ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 січня 2024 року
м. Київ
справа № 454/2855/22
провадження № 61-13132 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Державне бюро розслідувань, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 01 червня 2023 року у складі судді
Струс Т. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 24 серпня 2023 року
у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ДБР не внесло відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за його заявою від 05 листопада 2020 року про вчинення суддею Галицького районного суду м. Львова
ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382
КК України (невиконання судового рішення).
Указану заяву було скеровано для розгляду за належністю до Територіального управління ДБР у м. Львові (далі - ТУ ДБР у м. Львові), яке відповідним листом повідомило, що у його зверненні не наведено достатньо відомостей про обставини, які б свідчили про факт вчинення злочину. Тому відсутні підстави для вжиття заходів, передбачених статтею 214 КПК України (початок досудового розслідування).
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року у справі № 761/37612/20 частково задоволено його скаргу
на бездіяльність уповноваженої особи ДБР щодо невнесення відомостей
про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Зобов`язано уповноважену особу ДБР виконати вимоги статті 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві
від 05 листопада 2020 року, яку було отримано уповноваженою особою ДБР
09 листопада 2020 року, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
Позивач уважав, що відповідні дії посадових осіб ДБР при розгляді його заяви
не відповідають вимогам, установленим нормами Конституції України
та КПК України. Крім того, такими діями посадові особи ДБР завдали йому моральні страждання, які полягають у приниженні його честі, гідності та ділової репутації.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна
в особі ДКС України на його користь 1 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої вищевказаними незаконними діями посадових осіб ДБР.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 01 червня
2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду
від 24 серпня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, застосувавши відповідні норми ЦК України, виходив із того, що позивач не довів наявність завданої йому шкоди, на наявність якої він посилався, причинний зв`язок між шкодою та діями відповідача.
Крім того, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва
від 23 лютого 2021 року у справі № 761/37612/20 задоволено частково скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноваженої особи ДБР щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР й зобов`язано уповноважену особу ДБР виконати вимоги статті 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_1 від 05 листопада 2020 року, яку було отримано уповноваженою особою ДБР 09 листопада 2020 року, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг є ЄРДР. На виконання вказаної ухвали слідчого судді ТУ ДБР
у м. Львові зареєстровано кримінальне провадження від 11 червня 2021 року
№ 62021140010000204. Тобто позивач реалізував своє право на оскарження процесуальних рішень слідчого, що вказує на відновлення його законних інтересів.
При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою
за результатами розгляду скарги позивача зобов`язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку
про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Судами враховано судову практику Верховного Суду у подібних справах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок про відсутність правових підстав для задоволення його позову, безпідставно враховано відповідну судову практику Верховного Суду. Посилається на норми Конституції України та ЦК України, які судами невірно застосовано.
При цьому ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва
від 23 лютого 2021 року у справі № 761/37612/20 встановлено вину
та незаконність дій уповноважених осіб ДБР при розгляді його заяви про вчинення кримінального правопорушення. Цей факт не потребує додатково доказування.
Зазначає також про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18), яку враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору.
Крім того, у касаційній скарзі міститься клопотання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від ДБР, в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними
та обґрунтованими, ДБР просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу -
без задоволення.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку,
якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права
та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб
при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній
або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури
або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме
у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України
в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи
із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).
За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання
про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією
чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку
між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди
та її результатом ? моральною шкодою.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року
у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те,
що застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала
у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням
її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом
з урахуванням вимог розумності і справедливості.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивач пов`язував завдання йому моральних страждань із неналежним, на його думку, розглядом посадовими особами ДБР його заяви про вчинення кримінального правопорушення
та не внесенням відомостей до ЄРДР.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно
до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність
або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми
є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність
або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування
(частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено належними
та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями посадових осіб ДБР, про які вказано у позові
ОСОБА_1 , та настанням шкоди.
З урахуванням вищенаведеного та правильно встановлених судами фактичних обставин цієї справи, Верховний Суд погоджується з такими висновками.
Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.
При цьому слід ураховувати, що причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією
з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди
та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивач не надав достатніх, належних
і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) посадових осіб ДБР, а відтак обґрунтованим є висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Крім того, однією із засад кримінального провадження є забезпечення права
на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване
статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого
або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає
у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Згідно із частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді
за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого
чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію;
4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності
у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль
за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Проте, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі
не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.
Сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії
та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем у касаційній скарзі ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій слідчого ДБР і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Судами надано вірну оцінку ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року у справі № 761/37612/20, якою задоволено частково скаргу ОСОБА_1 й зобов`язано уповноважену особу ДБР виконати вимоги статті 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести
до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_1 від 05 листопада 2020 року, яку було отримано уповноваженою особою ДБР
09 листопада 2020 року, й розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
При цьому судами встановлено, що на виконання вказаної ухвали слідчого судді ТУ ДБР у м. Львові зареєстровано кримінальне провадження від 11 червня
2021 року № 62021140010000204.
Тобто позивач реалізував своє право на оскарження процесуальних рішень слідчого. Доводи касаційної скарги у відповідній частині є безпідставними.
Верховний Суд звертає увагу заявника касаційної скарги, що правовою підставою для відмови у задоволенні його позову стало те, що в ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня
2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18); від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18 (провадження № 61-446св21); від 01 грудня
2021 року у справі № 638/3758/20 (провадження № 61-12540св21) та інших.
У касаційній скарзі заявник зазначає про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18).
Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави. Таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судами першої
та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи. Подаючи касаційну скаргу з підстав існування потреби відступити від певного актуального правового висновку, викладеного Верховним Судом, заявник повинен навести, у чому саме полягає така потреба, обґрунтувавши існуванням певної правової проблеми під час застосування вже сформованого правового висновку, від якого заявник просить відступити Верховний Суд.
Для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість),
що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей
між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.
Проте, заявник у касаційній скарзі не наводить належних аргументів,
які б переконливо доводили необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18).
Такі висновки щодо вирішення аналогічного клопотання ОСОБА_1 зроблено Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2023 року у подібній справі
№ 454/290/22 (провадження № 61-9830св23).
Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду
з указаного питання є сталою та сформованою. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У справі, що переглядається, судами не встановлено обставин, на які позивач посилався в обґрунтування позову.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою
для скасування судових рішень.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Щодо клопотання ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі міститься клопотання про внесення Верховним Судом
до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56
Конституції України.
Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України
як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення
до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить
до юрисдикції Конституційного Суду України.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій
та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.
У зв`язку з неоднозначним, на думку заявника, застосуванням судами у цій справі норм Конституції України, для правильного застосування статті 56 Конституції України заявник, керуючись статтею 147, пунктом 1 статті 150 Конституції України, статтями 17, 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішенням Європейського суду з прав людини від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України», просив Верховний Суд звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення
статті 56 Конституції України, а саме: чи має право ОСОБА_1 , як представник
та член фермерського господарства, на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб ДБР за наслідками перевірки його заяви про вчинення правопорушення, і чи може це право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України.
Верховний Суд уважає, що заявлене клопотання за змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов`язковим для всіх суб`єктів їх застосування і реалізації,
а спрямоване на встановлення факту порушення суб`єктивного права ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди та захисту цього права, тобто вирішення спору по суті.
Результат аналізу статті 56 Конституції України та статей 1173 1174 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стаття 56 Конституції України є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування майнової та моральної шкоди. Водночас норми глави 82 «Відшкодування шкоди» ЦК України
є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави
й порядок відшкодування майнової та моральної шкоди.
Верховний Суд не встановив підстав, визначених частиною шостою статті 10
ЦПК України, для внесення подання до Конституційного Суду України як щодо неконституційності спеціальних положень ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та визначають порядок відшкодування, зокрема моральної шкоди, так і щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України.
Отже, немає підстав для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а відповідне клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом за наслідками вирішення відповідних клопотань ОСОБА_1 у постановах: від 09 серпня 2023 року у справі
№ 454/551/22 (провадження № 61-8643св23); від 14 серпня 2023 року у справі
№ 454/290/22 (провадження № 61-9830св23).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звернення
до Конституційного Суду України із конституційним поданням відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 01 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 серпня 2023 року залишити
без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць