ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 459/2529/14-к
провадження № 51-4760км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_14,
суддів ОСОБА_15, ОСОБА_16,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_17,
прокурора ОСОБА_18,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 червня 2021 року, засудженої ОСОБА_1 та її захисника ОСОБА_19 на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 26 квітня 2017 року й ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150010000749, за обвинуваченням
ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Сокаля Львівської області, жительки АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1-3 ст. 190, ч. 1, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 26 квітня 2017 року ОСОБА_2 засуджено до покарання: за ч. 1 ст. 190 КК - у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 850 грн; ч. 2 ст. 190 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки; ч. 3 ст. 190 КК - у виді позбавлення волі на строк 3 роки; ч. 1 ст. 358 КК - у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 1700 грн; ч. 3 ст. 358 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки 3 місяці.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , цивільного позивача ТзОВ «Компаньйон Фінанс» задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілих: ОСОБА_6 -3000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_4 - 76 899,70 грн матеріальної шкоди та 20 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_3 - 5000 грн моральної шкоди; ОСОБА_7 - 2000 грн моральної шкоди; ОСОБА_8 - 3996 грн матеріальної шкоди та 2000 грн моральної шкоди; ОСОБА_9 - 5000 грн моральної шкоди; ОСОБА_10 - 39 935 грн матеріальної шкоди та 5000 грн моральної шкоди; ТзОВ «Компаньйон Фінанс» - 700 грн матеріальної шкоди. У решті позовних вимог ухвалено відмовити. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 залишено без розгляду.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
За вироком ОСОБА_2 визнано винуватою в тому, що вона, згідно з установленими та наведеними у вироку судом першої інстанції обставинами, з квітня 2012 року по грудень 2013 року вчинила заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство) у потерпілих: ОСОБА_6 - на суму 8000 грн; ОСОБА_4 - на суму 76 899,7 грн; ОСОБА_10 - на суму 39 935 грн; ОСОБА_11 - на суму 35 434 грн; ОСОБА_7 - на суму 1350 грн; ОСОБА_8 - на суму 3996 грн; ОСОБА_3 - на суму 5000 грн.
У жовтні та листопаді 2013 року ОСОБА_1 , використовуючи паспорт ОСОБА_9 , видаючи себе за неї, без відома і згоди останньої оформила від її імені заяви на отримання кредитів на 34 500 грн, 20 000 грн, 3000 грн та зняла зазначені суми з банківських рахунків, а також від її імені оформила договір кредиту на суму 700 грн, яку їй було видано, та використала ці кошти на власні потреби без мети повернення законному власнику.
ОСОБА_1 , діючи повторно шляхом обману, 15 лютого 2013 року під вигаданим приводом надання допомоги в підготовці та подачі в суд позовної заяви щодо стягнення аліментів із чоловіка ОСОБА_5 - ОСОБА_12 , а також з квітня по вересень 2013 року під надуманим приводом надання допомоги під час вступу неповнолітньої ОСОБА_13 у Львівський державний університет внутрішніх справ України та забезпечення навчального процесу неповнолітньої ОСОБА_13 заволоділа грошима ОСОБА_5 на загальну суму 149 423,8 грн.
З метою приховування слідів вчинення нею шахрайських дій стосовно ОСОБА_5 , ОСОБА_1 самостійно виготовила і передала останній завідомо неправдиві офіційні документи, а саме наказ від 28 серпня 2013 року № 192 про зарахування ОСОБА_13 курсантом першого курсу денної форми навчання до Львівського державного університету внутрішніх справ України та наказ від 16 вересня 2013 року № 392 про відрахування курсанта ОСОБА_13 з університету.
ОСОБА_1 вчинила підроблення іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією або іншою особою, котра має право видавати чи посвідчувати такі документи, який дає права з метою використання його підроблювачем, та збут такого документа (за епізодом, де потерпілою є ОСОБА_4 ) і цей же злочин повторно (за епізодами, де потерпілими є ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 ), за обставин, викладених у вироку.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 29 червня 2021 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 змінив у частині кваліфікації дій за ч. 3 ст. 190 КК та вважав її засудженою до покарання: за ч. 1 ст. 190 КК - у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 850 грн; за ч. 2 ст. 190 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 1 ст. 358 КК - у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 1700 грн; за ч. 3 ст. 358 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки 3 місяці.
На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 3 місяці.
Постановлено звільнити ОСОБА_1 від відбування кримінального покарання на підставі п. 13 ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».
У цьому провадженні було постановлено такі судові рішення:
Червоноградський міський суд Львівської області вироком від 05 жовтня 2015 року визнав ОСОБА_1 винною та призначив їй покарання: за ч. 1 ст. 190 КК - у виді обмеження волі на строк 2 роки, ч. 2 ст. 190 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки, ч. 1 ст. 358 КК - у виді обмеження волі на строк 1 рік, ч. 3 ст. 358 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі статей 70 72 КК ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Ухвалено звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році».
Львівський апеляційний суд ухвалою від 16 червня 2016 року скасував вирок суду від 05 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_1 та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 та її захисник ОСОБА_19 просять скасувати судові рішення через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону й закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 на підставі ст. 49 КК. Зазначають, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 285 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не роз`яснив їй права на звільнення від кримінальної відповідальності та не вирішив цього питання. Стверджують, що на момент постановлення ухвали апеляційним судом строк притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за інкриміновані їй кримінальні правопорушення закінчився, а передбачених ст. 49 КК обставин, що перешкоджали застосуванню давності, не було.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Посилається на те, що апеляційний суд, безпосередньо не дослідивши доказів, дав їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, безпідставно перекваліфікувавши дії ОСОБА_1 з ч. 3 на ч. 2 ст. 190 КК. Вважає, що апеляційний суд не спростував тверджень місцевого суду з приводу єдиного умислу на вчинення шахрайських дій стосовно потерпілої ОСОБА_5 . Вважає, що не перевірено доводів апелянтів щодо невиконання місцевим судом обов`язкових вказівок апеляційного суду, зазначених в ухвалі від 16 червня 2016 року, та м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання. Стверджує, що апеляційний суд, звільнивши останню від відбування кримінального покарання на підставі п. 13 ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки зазначений пункт у цьому законі відсутній.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу прокурора, за виключенням вимог неправильного застосування Закону України «Про амністію у 2016 році»,та заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженої і захисника.
Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість під час перегляду судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, орган досудового розслідування кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 190 КК як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, у великих розмірах (за епізодом, де потерпілою є ОСОБА_5 ), з чим погодився суд першої інстанції.
Проте при перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК, зокрема за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_1 , дійшов висновку, що її дії за епізодом, де потерпілою є ОСОБА_5 , суд першої інстанції неправильно кваліфікував за ч. 3 ст. 190 КК за ознакою завдання збитків у великих розмірах. Апеляційний суд вважав, що в діях ОСОБА_1 міститься склад злочину, передбаченого ч. 2
Оскільки ОСОБА_5 в суді підтвердила відсутність претензій до ОСОБА_1 на суму 11 300 грн (6000 грн+2000 грн +3300 грн), то як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, сума заподіяних потерпілій збитків становить 138 123,80 грн, що не є великим розміром.
З урахуванням цього суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про безпідставність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 190 КК та перекваліфікував її дії на ч. 2 ст. 190 КК.
Отже, висновок суду апеляційної інстанції щодо перекваліфікації дій засудженої з ч. 3 на ч. 2 ст. 190 КК належним чином мотивовано, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 419 КПК, а тому доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції відповідним чином не обґрунтував свого рішення, є неспроможними.
Крім того, оскільки вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 05 жовтня 2015 року ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 190, частинами 1, 3 ст. 358 КК, і цей вирок скасовано не за скаргою прокурора чи потерпілої ОСОБА_5 у зв`язку з необхідністю застосування закону України про більш тяжке кримінальне правопорушення, то довід прокурора щодо неправильної перекваліфікації судом апеляційної інстанції дій ОСОБА_1 за цим епізодом з ч. 3 на ч. 2 ст. 190 КК є безпідставним з огляду на положення ч. 2 ст. 416 КПК.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження клопотань про дослідження доказів від учасників провадження до суду не надходило, а тому доводи прокурора про те, що апеляційний суд порушив вимоги кримінального процесуального закону, не дослідивши безпосередньо всіх доказів у справі, є безпідставними.
Доводи прокурора про те, що не перевірено доводи апелянтів щодо невиконання місцевим судом обов`язкових вказівок апеляційного суду згідно з ухвалою від 16 червня 2016 року та м`якості призначеногоОСОБА_1 покарання, також не є слушними.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції після скасування судового рішення апеляційним судом виконав вказівки, зазначені в ухвалі апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2016 року, зокрема в частині призначення ОСОБА_1 покарання.
Твердження прокурора про те, що апеляційний суд у своїй ухвалі безпідставно послався на п. 13 ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, не є мотивованими.
Як видно з мотивувальної частини ухвали, апеляційний суд звільнив ОСОБА_1 від відбування кримінального покарання відповідно до п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», навівши підстави для звільнення: ОСОБА_1 має на утриманні малолітніх дітей і немає фактів того, що вона розлучена. У резолютивній частині ухвали апеляційний суд помилково зазначив п. 13 ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році». Отже, допущене судом порушення не є істотним.
Що стосується доводів скарги захисника ОСОБА_19 про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за частинами 1, 2 ст. 190, частинами 1, 3 ст. 358 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, то вони є слушними.
Статтею 49 КК передбачено умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 1зазначеної статті, у редакції Закону, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, та згідно з п. 3 ч. 1 цієї статті звільняється, якщо минуло п`ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.
Вироком міського суду, з урахуванням змін, внесених ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК, які відповідно до ст. 12 КК, у редакції, яка діяла на час вчинення кримінальних правопорушень, класифікуються як злочини середньої тяжкості та санкція яких передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, та за ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 358 КК, які є злочинами невеликої тяжкості й санкція яких передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м`яке покарання.
Як убачається з матеріалів справи, інкриміновані ОСОБА_1 кримінальні правопорушення вона вчинила з квітня 2012 року по грудень 2013 року. При цьому ухвалу постановлено 29 червня 2021 року, тобто на час апеляційного розгляду минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності засудженої за вказаними статями, про що обґрунтовано зазначено в касаційній скарзі засудженої та її захисника.
Проте, розглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченої ОСОБА_1 та представників потерпілих, суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги ст. 285 КПК, не роз`яснив ОСОБА_1 про закінчення на момент апеляційного перегляду строків давності притягнення її до кримінальної відповідальності за частинами 1, 2 ст. 190, частинами 1, 3 ст. 358 КК, що є правовою підставою для її звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 49 КК у порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.
Саме про таке застосування закону йдеться в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 521/8873/18 (провадження № 51-413кмо21).
Отже, приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що потягло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За таких обставин, відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню, а кримінальне провадження - закриттю на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК зі звільненнямОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 190, частинами 1, 3 ст. 358 КК, на підставі пунктів 2, 3 ч.1 ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, а касаційна скарга засудженої ОСОБА_1 і її захисника ОСОБА_19 - задоволенню.
Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 і її захисника ОСОБА_19 задовольнити.
Вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 26 квітня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 червня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати, звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК, на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16