№ 459/1985/18 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 459/1985/18

провадження № 51-5253 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Львівського апеляційного суду від 08 липня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140150001014 та № 12018140150000866, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого, востаннє вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 26 березня 2018 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 2 місяці,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 11 травня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за:

- за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;

- за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк на 5 років. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вироком Львівського апеляційного суду від 08 липня 2024 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий, яким ОСОБА_6 призначено покарання за:

- - за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік;

- - за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду першої інстанції ОСОБА_6 засуджено за те, що 24 травня 2018 року близько 05:00 год, діючи повторно, поряд із будинком № 22 по вул. Івасюка в м. Червоноград Львівської області, шляхом розбиття заднього пасажирського вікна автомобіля марки «Сіат» д.н.з. НОМЕР_1 , таємно викрав з салону належне ОСОБА_8 майно на загальну суму 6624 грн, після чого з місця вчинення злочину втік, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Крім того, він же, 29 травня 2018 року близько 20:30 год, перебуваючи в приміщенні магазину, що по вул. Івасюка, 20, в м. Червоноград, Львівської області, повторно таємно викрав із торгового залу належне ТзОВ ТВК «Львівхолод» майно на загальну суму 304, 52 грн, після чого з місця вчинення злочину втік, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Крім того, він же, 19 червня 2018 року близько 01:00 год, діючи повторно, незаконно проник до квартири АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав належне потерпілому ОСОБА_9 майно на загальну суму 11 550 грн, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Крім того, він же, 23 липня 2018 року близько 01:00 год, діючи повторно, незаконно проник до будівлі, що за адресою: АДРЕСА_3 , звідки таємно викрав належне ОСОБА_10 майно на загальну суму 5 700 грн, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить змінити вирок апеляційного суду, застосувавши строки давності, передбачені ст. 49 КК України, за епізодами крадіжок від 24 та 29 травня 2018 року та визначивши за іншими епізодами крадіжок остаточне покарання на підставі ст. 70 КК України і звільнивши від його відбування на підставі ст. 75 КК України. Крім того, захисник зазначає про необхідність виключення епізоду крадіжки від 29 травня 2018 року з огляду на викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року в справі № 278/1566/21 висновок про застосування норми права, а саме, Закону № 3886 IX, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП в розрізі ст. 5 КК України. Також захисник вважає, що за наявних у справі даних про особу засудженого, у суду є достатньо підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали касаційні вимоги сторони захисту та просили їх задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду прокурор вважав доводи касаційної скарги захисника щодо наявності достатніх підстав для застосування положень статей 49 75 КК України щодо ОСОБА_6 безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. Водночас звертав увагу на те, що судове рішення щодо засудженого підлягає зміні в частині засудження за ч. 2 ст. 185 КК України за епізодом від 29 травня 2018 року відповідно до правозастосовної практики, викладеної в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року в справі № 278/1566/21 про застосування норми права, а саме, Закону № 3886 IX, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП в розрізі ст. 5 КК України.

Мотиви Суду

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

При цьому положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 наводить доводи про те, що за епізодами крадіжок від 24 та 29 травня 2018 року минули строки давності, передбачені ст. 49 КК України. Проте такі доводи перевіркою матеріалів кримінального провадження свого підтвердження не знайшли та є безпідставними.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від покарання у зв`язку із закінченням строків давності, якщо з дня вчинення кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухиляється від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2021 року (справа № 328/1109/19) зробила висновок щодо застосування норм права, відповідно до якого особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч. 1 ст. 49 КК України диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.

Під ухиленням від слідства або суду як обставиною, що зупиняє перебіг строку давності, відповідно до положень ст. 49 КК України, розуміються будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалами від 18 липня 2019 року, 08 жовтня 2019 року ОСОБА_6 оголошували в розшук та ухвалами від 30 вересня 2019 року, 12 жовтня 2020 року відновлювалося кримінальне провадження, а тому на час розгляду в суді апеляційної інстанції даного кримінального провадження, строк давності, визначений ч. 2 ст. 49 КК України, не минув, в зв`язку з чим посилання в касаційній скарзі захисника про необхідність застосування строків давності є безпідставними.

Також у касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 не погоджується з призначеним засудженому покаранням та просить його пом`якшити, змінивши вирок апеляційного суду та застосувавши положення ст. 75 КК України.

Однак такі доводи касаційної скарги захисника колегія суддів теж вважає необґрунтованими. Як убачається з вироку суду першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання вказаний суд урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують покарання, якими суд визнав щире каяття у скоєному та повне відшкодування заподіяної шкоди. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства та призначив покарання із застосуванням інституту звільнення від відбування покарання на підставі положень статей 75 76 КК України.

Натомість апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора, який не погоджувався із призначеним покаранням та звільненням від його відбування, констатував обґрунтованість цих доводів і враховуючи те, що ОСОБА_6 будучи раніше неодноразово судимим за вчинення злочинів проти власності, маючи непогашену судимість, відразу після відбуття покарання за попереднім вироком, вчинив нові злочини проти власності, у тому числі тяжкі, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність, дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону, засадам та меті покарання, визначеним статтями 50 65 КК України, а тому вирок суду в цій частині скасував і ухвалив свій вирок.

Обираючи ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст.185 КК України, апеляційний суд урахував тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до нетяжких та тяжких злочинів, дані про особу ОСОБА_6 , який є особою молодого віку, не має постійного місця праці, не одружений, на спеціальних обліках не перебуває, позитивно характеризується по місцю проживання, приймає активну участь у волонтерській діяльності, забезпеченні військових транспортними засобами. Колегія суддів апеляційного суду врахувала обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття та повне відшкодування шкоди всім потерпілим та відсутність обставин, що обтяжують покарання і обрала покарання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за ч. 3 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке засуджений має відбувати реально.

Колегія суддів погоджується з призначеним апеляційним судом ОСОБА_6 покаранням та вважає, що переконливих доводів про необхідність призначення йому менш суворого покарання у касаційній скарзі захисника не наведено, а ті доводи які він наводить, були враховані апеляційним судом при обранні заходу примусу, в зв`язку з чим вважати призначене ОСОБА_6 покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень і особі засудженого внаслідок суворості, підстав не вбачається.

Водночас, доводи касаційної скарги захисника про необхідність виключення епізоду крадіжки від 29 травня 2018 року з огляду на викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року в справі № 278/1566/21 висновок про застосування норми права, а саме, Закону № 3886 IX, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП в розрізі ст. 5 КК України, є обгрунтованими.

09 серпня 2024 року набув чинності Закон України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (далі - Закон № 3886-IX), яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).

Положеннями ч. 1 ст. 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Частиною 2 ст. 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) установлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 51 КУпАП настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на зазначене аналіз указаних норм закону свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений ст. 51 КУпАП, а саме 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Згідно з ч. 5 підрозд. 1 розд. ХХ ПК України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пунктами 169.1.1, 169.1 ст. 169 розд. IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.

З вироку суду першої інстанції вбачається, що кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 2 ст. 185 КК України, яке ОСОБА_6 вчинив 29 травня 2018 року заподіяно матеріальну шкоду ТзОВ ТВК «Львівхолод» на загальну суму 304, 52 грн.

Згідно із Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року становив 1762 грн, відповідно податкова соціальна пільга та неоподатковуваний мінімум доходів громадян становили 881 грн.

Таким чином, з огляду на зміст положень ПК України та Закону № 3886-IX, на момент вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, розмір вартості викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, становив 1762 грн у 2018 році (881 ? 2 = 1762).

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21, провадження № 51-2555кмо24) дійшла висновку, що Закон № 3886 IX, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП.

Зміни, внесені Законом № 3886 IX, мають зворотну дію в часі.

У ході з`ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пунктами 169.1.1, 169.1 ст. 169 розд. IV ПК України.

Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв`язку з набуттям чинності Законом № 3886 IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.

За приписами п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

За приписами ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Враховуючи викладене та те, що вартість таємно викраденого ОСОБА_6 майна за епізодом крадіжки від 29 травня 2018 року була меншою за розмір, з якого відповідно до Закону № 3886-IX і положень ПК України настає кримінальна відповідальність, то колегія суддів вважає, що з огляду на передбачений ст. 5 КК України принцип зворотної дії закону в часі, інкриміноване ОСОБА_6 діяння не підпадає під кримінально каране, передбачене Особливою частиною КК України, а тому кримінальне провадження в частині його засудження за епізодом від 29 травня 2018 року підлягає закриттю.

За таких обставин у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок суду першої інстанції та вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 підлягають зміні, шляхом їх скасування в частині засудження за ч. 2 ст. 185 КК України за епізодом від 29 травня 2018 року і закриття кримінального провадження в цій частині на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України.

При цьому, скасування судових рішень в цій частині не впливає на правильність призначеного ОСОБА_6 покарання за іншими епізодами крадіжок, кваліфікованих за ч. 2 ст. 185 та ч. 3 ст. 185 КК України і не змінює його, оскільки колегія суддів не знаходить для цього підстав.

Проте, беручи до уваги, що в касаційній скарзі захисник просив змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання та застосувати положення статей 49 75 КК України, а колегія суддів дійшла висновків про зміну вироку суду першої інстанції і вироку суду апеляційної інстанції та скасування цих судових рішень в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 185 КК України за епізодом від 29 травня 2018 року і закриття кримінального провадження на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України в цій частині, касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 - 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 11 травня 2023 року та вирок Львівського апеляційного суду від 08 липня 2024 року щодо ОСОБА_6 змінити.

Скасувати судові рішення в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 185 КК України за епізодом від 29 травня 2018 року та кримінальне провадження в цій частині закрити на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України.

В решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3