Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 459/2165/18

провадження № 61-17055 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - адвокат Семенюк Роман Андрійович;

відповідач - комунальне підприємство «Червоноградський ринок»;

представник відповідача - Бердар Сергій Васильович;

треті особи: Сокальська районна профспілкова організація працівників державних установ, первинна профспілкова організація комунального підприємства «Червоноградський ринок», директор комунального підприємства «Червоноградський ринок» Воєвода Сергій Георгійович;

представник Сокальської районної профспілкової організації працівників державних установ - Огінський Володимир Богданович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 жовтня 2018 року, додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2018 року у складі судді Жураковського А. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства (далі - КП) «Червоноградський ринок», треті особи: Сокальська районна профспілкова організація працівників державних установ, первинна профспілкова організація КП «Червоноградський ринок», директор КП «Червоноградський ринок» Воєвода С. Г., про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він перебував у трудових відносинах з КП «Червоноградський ринок». Наказом директора КП «Червоноградський ринок» від 13 червня 2018 року № 204-к його звільнено з посади старшого контролера ринку на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вважав, що звільнення з посади відбулося з порушенням процедури, передбаченої трудовим законодавством, оскільки відбулося без згоди первинного профспілкового комітету КП «Червоноградський ринок», членом якого він є.

Стверджував, що у порушення вимог статті 49-2 КЗпП України роботодавцем станом на день його звільнення не надано інформації щодо наявності вільних вакантних посад. Також зазначав, що при звільненні відповідачем не було враховане його переважне право, передбачене статтею 42 КЗпП України, на залишення на роботі у зв`язку з наявністю у нього на утриманні дружини з інвалідністю, неповнолітньої дочки та дочки, яка навчається.

Вважав, що вказані обставини свідчать про незаконне звільнення його із займаної посади та є підставою для поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 13 червня 2018 року № 204-к про звільнення, поновити його на посаді старшого контролера у КП «Червоноградський ринок», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати по справі.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 12 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2018 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Червоноградський ринок» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6 600 грн.

У решті вимог відмовлено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників. Врахувавши, що на підприємстві відповідача дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці із скорочення єдиної в штатному розписі посади, яку обіймав позивач, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, у тому числі й положень статті 49-2 КЗпП України.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, посилаючись на вимоги статей 133 137 141 ЦПК України, виходячи із складності наданих послуг, правового та фінансового становища відповідача, що надає йому переваги при виборі суб`єкта виконання юридичних послуг та їх оплату у порівнянні зі звільненим працівником, врахувавши клопотання представника позивача про зменшення витрат на правову допомогу, дійшов висновку про зменшення вдвічі розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, стягнувши з позивача на користь відповідача 6 600 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 жовтня 2018 року та додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. У відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці. Згідно установчих документів КП «Червоноградський ринок» підприємство має право самостійно вирішувати питання щодо скорочення чисельності і штату працівників. Позивача було попереджено про наступне вивільнення за два місяці та запропоновано вакантну на підприємстві посаду з можливістю переведення на іншу роботу на цьому підприємстві, від якої він відмовився. Рішення профспілкових організацій про відмову у наданні згоди на звільнення позивача не містять належного правового обґрунтування незаконності звільнення ОСОБА_1 . Отже, відсутні правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 459/2165/18 із Червоноградського міського суду Львівської області.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам. Судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що наказом від 20 квітня 2018 року № 141-к виключено зі штатного розпису посаду старшого контролера, а також скорочено п`ять штатних одиниць контролерів ринку, у тому числі ОСОБА_1 , а отже даним наказом позивача було фактично переведено на посаду контролера ринку, тому при скороченні штату відповідач зобов`язаний був порівняти продуктивність і кваліфікацію позивача з іншими контролерами ринку. Вказував, що наказом від 13 березня 2018 року № 95-к, зокрема, ліквідовано відділ контролю на ринку та у зв`язку з оптимізацією структури управління КП «Червоноградський ринок» створено сектор контролю ринку, функції якого виконує відділ бухгалтерського обліку та фінансової звітності, що свідчить про те, що посада старшого контролера скорочена не була, а повноваження старшого контролера ринку делеговано іншому працівнику, оскільки обсяг роботи на підприємстві не змінився. Зазначав, що відмови первинної профспілкової організації працівників КП «Червоноградський ринок» та Сокальської районної профспілкової організації працівників державних установ містять обґрунтування та мотиви, на підставі яких профспілки не дали згоди на звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Зокрема первинна профспілкова організація працівників КП «Червоноградський ринок» правильно обґрунтувала відмову від надання такої згоди неврахуванням відповідачем переважного права позивача на залишення на роботі та відсутністю необхідності скорочення штату. Вважав, що відповідачем не доведено факту понесених витрат на правничу допомогу, тому додаткове рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року представник КП «Червоноградський ринок» - Бердар С. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , починаючи з 14 серпня 1998 року, працював у відповідача на різних посадах, зокрема, з 01 серпня 2016 року по 30 червня 2018 року на посаді старшого контролера КП «Червоноградський ринок», що підтверджується відомостями із трудової книжки позивача (а. с. 8-10, т. 1).

13 березня 2018 року КП «Червоноградський ринок» видано наказ № 95-к «Про реорганізацію структури управління КП «Червоноградський ринок», відповідно до якого, зокрема, вирішено: ліквідувати відділ контролю на ринку, поклавши його функції та завдання на відділ бухгалтерського обліку та фінансової звітності та окремих працівників; створити у відділі бухгалтерського обліку та фінансової звітності сектор контролю ринку; провести скорочення чисельності та штату працівників відділу контролю на ринку у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці (а. с. 92, т. 1).

У той же день, 13 березня 2018 року, директор КП «Червоноградський ринок» повідомив первинну профспілкову організацію працівників КП «Червоноградський ринок» про вивільнення працівників підприємства внаслідок скорочення (а. с. 89. т. 1).

На виконання зазначеного вище наказу відповідачем видано наказ від 20 квітня 2018 року № 141-к «Про скорочення чисельності та штату», яким виключено зі штатного розпису, затвердженого наказом від 28 лютого 2018 року № 81-к, посаду старшого контролера, а також скорочено п`ять штатних одиниць контролерів ринку (пункти 1, 2) (а. с. 78, т. 1).

Згідно наказу КП «Червоноградський ринок» від 21 квітня 2018 року № 142-к «Про внесення змін до штатного розпису» скорочено 1 штатну одиницю контролера ринку; внесено зміни до штатного розпису, затвердженого наказом від 28 лютого 2018 року № 81-к; штатний розпис в новій редакції введено в дію 23 квітня 2018 року (а. с. 77, т. 1).

Наказом відповідача від 24 квітня 2018 року № 145-к «Про внесення змін до наказу від 20 квітня 2018 року № 141-к» внесено наступні зміни: пункт 1 викладено у такій редакції «Виключити зі штатного розпису, затвердженого наказом від 21 квітня 2018 року № 142-к, посаду старшого контролера»; пункт 2 викладено у такій редакції: «Скоротити чотири штатних одиниць контролерів ринку» (а. с. 76, т. 1).

Наказом відповідача від 24 квітня 2018 року № 146-к затверджено та введено в дію з 01 липня 2018 року новий штатний розпис КП «Червоноградський ринок» (а. с. 75, т. 1).

25 квітня 2018 року позивача персонально повідомлено (повідомлення № 5) про майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 30 червня 2018 року, а також запропоновано йому вакантну на підприємстві посаду прибиральника території. Від запропонованої посади позивач відмовився, про що свідчить його особистий підпис на повідомленні (а .с. 74. Т. 1).

Інших вакантних посад за період з 26 квітня 2018 року по 30 червня 2018 року на підприємстві не було.

Із відповіді первинної профспілкової організації КП «Червоноградський ринок» від 07 червня 2018 року убачається, що 22 травня 2018 року адміністрація КП «Червоноградський ринок» направила до первинної профспілкової організації працівників КП «Червоноградський ринок» подання з проханням надати згоду на звільнення ОСОБА_1 , на що отримала відмову з тих підстав, що позивач користується переважним правом на залишення на роботі, оскільки має значний безперервний трудовий стаж на підприємстві більше 20 років, має на утриманні дружину з інвалідністю, неповнолітню дочку та дочку, яка навчається. Також акцентувала увагу на тому, що керівництвом ринку порушено процедуру гарантії діяльності профспілок щодо заходів запобігання звільненням чи зведенню їх до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень, передбачених статтею 49-4 КЗпП України та абзацу 3 статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності (а. с. 72-73, т. 1).

Також Сокальська районна профспілкова організація працівників державних установ листом від 08 червня 2018 року повідомила директора КП «Червоноградський ринок» про ухвалене рішення щодо ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 із посади старшого контролера КП «Червоноградський ринок» (а. с. 71, т. 1).

Наказом від 13 червня 2018 року № 204-к ОСОБА_1 , старшого контролера, звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з 30 червня 2018 року. Підставою зазначено наказ від 20 квітня 2018 року № 141-к «Про скорочення чисельності та штату» (зі змінами, внесеними наказом від 24 квітня 2018 року № 145-к), наказ від 24 квітня 2018 року № 146-к «Про внесення змін до штатного розпису», повідомлення № 5 про заплановане звільнення від 25 квітня 2018 року (а. с. 12, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У відповідності до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Визначення юридичної особи, поняття та порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться у статтях 80 104-111 ЦК України, статтях 62-66 79-92 ГК України. Згідно з цими нормами підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.

Положеннями частини другої, третьої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Відповідно до частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у КП «Червоноградський ринок» дійсно відбулась зміна в організації виробництва і праці, зокрема, проведено скорочення чисельності та штату працівників, що підтверджується рішеннями відповідача про проведення відповідних скорочень із затвердженням нової структури.

Матеріали справи доводять, що відповідач, урахувавши необхідність дотримання інтересів позивача у захисті його трудових прав, вимоги наведених норм матеріального права виконав, повідомивши 25 квітня 2018 року позивача про майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України та запропоновавши вакантну на підприємстві посаду, від якої він відмовився.

Судами попередніх інстанцій установлено, що з моменту повідомлення про наступне вивільнення 25 квітня 2018 року по дату звільнення ОСОБА_1 30 червня 2018 року на підприємстві не існували вакантні посади, які мали б бути запропоновані позивачу з урахуванням його фаху та спеціальності. Вказані висновки не спростовано належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 686/15517/16-ц (провадження № 61-19242св18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судами попередній інстанцій надана належна правова оцінка відмові Сокальської районної профспілкової організації працівників державних установ (лист від 08 червня 2018 року) та первинної профспілкової організації КП «Червоноградський ринок» (лист від 07 червня 2018 року) у наданні згоди на звільнення позивача із посади старшого контролера КП «Червоноградський ринок» у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Так, судами встановлено, що лист від 08 червня 2018 року Сокальської районної профспілкової організації працівників державних установне містить жодного обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення позивача.

Рішення первинної профспілкової організації (лист від 07 червня 2018 року) мотивовано неврахуванням переважного права на залишення на роботі та грубим порушенням процедури вивільнення працівників та забезпечення зайнятості населення, грубим порушенням гарантій діяльності профспілок, передбачених статтями 49-2 49-4 КЗпП України.

Разом з тим, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач не входив до кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, оскільки скороченню підлягала єдина посада, яку він займав, а не кількість штатних одиниць в межах цієї посади, тому відповідачем обґрунтовано не бралися до уваги обставини, що передбачені частиною другою статті 42 КЗпП України.

Отже урахувавши, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників, а також те, що на підприємстві відповідача дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці із скорочення єдиної в штатному розписі посади, яку обіймав позивач, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача з займаної посади у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці (скорочення чисельності та штату працівників) відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, у тому числі й положень статті 49-2 КЗпП України.

З такими висновками погоджується й колегія суддів Верховного Суду.

Також є вірними висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 , які є похідними від основної позовної вимоги про поновлення на роботі, а саме: про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята статті 137 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо розподілу судових витрат за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дотримуючись норми процесуального права, навівши у судовому рішенні необхідне мотивування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку щодо належного розподілу судових витрат, ухваливши відповідне додаткове рішення.

При цьому судами враховано, що саме представник позивача у своєму письмовому клопотанні просив суд зменшити розмір суми компенсації витрат відповідача на оплату правничої допомоги, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на уваги, оскільки судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, при визначенні розміру правничої допомоги, яка підлягає відшкодуванню на користь відповідача, враховано, що витрати відповідача належним чином підтверджено, позивач звернувся до суду за захистом права на працю, на даний час не працює.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 жовтня 2018 року, додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта