нерухомого майна, якими є квартира № 1 і квартира № 2 , однак право власності за ОСОБА_2 зареєстроване на частку у житловому будинку, а не на квартиру, як на окремий об`єкт нерухомого майна.

Суди встановили, що частки між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після проведеної ОСОБА_2 реконструкції частини вказаного житлового будинку, площа якого збільшилася до 314,5 кв. м, за їх взаємною згодою не визначалися.

7/8 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , загальною площею 314,5 кв. м, відповідає площі 275,19 кв. м, а 1/8 частин цього будинку площі - 39,31 кв. м.

Разом з тим у свідоцтві про право власності на нерухоме майно, виданому Виконавчим комітетом Сокальської міської ради 17 березня 2009 року, зазначено, що 1/8 частини будинку, квартира № 1 А-2 , становить 43,0 кв. м, та в експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку в технічному паспорті від 15 рудня 2008 року на житловий будинок АДРЕСА_1 зазначено, що площа квартири № 1 становить 43,0 кв. м.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтями 15 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 355 ЦК України майно, що є власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Отже, право спільної часткової власності- це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.

Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїми коштами за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з пунктами 3.1, 3.3 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція), у разі невідповідності розмірів часток, указаних у правовстановлювальних документах, реальним часткам за згодою всіх співвласників здійснюється розрахунок відповідних часток нерухомого майна з метою отримання відповідних правовстановлювальних документів. За відсутності згоди всіх співвласників щодо зміни часток питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до пункту 3.4. Інструкції при розрахунку частки кожного співвласника в будинку необхідно визначити всю внутрішню площу будинку, а також площу, яка належить кожному співвласнику окремо відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127.

Правила частини третьої статті 357 ЦК України стосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшень спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. Обов`язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею, зокрема таких: поліпшення спільного майна не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Якщо ж поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не торкаються іншої частки у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертої статті 357 ЦК України, відповідно до якої не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов`язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку.

Встановивши, що державна реєстрація за ОСОБА_2 права власності на 7/8 частини житлового будинку, загальна площа якого збільшилася за рахунок реконструкції, проведеної ОСОБА_2 , і на момент державної реєстрації становила 314,5 кв. м, порушує права позивача, оскільки загальна площа, належна ОСОБА_1 у цьому житловому будинку зменшилася з 43,0 кв. м до 39,31 кв. м (314,5- 275,19), місцевий суд, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про обрання позивачем неналежного способу захисту в спірних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки за встановлених конкретних обставин справи скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок за відповідачкою є достатнім та ефективним у спірних правовідносинах способом захисту, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими позивач пов`язував порушення свої прав та інтересів (наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права власності на частину будинку), скасування державної реєстрації права власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, забезпечить усунення порушення прав позивача.

Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем позовної давності, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У суді першої інстанції представник відповідачки заявив усне клопотання про застосування позовної давності, посилаючись на те, що право власності на будинок було зареєстроване у 2009 році.

У позовній заяві позивач зазначив, що, отримавши в грудні 2021 року інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, він дізнався, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності 7/8 частини житлового будинку.

Встановивши, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 раніше було відомо про реєстрацію 03 квітня 2009 року за ОСОБА_2 права власності, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивач не пропустив позовну давність.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 22 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов