ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 460/1601/19

адміністративне провадження № К/9901/14031/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року (судді: Гудима Л.Я., Довгополов О.М., Пліш М.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішень в частині,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК, відповідач) про визнання протиправними та скасування:

абзацу 1 пункту 1 та пункту 5 рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 26 квітня 2019 року № 1247 про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , суддею, головою Рівненського окружного адміністративного суду;

абзацу 1 пункту 1 та пункту 5 рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 26 квітня 2019 року № 1248 про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік (після звільнення), поданої ОСОБА_1 , суддею, головою Рівненського окружного адміністративного суду;

абзацу 1 пункту 1 та пункту 5 рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 26 квітня 2019 року № 1249 про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , суддею Верховного Суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні пункти рішень відповідача є протиправними, оскільки перевірка поданих позивачем декларацій, недостовірні висновки якої стали підставою для прийняття відповідних рішень, проведена відповідачем з порушенням порядку її проведення. Крім того, твердження відповідача щодо недостовірності даних, зазначених у відповідних деклараціях є безпідставним, так як у відповідності до норм Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України позивачем правомірно зазначено тип права щодо об`єктів декларування - спільна сумісна власність. Отже, такі пункти рішень підлягають скасуванню.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішень в частині задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано: абзац перший пункту 1 та пункт 5 рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 26 квітня 2019 року № 1247 про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1, суддею, головою Рівненського окружного адміністративного суду; абзац перший пункту 1 та пункт 5 рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 26 квітня 2019 року № 1248 про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік (після звільнення), поданої ОСОБА_1, суддею, головою Рівненського окружного адміністративного суду; абзац перший пункту 1 та пункт 5 рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 26 квітня 2019 року № 1249 про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Верховного Суду».

Приймаючи вказані судові рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем при прийнятті оспорюваних рішень були порушені вимоги Закону України "Про запобігання корупції" від 14 жовтня 2014 року №1700-VІІ та Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що затверджений рішенням НАЗК від 10 лютого 2017 року №56.

Зокрема, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорювані рішення прийняті відповідачем поза межами встановлених законодавством строків, що призвело до порушення законних очікувань позивача та принципу правової визначеності, а також викликало сумніви щодо прозорості і відкритості проведення перевірки, прийняття за її результатами безсторонніх, законних рішень та позбавило позивача можливості передбачати певні юридичні наслідки дій суб`єкта владних повноважень.

Поряд з цим, суд першої інстанції вказав, що наведені позивачем у деклараціях відомості стосовно нерухомого майна, транспортного засобу та заробітної плати були достовірними. Водночас суд апеляційної інстанції вважав помилковим застосування судом першої інстанції норм Цивільного та Сімейного кодексів України при зазначенні висновку щодо поширення на задекларовані позивачем нерухоме майно, транспортний засіб та заробітну плату режиму спільної сумісної власності, як на майно, набуте під час шлюбу, проте, зазначив, що це не вплинуло на правильність результату розгляду справи судом першої інстанції.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування.

У касаційній скарзі скаржник вказує, що у цій справі мають місце підстави для зміни оскаржуваної постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року шляхом виключення з її мотивувальної частини висновків суду апеляційної інстанції про те, що: «Колегія суддів бере до уваги покликання апелянта щодо помилковості застосування судом першої інстанції норм Цивільного та Сімейного кодексів України при зазначенні позивачем власності нерухомого майна, транспортного засобу та заробітної плати, як спільна сумісна, у поданих деклараціях, однак наведені обставини не впливають на результат розгляду цього спору, з урахуванням наведених вище підстав». Врешті рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Підстава касаційного оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року відповідає вимогам пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження позивач вказує на те, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пунктів 2, 3 та 7 частини першої статті 46 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1700-VІІ «Про запобігання корупції» у їх взаємозв`язку з нормами статті 368 Цивільного кодексу України, а також статей 60-61 Сімейного кодексу України.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що приймаючи постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року, суд апеляційної інстанції обмежився лише загальною вказівкою на помилкове застосування судом першої інстанції норм Цивільного та Сімейного кодексів України, не зазначивши при цьому в чому саме полягала його помилковість, не посилаючись на норми права, які б спростовували його правильність та не наводячи мотивів відхилення відповідних доводів, що містились у відзиві позивача на апеляційну скаргу.

Позиція інших учасників справи.

До Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 вересня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

ОСОБА_1 26 жовтня 2016 року подав до Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік (виправлену).

Рішенням НАЗК від 29 грудня 2018 року № 3265 «Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , суддею, головою Рівненського окружного адміністративного суду» доручено уповноваженим особам відповідача провести повну перевірку декларації позивача за 2015 рік (виправленої).

У подальшому, рішенням відповідача від 15 лютого 2019 року №464 «Про продовження строку повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , суддею, головою Рівненського окружного адміністративного суду» продовжено строк проведення повної перевірки декларації на 30 календарних днів.

На вимоги працівників Національного агентства, позивачем надано письмові пояснення по декларації за 2015 рік та на їх підтвердження відповідні документи.

За результатами здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 суддею, головою Рівненського окружного адміністративного суду, прийнято рішення від 26 квітня 2019 року №1247, відповідно до пункту 1 якого:

суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації за 2015 рік зазначив недостовірні відомості про: власника земельної ділянки, яка належить йому на праві власності, власника житлового будинку, який належить на праві власності члену сім`ї (дружині) та господарську будівлю, яка не зареєстрована в якості окремого об`єкта нерухомості, дату набуття права та власника транспортного засобу, який належить йому на праві власності; право власності на доходи, отримані ним та членом сім`ї (дружиною), чим не дотримав вимоги пунктів 2, 3 та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Ознак правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 366-1 Кримінального кодексу України, не виявлено.

08 лютого 2017 року ОСОБА_1 подав до Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік (після звільнення).

Рішенням НАЗК від 29 грудня 2018 року №3266 «Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік (після звільнення), поданої ОСОБА_1 , суддею, головою Рівненського окружного адміністративного суду» доручено уповноваженим особам відповідача провести повну перевірку декларації позивача за 2016 рік (після звільнення).

В подальшому, рішенням відповідача від 15 лютого 2019 року № 465 «Про продовження строку повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік (після звільнення), поданої ОСОБА_1 , суддею, Головою Рівненського окружного адміністративного суду продовжено строк проведення повної перевірки декларації на 30 календарних днів.

На вимоги працівників Національного агентства, позивачем надано письмові пояснення по декларації за 2016 рік та на їх підтвердження відповідні документи.

За результатами здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік (після звільнення), поданої ОСОБА_1 , суддею, головою Рівненського окружного адміністративного суду, прийнято рішення від 26 квітня 2019 року № 1248, відповідно до пункту 1 якого:

суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації за 2016 рік (після звільнення) зазначив недостовірні відомості про: власника земельної ділянки, яка належить йому на праві власності, власника житлового будинку, який належить на праві власності члену сім`ї (дружині) та господарську будівлю, яка не зареєстрована в якості окремого об`єкта нерухомості, дату набуття права та власника транспортного засобу, який належить йому на праві власності; право власності на доходи, отримані ним та членом сім`ї (дружиною), чим не дотримав вимоги пунктів 2, 3 та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Ознак правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 366-1 Кримінального кодексу України, не виявлено.

29 березня 2018 року ОСОБА_1 подав до Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік (щорічну).

Рішенням НАЗК від 29 грудня 2018 року № 3267 «Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Верховного суду» доручено уповноваженим особам відповідача провести повну перевірку декларації позивача за 2017 рік.

У подальшому, рішенням відповідача від 15 лютого 2019 року № 466 «Про продовження строку повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Верховного суду» продовжено строк проведення повної перевірки декларації на 30 календарних днів.

На вимоги працівників Національного агентства, позивачем надано письмові пояснення по декларації за 2017 рік та на їх підтвердження відповідні документи.

За результатами здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Верховного суду, прийнято рішення від 26 квітня 2019 року № 1249, відповідно до пункту 1 якого:

суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації за 2017 рік зазначив недостовірні відомості про: власника земельної ділянки, яка належить йому на праві власності, власника житлового будинку, який належить на праві власності члену сім`ї (дружині) та господарську будівлю, яка не зареєстрована в якості окремого об`єкта нерухомості, дату набуття права та власника транспортного засобу, який належить йому на праві власності; право власності на доходи, отримані ним та членом сім`ї (дружиною), чим не дотримав вимоги пунктів 2, 3 та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Ознак правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 366-1 Кримінального кодексу України, не виявлено.

Релевантні джерела права та акти їхнього застосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закон України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VІІ (далі - Закон №1700-VІІ) визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

Підпунктом «ґ» пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1700-VІІ передбачено, що суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої ради правосуддя, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов`язків у суді).

Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1700-VІІ особи, зазначені у пункті 1, пп."а" і "в" п. 2, п. 5 ч. 1 статті 3 цього Закону зобов`язані щорічно до 01 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Згідно із частиною четвертою статті 45 Закону №1700-VІІ упродовж семи днів після подання декларації суб`єкт декларування має право подати виправлену декларацію.

Відповідно до пунктів 2, 3 та 7 частини першої статті 46 Закону №1700-VІІ у декларації зазначаються відомості про:

-об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування. У разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

-цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування. дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості. У разі якщо рухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо рухоме майно перебуває у володінні або користуванні, про власників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

-отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.

Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. Відомості щодо подарунка зазначаються лише у разі, якщо його вартість перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, а для подарунків у вигляді грошових коштів - якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

Статтею 50 Закону №1700-VІІ встановлено, що повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім`ї суб`єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений рішенням Національного агентства від 10 лютого 2017 року № 56 в редакції, чинній на момент проведення перевірки (далі - Порядок №56).

Пункт 14 Розділу ІІІ Повна перевірка декларації може проводитися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності і полягає, зокрема, у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей.

Повна перевірка декларації здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки.

У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів.

Початком здійснення повної перевірки декларації є день, наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки.

Крім цього, пунктом 1 Розділу IV Порядку №56 встановлено, що за результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.

У поданій касаційній скарзі позивач погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій по суті заявлених позовних вимог. Водночас вважає неправильними мотиви та висновок суду апеляційної інстанції щодо помилкового застосування судом першої інстанції норм Цивільного та Сімейного кодексів України при оцінці правомірності зазначення позивачем спільної сумісної форми власності на нерухоме майно, транспортний засіб та заробітну плату у поданих ним деклараціях. У зв`язку з цим позивач зазначає, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року в частині наведеного вище висновку ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що є підставою для зміни її мотивувальної частини.

Механізм проведення НАЗК контролю та повної перевірки декларацій відповідно до статей 48 та 50 Закону №1700-VІІ, на час спірних правовідносин, був визначений Порядком №56.

Згідно з пунктом 1 розділу III Порядку №56, однією зі складових предмета повної перевірки декларації є з`ясування достовірності задекларованих відомостей.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №56 достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, у разі невстановлення Національним агентством недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.

Недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих Національним агентством у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.

Пунктом 4 розділу III Порядку №56 передбачено, що НАЗК під час проведення повної перевірки декларації проводить перевірку всіх відомостей, які підлягають декларуванню відповідно до статті 46 Закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII у декларації зазначаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність. В разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності такі відомості повинні включати відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, про усіх співвласників майна.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що повна перевірка полягає саме у з`ясуванні достовірності поданих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, дослідження на наявність конфлікту інтересів та незаконного збагачення.

Як зазначалося вище, спірні правовідносини, серед іншого, виникли щодо вірності зазначення позивачем у поданих деклараціях інформації стосовно правового режиму власності (спільна власність/особиста приватна) об`єктів декларування.

Так, позивач у поданих за 2015, 2016 та 2017 роки деклараціях вказав, що земельна ділянка на території Шубківської сільської ради Рівненського район Рівненської області, кадастровий номер 5624689800:09:008:0165, загальною площі 1 000,0 м2, дата набуття права 23 грудня 2014 року, належить на праві спільної власності позивачеві та члену його сім`ї (дружині);

житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 253,9 м2, дата набуття права 04 лютого 2010 року, належить на праві спільної власності позивачеві та члену його сім`ї (дружині):

транспортний засіб VolvoV-40, 2013 року випуску, дата набуття права 22 серпня 2016 року, належить на праві спільної власності позивачеві та члену його сім`ї (дружині);

дохід у вигляді заробітної плати, за основним місцем роботи позивача, належить на праві спільної власності позивачеві та члену його сім`ї (дружині);

дохід у вигляді заробітної плати, отриманої за основним місцем роботи члена сім`ї (дружини) позивача, належить на праві спільної власності позивачеві та його дружині.

Відповідно до частин першої-третьої статті 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 368 статті 355 Цивільного кодексу України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Набуваючи у власність майно, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання цим майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 Сімейного кодексу України).

За загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.

Відповідно до висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2021 року у справі № 17-рп/2012, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.

У цьому спорі відповідач покликаючись на пункт 15 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» (щодо права надавати роз`яснення) та пункт 48 роз`яснення Національного агентства від 13 лютого 2020 року № 1 «Щодо застосування окремих положень Закону стосовно заходів фінансового контролю» вказує про те, що позивач повинен був вказати правовий режим майна у деклараціях відповідно до того, який вказаний у правоустановчих документах, незважаючи на положення Цивільного та Сімейного кодексів України.

Суд не приймає такі доводи позивача, адже роз`яснення надані 13 лютого 2020 року, а спірні рішення прийняті 26 квітня 2019 року, тобто на час подання позивачем декларацій та прийняття спірних рішень таких роз`яснень не існувало.

Також, обґрунтовуючи вірність своїх висновків відповідач посилається на статтю 46 Закону «Про запобігання корупції» та Правила заповнення форми декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, які розміщені у формі декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженій рішенням Національного агентства 10 червня 2016 року № 3.

Проте ні зазначена відповідачем норма Закону (пункт 2 частини першої статті 46), ні Правила не містили, на час подання позивачем декларацій, чітких вимог про те, що потрібно вказувати правовий режим майна у деклараціях відповідно до правоустановчих документів, незважаючи на положення Цивільного та Сімейного кодексів України.

Посилання відповідача у апеляційній скарзі на пункт 8 Правил заповнення форми декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, які розміщені у формі декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування є безпідставними, адже у цьому пункті йдеться про визначення вартості майна, а не його правового режиму власності.

Таким чином відповідач побудував свої висновки стосовно правового режиму майна позивача свавільно, без посилання на норму законодавства.

У рішенні від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява N 77703/01), Європейський суд з прав людини вказав, що положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування.

Відповідач інформацію про перебування позивача у шлюбі та набуття права на задеклароване майно під час шлюбу не спростовує та не заперечує. Також відповідач не наводить норми законодавства, яка б на час виникнення спірних правовідносин зобов`язувала би позивача вказати правовий режим майна у деклараціях відповідно до того, який вказаний у правоустановчих документах, незважаючи на положення Цивільного та Сімейного кодексів України.

Законодавча неврегульованість, на час виникнення спірних правовідносин щодо відображення у деклараціях правового режиму майна, надала можливість позивачу діяти в межах власного розсуду, виходячи з свого суб`єктивного ставлення до правовідносин власності на підставі Цивільного та Сімейного кодексів України, що не може бути оцінено, як відображення недостовірної інформації.

При цьому пунктом 4 розділу I Порядку №56 зобов`язано відповідача застосовувати до регулювання відносин контролю та повної перевірки декларацій, принципи визначені Законом та цим Порядком, безпосередньо у разі відсутності у Законі чи цьому Порядку спеціальних правових норм, що регулюють такі відносини, або (а також) якщо спеціальні норми, які регулюють такі відносини, суперечать одна одній, або (а також) можливості різного тлумачення однієї спеціальної норми, яка регулює такі відносини. Серед таких принципів закріплений також принцип верховенства права.

Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

Таким чином, за відсутності правової визначеності станом на час виникнення спірних правовідносин, вказані позивачем у деклараціях відомості про власників земельної ділянки, житлового будинку, транспортного засобу і доходів, відповідали вимогам пунктів 2, 3 та 7 частини першої статті 46 Закону №1700-VІІ, а тому не можуть вважатись недостовірними, а висновки суду апеляційної інстанції в частині непоширення на вказані об`єкти нерухомого майна, транспортний засіб та заробітну плату режиму спільної сумісної власності, як на майно, набуте під час шлюбу, є безпідставними.

Суд констатує, що покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права знайшли підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Водночас, оскільки судом апеляційної інстанції прийнято правильне по суті рішення, але помилково не взято до уваги посилання суду першої інстанції на норми Цивільного та Сімейного Кодексів України - це не призвело до ухвалення незаконного судового рішення у цій справі, тому існують підстави для зміни постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року шляхом виключення з її мотивувальної частини висновків про те, що: «Колегія суддів бере до уваги покликання апелянта щодо помилковості застосування судом першої інстанції норм Цивільного та Сімейного кодексів України при зазначенні позивачем власності нерухомого майна, транспортного засобу та заробітної плати, як спільна сумісна, у поданих деклараціях, однак наведені обставини не впливають на результат розгляду даного спору, з урахуванням наведених вище підстав».

Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що за результатами розгляду цієї касаційної скарги Суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги підлягає стягненню з Національного агентства з питань запобігання корупції шляхом безспірного списання за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Змінити постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №460/1601/19 шляхом виключення з її мотивувальної частини висновків про те, що: «Колегія суддів бере до уваги покликання апелянта щодо помилковості застосування судом першої інстанції норм Цивільного та Сімейного кодексів України при зазначенні позивачем власності нерухомого майна, транспортного засобу та заробітної плати, як спільна сумісна, у поданих деклараціях, однак наведені обставини не впливають на результат розгляду даного спору, з урахуванням наведених вище підстав».

В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №460/1601/19 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції (код ЄДРПОУ 40381452, 01103, м. Київ, бульв. Дружби народів, 28) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) витрати на сплату судового збору в розмірі 1536,80 грн (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов