№ 454/2124/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

місто Київ

справа № 454/2124/18

провадження № 61-6736св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, начальник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області Луцишин Ігор Ярославович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 лютого 2021 року, постановлене суддею Веремчук О. А.,та постанову Львівського апеляційного суду від 06 червня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2018 року звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області та начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області Луцишина І. Я., у подальшому уточненим, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ від 27 червня 2018 року № 232 про звільнення його з посади завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області;

- поновити його на посаді завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області;

- стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 179 419, 44 грн;

- стягнути солідарно з відповідачів на його користь 50 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що починаючи з грудня 2005 року він очолював Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Сокальському районі, а на початку жовтня 2010 року він був переведений на роботу у Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Червонограді. Наказом від 31 липня 2017 року № 01-376-к він був звільнений з роботи в порядку переведення до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на посаду завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Фонду соціального страхування України у Львівській області.

Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, підписаним начальником Луцишина І. Я., від 20 грудня 2017 року № 194-ос ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності працівників та штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Рішенням від 17 квітня 2018 року Сокальський районний суд Львівської області поновив ОСОБА_1 на роботі. Водночас позивач до штату працівників Червоноградського відділення Фонду соціального страхування України у Львівській області не був введений, відтак фактично був влаштований як позаштатний працівник Фонду без визначення функціональних обов`язків, посадової інструкції, з мінімальним окладом. Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області за підписом начальника Луцишина І. Я. від 27 червня 2018 року № 232 його звільнено з посади завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Фонду соціального страхування України у Львівській області.

Стверджував про порушення чинного законодавства під час його звільнення, посилаючись на те, що при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, яке надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці.

Зазначив, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати її повноваження, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця з працевлаштування працівників ліквідованої установи.

Наголошував, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці роботодавець повинен був запропонувати йому усі наявні вакантні посади, які він міг би обіймати відповідно до своєї кваліфікації в цій же установі, однак відповідач не виконав такий обов`язок та проігнорував вимоги законодавства.

Вважав, що у разі поновлення його на роботі він має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 28 червня 2018 року до дня прийняття рішення про поновлення його на роботі з розрахунку 943, 00 грн за один день.

Стверджував, що відповідач незаконно позбавив його гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти кошти на життя, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, відтак йому завдано моральну шкоду, розмір відшкодування якої суд визначив у розмірі 50 000, 00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області уточнені позовні вимоги не визнало, подало відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що позивача завчасно персонально попереджено про наступне вивільнення працівників. Крім того, на підставі порівняльного аналізу за сукупністю кваліфікації та продуктивності праці працівників відповідач встановив, що позивач не користувався переважним правом на залишення на роботі, оскільки позивач не виконав вказівок Міністерства соціальної політики України, що призвело до переплати індексації потерпілим, начальником відділення неодноразово подавалися доповідні записки з приводу того, що позивач перешкоджав завершенню процедури реорганізації відділення, тривалий час перебував на лікарняному тощо. У зв`язку із скороченням чисельності посад перевести позивача на іншу роботу було неможливо. Також відповідач вважав, що позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди.

Начальник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області Луцишин І. Я. просив суд відмовити в уточнених позовних вимогах у зв`язку із їх безпідставністю.

Стислий виклад змісту рішень суду першої інстанції

Рішенням від 16 лютого 2021 року Сокальський районний суд Львівської області частково задовольнив позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.

Суд визнав незаконним та скасував наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області від 27 червня 2018 року № 232 про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.

Поновив ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.

Стягнув з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 179 419, 44 грн.

Стягнув з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн.

Відмовив у стягненні з начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області Луцишина І. Я . на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць у розмірі 5 674, 00 грн звернув до негайного виконання. Здійснив розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не було запропоновано всіх наявних вакантних посад та не запропоновано іншу роботу в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, зокрема посаду головного спеціаліста сектору фінансово-економічної роботи відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку.

Також суд визнав сумнівним твердження відповідача про проведення порівняльного аналізу за сукупністю кваліфікації та продуктивності праці, так як в запереченнях жодним чином не згадано про наявність у ОСОБА_1 вищих освіт за двома спеціальностями, неодноразове нагородження його за сумлінну працю, високий професіоналізм та сумлінне ставлення до виконання службових обов`язків під час роботи у Фонді соціального страхування, що повинно бути враховано під час проведення такого аналізу.

У зв`язку з наведеним суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не вжив передбачених законодавством заходів щодо попередження ОСОБА_1 як працівника відділення Управління про зміну в організації виробництва і праці та про зміни істотних умов праці, чим не виконав належним чином наказ від 23 жовтня 2017 року № 567 та порушив вимоги статей 40 49-2 КЗпП України, що свідчить про незаконне звільнення позивача із займаної посади та є підставою для поновлення його на роботі.

Додатковим рішенням від 05 липня 2021 року Сокальський районний суд Львівської області задовольнив заяву ОСОБА_1 , стягнув з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 30 000, 00 грн.

Стислий виклад змісту рішень суду апеляційної інстанції

Постановою від 06 червня 2022 року Львівський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 лютого 2021 року.

Апеляційний суд змінив рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 лютого 2021 року в частині стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині стягнення судового збору.

Стягнув з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на користь держави 5 783, 18 грн судового збору.

В іншій частині рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 лютого 2021 року залишив без змін.

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на додаткове рішення Сокальського районного суду Львівської області від 05 липня 2021 року задовольнив.

Апеляційний суд скасував додаткове рішення Сокальського районного суду Львівської області від 05 липня 2021 року та ухвалив постанову про відмову ОСОБА_1 в ухваленні додаткового рішення про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що під час звільнення ОСОБА_1 порушено процедуру звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що є підставою для поновлення позивача на роботі.

Апеляційний суд зазначив, що після поновлення ОСОБА_1 на посаді, вирішуючи питання про повторне звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідач повинен був дотриматися передбаченого статтею 49-2 КЗпП України порядку вивільнення працівників, знову попередити ОСОБА_1 не пізніше ніж за два місяці про його наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що 27 червня 2018 року ОСОБА_1 був фактично звільнений з урахуванням попередження від 25 жовтня 2017 року № 160, хоча після цього попередження ОСОБА_1 судовими рішеннями був поновлений на роботі у зв`язку із незаконним звільненням.

Недотримання порядку звільнення ОСОБА_1 , передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, нездійснення попередження його не пізніше ніж за два місяці про можливе наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України свідчить про порушення порядку вивільнення, а відтак за висновками апеляційного суду є підставою для поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектором організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд встановив помилковість у розрахунках суду першої інстанції.

Водночас апеляційний суд погодився з судом першої інстанції, який визначаючи розмір моральної шкоди врахував обґрунтування позивачем цієї позовної вимоги, обґрунтування її розміру, наявність у нього на утриманні неповнолітньої дитини, необхідність гідного матеріального забезпечення потреб сім`ї, яку він був позбавлений змоги утримувати з вини відповідача, врахував повторність звільнення позивача з роботи та завдані цим моральні переживання, неспокій, те, що порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, та враховуючи вимоги розумності та справедливості дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 суми у розмірі 10 000, 00 грн.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області 15 липня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 червня 2022 року в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та стягнення судового збору, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 176/2597/15-ц (провадження № 61-4960св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 504/3684/15-ц (провадження № 61-43155ск18), від 18 вересня 2019 року у справі 676/2241/16-ц (провадження № 61-12169св18), де визначено порядок застосування статті 49-2 КЗпП України;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 175/1180/17, від 26 червня 2019 року у справі № 761/2096/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 676/1679/18, від 16 червня 2020 року у справі № 462/30317, від 30 червня 2020 року у справі № 161/601/16-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 285/4227/18, згідно з якими посада жінки, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не є вакантною і прийняття працівників на таку посаду можливе лише за строковим трудовим договором на період до виходу з відпустки для догляду за дитиною основного працівника;

- суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для розгляду справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи щодо касаційної скарги

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 25 липня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 28 грудня 2022 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 01 серпня 2017 року був прийнятий на посаду завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області згідно з наказом від 31 липня 2017 року № 38-ос.

Наказом від 23 жовтня 2017 року № 567 Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування України затверджено граничну чисельність працівників Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області та його відділень у кількості 270 штатних одиниць; зобов`язано начальника Управління провести до 01 листопада 2017 року передбачені законодавством заходи щодо попередження працівників Управління та його відділень про зміну в організації виробництва і праці та про зміни істотних умов праці.

Суд першої інстанції встановив, а сторони не заперечували, що попередженням від 25 жовтня 2017 року № 160 ОСОБА_1 повідомлено про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема, про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступають в дію з 01 січня 2018 року, скорочення чисельності та можливе майбутнє його вивільнення.

Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Львівській області за підписом начальника Луцишина І. Я. від 20 грудня 2017 року № 194-ос ОСОБА_1 був звільнений з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності працівників та штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Сокальський районний суд Львівської області 17 квітня 2018 року ухвалив рішення у справі № 454/125/18, яким скасував наказ про звільнення ОСОБА_1 й поновив його на посаді завідувача сектором організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.

Постановою від 20 листопада 2018 року Львівський апеляційний суд скасував рішення Сокальського районного суду Львівської області в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середньої заробітної плати за один місяць, яке допущене до негайного виконання, - та ухвалив в цій частині нове рішення, яким з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на користь ОСОБА_1 стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 29 024, 80 грн. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

На виконання рішення Сокальського районного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області видано наказ від 17 квітня 2018 року № 180-ос, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.

У суді апеляційної інстанції сторони, їх представники пояснили, що у зв`язку з відсутністю у штатному розписі посади завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області ОСОБА_1 був поновлений поза штатом.

Виконавши судові рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі, поновивши ОСОБА_1 на відсутню у штатному розписі посаду завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області 19 квітня 2018 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області направило завідувачу сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області Сташкевичу Р. Я. лист № 07-22-1065 за підписом в. о. начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.

Відповідно до змісту цього листа з 01 січня 2018 року у штатному розписі Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області немає посади завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, у зв`язку зі змінами з 01 січня 2018 року істотних умов праці, про що ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України було повідомлено 25 жовтня 2017 року. Позивачу запропоновано подати заяву про переведення на одну з вакантних посад в Управлінні до 25 квітня 2018 року. У разі відмови від переведення його повідомлено, що трудовий договір буде припинено на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

У листі від 23 червня 2018 року № 07-22-1685 за підписом в. о. начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, адресованому ОСОБА_1 , зазначено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням з 01 січня 2018 року чисельності та штату працівників управління ОСОБА_1 листом від 19 квітня 2018 року № 07-22-1065 було повідомлено, що посади завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, на якій його поновлено на роботі, немає у штатному розписі Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області та попереджено про можливе наступне вивільнення. Позивачу повторно запропоновано подати заяву про переведення на одну з вакантних посад в Управлінні (страховий експерт Львівського відділення та тимчасово вакантну посаду головного спеціаліста юридичного відділу Управління). Заяву про переведення потрібно було подати до кінця робочого дня 26 червня 2018 року, а у разі відмови від переведення та ненадходження заяви трудовий договір з позивачем буде припинено 27 червня 2018 року .

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не запропоновано всіх наявних вакантних посад та не запропоновано іншу роботу в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, зокрема посаду головного спеціаліста сектору фінансово-економічної роботи відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.

Наказом від 27 червня 2018 року № 232-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача ОСОБА_1 звільнено 27 червня 2018 року з посади завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників, скорочення з 01 січня 2018 року посади завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Як на підставу для звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у наказі зазначено постанови правління Фонду від 12 вересня 2017 року № 47 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України» та від 10 жовтня 2017 року № 50 «Про затвердження структури органів Фонду»; наказ Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 23 жовтня 2017 року № 567 «Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області», штатний розпис Червоноградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.

Право, застосоване судом

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга статті 49-2 КЗпП України).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

1. Щодо позовних вимог, заявлених до начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області Луцишина І. Я.

Верховний Суд встановив, що аналіз змісту позовних вимог та доданих на їх обґрунтування доказів свідчить, що є підстави для висновку, що провадження у цій справі у частині позовних вимог, заявлених до начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області Луцишина І. Я., підлягає закриттю, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 661/2744/19 (провадження № 61-77св21).

Верховний Суд у цій постанові зазначив про таке: «Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи судом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Відповідно до статті 89 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Згідно зі статтею 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Посадові особи юридичної особи представляють її інтереси у відносинах з іншими особами, тобто уособлюють саму юридичну особу у правовідносинах з іншими особами.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц)».

Аналіз змісту позовних вимог доводить, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області як роботодавця та до начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області Луцишина І. Я. як до посадової особи роботодавця як самостійної юридичної особи, позовні вимоги до начальника Управління як до самостійної фізичної особи, яка виступає в цивільному обігу як окремий учасник цивільних відносин, позивач не пред`являв.

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області є юридичною особою - самостійним суб`єктом цивільних відносин, позовні вимоги у цій справі пред`явлені до нього та його посадової особи, проте саме Управління як юридична особа має відповідати за цим позовом.

Начальник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області не може бути відповідачем у цій справі як фізична особа, наділена процесуальною дієздатністю, оскільки у спірних правовідносинах є посадовою особою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, тобто юридичної особи, від імені якої він діяв у відносинах з позивачем, у зв`язку з вчиненням юридично значимих дій, щодо яких і виник спір за участю позивача.

Суди першої та апеляційної інстанцій, незважаючи на заперечення відповідача, наведеного не врахували та зробили помилкові висновки, що вимоги позивача до начальника Управління підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Вирішуючи спір, що виник між позивачем та відповідачем - начальником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області Луцишиним І. Я., суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що спір між цими сторонами не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки позивач визначив відповідачем посадову особу Управління, яка не може бути учасником цих цивільних відносин.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що позов до начальника Управління не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України), тому відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України Верховний Суд вправі вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 та застосувати цей правовий висновок до спірних процесуальних правовідносин.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України).

Зробивши висновок про закриття провадження у справі у частині вимог до начальника Управління через те, що така справа не підлягає вирішенню судами в порядку цивільного судочинства, Верховний Суд не даватиме оцінку по суті таким позовним вимогам.

2. Щодо позовних вимог, заявлених до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області

В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України Верховний Суд виходить з того, що суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно в юридичній особі у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення (постанови Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 176/2597/15-ц (провадження № 61-4960св18), від 18 вересня 2019 року у справі 676/2241/16-ц (провадження № 61-12169св18)).

Поновлюючи позивача на роботі, суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновки, що під час повторного звільнення ОСОБА_1 роботодавець не дотримався процедури звільнення працівника у зв`язку із скороченням, зокрема, не повідомив працівника за два місяці про можливе вивільнення, не запропонував працівникові усіх вакантних посад, не дослідив переважне право працівника на залишення на роботі.

2.1. Щодо попередження працівника, поновленого на посаді після незаконного звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, про можливе вивільнення

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 персонально не був попереджений про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, а лист від 19 квітня 2018 року

№ 02-22-1065 не можна вважати таким попередженням у розумінні частини першої статті 49-2 КЗпП України.

Підлягають врахуванню ті обставини, що незважаючи на належне повідомлення працівника про майбутнє вивільнення 25 жовтня 2017 року, після поновлення на посаді на підставі рішення суду, постановленого в іншій справі, роботодавець двічі повідомляв працівника про скорочення, зокрема, листами від 19 квітня 2018 року № 07-22-1065 та від 23 червня 2018 року № 07-22-1685, у яких поінформував працівника про усі вакантні посади в організації. Та обставина, що у листі від 19 квітня 2018 року № 07-22-1065 відповідач зазначив, що у разі відмови від переведення трудовий договір буде припинено на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, не може бути підставою для поновлення працівника на роботі.

Верховний Суд наголошує на тому, що ОСОБА_1 повторно звільнений із займаної посади у зв`язку зі скороченням, запровадженим в організації наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 23 жовтня 2017 року № 567. Підставою для поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді після скорочення 20 грудня 2017 року стало те, що роботодавець не запропонував працівникові усіх вакантних посад в Управлінні, які міг би обійняти позивач, а також у зв`язку із нездійсненням дослідження роботодавцем переважного права залишення на роботі. Саме ці недоліки мав усунути роботодавець після поновлення ОСОБА_1 на роботі на підставі рішення суду та за результатами вчинених дій (пропонування вакантних посад та дослідження переважного права) прийняти одне з таких рішень: продовження трудових відносин із працівником, чи його звільнення у зв`язку із скороченням відповідно до наказу від 23 жовтня 2017 року № 567.

До того ж Верховний Суд врахував, що при недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював. Отже, навіть у разі недодержання двомісячного строку персонального попередження позивача про наступне звільнення, суд не мав підстав для поновлення позивача на роботі(постанова Верховного Суду 04 квітня 2018 року у справі № 176/2597/15-ц (провадження № 61-4960св18)).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про поновлення позивача на роботі, апеляційний суд визначив підставою для поновлення ОСОБА_1 неповідомлення його про можливе вивільнення за два місяці, інших підстав для поновлення працівника на роботі апеляційний суд не зазначив, що суперечить наведеній правовій позиції Верховного Суду, на яку посилався заявник у касаційній скарзі, та могло бути підставою для зміни дати звільнення працівника, проте не поновлення його на роботі.

2.2. Щодо пропонування роботодавцем вакантних посад ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення про повторне поновлення ОСОБА_1 на роботі, суд першої інстанції зазначив, що роботодавець не запропонував йому всіх вакантних посад та не запропонував іншу роботу в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, зокрема посаду головного спеціаліста сектору фінансово-економічної роботи відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку.

Відповідно до встановлених фактичних обставин справи роботодавець після поновлення ОСОБА_1 на роботі на підставі рішення суду пропонував працівникові вакантні посади станом на 19 квітня 2018 року (страховий експерт, головний спеціаліст Сокальського відділення та головний спеціаліст Жидачівського відділення) та 23 червня 2018 року (страховий експерт Львівського відділення управління та тимчасово вакантну посаду головного спеціаліста юридичного відділу управління).

Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2019 року у справі 676/2241/16-ц (провадження № 61-12169св18), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зазначив, що «при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення».

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до диплому серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 у 1989 році закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю «Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструменти», йому присвоєно кваліфікацію інженера-механіка.

Відповідно до диплома про перепідготовку від 25 травня 2012 року серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 закінчив факультет навчально-наукового центру післядипломної освіти Волинського національного університету ім. Лесі Українки та йому присвоєно кваліфікацію юрист.

Зробивши висновок, що ОСОБА_1 роботодавець не запропонував вакантну посаду головного спеціаліста сектору фінансово-економічної роботи відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять доказів, що таку посаду позивач міг би обійняти відповідно до його професій/спеціальностей (інженер-механік та юрист), а тому такі висновки суду першої інстанції про можливість запропонувати позивачу посаду головного спеціаліста сектору фінансово-економічної роботи відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області ґрунтуються на припущеннях.

Також потрібно враховувати, що відповідач наполягав на тому, що він запропонував позивачеві усі вакантні посади, які він міг обійняти на момент звільнення, а посада головного спеціаліста сектору фінансово-економічної роботи відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області не була вакантною, оскільки працівник, який був прийнятий на цю посаду, перебував у відпустці у зв`язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 285/4227/18 (провадження № 61-18496св19) зазначив, що якщо працівник відсутній у зв`язку із хворобою, відрядженням, відпусткою, посада, яку він займає, не є вакантною. Отже, посада жінки, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не є вакантною і прийняття працівників на таку посаду можливе лише за строковим трудовим договором на період до виходу з відпустки по догляду за дитиною основного працівника. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд зазначеного не врахував, а тому помилково вважав, що відповідач не виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, оскільки не запропонував йому наявну на підприємстві вакантну посаду.

Водночас Верховний Суд не встановив підстав для направлення справи на новий судовий розгляд для встановлення обставин, чи була вакантною посада головного спеціаліста сектору фінансово-економічної роботи відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, оскільки, як вже зазначено, під час розгляду справи позивач не довів, а суд першої інстанції не встановив, що таку посаду міг обійняти позивач, враховуючи його кваліфікацію/спеціальність.

2.3. Щодо переважного права ОСОБА_1 на залишення на роботі

Серед підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі суд першої інстанції зазначив, що сумнівним є твердження відповідача про проведення порівняльного аналізу за сукупністю кваліфікації та продуктивності праці, так як в запереченнях жодним чином не згадано про наявність у ОСОБА_1 вищих освіт за двома спеціальностями, неодноразове нагородження його за сумлінну працю, високий професіоналізм та сумлінне ставлення до виконання службових обов`язків під час роботи у Фонді соціального страхування, що повинно бути враховано під час проведення такого аналізу.

Водночас потрібно враховувати, що суд першої інстанції повинен був визначити, у чому саме полягає порушення переважного права працівника відповідно до правил статті 42 КЗпП України.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частини друга та третя цієї статті визначають обставини, які мають враховуватись в разі вирішенні питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

При вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в першу чергу, підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Суд першої інстанції не встановив порушень роботодавцем правил статті 42 КЗпП України під час звільнення ОСОБА_1 , а тому висновки про сумнівність порівняльного аналізу залишення працівника на роботі ґрунтуються на припущеннях.

Відповідач зазначив, що позивач не користувався переважним правом на залишення на роботі, оскільки не виконав вказівок Міністерства соціальної політики України, що призвело до переплати індексації потерпілим, начальником відділення неодноразово подавалися доповідні записки з приводу того, що позивач перешкоджав завершенню процедури реорганізації відділення, тривалий час перебував на лікарняному тощо.

У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 569/9913/18

(провадження № 61-15809св19) Верховний Суд сформулював такий висновок, що процедура визначення кваліфікації та продуктивність праці працівників, а також процедура визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, законодавчо не врегульована. Проте, враховуючи, що потреба у визначені (оцінці) наявності такого права виникає при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченні чисельності штату працівників, яке ініціюється роботодавцем, тому створити умови та здійснити таку оцінку повинен роботодавець.

Суд не наділений правами та не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника, оскільки це є прерогативою роботодавця, який володіє достатньою інформацією про результативність праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг. Визначення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці є компетенцією роботодавця.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 809/2894/13, а також у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16-ц (провадження 61-38248св18).

Підсумовуючи, враховуючи, що відповідач обґрунтував, чому позивач не користувався переважним правом залишення на роботі, висновки судів у цій частині про протилежне є помилковими, зроблені з перевищенням повноважень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зробив висновок, що доводи касаційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області підтвердилися, оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування правових висновків суду касаційної інстанції, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували правила статей 40 49-2 КЗпП України, досліджуючи питання про необхідність повторного повідомлення працівника про можливе вивільнення у зв`язку із скороченням після поновлення на роботі на підставі рішення суду з інших підстав. Висновки про порушення переважного права позивача та про непропонування усіх вакантних працівникові ґрунтуються на припущеннях та не можуть бути підставою для задоволення позову.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов переконання, що касаційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині вимог до Управління.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Розглядаючи вимоги позивача до начальника Управління по суті, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що в цій частині справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки начальник Управління не може бути учасником справи в порядку цивільного судочинства, а тому в цій частині вимог провадження підлягає закриттю.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, суд касаційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Верховний Суд врахував, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, а тому, враховуючи ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову та правовий результат вирішення спору, судові витрати, понесені відповідачем за подання апеляційної скарги, у розмірі 8 820, 29 грн та за подання касаційної скарги - у розмірі 11 566, 36 грн підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141 400 409 412 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області задовольнити.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 червня 2022 року скасувати.

Закрити провадження у справі у частині вимог ОСОБА_1 до начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області Луцишина Ігоря Ярославовича.

В іншій частині ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсацію моральної шкоди відмовити.

Компенсувати Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 8 820, 29 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 11 566, 36 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта