№ 460/13084/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 460/13084/23

адміністративне провадження № К/990/8452/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Коваленко Н.В., Стародуба О.П.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 460/13084/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинення певних дій,

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року (у складі судді Гудими Н.С.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року (колегія у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.), -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування:

1. У травні 2023 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач, Управління), в якому просила:

- визнати протиправною відмову у перерахунку пенсії відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII) в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, починаючи з 01 квітня 2023 року;

- зобов`язати Управління здійснити перерахунок та виплату призначеної пенсії за віком відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, збільшивши розмір пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад 15 років, починаючи з 01 квітня 2023 року.

2. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначала, що вона є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи й віднесена до 3 категорії, має трудовий стаж більше 28 років та з 15 листопада 2002 року отримує пенсію за віком на підставі статті 55 Закону №796-XII, а тому відповідно до вимог пункту 2 статті 56 цього ж Закону в неї є право на отримання доплати до пенсії у розмірі одного проценту заробітку за кожний рік роботи понад 15-ти річний стаж. Однак, Управління безпідставно відмовило їй у здійсненні перерахунку пенсії із збільшенням такої на відповідний розмір заробітку за кожний рік роботи понад встановлений пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII стаж, що змусило звернутися до суду із цим позовом за захистом своїх прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року, позов задоволено повністю.

4. Своє рішення суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтував тим, що позивач як особа, якій призначена пенсія на умовах, визначених положеннями Закону №796-XII, має право на перерахунок пенсії із збільшенням її розміру на один відсоток заробітку за кожний рік стажу роботи понад 15 років, як це передбачено пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII, а внесені Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148-VIII), який набрав чинності з 11 жовтня 2017 року, до цього пункту статті 56 Закону №796-XII зміни, за якими підставою для збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад визначений стаж є призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право вона набула значно раніше, ніж набрав чинності Закон №2148-VIII. Встановивши обставини звернення ОСОБА_1 із заявою за перерахунком пенсії 20 березня 2023 року та її незадоволення відповідачем, врахувавши строки перерахунку призначеної пенсії, установлені частиною четвертою статті 45 Закону №1058-IV, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, визначений позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та їх обґрунтування:

5. Не погоджуючись із рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року, Управління подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

6. Як на підставу для касаційного оскарження судових рішень вказує на те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у цій справі, застосували норми статті 56 Закону №796-XII та статті 27 Закону №1058-IV без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №809/627/18, від 29 серпня 2022 року у справі №300/1390/19, від 12 грудня 2022 року у справі №280/656/20, від 06 вересня 2023 року у справі №300/2091/21, у відповідності до яких право на збільшення пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад встановлений пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII стаж (для жінок - 15 років) виникає лише в разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV, яке повинно було вирішуватися за законодавством, що діяло на час подання заяви, тобто на підставі пункту 2 статті 56 Закону №796-XII, з урахуванням змін, внесених Законом №2148-VIII, а тому, враховуючи, що ОСОБА_1 пенсія обчислена відповідно до частини першої зазначеної статті Закону №1058-IV на загальних підставах, відповідач стверджує про відсутність підстав для здійснення перерахунку її пенсії.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи:

7. 04 березня 2024 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.

8. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 березня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Коваленко Н.В., Стародуб О.П.

9. Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року.

10. Позивач не скористалася своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

11. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 17 липня 2024 року.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій:

12. Підґрунтям, фактичними підставами, які зумовили оспорюване правозастосування, стали такі обставини.

13. ОСОБА_1 є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія), має трудовий стаж більше 28 років, перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію за віком на підставі статті 55 Закону №796-XII, розмір якої визначено відповідно до частини першої статті 27 Закону №1058-IV.

14. 20 березня 2023 року позивач звернулася до Управління із заявою, у якій просила здійснити перерахунок пенсії відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ із збільшенням такої на один процент заробітку за кожний рік роботи понад 15 років, проте листом вих. від 27 квітня 2023 року відповідач повідомив про відсутність підстав для здійснення відповідного перерахунку та виплати пенсії на вказаній підставі.

15. Вважаючи таку відмову Управління протиправною, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Позиція Верховного Суду:

16. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із наступного.

17. У статті 1 та частині першій статті 2 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.

18. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

19. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).

20. Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

21. Отже, за своїм змістом положення частини другої статті 22 Конституції України передбачають як обов`язок держави гарантувати конституційні права і свободи, так і утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до звуження обсягу уже існуючих на момент такого прийняття прав і свобод людини.

22. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

23. Слід зазначити, що Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів, що, в свою чергу, вимагає належного правового регулювання відповідних правовідносин.

24. Суд звертає увагу на юридичну позицію, викладену Конституційним Судом України (далі - КСУ) у рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018, у пункті 3 якого зазначено, що обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

25. При цьому КСУ підкреслив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку

26. Тобто, виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону України, слід дійти висновку, що обов`язок держави стосовно подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, шляхом надання відповідних пільг, компенсацій та гарантій.

27. У рішенні від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 КСУ наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави (пункт 4 мотивувальної частини).

28. У рішенні від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 КСУ також зауважив, що Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини).

29. Наведене дає підстави для висновку, що скасування пільг, компенсацій та гарантій, передбачених для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідає викладеному у статті 16 Основного Закону України конституційному обов`язку держави, який полягає, зокрема, у здійсненні захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

30. Так, статтею 46 Конституції України установлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

31. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.

32. Ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

33. У пункті 6 рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 КСУ вказав, що рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей. Обмеження чи скасування пільг для осіб, на яких поширюється дія Закону №796-ХІІ, без відповідної рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо забезпечення соціального захисту цієї категорії осіб. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.

34. У зв`язку із наведеним слід зазначити, що пункт 2 статі 56 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення позивачці пенсії) передбачав, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.

35. У подальшому Законом №2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV.

36. За змістом частини другої статті 27 Закону №1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.

37. Тобто, правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось з 11 жовтня 2017 року, поставивши в залежність передбачену Законом №796-ХІІ можливість збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статті 27 Закону №1058-IV.

38. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог та вказуючи на відсутність підстав для здійснення відповідного перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , Управління свою позицію по суті обґрунтовує тим, що питання виплати надбавки за понаднормовий стаж має вирішуватися за законодавством, чинним на момент звернення особи з відповідною заявою (20 березня 2023 року), тобто на підставі пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ, з урахуванням змін, внесених Законом №2148-VIII.

39. Відтак, ключовим правовим питанням, яке підлягає вирішенню в цій справі, є правомірність застосування органом пенсійного фонду до ОСОБА_1 , якій пенсія призначена до 11 жовтня 2017 року, положень пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.

40. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

41. Суд зазначає, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема, відносин між державою і громадянами, безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

42. У рішенні від 26 січня 2011 року №1-рп/2011 КСУ вказав, що положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).

43. До того ж, КСУ у рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

44. Крім того, згідно рішення КСУ у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

45. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

46. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 23 квітня 2014 року у справі №6-26цс14 та Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі №904/7981/17, від 19 червня 2018 року у справі №826/12868/17, від 11 липня 2019 року у справі №320/1175/17-а, від 14 листопада 2019 року у справі №826/2966/16, від 03 вересня 2020 року у справі №826/11304/16, від 27 вересня 2022 року у справі №320/1510/20.

47. У рішенні від 12 лютого 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

48. Крім того, КСУ в рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

49. Варто зазначити, що аналіз положень статті 58 Конституції України в контексті аналогічних правовідносин до тих, що склалися у цій справі, було здійснено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду і викладено у постанові від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21.

50. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, вважаючи, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23 жовтня 2019 року у справі №809/627/18, від 29 серпня 2022 року у справі №300/1390/19, від 06 вересня 2023 року у справі №300/2091/21, від 10 січня 2024 року у справі №300/168/21 та інших, стосовно розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом №2148-VIII, на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за додатковий стаж роботи є призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV, а також, що пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, відступила від таких висновків і, враховуючи приписи статей 22 та 58 Конституцій України, зазначила, що держава, як компенсацію за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, гарантувала постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення.

51. Відтак, за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону №796-XII, пунктом 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.

52. Як наслідок, щодо осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма зберігає юридичну силу як для пенсіонера, так і для органу, який призначає пенсію і повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи).

53. Поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за додатковий стаж роботи залежно від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV, запроваджених у зв`язку із внесенням до цієї норми змін Законом №2148-VIII, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України є неприпустимим.

54. Підстав для відступу від вказаної правової позиції у цій справі не має, а тому Верховний Суд вважає, що оскільки пенсія за віком призначена ОСОБА_1 до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII (до 11 жовтня 2017 року), то остання має право на перерахунок та виплату пенсії з її збільшенням на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.

55. Встановлені у цій справі обставини свідчать, що ОСОБА_1 звернулася до Управління із заявою за перерахунком пенсії 20 березня 2023 року, тому, враховуючи строки перерахунку призначеної пенсії, установлені частиною четвертою статті 45 Закону №1058-IV, а також відсутність заперечень Управління щодо реалізації позивачем свого права на судовий захист в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого процесуальним законодавством, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, визначений позивачем.

56. Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права й необґрунтованість вимог касаційної скарги Управління.

57. При цьому Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

58. За правилами частин першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

59. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

60. Враховуючи, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм не підтвердилися, тому підстави для задоволення касаційної скарги відповідача відсутні.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко Н.В. Коваленко О.П. Стародуб