Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 456/3996/16-ц

провадження № 61-38850св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Стрийська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляк Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, який у подальшому уточнила, просила встановити безстроково та безоплатно земельний сервітут для неї та інших користувачів земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , на право користування частиною земельної ділянки ОСОБА_2 , шириною 3, 35 м, довжиною 24, 70 м з західної сторони та 24, 6 м зі східної сторони згідно з планом меж земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4611200000:04:016:0061, для проїзду на транспортних засобах наявним шляхом з АДРЕСА_1 .

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що вона є власником житлового будинку разом з належними до нього господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташований на земельній ділянці, площею 503, 00 кв. м. Згідно з рішенням виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області від 23 червня 1998 року № 245 ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 249, 00 кв. м, а згідно з рішенням виконавчого комітету Стрийської міської ради від 23 лютого 1999 року № 52 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам та затвердження уточнених площ, видачу державних актів на право власності на землю» ОСОБА_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , стара адреса домоволодіння на генеральному плані: АДРЕСА_3 , на плані забудови кварталу від 1979 року АДРЕСА_4 , передано у приватну власність, шляхом уточнення площі земельної ділянки, проїзд загального користування площею 60, 00 кв. м. Зазначеним проїздом позивач та члени її родини, а також сусіди постійно користувалися.

Надалі ОСОБА_6 подарувала власну земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2 . Уточнення площі земельної ділянки ОСОБА_6 відбулося за рахунок включення до складу первинної ділянки, розміром 249, 00 кв. м, іншої ділянки, розміром 60, 00 кв. м, яка за свої правовим статусом є земельною ділянкою загального користування, є частиною проїзду до житлових будинків за адресою: АДРЕСА_8, АДРЕСА_7, АДРЕСА_9, АДРЕСА_1 , і ніколи раніше не належала до будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з генерального плану від 23 травня 1952 року та викопіюванням з плану забудови кварталу від 29 січня 1979 року зі змінами від 10 січня 1991 року.

Відсутність заїзду порушує права позивача щодо користування майном, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Заїзд , який передано ОСОБА_6 , є єдиним можливим проїздом до будинку позивача. Його передача у приватну власність робить неможливим заїзд пожежного автомобіля, карети швидкої допомоги, асенізаційної машини, створює неможливі умови для проживання та обслуговування будинку.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 не зверталася до ОСОБА_2 із пропозицією укласти договір про встановлення земельного сервітуту, в якому необхідно встановити порядок, умови та час доступу на земельну ділянку відповідача ОСОБА_2 , порядок та форми оплати за встановлення сервітуту. Позивач не довела в суді, що нормальне господарське використання її земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, а також те, що встановлення сервітуту забезпечить позивачу проїзд до житлового будинку АДРЕСА_1 .

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що спірна частина земельної ділянки відповідача розташована на проїзді загального користування й інший під`їзду до домоволодіння позивач відсутній. Суд першої інстанції зробив передчасні висновки про відмову в задоволенні позову, оскільки право позивача на обслуговування і користування ним своїм будинковолодінням у цьому випадку є порушеним, єдиним способом захисту порушеного права є встановлення безстрокового та безоплатного земельного сервітуту для ОСОБА_1 та інших користувачів спірної земельної ділянки для проїзду на транспортних засобах наявним шляхом з АДРЕСА_1 .

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у липні 2018 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване рішення без проведення судової експертизи, яка дала би відповідь, чи можливе влаштування загального проїзду у запропонованому позивачем варіанті. Також суд не врахував, що проїзд до будинку позивача можливо влаштувати позаду будинків № 209 та № 211. Судом не зазначені точні площі спірної земельної ділянки, що унеможливлює належне виконання рішення та порушує права відповідача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві позивач просила касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у липні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 04 листопада 2002 року державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т., ОСОБА_1 успадкувала житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті батька, ОСОБА_7 .

Рішенням виконавчого комітету Стрийської міської ради від 23 лютого 1999 року № 52 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам та затвердження уточнених площ, видачу державних актів на право власності на землю» затверджено уточнені площі земельних ділянок, які передані громадянам у приватну власність на підставі рішення від 23 червня 1998 року № 245 та ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_2 , передано у приватну власність 309, 00 кв. м.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 31 грудня 2004 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0, 0309 га, що знаходиться у АДРЕСА_2 . Земельна ділянка належить дарувальнику на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого 23 березня 1999 року, серії І-ЛВ №059213, на підставі рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради від 23 лютого 1999 року № 52 та зареєстрованого у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1143. Кадастровий номер земельної ділянки 4611200000:04:016:0061. Земельна ділянка призначена для обслуговування житлового будинку і не має обмежень для використання.

Згідно із відповіддю виконавчого комітету Стрийської міської ради від 07 грудня 2016 року № Ч-703/3.22 виконавчим комітетом Стрийської міської ради розглянуто звернення від 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 про скасування рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради від 23 лютого 1999 року № 52 та повідомлено її, що зазначене рішення було предметом розгляду постійної депутатської комісії з питань землекористування, охорони довкілля будівництва та архітектури 09 листопада 2016 року.

Відповідно до витягу з протоколу засідання постійної комісії з питань землекористування, охорони довкілля, будівництва та архітектури від 09 листопада 2016 року комісією відмовлено у скасуванні рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради від 23 лютого 1999 року № 52 у зв`язку з тим, що земельна ділянка перебуває у приватній власності ОСОБА_6 , зокрема й спірний проїзд загального користування, площею 60, 00 кв. м. Запропоновано встановити земельний сервітут для користування проїздом 60, 00 кв. м у судовому порядку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що заїзд на земельну ділянку, площею 503 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , землекористувачем якої є позивач, виходячи з особливостей її місця розташування можливий виключно уздовж житлових будинків АДРЕСА_2, АДРЕСА_8 , АДРЕСА_7 та АДРЕСА_5 зі сторони будинковолодінь АДРЕСА_6 та АДРЕСА_4 на зазначеній вулиці, як це було раніше до ухвалення рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради від 23 лютого 1999 року № 52.

Доступ до земельної ділянки позивача є необхідний для належного обслуговування та експлуатації житлового будинку, а саме, позивачу для проведення у ньому поточного ремонту, підвезення будівельних матеріалів, вивезення сміття, заїзду асенізаційної машини, заїзду пожежного автомобіля та машини швидкої допомоги.

Постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10 серпня 2012 року у справі №2а-59/2011 визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради від 23 лютого 1999 року № 52 у частині, що стосується затвердження уточненої площі та передачі у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки, уточненою площею з 249 кв. м до 309 кв. м, власником якого з 31 грудня 2004 року є ОСОБА_2 у порядку дарування. Зазначене судове рішення ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року у справі № 14789/12/9104 у подальшому було скасоване та позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, оскільки адміністративний позов подано з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першої статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельного ділянкою (ділянками).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у особи, у тому числі й у користувача земельною ділянкою, можливості задовольнити свої потреби, пов`язані з забезпечення використання цієї ділянки, іншим способом, ніж шляхом встановлення права обмеженого користування чужою земельною ділянкою - земельного сервітуту.

У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зазначено, що, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби у інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

За правилами статей 10 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Згідно із частиною першою статті 57 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки позивач довів, що єдиним, найменш обтяжливим для усіх сторін доступом до земельної ділянки ОСОБА_1 з дороги загального користування є шлях через земельну ділянку ОСОБА_2 .

При цьому, судом взяті до уваги та досліджені надані учасниками процесу докази, їм надана правова оцінка за внутрішнім переконанням суду, враховані доводи учасників справи та їм надано належну правову оцінку, у результаті чого встановлено, що заїзд на земельну ділянку позивача, у силу її місця розташування, можливий виключно уздовж житлових будинків АДРЕСА_2, АДРЕСА_8 , АДРЕСА_7 та АДРЕСА_5 зі сторони будинковолодінь АДРЕСА_6 та АДРЕСА_4 на зазначеній вулиці, як це відбувалось раніше до ухвалення рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради від 23 лютого 1999 року № 52.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив оспорюване рішення без проведення судової експертизи, яка дала би відповідь, чи можливе влаштування загального проїзду у запропонованому позивачем варіанті, Верховний Суд визнає необґрунтованим, оскільки сервітут встановлений відповідно до раніше існуючого порядку користування спірної земельною ділянкою. Окрім цього, під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій відповідач не реалізував своє право на подання клопотання про проведення судової експертизи.

Доводи заявника про те, що суд не врахував, що проїзд до будинку позивача можливо влаштувати позаду будинків № 209 та № 211, спростовуються встановленими обставинами справи та фактично зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко