Постанова

Іменем України

25 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 457/119/21

провадження № 61-5862св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - виконавчий комітет Трускавецької міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору,- ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу виконавчого комітету Трускавецької міської ради на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., від 01 червня

2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Трускавецької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимогщодо предмету спору, - ОСОБА_2 , про скасування рішення про зняття з квартирної черги та поновлення на квартирному обліку.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 01 липня

1986 року вона, як молодий спеціаліст, була направлена на роботу до Трускавецької міської лікарні, де і працює до цього часу на посаді медичної сестри.

Повідомляла, що з 19 лютого 1987 року вона була зарахована на квартирний облік за місцем проживання при виконавчому комітеті Трускавецької міської ради та включена до списку громадян, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень. Станом на листопад 2020 року перебувала на позачерговій черзі під № 1.

Однак, 04 листопада 2020 року на підставі рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради № 142 її зняли з вказаного квартирного обліку у зв`язку з покращенням її сім`єю житлових умов.

Позивачка зазначала, що причиною винесення відповідачем зазначеного рішення стало те, що у вересні 2020 року її повнолітній син ОСОБА_2 , який є інвалідом дитинства, набув у власність квартиру у м. Львові.

ОСОБА_1 вважає рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради № 142 від 04 листопада 2020 року незаконним, оскільки її житлові умови не покращились, житла у власності вона не має, а житлом, яке належить її сину та знаходиться у м. Львові, вона не користується.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 04 листопада 2020 року № 142 щодо її зняття з квартирного обліку у зв`язку з покращенням житлових умов та зобов`язати відповідача поновити її на квартирному обліку з часу безпідставного виключення.

Стислий виклад заперечень відповідача

Виконавчий комітет Трускавецької міської радизаперечував проти задоволення позову у повному обсязі. Зазначав, що з 2009 року за заявою ОСОБА_1 були внесені зміни до її квартирної справи, а саме щодо складу сім`ї (лише двох осіб: вона та син ОСОБА_2 ). У період з 25 липня 2011 року

по 28 жовтня 2020 року позивачка не поновлювала документи для визначення підстав подальшого перебування сім`ї на квартирному обліку, приховувала факти набуття та відчуження іншого житла. Зокрема, з 14 лютого 2011 року вона та її син є власниками 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , з 19 березня 2018 року ОСОБА_2 є власником двокімнатної квартири у м. Львові. Окрім цього, у період з 27 грудня 2012 року по 14 липня

2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були співвласниками двокімнатної квартири у м. Дрогобич. Ураховуючи, що у ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_2 вже є на праві приватної власності житлова нерухомість у м. Львів та у

м. Трускавець, розмір якої перевищує граничну норму житлової площі на одну особу, відсутні підстави для їх перебування на квартирному обліку.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 09 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки син позивачки є власником окремого житла, а житлова площа у квартирі, яку займає позивачка, не є меншою, ніж встановлений ліміт житлової площі, ОСОБА_1 не є особою, яка потребує покращення житлових умов, а тому дії відповідача щодо зняття її з квартирної черги є правомірними, підстави для скасування рішення про зняття позивачки з квартирної черги відсутні.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 09 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Скасовано рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради Львівської області від 04 листопада 2020 року № 142 «Про зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 ».

Зобов`язано виконавчий комітет Трускавецької міської ради Львівської області поновити ОСОБА_1 на квартирному обліку у виконавчому комітеті Трускавецької міської ради Львівської області.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про покращення житлових умов позивачки, не урахувавши, що набуття у власність сином ОСОБА_1 - ОСОБА_2 квартири в іншому населеному пункті не свідчить про покращення її житлових умов у м. Трускавець Львівської області. При цьому зазначено, що положення статті 47, частини першої статті 48 Житлового кодексу України не поширюються на спірні правовідносини, оскільки норма жилої площі застосовується при вирішенні питання про надання житлової площі, а не про зняття з квартирного обліку. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 безпідставно, з порушенням норм чинного житлового законодавства, знята з квартирного обліку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

27 червня 2022 року засобами поштового зв`язку виконавчий комітет Трускавецької міської ради подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 01 червня 2022 року і залишити в силі рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 09 червня 2021 року.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення виконавчий комітет Трускавецької міської ради зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 квітня

2020 року у справі № 686/8440/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Посилається заявник і на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Виконавчий комітет Трускавецької міської ради вказує, що суд апеляційної інстанції не урахував, що син позивачки ОСОБА_2 не може вважатися членом її сім`ї, оскільки не проживає разом із нею, не веде спільний побут та не має взаємних прав та обов`язків, при цьому є повнолітнім, створив нову сім`ю (перебуває у фактичних шлюбних відносинах), працює та проживає у належній йому на праві власності квартирі у м. Львові, загальною площею 75,7 кв. м, житловою площею - 38,5 кв. м, а тому відсутні підстави для його перебування на квартирному обліку разом з матір`ю. При цьому ОСОБА_1 також забезпечена відповідною нормою жилої площі на одну особу, передбаченою статтею 47 ЖК України, оскільки їй на праві власності належить 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою виконавчого комітету Трускавецької міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 01 червня

2022 року.

08 серпня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

19 липня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги виконавчого комітету Трускавецької міської ради, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, не спростовує висновків суду апеляційної інстанції, а зводиться виключно до переоцінки доказів. На думку ОСОБА_1 , апеляційний суд правильно встановив, що належна її сину квартира знаходиться у іншому населеному пункті, докази того, що вона користується цієї квартирою відсутні. Вона зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , з нею також зареєстрована і проживає її донька, у зв`язку із чим житлова площа, яка припадає на одну особу, є меншою, ніж встановлена житловим законодавством норма.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до рішення Трускавецького міськвиконкому від 19 лютого

1987 року № 56 ОСОБА_1 зарахована на квартирний облік за місцем проживання при міськвиконкомі, станом на 1995 рік перебувала у позачерговій черзі під № 11, склад сім`ї - 4 особи (вона, чоловік, син, дочка).

Згідно із свідоцтвом про право власності на квартиру від 14 лютого

2011 року, виданим відділом обліку, розподілу та приватизації житла Трускавецької міської ради, квартира, яка знаходиться за адресою:

кв. АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у рівних частках кожному.

З технічного паспорта на вказану квартиру слідує, що квартира складається з двох кімнат площею 25,2 кв. м, кухні площею 8,6 кв. м, вбиральні (поєднаної) площею 3,3 кв. м, коридору площею 8,1 кв. м, вбудованої шафи площею 0,8 кв. м, а також лоджії площею 2,4 кв. м. Загальна площа квартири становить 48,4 кв. м, житлова - 25,2 кв. м.

Рішенням Трускавецького міського суду від 09 липня 2004 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, а також визначено місце проживання дітей, зокрема сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати разом з матір`ю ОСОБА_1 , а доньку ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , - разом з батьком ОСОБА_3 .

28 вересня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до міського голови із заявою, у якій просила залишити її на квартирному обліку для одержання житла у зв`язку зі зміною складу сім`ї. Зазначала, що на час подання заяви вона проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Її сім`я складається з двох осіб: неї та сина ОСОБА_2 .

Згідно з рішенням виконавчого комітету Трускавецької міської ради

від 04 листопада 2020 року № 142 ОСОБА_1 , яка перебуває на обліку складом сім`ї дві особи (вона, син) з 19 лютого 1987 року у загальній черзі під № 41 та в списку позачергового одержання житла під № 2, знято з квартирного обліку у зв`язку з покращенням житлових умов (придбання житла).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 . Зазначена квартира має загальну площу 75,7 кв. м, житлова площа становить 38,5 кв. м. Правова підстава - договір міни від 19 березня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Рачинською І. Я. за № 1069.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин першої, другої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Крім того, статтею 48Конституції України встановлено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що охоплює достатнє харчування, одяг, житло.

Отже, право на житло, гарантоване статтею 47 Конституції України, пов`язане з правом на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України), яке, окрім достатнього харчування й одягу, охоплює також достатнє житло для кожного. Держава з метою реалізації громадянами права на житло відповідно до частини другої статті 47 Конституції України створює умови доступу до житла належного (достатнього) рівня шляхом надання права на одержання в користування жилого приміщення в будинках державного чи комунального житлового фонду саме громадянам, які потребують соціального захисту.

Відповідно до статті 34 ЖК України, у редакції, яка діяла на час зарахування на квартирний облік, потребуючими поліпшення житлових умов визнавалися громадяни:

1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається у встановленому порядку;

2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;

3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї;

4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;

5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;

6) які проживають у гуртожитках.

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.

Статтями 36 39 ЖК України встановлено порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, за місцем проживання.

Згідно з пунктом 11 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила), кожна сім`я може перебувати на квартирному обліку за місцем роботи одного з членів сім`ї (за їх вибором) та у виконавчому комітеті ради народних депутатів за місцем проживання.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 40 ЖК України, у редакції, яка діяла на час винесення відповідачем оскаржуваного рішення, громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання житлового приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другої цієї статті.

Громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках:

1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення;

1-1) одноразового одержання за їх бажанням від органів державної влади або органів місцевого самоврядування грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення у встановленому порядку;

2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту;

3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законом;

4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців;

5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.

Зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік.

Аналогічні за своїм змістом підстави для зняття з квартирного обліку закріплено у пункті 26 Правил, у якому додатково зазначено підстави для зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка ОСОБА_1 була зарахована на квартирний облік за місцем проживання при виконавчому комітеті Трускавецької міської ради на підставі рішення Трускавецького міськвиконкому від 19 лютого 1987 року № 56 та з вересня 2009 року перебувала на обліку у складі сім`ї з двох осіб: вона та її син ОСОБА_2 .

Приймаючи рішення «Про зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 »

від 04 листопада 2020 року № 142, виконавчий комітет Трускавецької міської ради виходив із того, що наявні підстави для зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку у зв`язку з покрашенням житлових умов (придбання житла), що встановлено на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №224925425 та № 224926633 від 22 вересня 2020 року.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №224925425 від 22 вересня 2020 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить на праві власності по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 48,4 кв. м, житловою площею -

25,2 кв. м. Підстава набуття - свідоцтво про право власності від 14 лютого 2011 року № 8, видане відділом обліку, розподілу та приватизації житла Трускавецької міської ради.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №224925425 та № 224926633 від 22 вересня 2020 року, ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 75,7 кв. м., житловою площею 38,5 кв. м. Підстава набуття - договір міни від 19 березня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Рачинською І. Я. за № 1069.

Підставою для прийняття виконавчим комітетом Трускавецької міської ради рішення від 04 листопада 2020 року № 142 стало встановлення наявності у сина позивачки ОСОБА_2 на праві приватної власності жилого нерухомого майна, загальною житловою площею 46,9 кв. м (38,5 кв. м + 8,4 кв. м (1/3 частина від 25,2 кв. м), у зв`язку із чим відповідач вважав, що ОСОБА_1 не є такою, що потребує поліпшення житлових умов у розумінні пункту 1 частини першої статті 34 ЖК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд правильно виходив із того, що набуття сином позивачки ОСОБА_2 права власності на квартиру в іншому населеному пункті, не свідчить про поліпшення житлових умов самої ОСОБА_1 .

Судом апеляційної інстанції правильно ураховано, що у зв`язку з придбанням ОСОБА_2 квартири у м. Львові, де за поясненнями позивачки він працює та проживає разом із особою, з якою перебуває у фактичних шлюбних відносинах, поліпшились житлові умови лише ОСОБА_2 , при цьому позивачка ОСОБА_1 залишилась проживати та працювати у м. Трускавці, де і перебувала на квартирному обліку. Оскільки позивачці на праві власності належить 1/3 частини квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею

48,4 кв. м, житловою площею - 25,2 кв. м, тобто вона має у власності частку квартири житловою площею 8,4 кв. м, слід погодитися з висновком апеляційного суду про те, що підстави для надання їй іншого жилого приміщення, яке відповідало б рівню середньої забезпеченості громадян жилою площею, не відпали.

Згідно з положеннями статті 47 ЖК Української РСР, у редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення, норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Пунктом 53 Правил передбачено, що жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 квадратного метра жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки. При передачі громадянами житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі.

Станом на час прийняття виконавчим комітетом рішення про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку вона була забезпечена жилою площею нижче за норму, встановлену законом.

Ураховуючи наведене, а також те, що відповідач у справі не зазначав про встановлення на території м. Трускавець іншого рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею, більш того посилався на норму жилої площі, встановлену статтею 47 ЖК України, законним та обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для зняття позивачки з квартирного обліку.

Посилання у касаційній скарзі на не застосування апеляційним судом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц, є необґрунтованими. У справі, яка переглядається, правовідносини стосуються правомірності зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що суд апеляційної інстанції помилково зазначив про не поширення на спірні правовідносини положень статті 47 ЖК України, вважаючи, що вони застосовуються лише при вирішенні питання про надання житлової площі. Так, судом не ураховано, що положення статті 47 ЖК України закріплюють норму жилої площі на одну особу та застосовуються у випадку відсутності встановленого рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в конкретному населеному пункті. При цьому правовою підставою для зняття позивачки з квартирного обліку могло бути поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення, яке б відповідало відповідному рівню забезпеченості громадян жилою площею (пункт 1 частини другої статті 40 ЖК України).

Ураховуючи, що зазначене не призвело до ухвалення незаконного рішення, з огляду на положення частини другої статті 410 ЦПК України відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції загалом правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 402 403 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу виконавчого комітету Трускавецької міської ради залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 01 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович