Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 456/108/17

провадження № 61-45265св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Стрийська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у січні 2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування незавершеного будівництвом житлового будинку, сараю В, літньої кухні Б, стодоли Г, вбиральні Д, огорожі № 1, № 2, колодязю К, які розташовані на АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори 27 січня 2006 року та зареєстрований в реєстрі за

№ 1-315, та про повернення попереднього стану.

Позивач обґрунтовував заявлені тим, що оспорюваний договір вчинений під впливом помилки, оскільки вважав, що укладав договір довічного утримання. Зазначив, що після укладення оспорюваного договору продовжив проживати у будинку, сплачувати за комунальні послуги, фактична передача предмета договору дарування не відбулася. Посилався на похилий вік, незадовільний стан здоров`я та потребу у сторонньому догляді, що свідчить про наміри укласти договір довічного утримання, а не договір дарування.

Стислий виклад заперечень сторони відповідача

Відповідач заперечувала проти задоволення позову у зв`язку з його необґрунтованістю, просила застосувати позовну давність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано недійсним договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку, сараю В, літньої кухні Б, стодоли Г, вбиральні Д, огорожі № 1, № 2, колодязю К, які розташовані на АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори 27 січня 2006 року та зареєстрований в реєстрі за № 1-315. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що укладаючи договір дарування, позивач помилявся щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, оскільки неправильно сприйняв фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення, оскільки вважав, що укладає договір довічного утримання, передаючи належний йому будинок відповідачу. Суд першої інстанції вважав доведеними фактичні обставини справи поясненнями позивача та його представника, показами свідків. Суд зазначив, що після укладення правочину позивач продовжував проживати в будинку, оплачувати комунальні послуги.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 лютого 2018 року скасовано та ухвалено постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про доведеність заявлених позовних вимог спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції фактичними обставинами справи. Суд апеляційної інстанції вважав встановленим те, що, укладаючи оспорюваний договір дарування житлового будинку, сторони договору мали повну уяву про предмет договору та досягли згоди щодо всіх істотних умов, а твердження позивача, про те, що він помилявся з приводу правової природи правочину, оскільки мав намір укласти договір довічного утримання, є його особистим баченням, сформованим за досить тривалий період часу після укладення оспорюваного правочину (з часу укладення якого минуло 11 років), внаслідок встановлення неприязних стосунків між позивачем та відповідачем.

Апеляційний суд зазначив, що, задовольняючи позов, суд першої інстанції не навів, в якій мірі захворювання, про які зазначено в амбулаторній картці хворого, призвели до того, що він помилявся з приводу природи правочину, укладаючи договір дарування. Судом апеляційної інстанції встановлено обставину, що сторони попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод і що такий укладено сторонами, які розуміли значення своїх дій, що має важливе значення для визначення того, що позивач на момент укладення правочину повною мірою усвідомлював його правову природу та юридичні наслідки.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у жовтні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року та залишити в силі рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 лютого 2018 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про недоведеність позовних вимог, не врахувавши фактичних обставин справи, а також, що оскаржуваний договір дарування укладений під впливом помилки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення як безпідставну та необґрунтовану, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін. Стверджує, що доводи касаційної скарги спростовуються встановленими фактичними обставинами справи.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до договору дарування, укладеного 27 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори 27 січня 2006 року та зареєстрованого в реєстрі за

№ 1-315, ОСОБА_1 (дарувальник) подарував, а ОСОБА_2 (обдарована) прийняла в дар житловий будинок, незавершений будівництвом, готовністю 82 %, сарай В, літню кухню Б, стодолу Г, вбиральню Д, огорожу № 1, № 2, колодязь К, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Технічним паспортом, складеним 08 червня 2006 року, підтверджено, що до житлового будинку « А -2» на АДРЕСА_1 належать господарські споруди та будівлі, а саме: літня кухня «Б», сарай «В», сарай «Г», вбиральня «Д», огорожа № 1, огорожа № 2, ворота № 3, ворота № 4, колодязь «К».

Право приватної власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 07 листопада 2006 року.

Судом першої інстанції встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 (разом з належними до нього господарськими будівлями та спорудами) належав на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2005 року у справі № 2-3038/2005.

Відповідно до рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 вересня 2009 року у справі № 2-206-09 ОСОБА_3 визнано таким, що втратив право на житло у квартирі АДРЕСА_3 , визнано за ОСОБА_1 право на житло в цій квартирі та визнано незаконним рішення Виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області від 18 грудня 2006 року № 437 щодо переоформлення договору найму житла на ОСОБА_3 .

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно рішення про реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 прийнято 02 серпня 2010 року.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 вересня 2009 року у справі № 2-206/09 встановлено, що ОСОБА_1 з квітня 2006 року проживав у квартирі АДРЕСА_3 .

З індивідуальної картки амбулаторного хворого ОСОБА_1 встановлено, що він неодноразово проходив лікування стаціонарно та амбулаторно у Стрийській центральній районній лікарні.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язокобдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи наведене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203, 229 та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що він помилився щодо природи оспорюваного правочину, оскільки зважаючи на свій вік, стан здоров`я та потребу у догляді й утриманні та домовленість з дочкою, вважав, що ним укладено договір довічного утримання, а не договір дарування.

Вирішуючи спір, з огляду на встановлені фактичні обставини та умови договору, апеляційний суд дійшов обґрунтованих висновків про недоведеність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Аналогічні положення передбачені і у чинному ЦПК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд взяв до уваги усі надані сторонами докази та оцінив їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшовши обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довів своїх позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що відсутні підстави та обставини вважати, що оспорюваний договір дарування вчинений під впливом помилки.

Апеляційний суд належно дослідив, проаналізував та надав відповідну правову оцінку обставинам щодо: віку позивача, його стану здоров`я та потреб у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявності у позивача спірного житла як єдиного; відсутності фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживання в спірному будинку після укладення договору дарування.

Аргументи касаційної скарги спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом щодо укладення договору дарування під впливом помилки, які, на думку заявника, встановлені апеляційним судом неповно і неправильно, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко