№ 458/271/17 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 458/271/17

провадження № 61-15981св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Турківська міська рада Самбірського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Комарницька Оксана Йосифівна, приватний нотаріус Федаш Микола Михайлович, Турківська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - Куксова Владислава Геннадійовича на постанову Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 рокуу складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до Турківської міської ради Самбірського району Львівської області,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Комарницька О. Й., приватний нотаріус Федаш М. М., Турківська державна нотаріальна контора, про визнання рішення сільської ради, державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, договорів дарування земельних ділянок недійсними, визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка - ОСОБА_5 . Відповідно до заповіту від 26 травня 1998 року, спадкоємцями

у рівних частках після смерті останньої були її сестри: ОСОБА_6 ,

яка є його тіткою, та ОСОБА_7 , яка є його матір`ю.

Згідно з довідкою Ільницької сільської ради Львівської області від 17 листопада 2008 року № 622 ОСОБА_5 належали житловий будинок, надвірна споруда - стайня, земельна ділянка, площею 0,58 га, в урочищі «Гірка».

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 листопада 2009 року його мати - ОСОБА_7 успадкувала право власності на 1/2 частку дерев`яного житлового будинку літ. А-1, що розташований по

АДРЕСА_1 , який складається з двох кімнат, житловою площею 38,8 кв. м, загальною площею 51,9 кв. м.

Проте земельну ділянку в урочищі «Гірка», що розташована біля житлового будинку, площею 0,58 га, його мати не успадкувала, оскільки рішенням Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району Львівської області

від 08 жовтня 1998 року № 39 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і постійне користування» ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га, та для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,3268 га, в урочищі «Гірка».

У подальшому згідно з рішенням Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року № 39 ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ-140, згідно з яким ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,5792 га, у межах відповідно до плану для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати - ОСОБА_7 , після смерті якої він є спадкоємцем першої черги.

Вважав, що протиправними діями відповідачів порушено його права на земельну ділянку біля житлового будинку по АДРЕСА_1 , оскільки права на цю земельну ділянку у рівних частках мали його тітка - ОСОБА_6 та його мати - ОСОБА_7 . Проте його мати не змогла оформити свої спадкові права на спірну земельну ділянку, а ОСОБА_6 набула її у власність у повному обсязі з порушенням прав ОСОБА_7 .

01 грудня 2011 року ОСОБА_6 отримано державний акт на право приватної власності на землю серії ЯК № 945477 на земельну ділянку,

площею 0,2154 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с Ільник, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер: 4625583200:01:002:0074.

01 грудня 2011 року ОСОБА_6 отримано державний акт на право приватної власності на землю серії ЯК № 945479 на земельну ділянку,

площею 0,3274 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер:4625583200:01:002:0075.

01 грудня 2011 року ОСОБА_6 отримано державний акт на право приватної власності на землю серії ЯК № 945478 на земельну ділянку,

площею 0,0364 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 4625583200:01:003:0067.

Позивач вважав, що оскільки рішення Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року № 39 про передачу безоплатно у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки

та державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ-140 є недійсними, а отже, також є недійсними вищевказані нові державні акти на право приватної власності на землю.

З цих самих правових підстав є недійсними договори дарування земельних ділянок від 20 січня 2012 року, за умовами яких ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,3274 га, у с. Ільник Турківського району Львівської області, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 4625583200:01:002:0075; земельну ділянку, площею 0,0364 га,

у с. Ільник Турківського району Львівської області, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 4625583200:01:003:0067.

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним рішення Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року № 39 про передачу безоплатно у приватну власність ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку земельної ділянки, площею 0,25 га, яка розташована біля житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства,

площею 0,3268 га;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю,

виданий 19 жовтня 1998 року серії ЛВ-140, площею 0,5792 га, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка знаходиться в с. Ільник, виданий на ім`я ОСОБА_6 ;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю,

серії ЯК № 945477, площею 0,2154 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с Ільник, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер: 4625583200:01:002:0074, виданий

01 грудня 2011 року на ім`я ОСОБА_6 ;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, серії ЯК №945479, площею 0,3274 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 4625583200:01:002:0075, виданий 01 грудня 2011 року на ім`я ОСОБА_6 ;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, серії ЯК №945478, площею 0,0364 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 4625583200:01:003:0067, виданий 01 грудня 2011 року на ім`я ОСОБА_6 ;

- визнати недійсними договори дарування земельних ділянок від 20 січня

2012 року, укладені між ОСОБА_6 та ОСОБА_3

- визнати за ним право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,58 га, що знаходиться за адресою: с. Ільник Турківського району Львівської області.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 09 жовтня

2023 рокуу складі судді Пошивака Ю. П. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виконавчим комітетом Ільницької сільської ради Турківського району Львівської області у порушення вимог земельного законодавства без вилучення земельної ділянки, якою користувалася спадкодавець матері позивача - ОСОБА_5 та на якій розташований її будинок, було винесено рішення від 08 жовтня 1998 року № 39 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і постійне користування» безоплатно передано у приватну власність ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку земельну ділянку, площею 0,25 га, яка розташована біля житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства, земельну ділянку, площею 0,3268 га, в урочищі «Гірка», яка фактично не була землекористувачем. Вказані обставини підтверджуються, у тому числі, висновком судової земельно-технічної експертизи фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 від 19 квітня 2023 року № 04-23Е, складеним на виконання ухвали районного суду від 06 грудня 2022 року.

Таким чином, Ільницькою сільською радою Турківського району Львівської області було допущено порушення вимог земельного законодавства, оскільки при житті в ОСОБА_5 земельні ділянки не вилучалися та не викуповувалися, разом з тим незаконно були передані ОСОБА_6 .

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виданий на підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету державний акт на право приватної власності на землю від 19 жовтня 1998 року серії ЛВ-140, площею 0,5792 га, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка знаходиться в с. Ільник, на ім`я ОСОБА_6 є неправомірним, як і інші оспорювані державні акти на земельні ділянки, площами 0,2154 га, 0,3274 га, 0,0364 га.

Позивачу з 2009 року було відомо про існування оскаржуваного рішення виконавчого комітету Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району Львівської області від 08 жовтня 1998 року № 39, оскільки він був представником зацікавленої особи при розгляді інших справ.

Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність заяви позивача про поновлення строку позовної давності, оскільки не заслуговують на увагу посилання представника позивача на неможливість звернення до суду з цим позовом до отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом

від 12 квітня 2017 року, так як спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, а саме ОСОБА_1 , який проживав зі спадкодавцем ОСОБА_7 за однією адресою і подав заяву про прийняття спадщини

за заповітом 23 листопада 2012 року, є її власником з часу відкриття спадщини,

а не з моменту отримання відповідного свідоцтва.

Отже, позивач звернувся до суду з позовом лише 16 березня 2017 року, тобто

з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_9 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_10 задоволено. Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2023 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності на звернення до суду. Визнано недійсним рішення Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року

№ 39 про передачу безоплатно у приватну власність громадянці с. Ільник ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку земельну ділянку, площею 0,25 га, яка розташована біля житлового будинку

у АДРЕСА_1 та земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,3268 га, в урочищі «Гірка» с. Ільник.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серія ЛВ-140, площею 0,5792 га, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка знаходиться в с. Ільник виданий ОСОБА_6 .

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю

серія ЯК № 945477, площею 0,2154 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4625583200:01:002:0074, виданий ОСОБА_6 .

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серія

ЯК № 945479, площею 0,3274 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4625583200:01:002:0075, виданий ОСОБА_6 .

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серія

ЯК № 945478, площею 0,0364 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 46255832000:01:003:0067, виданий ОСОБА_6 .

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,3274 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 4625583200:01:002:0075 та договір дарування земельної ділянки,

2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Турківського районного нотаріального округу Львівської області

Федаш М. М.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку земельної ділянки, площею 0,58 га, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що спірна земельна ділянка рішенням виконавчого комітету Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району Львівської області від 13 серпня 1998 року № 36 передана безкоштовно у приватну власність спадкодавцю матері позивача - ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, площею 0,2518 га, для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,3274 га. Разом з тим передача зазначених земельних ділянок без їх вилучення

у спадкодавця матері позивача - ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 судом першої інстанції обґрунтовано визнана неправомірною. Незаконність передачі спірної земельної ділянки також підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи фізичної особи-підприємця ОСОБА_8

від 19 квітня 2023 року № 04-23Е.

Мати позивача - ОСОБА_7 , успадкувавши на підставі заповіту, після смерті ОСОБА_5 , 1/2 частку житлового будинку та господарських будівель, відповідно прийняла спадщину і на спірну земельну ділянку.

ОСОБА_1 проживав за однією адресою з матір`ю - ОСОБА_7 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Ільницької сільської ради

від 23 листопада 2012 року № 1522, тобто відповідно до положень частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину після смерті матері. Крім цього, 23 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_7 . Отже, фактично позивач після смерті матері також прийняв спадщину на спірну земельну ділянку.

Свідоцтво про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_1 отримав 12 квітня 2017 року.

Апеляційний суд зазначив про те, що районний суд дійшов помилкового висновку, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_2 , оскільки порушення прав

ОСОБА_1 є триваючим, унаслідок чого він міг звернутися до суду за захистом своїх прав протягом усього часу відповідного порушення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_11 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 458/271/17

з Старосамбірського районного суду Львівської області. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2025 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач з 2009 року знав про існування оспорюваного рішення Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року № 39 про передачу у власність ОСОБА_6 спірної земельної ділянки та державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ-140, виданого 19 жовтня 1998 року на ім`я ОСОБА_6 , оскільки неодноразово представляв інтереси своєї матері у спорі щодо спірної земельної ділянки.

Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про поновлення позивачу строку позовної давності.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_2 , оскільки він знав про існування вищевказаного рішення сільської ради та державного акту на право приватної власності на землю ще з 2009 року, інших поважних причин для поновлення строку позовної давності позивачем не доведено.

Доводи особи, яка подала відзив

У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_10 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Представником ОСОБА_12 , ОСОБА_3 - ОСОБА_13 подано заяву про застосування строку позовної давності щодо усіх вимог, проте суди не звернули уваги на відсутність заперечень щодо позову зі сторони сільської ради.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 25 грудня 1998 року серії НОМЕР_1 (а.с. 14, т. 1).

Відповідно до заповіту від 26 травня 1998 року ОСОБА_5 заповіла усе своє майно у рівних частках своїм сестрам: ОСОБА_6 , яка є тіткою

ОСОБА_1 , та ОСОБА_7 , яка є матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 15, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Ільницької сільської ради народних депутатів

від 13 серпня 1998 року № 36 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» вирішено передати безкоштовно у приватну власність ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель земельну ділянку, площею 0,2518 га, та для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку, площею 0,3274 га (а.с. 131, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Ільницької сільської ради народних депутатів

від 08 жовтня 1998 року № 39 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і постійне користування» передано у приватну власність

ОСОБА_6 земельну ділянку, площею 0,2518 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка знаходиться біля житлового будинку, для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку, площею 0,3268 га, в урочищі «Гірка» (а.с. 12, т. 1).

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю

серії ЛВ-140 ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Ільницької сільської ради народних депутатів від 08 жовтня 1998 року № 39 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,3792 га в межах згідно з планом для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства (а.с. 13, т. 1).

Згідно з державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК №945479 ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету

Ільницької сільської ради народних депутатів від 08 жовтня 1998 року № 39 є власником земельної ділянки, площею 0,3274 га, у межах відповідно до плану, яка розташована в с. Ільник Турківського району Львівської області, цільове призначення земельної ділянки - ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК № 945478 ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету

Ільницької сільської ради народних депутатів від 08 жовтня 1998 року № 39

є власником земельної ділянки, площею 0,0364 га, у межах згідно з планом, яка розташована в с. Ільник Турківського району Львівської області, цільове призначення земельної ділянки - ведення особистого селянського господарства.

Постановою Турківського районного суду Львівської області від 21 липня

2009 року у справі № 2-а-20/09 позов прокурора Турківського району Львівської області в інтересах ОСОБА_7 задоволено, рішення виконавчого комітету Ільницької сільської ради народних депутатів від 08 жовтня 1998 року № 39 про безкоштовну передачу у приватну власність ОСОБА_6 земельних ділянок, загальною площею 0,5786 га, визнано неправомірним і скасовано

(а.с. 47-48, т. 1).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2010 року

у справі № 2-а-20/09 апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Постанову Турківського районного суду Львівської області від 21 липня 2009 року скасовано та провадження у справі закрито (а.с. 70-71, т. 1).

АДРЕСА_1 , який складається з двох кімнат, житловою площею 38,8 кв. м, загальною площею 51,9 кв. м.

Згідно з договором дарування земельної ділянки від 20 січня 2012 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку, площею

0,3274 га, яка належала їй на праві власності на підставі державного акту

від 25 листопада 2011 року серії ЯК № 945479 (а.с. 71, т. 1).

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 20 січня 2012 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку, площею

0,0364 га, яка належала їй на праві власності на підставі державного акту

від 25 листопада 2011 року ЯК 945478 (а.с.73-75, т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про смерть від 25 травня 2012 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.19, т. 1).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 квітня

2017 року спадкоємцями ОСОБА_7 є її дочка - ОСОБА_4 та син -

ОСОБА_1 (а.с. 55, т. 1).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Ільницької сільської ради від 23 листопада 2012 року № 1522 ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , до дня смерті проживала по АДРЕСА_1 . Разом з нею проживав її син ОСОБА_1 (а.с. 214, т. 2).

Відповідно до свідоцтва про смерть від 05 жовтня 2016 року серії НОМЕР_3

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 (а.с.169, т. 2).

Згідно з заповітом від 12 грудня 2005 року ОСОБА_6 , на випадок своєї смерті, все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося та взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла своїй дочці - ОСОБА_2 із покладенням на неї обов`язків виплатити її дітям: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 по 500 грн кожному (а.с. 172, т. 2).

Відповідно до заповіту від 12 грудня 2005 року ОСОБА_6 , на випадок своєї смерті, заповіла 1/2 частку житлового будинку та стайні, що розташовані

по АДРЕСА_1 , своїй дочці - ОСОБА_3 (а.с.174, т. 2).

У травні 2017 року представником ОСОБА_12 - ОСОБА_13

до суду першої інстанції було подано заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 78-79, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_11 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону

не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)

і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Апеляційний суд, вказуючи про те, що порушення прав позивача є триваючим і здійснюється безперервно, тому ним не пропущено строк позовної давності, не звернув уваги на таке.

Позивач у березні 2017 року заявив позовні вимоги про:

- визнання недійсним рішення Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року № 39 про передачу безоплатно у приватну власність ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку земельної ділянки, площею 0,25 га, яка розташована біля житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства,

площею 0,3268 га;

- визнання недійсним державний акт на право приватної власності на землю,

01 грудня 2011 року на ім`я ОСОБА_6 ;

- визнання недійсним державний акт на право приватної власності на землю, серії ЯК №945479, площею 0,3274 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 4625583200:01:002:0075, виданий 01 грудня 2011 року на ім`я ОСОБА_6 ;

- визнання недійсним державний акт на право приватної власності на землю, серії ЯК №945478, площею 0,0364 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 4625583200:01:003:0067, виданий 01 грудня 2011 року на ім`я ОСОБА_6 ;

- визнання недійсними договори дарування земельних ділянок від 20 січня

2012 року, укладені між ОСОБА_6 та ОСОБА_3

- визнання за ним право власності на 1/2 частку земельної ділянки,

площею 0,58 га, що знаходиться за адресою: с. Ільник Турківського району Львівської області.

Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є ЦК України, який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України.

У приватному праві не передбачалося нікчемності для оспорюваного державного акту про право власності на землю. Заявляти вимогу про визнання недійсним державного акту про право власності на землю може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею державного акту про право власності на землю. Тобто, оспорювання акту відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання акту).

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим.

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: прямо (стаття 268 ЦК України). Серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України), відсутня вимога про визнання рішення сільської ради, державних актів на право приватної власності на земельні ділянки; опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги).

Зокрема, у пункті 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня

2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.

Вимоги про визнання державних актів на право приватної власності на земельні ділянки недійсними є «вимогою» у розумінні статей 256 268 ЦК України.

З урахуванням того, що оспорювання акту відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності акту, то на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тобто сутність вимоги про визнання недійсним державного акту про право власності на землю не виключає застосування до неї позовної давності. По своїй суті вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю не може бути кваліфікована як негаторний позов.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу («STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM», № 22083/93, № 22095/93, § 51; від 22 жовтня 1996 року; «ZOLOTAS v. GREECE» (No. 2), № 6610/09, § 43, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу («GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA»,

№ 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі

№ 925/756/19 (провадження № 12-40гс20) зроблено висновок, що «строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК України визначено як позовна давність (стаття 256 цього Кодексу). Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 цього ж Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, перебіг позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

Представником ОСОБА_12 - ОСОБА_13 у суді першої інстанції було заявлено про застосування строку позовної давності, оскільки позивач з 2009 року знав про існування оспорюваного рішення Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року № 39 про передачу у власність ОСОБА_6 спірної земельної ділянки та державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ-140, виданого 19 жовтня 1998 року на ім`я ОСОБА_6 , так як неодноразово представляв інтереси своєї матері у спорі щодо спірної земельної ділянки.

Разом з тим, перевіряючи доводи заяви позивача про поновлення строку позовної давності, в якій він посилався на неможливість звернення до суду з цим позовом до отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 квітня

2017 року, апеляційний суд не врахував те, що строк реалізації спадкоємцем спадкових прав - отримання свідоцтва про право на спадщину законодавцем не обмежений і спадкоємець вправі на власний розсуд реалізувати таке право, водночас строк захисту порушеного права обмежений законодавцем у три роки з моменту порушення відповідного права, чи з моменту, коли особі стало чи мало стати відомо про порушення такого права, та може бути поновлений лише у разі доведення поважності причин його пропуску. Необмеження спадкоємця у строках оформлення своїх спадкових прав не має наслідком необмеження такої особи у строках захисту порушених спадкових прав.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої

Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19) та постановах Верховного Суду від 27 квітня

2022 року у справі № 185/1908/18 (провадження № 61-8409св21), від 20 липня

2022 року у справі № 683/2422/19 (провадження № 61-13607св21).

У пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року

у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50 гс 20) вказано, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Аналіз норм права щодо інституту позовної давності у сукупності із нормами ЦПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу

строку позовної давності (див.: постанову Верховного Суду від 23 січня 2020 року

у справі № 916/2128/18).

Ураховуючи викладене, апеляційним судом у порушення вищевказаних вимог закону не досліджено, коли саме позивач довідався про порушення своїх прав, оскільки ОСОБА_18 вказувала про те, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено нею, так як з 2009 року ОСОБА_1 було відомо про існування оспорюваного рішення Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року № 39 про передачу у власність ОСОБА_6 спірної земельної ділянки та державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ-140, виданого 19 жовтня 1998 року на ім`я ОСОБА_6 .

Проте позивач зазначав про те, що строк позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_9 , не пропущено, оскільки він був позбавлений можливості захищати свої права.

Крім того, висновки апеляційного суду щодо позовної давності є взаємосуперечливими. Так, вказавши, що правопорушення щодо ОСОБА_1 є продовжуваним, що відповідає суті негаторного позову, за яким позовна давність не застосовується (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) та інші), апеляційний суд, тим не менше, у резолютивній частині постанови поновив

ОСОБА_1 строк позовної давності, що свідчить про застосування інституту позовної давності.

Таким чином, апеляційним судом у порушення вимог закону взагалі не вирішено питання щодо строку позовної давності, у тому числі не встановлено, чи пропущено його позивачем, чи пропущено цей строк з поважних причин, про що вказував позивач.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_11 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець