Постанова

Іменем України

06 червня 2022 року

м. Київ

справа № 454/3130/21

провадження № 61-898св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: суддя Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_2, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 02 вересня 2021 року в складі судді Адамович М. Я. та на постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року в складі колегії суддів Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

Короткий зміст обставин справи

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до судді Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_2 та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з відповідачів на його користь 1 000 000 грн моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій судді Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_2 , що спричинили приниження честі, гідності та ділової репутації.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 червня 2017 року, яким стягнуто з ФГ «Бурка В. В.» на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 15 000 грн, ухвалене з порушенням Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки таким судовим рішенням позивача позбавлено доступу до правосуддя. Вважає, що рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 червня 2017 року є завідомо неправосудним, тому що суддя Червоноградського міського суду ОСОБА_2 в порушення обов`язків та присяги судді, передбачених статями 54, 55 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статтями 8 22 40 55 56 124 129 Конституції України, не оцінив усі надані позивачем докази, внаслідок чого постановив незаконне рішення.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 02 вересня 2021 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до судді Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.

Суди виходили з того, що розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Таким чином, враховуючи предмет та підставу позовних вимог, пред`явлених до судді Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_2, суди зробили висновок, що вони не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аргументи учасників справи

У січні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 02 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у відкритті провадження в частині позовних вимог, пред`явлених до судді Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_2, суди порушили норми процесуального права та матеріального права, а саме статті 8 55 56 124 Конституції України, не врахували рішень Конституційного суду України щодо тлумачень статей 55 124 Конституції України та судову практику Верховного Суду, висловлену в справах з аналогічних правовідносин. Вказує, що він має право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судді на підставі статті 1176 ЦК України. Підставою його позову є відшкодування моральної шкоди, яка спричинена, на його думку, незаконним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 20 червня 2017 року під головуванням судді ОСОБА_2, який порушив присягу судді.

Судові рішення підлягають скасуванню як такі, що обмежують права громадянина на захист прав у суді: гарантію права на звернення до суду та гарантію права на розгляд у суді, та як наслідок звільняють Державу Україна від забезпечення гарантії екологічних та інших прав, а також гарантії на захист майнових та моральних інтересів, встановлених статтями 50 54 56 Конституції України.

Просить також внести до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статей 8 55 56 124 Конституції України з підстав того, чи зобов`язані суди на підставі вказаних статей Конституції України розглянути позов до суддів (судів) про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суддями (судами) та в порядку якого судочинства.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 лютого 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права).

Позиція Верховного Суду

За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом (частина одинадцята статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що «згідно із статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У Висновку № 3 (2002 ) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19) зазначено, що «на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року). Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 711/2652/17 (провадження № 14-638цс18) вказано, що «частиною п`ятою статті 1176 ЦК України, на яку, зокрема, посилався позивач, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. На спірні правовідносини в частині позовних вимог до судді Придніпровського районного суду м. Черкас ОСОБА_4. Не поширюється юрисдикція судів з розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя. […] Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства».

Отже, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, за винятком випадків, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Суди встановили, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами до судді Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної у результаті винесеної цим суддею рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 червня 2017 року, яким стягнуто з ФГ «Бурка В. В.» на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 15 000 грн.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у цій справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до судді Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_2, оскільки такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Посилання ОСОБА_1 на необхідність передачі справи за його позовом на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України колегія суддів відхиляє, оскільки Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала висновок про те, що на правовідносини в частині позовних вимог, пред`явлених до судді не поширюється юрисдикція судів і вони взагалі не підлягають розгляду в судах будь-якої юрисдикції.

Щодо клопотання про звернення до Конституційного Суду України

У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив зазначене клопотання, посилаючись на те, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Тому він як громадянин України має право звернутися до суду на підставі статті 8 Конституції України без будь-яких обмежень, встановлених Законами України.

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

За наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 суд касаційної інстанції зробив висновок про законність оскаржених судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі. При цьому колегія суддів не встановила наявність підстав для внесення до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статей 8 55 56 124 Конституції України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 02 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року залишити без змін.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи за його позовом на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про внесення до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статей 8 55 56 124 Конституції України відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук