ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2024 року
м. Київ
справа № 460/14438/23
адміністративне провадження № К/990/436/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Уханенка С.А.,
суддів: Прокопенка О.Б., Смоковича М.І.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року (головуючий суддя - Щербаков В.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року (головуючий суддя - Гудим Л.Я., судді - Гінда О.М., Ніколін В.В.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 лютого 2018 року по 16 травня 2023 року; зобов`язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити йому середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 лютого 2018 року по 16 травня 2023 року в сумі 252 798,18 грн.
1.1. Позов обґрунтовано тим, що у день його звільнення - 01 лютого 2018 року відповідач не провів з ним повний розрахунок та не виплатив йому в повному обсязі індексацію грошового забезпечення та одноразову грошову допомогу при звільненні, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідними позовами. ОСОБА_1 указав, що на виконання судових рішень у справах № 640/1819/19 та № 640/4509/21 відповідач виплатив йому недоплачені суми грошового забезпечення, що підтверджується довідками. Посилаючись на те, що за правилами статті 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), він має право на компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за весь час такої затримки, просив суд задовольнити позов.
ІІ. Установлені судами обставини справи
2. З 1999 року по 31 січня 2018 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.
3. Наказом Міністра оборони від 21 грудня 2017 року №940 полковника юстиції ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас з посади заступника начальника юридичної служби Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України за підпунктом «а» частини шостої (у зв`язку із закінченням строку контракту) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
4. Наказом начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України (по стройовій частині) від 31 січня 2018 року № 25 позивача виключено зі списків особового складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України з 31 січня 2018 року та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
5. Після звільнення у 2019 році позивач звернувся до суду з позовом про стягнення індексації грошового забезпечення за періоди: з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 31 січня 2018 року з компенсацією втрати частини грошових доходів.
5.1. На виконання судового рішення у справі № 640/1819/19 (що набрало законої сили) відповідач виплатив позивачу 105056,01 грн індексації та 44738,12 грн компенсації втрати частини грошових доходів.
6. Також при звільненні ОСОБА_1 було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, без урахування індексації грошового забезпечення, у зв`язку з чим він у лютому 2021 року знову звернувся до суду за захистом порушеного права.
7. На виконання судового рішення у справі №640/4509/21 16 травня 2023 року Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України виплачено позивачу 5206,71 грн недоплаченої одноразової грошової допомоги, що підтверджується платіжною інструкцією від 16 травня 2023 року №248/1/1427.
8. У зв`язку з тим, що на час звільнення ОСОБА_1 з ним не було проведено повний розрахунок, останній звернувся до суду із зазначеним позовом про нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, відповідно до статті 117 КЗпП України.
9. Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
10. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 16 грудня 2022 року по 16 травня 2023 року. Зобов`язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 з 16 грудня 2022 року по 16 травня 2023 року. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
10.1. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців, що передують даті виплати заборгованості, тобто з 16 грудня 2022 року по 16 травня 2023 року. Водночас суди вирішили, що нарахування суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні належить до дискреційних повноважень відповідача, тому відсутні підстави для стягнення конкретно визначеної суми.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін
11. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
11.1. У касаційній скарзі заявник зазначив, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду, суди вирішуючи подібні спори та застосовуючи приписи статті 117 КЗпП України, повинні застосовувати принцип співмірності під час визначення розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню за час затримки розрахунку при звільненні.
11.2. Міністерство оборони України указало, що вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій застосували положення статті 117 КЗпП України усупереч висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, в якій Суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України у співвідношенні до розміру недоплаченої суми. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у адміністративній справі №806/2473/18.
12. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2024 року відкрито касаційне провадження з підстав неврахування судами висновків Верховного Суду, сформованих у справах №761/9584/15-ц та №806/2473/18 щодо застосування положень статті 117 КЗпП України у спірних правовідносинах.
13. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а судове рішення без змін, посилаючись на те, що оскаржені судові рішення відповідають усталеній судовій практиці у такій категорії справ, у тому числі і практиці Верховного Суду, а висновки Верховного Суду, сформованих у справі №761/9584/15-ц та №806/2473/18 стосуються попередньої редакції статті 117 КАС України. Водночас розмір його про середньоденного заробітку вже встановлений у судовому порядку в іншій справі (№640/967/21), тому відповідач вводить Верховний Суд в оману.
14. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів виходить з такого.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
15. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги , зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
18. За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
19. Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
20. Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
21. Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
22. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
23. Законом у редакції до/після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
23.1. «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
23.2. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
24. Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
VI. Позиція Верховного Суду
25. Питання, яке суд касаційної інстанції має вирішити в межах розгляду цієї справи, є перевірка правильності застосування судами приписів статті 117 КЗпП України у відповідності до висновків Верховного Суду, сформованих у цивільній справі №761/9584/15-ц та адміністративній справі №806/2473/18.
26. Відповідаючи на визначене питання, Верховний Суд зазначає таке.
27. Аналізуючи зміст указаних Міністерством оборони України прикладів справ, розглянутих Верховним Судом, які відповідач визначив, як подібні, Суд зауважує, що особливістю правовідносин у справах №761/9584/15-ц та №806/2473/18 було те, що на користь працівника було стягнуто конкретні суми, через що Верховний Суд пославшись на принципи розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
28. Водночас, переглядаючи судові рішення у цій справі, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа № 560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа № 240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа № 560/9586/22), від 22 лютого 2024 року (справа № 560/831/23) та від 01 травня 2024 (справа № 140/16184/23).
29. У наведених вище справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
29.1. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
29.2. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
29.3. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.
30. Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
30.1. Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
30.2. Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
31. Повертаючись до справи, що розглядається, Суд зазначає, що спірний період тривав з 01 лютого 2018 року (наступний день за датою звільнення ОСОБА_1 ) по 16 травня 2023 року. Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
32. Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
32.1. Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 31 січня 2018 року -дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.
32.2. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ.
33. Аналізуючи правове регулювання, що діяло у зазначені періоди, Верховний Суд дійшов висновку, що за таких обставин, у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19 липня 2022 року необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і не передбачала строкових обмежень, а тому має бути застосований принцип співмірності, окреслений у наведеній практиці Верховного Суду.
34. Водночас підстав обмежувати період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьома місяцями немає, через незастосовність до спірних правовідносини приписів статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ.
35. Верховний Суд також не погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що розрахунок суми компенсації є виключною компетенцією відповідача, як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.
36. В аспекті правильного вирішення такої категорії спорів, необхідно звернути увагу на те, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один із правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
36.1. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (зокрема, постанови Верховного Суду у справах №№802/412/17-а, 806/2208/17, 200/2737/21-а тощо).
36.2. З огляду на те, що компенсація відповідно до статті 117 КЗпП України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці та з огляду на правила й умови нарахування її розміру, Верховний Суд уважає, що повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.
37. Крім того, саме визначення судом розміру суми компенсації, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 статті 117 КЗпП України і створюють умови для можливого застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у справах № 821/1083/17, № 810/451/17 та висновків Верховного Суду, викладених у його постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.
38. Проте вирішуючи спір у цій справі, суди не з`ясовували обґрунтованість розрахованих позивачем сум компенсації, не перевіряли аргументи відповідача, наведені на їхнє спростування та не досліджували докази, що це підтверджують ( у тому числі і довідку від 26 листопада 2020 року №248/318/1555д). У судових рішеннях відсутня правова оцінка і іншим документам, що визначають обгрунтованість/необгрунтованість заявленої позивачем суми.
39. Тому, застосований судами спосіб захисту у цій справі не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, оскільки суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях не розрахували та не визначили конкретних сум середнього заробітку, які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити ОСОБА_1 , як це передбачено приписами статті 117 КЗпП України (розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору).
40. З огляду на викладене, Суд констатує, що суди попередніх інстанцій вирішили справу без повного та всебічного з`ясування всіх обставин в адміністративній справі.
41. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
42. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
43. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
44. Під час нового розгляду судам необхідно, починаючи з дати виникнення спірних правовідносин, розрахувати/перевірити суму компенсації, що підлягає виплаті позивачу за період затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням висновків Суду у цій справі, перевірити обґрунтованість нарахованих позивачем сум належної йому виплати, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми, на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати та йому виплатити.
45. Ураховуючи те, що Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржених судових рішень, питання щодо поновлення виконання рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, Судом не вирішується.
VІI. Судові витрати
46. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.
2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року скасувати, а справу №460/14438/23 направити до Рівненського окружного адміністративного суду на новий розгляд.
3. Судові витрати не розподіляються.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: С.А. Уханенко
Судді: О.Б. Прокопенко
М.І. Смокович