ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2020 року

Київ

справа №460/1540/19

адміністративне провадження №К/9901/2688/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стеценка С.Г.,

суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 460/1540/19

за позовом Члена Релігійної громади Української Православної Церкви с. Козак Корецького району ОСОБА_1

до Рівненської обласної державної адміністрації, Державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Бороденко Іванни Василівни

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування розпорядження, рішення, записів

за касаційною скаргою Члена Релігійної громади Української Православної Церкви с. Козак Корецького району ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 04 липня 2019 року (головуючий суддя Дорошенко Н.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року (колегія у складі: головуючого судді Кухтея Р.В., суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.)

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2019 року Член Релігійної громади Української Православної церкви с. Козак Корецького району ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненської обласної державної адміністрації, Державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Бороденко Іванни Василівни, в якому просив: - визнати протиправними дії Рівненської обласної державної адміністрації щодо проведення реєстрації змін до Статуту Релігійної громади Української Православної Церкви с. Козак Корецького району шляхом реєстрації Статуту Релігійної громади Української Православної Церкви с. Козак Корецького району в новій редакції; - визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації "Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції" № 315 від 12.04.2019 стосовно реєстрації статуту Релігійної громади Української Православної Церкви с. Козак Корецького району в новій редакції з новою юридичною назвою; - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Бороденко Іванни Василівни про державну реєстрацію внесення змін до установчих документів юридичної особи - Релігійної громади Української Православної Церкви с. Козак Корецького району, на підставі якого внесено записи в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1597105001200114 та № 1597101001300114 від 17.04.2019; - визнати протиправним та скасувати записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1597105001200114 та № 1597101001300114 від 17.04.2019, що внесений державним реєстратором Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Бороденко Іванною Василівною щодо державної реєстрації внесення змін до установчих документів юридичної особи - Релігійної громади Української Православної Церкви с. Козак Корецького району.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає про те, що внаслідок неправомірних дій відповідачів було порушено його право на свободу совісті та віросповідання, а протиправна зміна підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, порушує право позивача на вільне волевиявлення членства у відповідній релігійній організації і на вільний вибір сповідування релігійного культу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 липня 2019 року відмовив у відкритті провадження, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, оскільки вказаний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

4. Позивач, не погодившись з вказаною ухвалою суду, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою в даній справі.

5. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 19 грудня 2019 року ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 04 липня 2019 року змінив в частині визначення підсудності та вказав, що зазначений вище позов подано на захист приватних інтересів фізичної особи, даний спір не є господарським, не є корпоративним спором, а тому, за відсутності передбаченої законом норми щодо розгляду такого спору за правилами господарського судочинства, такий спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. 22 січня 2020 року Член Релігійної громади Української Православної церкви с. Козак Корецького району ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 04 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року, в якій просить скасувати вказані рішення судів попередніх інстанцій та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

7. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, судами попередніх інстанцій не врахованого того, що у спірних правовідносинах відповідач у справі є суб`єктом владних повноважень відносно позивача, а відтак спір у справі підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Позовних вимог до відповідача як носія цивільних прав та обов`язків у правовідносинах з позивачем та таких позовних вимог, які б могли розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства дана позовна заява не містить.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. 22.01.2020 в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.

9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2020 визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Стеценка С.Г., суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.

10. Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

11. Ухвалою Верховного Суду від 25.02.2020 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи пункту 3 частини першої статті 345 КАС України, постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 26.02.2020.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

13. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

14. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

15. Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

16. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

17. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 727/10968/17.

18. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 12.06.2019 у справі № 644/10480/16-а та від 04 червня 2019 року у справі № 826/4204/18, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

19. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

20. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

21. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

22. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване розпорядження, хоч і мав владні-управлінські повноваження щодо позивача (в частині зареєструвати або відмовити у реєстрації змін до статуту релігійної громади), проте факт здійсненої реєстрації обумовлений наданими для такої реєстрації документами. В свою чергу, позивач власне і доводить відсутність повноважень у особи, яка подала заяву та документи для внесення змін до статуту, оспорює порядок та спосіб скликання парафіяльних зборів та право участі у них, повноваження приймати рішення про внесення змін до статуту.

23. Отже, наданню правової оцінки розпорядженню відповідача передує встановлення та доказування у даному спорі обставин, які є внутрішньою діяльністю релігійної організації.

24. В даному випадку, спір виник саме між засновниками, членами Релігійної громади Української Православної Церкви с. Козак Корецького району та релігійною громадою, яка вирішила змінити канонічне підпорядкування, подавши заяву про реєстрацію змін.

25. Звідси, спірні правовідносини стосуються прав та інтересів учасників релігійної громади на канонічне підпорядкування, а позовні вимоги в цій справі спрямовані на захист цивільних прав позивача та третьої особи.

26. Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

27. Суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон № 987-ХІІ).

28. За змістом статті 7 Закону № 987-ХІІ, релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

29. Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону № 987-ХІІ).

30. За правилами, встановленими статтею 12 Закону № 987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону. Частина перша статті 14 Закону № 987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

31. Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15 Закону № 987-ХІІ).

32. Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

33. Спір, який виник у цій справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації.

34. Зі змісту позовної заяви видно, що позов у цій справі подано на захист релігійних прав позивача як учасника релігійної громади.

35. За певним чином подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 зазначила, що, оскільки, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади, Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ.

36. Отже, Суд дійшов висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.

37. Враховуючи наявність усталеної практики щодо предмету даного спору у Суду відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

38. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

39. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

40. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

41. Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

42. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

43. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

44. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

45. Зважаючи на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Члена Релігійної громади Української Православної Церкви с. Козак Корецького району ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 04 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.Г. Стеценко

Т.Г. Стрелець ,

Л.В. Тацій

Судді Верховного Суду