№ 454/2857/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 454/2857/22

провадження № 61-7142св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року у складі судді Павлишина О. Ф. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у складі колегії суддів: Гірського Б. О., Хоми М. В., Дикун С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 08 лютого 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог фермерського господарства «Бурка В. В.» (далі - ФГ «Бурка В. В.») до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Додатковим рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 11 квітня 2017 року стягнуто з ФГ «Бурка В. В.» на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 15 000,00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2017 року апеляційну скаргу ФГ «Бурка В. В.» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 08 лютого 2017 року повернуто заявнику, у зв`язку з невиконанням вимог ухвали апеляційного суду від 01 червня 2017 року щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року апеляційну скаргу ФГ «Бурка В. В.» на додаткове рішення суду першої інстанції було задоволено частково, змінено додаткове рішення Червоноградського міського суду від 11 квітня 2017 року та зменшено суму судового збору до 1 378,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року касаційні скарги ФГ «Бурка В. В.» задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2017 року та рішення цього ж суду від 04 липня 2017 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року апеляційну скаргу ФГ «Бурка В. В.» задоволено та скасовано додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 11 квітня 2017 року.

Позивач вважав рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року про стягнення судового збору завідомо неправосудним. Зазначав, що йому як представнику та члену фермерського господарства «Бурка В. В.» діями суддів апеляційного суду було спричинено моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із прийняттям незаконного рішення, у приниженні честі та гідності, ділової репутації, оскільки порушено його нормальні ділові зв`язки через неможливість продовження підприємницької діяльності господарства та порушено стосунки з оточуючими людьми, оскільки родичі і знайомі вважали, що він не знає норм чинного законодавства та не веде свою діяльність в межах закону.

Просив суд стягнути з відповідача на свою користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не доведено факт заподіяння йому, як представнику та члену фермерського господарства моральної шкоди; наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями колегії суддів Апеляційного суду Львівської області по ухваленню судового рішення та наслідками, зазначеними ним у позові.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, а також не спростовують правильності висновку суду першої інстанції по суті спору і значною мірою зводяться до переоцінки доказів. Передбачених законом підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не встановлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У травні 2023 року від ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 травня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок про відсутність правових підстав для задоволення його позову.

Посилається на що те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми статей 6 19 22 40 55 56 60 64 68 129 129-1 Конституції України, статей 23 1167 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 10 12 78 81 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Вважає, що суди не врахували те, що постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 454/1101/16-ц та постановою Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 454/1101/16-ц встановлено вину та незаконність дій колегії суддів Апеляційного суду Львівської області.

Зазначає також про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), яку помилково враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору.

Крім того, заявник просить Верховний Суд внести до Конституційного Суду України конституційне подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України та конституційне подання щодо конституційності постанови Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 травня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Сокальського районного суду Львівської області матеріали справи 454/2857/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У червні 2023 року матеріали справи № 454/2857/22 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 08 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог ФГ «Бурка В. В.» до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Вищезазначені рішення суду першої інстанції були оскаржені фермерським господарством в апеляційному порядку.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року апеляційну скаргу ФГ «Бурка В. В.» на додаткове рішення суду першої інстанції задоволено частково, змінено додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 11 квітня 2017 року та зменшено суму судового збору до 1 378,00 грн.

Вищезазначені судові рішення суду апеляційної інстанції були оскаржені фермерським господарством в касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року касаційні скарги ФГ «Бурка В. В.» задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року апеляційну скаргу ФГ «Бурка В. В.» задоволено.

Додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 11 квітня 2017 року скасовано.

Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 у справі, яка є предметом перегляду, вбачається, що останній звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправними діями колегії суддів Апеляційного суду Львівської області, внаслідок ухвалення ними рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року, яким змінено додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 11 квітня 2017 року та зменшено суму стягнутого судового збору з 15 000,00 грн до 1 378,00 грн, яке у подальшому було скасовано судом касаційної інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб

при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній

або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури

або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом ? моральною шкодою.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивач пов`язував завдання йому моральних страждань із протиправними діями колегії суддів Апеляційного суду Львівської області, внаслідок ухвалення ними рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року, яким змінено додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 11 квітня 2017 року та зменшено суму стягнутого судового збору з 15 000,00 грн до 1 378,00 грн, яке у подальшому було скасовано судом касаційної інстанції.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями колегії суддів Апеляційного суду Львівської області, про які вказано у позові ОСОБА_1 , та настанням шкоди.

З урахуванням вищенаведеного та правильно встановлених судами фактичних обставин цієї справи, Верховний Суд погоджується з такими висновками.

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.

При цьому слід ураховувати, що причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями колегії суддів Апеляційного суду Львівської області, а відтак обґрунтованим є висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Судами надано вірну оцінку постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 454/1101/16-ц, якою скасовано ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року, а також постанові Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 454/1101/16-ц, якою скасовано додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 11 квітня 2017 року.

Обґрунтованим є висновок судів про те, що саме по собі скасування судом касаційної інстанції рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року у справі № 454/1101/16-ц за позовом ФГ «Бурка В.В.» до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, яким вирішувалось питання щодо стягнення судового збору у зв`язку з розглядом справи, не свідчить про завдання ОСОБА_1 шкоди з боку держави Україна.

Тобто позивач реалізував своє право на оскарження судового рішення апеляційного суду. Доводи касаційної скарги у відповідній частині є безпідставними.

Верховний Суд звертає увагу заявника касаційної скарги, що правовою підставою для відмови у задоволенні його позову стало те, що в ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня

2019 року у справі № 199/1478/17; від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18; від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20 та постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21, на яку послався суд апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні.

У касаційній скарзі заявник зазначає про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21.

Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави. Таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи. Подаючи касаційну скаргу з підстав існування потреби відступити від певного актуального правового висновку, викладеного Верховним Судом, заявник повинен навести, у чому саме полягає така потреба, обґрунтувавши існуванням певної правової проблеми під час застосування вже сформованого правового висновку, від якого заявник просить відступити Верховний Суд.

Для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість),

що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей

між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Проте, заявник у касаційній скарзі не наводить належних аргументів,

які б переконливо доводили необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі, що переглядається, судами не встановлено обставин, на які позивач посилався в обґрунтування позову.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою

для скасування судових рішень.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Щодо клопотання ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі міститься клопотання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України.

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.

У зв`язку з неоднозначним, на думку заявника, застосуванням судами у цій справі норм Конституції України, для правильного застосування статті 56 Конституції України заявник, керуючись статтею 147, пунктом 1 статті 150 Конституції України, статтями 17, 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішенням Європейського суду з прав людини від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України», просив Верховний Суд звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а саме: чи має право ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб органів державної влади (судами, суддями) і чи може це право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України.

Верховний Суд уважає, що заявлене клопотання за змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов`язковим для всіх суб`єктів їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб`єктивного права ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди та захисту цього права, тобто вирішення спору по суті.

Результат аналізу статті 56 Конституції України та статей 1173 1174 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стаття 56 Конституції України є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування майнової та моральної шкоди. Водночас норми глави 82 «Відшкодування шкоди» ЦК України є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави й порядок відшкодування майнової та моральної шкоди.

Верховний Суд не встановив підстав, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України, для внесення подання до Конституційного Суду України як щодо неконституційності спеціальних положень ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та визначають порядок відшкодування, зокрема моральної шкоди, так і щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України.

Отже, немає підстав для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а відповідне клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не вбачає і підстав для внесення Верховним Судом конституційного подання щодо конституційності постанови Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21, оскільки Законом України «Про Конституційний Суд України» визначено, що конституційне подання може бути подано відносно: визнання акта (його окремих положень) неконституційним; офіційного тлумачення Конституції України.

Актами, які можуть бути предметом розгляду щодо відповідності Конституції України, є: закони та інші правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Постанови Верховного Суду до вказаного переліку не віднесені, а тому не є тими актами, щодо яких можливо звернутися з конституційним поданням. Відтак клопотання ОСОБА_1 в цій частині також не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у місцевому суді, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про вирішення питання щодо звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України та щодо конституційності постанови Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2857/22.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник