Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 460/2545/17

провадження № 61-9405св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Державне підприємство «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло»,

треті особи: Державна судова адміністрація України, Львівська міська рада, Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 27 червня 2018 року у складі судді Карпин І. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» (далі - ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло»), треті особи: Державна судова адміністрація України, Львівська міська рада, Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, про визнання права на проживання, визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення майнової та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є подружжям. ОСОБА_1 з 2002 року по 2015 рік працював на посаді судді Брянківського міського суду Луганської області. В результаті проведення АТО місто Брянка, де вони мали житло та роботу опинилось на території Луганської області, яка не підконтрольна Україні. У липні 2014 року вони були вимушені виїхати з міста Брянки Луганської області та отримали статус внутрішньо переміщених осіб у Львівській області.

У липні 2014 року Державна судова адміністрація України на своєму офіційному сайті розмістила рішення про надання суддям із зони проведення антитерористичної операції місць для проживання на території Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло», що належить до сфери управління Державної судової адміністрації України. У серпні 2014 року Державне підприємство «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» за пропозицією Державної судової адміністрації України надав їм для проживання безплатно окремий одноповерховий житловий будинок, який за визначенням відповідача рахується як дача АДРЕСА_1 . Цей будинок розташований на окремій території Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» та є єдиним їхнім житлом. Порушень правил користування зазначеним жилим приміщенням вони не допускали. Витрати за комунальні послуги відповідачу відшкодовували вчасно та в сумах, які з них витребували.

У вересні 2015 року між ними та ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» було укладено договір № 74-1 від 06 жовтня 2014 року про відшкодування витрат за комунальні послуги, а саме: водопостачання та електропостачання. Для обліку електроспоживання відповідачем був встановлений лічильник. Додатковою угодою від 19 серпня 2015 року строк дії договору продовжено до 31 грудня 2016 року, і після закінчення договору вони продовжують проживати та сплачувати кошти за комунальні послуги відповідачу. Вважають, що вказаний договір з додатками діє, оскільки є пролонгованим, відповідач погоджувався з їхнім фактичним проживанням та з розмірами фактичної оплати до квітня 2017 року.

Проте, починаючи з травня 2017 року відповідач пред`являє вимоги про сплату коштів не, як з внутрішньо переміщених осіб з відшкодуванням витрат за комунальні послуги відповідно до діючого законодавства та договору № 74-1 від 06 жовтня 2014 року з додатками до нього, а як за проживання інших осіб, які відпочивають, проживають та лікуються в санаторії. При невиконанні вказаних вимог відповідач запропонував виселитися та шукати інше житло. 14 червня 2017 року та 23 червня 2017 року без попередження відповідач відключив подачу електропостачання та водопостачання до всіх дач, де проживають внутрішньо переміщені особи, у тому числі до дачі № 5, в якій вони проживають. У телефонному порядку відповідач заявив їм вимогу про виселення. Вказували, що відповідач позбавляє їх права на житло у спосіб самовільного, без договірного встановлення плати за житло та постійного її підвищення, всупереч рішенню Державної судової адміністрації про надання суддям із зони проведення антитерористичної операції місць для проживання на території Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» та укладеному договору про відшкодування витрат за комунальні послуги № 74-1 від 06 жовтня 2014 року з додатками до закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Проте вони, як внутрішньо переміщені особи мають право на проживання у житловому будинку (дача АДРЕСА_1 ), їхнє право на житло нехтується відповідачем. На території підконтрольній Україні у позивачів немає квартири, нерухомого майна, окрім того, що знаходиться на непідконтрольній території у м. Брянка Луганської області. На даний час не мають змоги придбати житло, оскільки є вимушеними переселенцями, які полишили своє майно, що вимагає значних зусиль для організації їхнього побуту.

03 липня 2017 року відповідачем було видано наказ № 20 «Про закриття спальних корпусів № 12-12 А, 11, 9, 5, 10, 8 і С та виселення всіх «тимчасово розміщених осіб». Будівля під літерою Ч-1, з якої відповідач виселяє їх в наказі вказана як спальний корпус № 5. Як підставу для виселення відповідач у своєму наказі визначає надумане майже побутове словосполучення «вихід з ладу» системи подачі електроенергії. При цьому відповідач не вказує конкретну технічну причину псування або поломки системи подачі електроенергії. При цьому, виселяючи їх відповідачем не зазначено про надання іншого жилого приміщення. Будучи капітально відремонтованою, приведеною до стану жилого приміщення, призначеного для постійного проживання громадян, будівля під літерою Ч-1 була передана їм для проживання, де вони проживали протягом трьох років. Будівля автономна, за наявності електро-, водопостачання експлуатувалася ними круглий рік, незалежно від консервації всього санаторію в період з осені до весни. Будівля має задовільний жилий стан на час розгляду та була для них єдиним житлом.

Незаконним діями відповідача, пов`язаними з виселенням їх з вказаної житлової будівлі, їм спричинено значної майнової та моральної шкоди. У серпні 2017 року через незаконне виселення вони вимушені були винайняти житло з оплатою 4 000 грн в місяць без врахування комунальних платежів. Витрати, які вони понесли для відновлення свого права, станом на лютий 2018 року становлять 32 000 грн. Крім того, незаконним виселенням відповідач спричинив їм моральну шкоду, оскільки з травня 2017 року, вимагаючи надумані борги за минулий час та сплату незаконно підвищеної поточної оплати за проживання, більше місяця чинив щодо них психологічне насильство, погрожуючи по телефону та через працівників санаторію виселенням. Відповідач розповсюджував по санаторію та по селу неправдиві чутки про наявність у позивачів боргів перед підприємством. Термінове неочікуване виселення створило їм інші негативні наслідки, мав місце ускладнений пошук необхідного житла, виникли фінансові складнощі з первинної оплати за проживання, складнощі з переїзду та перевозу майна. Просили стягнути моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням уточнень, просили визнати будівлю під літерою Ч-1 за адресою: АДРЕСА_2 Державне підприємство «Санаторно-курортний центр «Шкло» пристосованою для житла (житловою будівлею); визнати договір № 74-1 від 06 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з одного боку, та Державним підприємством «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло», з другого боку, пролонгованим (продовженим) на строк до отримання ними іншого житла або зобов`язати відповідача заключити аналогічний договір на такий же строк; визнати за ними право на користування будівлею під літерою Ч-1 за адресою: АДРЕСА_2 Державне підприємство « АДРЕСА_3 » на умовах, які передбачені договором № 74-1 від 06 жовтня 2014 року, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» зі змінами, а саме: безоплатного проживання з оплатою вартості комунальних послуг, електричної енергії, водопостачання за відповідними тарифами, встановленими на такі послуги та товари для населення, зобов`язавши відповідача зробити перерахунок оплати за попередній рік за відповідними тарифами, встановленими на такі послуги та товари для населення; визнати протиправним та скасувати наказ директора Державного підприємства «Санаторно-курортний центр «Шкло» № 20 від 03 липня 2017 року про закриття спального корпусу, житлової будівлі під літерою 4-1 (дача № НОМЕР_1 ), за адресою: АДРЕСА_2 ; зобов`язати Державне підприємство «Санаторно-курортний центр «Шкло» за власний рахунок підключити електропостачання, водопостачання до будівлі під літерою Ч-1, за адресою: АДРЕСА_2 , припинити дії із створення умов для неможливого проживання та не обмежувати внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у праві користування будівлею під літерою Ч-1 ДП «Санаторно-курортний центр «Шкло», або зобов`язати відповідача надати дозвіл на постачання електроенергії безпосередньо постачальником ТОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» за окремим субдоговором з ними; стягнути з Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» на їх користь у відшкодування матеріальної шкоди 32 000 грн та на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 27 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» у 2014 році надав позивачам, як внутрішньо переміщеним особам, сім`ї судді Брянківського міського суду Луганської області, можливість тимчасово проживати на території санаторію за умови оплати вартості комунальних послуг. У лютому 2015 року ОСОБА_1 було переведено на посаду судді Сихівського районного суду м. Львова. Позивачі усвідомлювали, що вказане житло надається їм тимчасово, оскільки ще 19 серпня 2015 уклали договори оренди житлової площі у м. Львові та зареєстрували своє місце проживання за адресою орендованого житла. ДП «Санаторно-курортний центр «Шкло» є державним підприємством, яке надає послуги санаторно-курортного лікування, майно підприємства, як цілісний майновий комплекс, належить державі, тому відсутні правові підстави для набуття позивачами права користування майном, що належить державі та відноситься до цілісного майнового комплексу ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування наказу директора ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» № 20 від 03 липня 2017 року про закриття спального корпусу житлової будівлі під літерою Ч-1 (дача АДРЕСА_2 та зобов`язання за власний рахунок підключити електропостачання, водопостачання до вказаної будівлі, надати дозвіл на постачання електроенергії безпосередньо постачальником ТОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» місцевий суд виходив із того, що директор ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло», як керівник, вирішує питання, пов`язані із діяльністю підприємства відповідно до наданих йому повноважень, тому відсутні підстави втручатись у діяльність державного підприємства.

Позовна вимога про відшкодування майнової шкоди є похідною від вимоги про визнання права на користування будівлею ДП «Санаторно-курортний центр «Шкло» тому не підлягає задоволенню. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не підтверджені належними доказами, тому задоволенню не підлягають.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року рішення Яворівського районного суду Львівської області від 27 червня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» забезпечив позивачам, як внутрішньо переміщеним особам лише безоплатне тимчасове проживання, у зв`язку з яким вони не могли набути права постійного користування майном підприємства, яке належить державі. Крім того, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають зареєстроване місце проживання у гуртожитку по АДРЕСА_4 , тому відсутні підстави вважати, що відповідач позбавив їх права на житло.

Враховуючи те, що договір між сторонами було укладено на строк до 31 грудня 2015 року, в подальшому додатковою угодою строк дії договору було продовжено до 31 грудня 2016 року, договір є припиненим, з огляду на настання дати, до якої визначений строк дії договору та відсутність у ньому умов щодо пролонгації договору. Також відсутні докази направлення відповідачу пропозиції про укладення договору. Укладення між сторонами договору про безоплатне розміщення в приміщеннях спальних корпусів позивача та членів його сім`ї, не породжує права на проживання в таких поза межами строку дії договору.

Житлові права позивачів не порушені, тому не підлягають захисту на підставі статті 47 Конституції України, статті 109 ЖК України, пункту 1 статті 8 Конвенції, оскільки хоч і існують достатні триваючі зв`язки позивачів з конкретним місцем проживання в санаторії, однак позову про виселення позивачів відповідач до суду не пред`являв, строк дії договору та додатків до нього, які давали позивачам право на користування будівлею санаторію, як тимчасовим житлом, закінчився. Згідно чинного законодавства гуртожиток, у якому зареєстровані позивачі та у якому мають право проживати, однак не використовують таке право, є житлом, а спальне приміщення санаторію, про користування яким заявлено позов, до такого не віднесено.

Інші позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання договору № 74-1 від 06 жовтня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Державним підприємством «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло», пролонгованим на строк до отримання ними іншого житла або зобов`язання відповідача заключити аналогічний договір на той же строк, та визнання права на користування будівлею, а відтак судом першої інстанції вірно відмовлено у їх задоволенні.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Вирішуючи питання щодо правомірності виселення та поновлення прав позивачів, судами було застосовано норми господарського права, які не підлягали до застосування, оскільки між сторонами виникли правовідносини з приводу житлових прав. Також судами було застосовано Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який набув чинності 20 жовтня 2014 року, тобто після вселення позивачів, тому до набрання чинності цим законом діяли норми права щодо тимчасового забезпечення судді житлом. При цьому заявники вказують, що були вселені не у спальний корпус ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло», а у списану з балансу будівлю під літерою Ч-1, яка була пристосованою до житла та не була спальним корпусом санаторію. При вирішенні даного спору судами попередніх інстанцій не було застосовано норми Конституції України, Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, вимоги статті 109 ЖК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеними особами, ОСОБА_2 є інвалідом третьої групи.

06 жовтня 2014 року між ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» (балансоутримувачем) та ОСОБА_1 (користувачем) укладено договір про відшкодування комунальних витрат № 74-1.

Згідно пункту 1 зазначеного договору балансоутримувач безоплатно розміщує в приміщеннях спальних корпусів користувача та членів його сім`ї. Користувач відшкодовує понесені балансоутримувачем комунальні витрати, а саме: електроенергію, холодну воду, водовідведення.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання своїх зобов`язань сторонами до 31 грудня 2015 року.

Згідно з Указом Президента України від 14 лютого 2015 року переведено суддю Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 на роботу на посаду судді Сихівського районного суду м. Львова.

23 червня 2015 року ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до договору про відшкодування комунальних витрат № 74-1 від 06 жовтня 2014 року, якою внесено зміни до пункту 9 договору «Юридичні адреси сторін».

19 серпня 2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до Договору про відшкодування комунальних витрат № 74-1 від 06 жовтня 2014 року, якою підтверджено дійсність умов Договору про відшкодування комунальних витрат № 74-1 від 06 жовтня 2014 року терміном до 31 грудня 2016 року, у зв`язку з чим пункт 7.1 Договору викладено в новій редакції

Також, 19 серпня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договори оренди житлової площі за № 140515/12 та № 140515/12-01 з публічним акціонерним товариством «Іскра», згідно яких їм надано у строкове користування для проживання житлове приміщення, а саме: кімнати АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 . Розмір орендної плати в місяць за одну кімнату становить 76,40 грн. Строк дії договору до 18 серпня 2016 року. Якщо жодна із сторін протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору не заявить про намір його розірвати, даний договір автоматично пролонговується на термін, який був раніше встановлений договором.

Згідно з довідками № 226 та № 227 від 10 березня 2016 року про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно проживали в м. Брянка Луганської області та 25 серпня 2014 року перемістилися з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_2 .

Установлено, що державне підприємство «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» є державним підприємством, що належать до сфери управління Державної судової адміністрації України та здійснює діяльність як лікарняний заклад, а також займається спеціалізованою медичною практикою.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 листопада 2005 року власником цілісного майнового комплексу державного підприємства«Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» є держава в особі Державної судової адміністрації.

Державне підприємство «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» є комерційним підприємством, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державної судової адміністрації України. Майно підприємства є державною власністю. Майно підприємства є цілісним майновим комплексом. Підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним та фізичним особам.

Згідно частини першої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який набрав чинності 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщена особа має право на забезпечення органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб`єктами приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом шести місяців з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; для багатодітних сімей, осіб з інвалідністю, осіб похилого віку цей термін може бути продовжено.

Згідно частини девятої статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень надають у тимчасове безоплатне користування внутрішньо переміщеним особам з комунальної власності житлові приміщення, придатні для проживання (за умови оплати особою відповідно до законодавства вартості комунальних послуг).

Установлено, що з 11 вересня 2015 року місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини першої статті 627 ЦК України Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлятьумови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Встановивши, що строк дії договору № 74-1 від 06 жовтня 2014 року закінчився 31 грудня 2016 року, після якого Державне підприємство «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» здійснювало нарахування оплати вартості проживання позивачам як відпочиваючим санаторію, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору № 74-1 від 06 жовтня 2014 року пролонгованим на строк до отримання ними іншого житла або зобов`язання відповідача заключити аналогічний договір на той же строк, а відтак і визнання права користування будівлею, а саме безоплатного проживання в такій.

Згідно зі статтею 132 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (який був чинний до 30 вересня 2016 року) після призначення на посаду суддя Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду, апеляційного, місцевого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду.

Відповідно до статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (чинного на даний час) після призначення на посаду суддя, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду органами місцевого самоврядування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири (частина перша статті 118 ЖК Української PCP).

Облік службових приміщень в усіх будинках незалежно від їх приналежності здійснюється виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, який прийняв рішення про включення житлового приміщення в число службових.

Відповідно до статті 121 ЖК Української PCP порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Орган, який надає службові жилі приміщення суддям, визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Особи, яким може бути надано службові жилі приміщення, визначений в Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення», який до 02 вересня 2015 року не містив посади судді.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 767 «Про внесення зміни до пункту 56 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення» (далі - Перелік) внесені зміни до пункту 56 цього Переліку і викладено його в такій редакції: судді Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду, апеляційного, місцевого суду, які потребують поліпшення житлових умов; члени Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів; працівники Конституційного Суду України - керівники структурних підрозділів, їх заступники, головні консультанти, головні спеціалісти Секретаріату, радник Голови, наукові консультанти та помічники суддів; працівники апарату судів загальної юрисдикції, секретаріату Вищої ради юстиції, секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Державної судової адміністрації та її територіальних управлінь, Національної школи суддів на час виконання ними службових обов`язків.

Отже, пунктом 56 цього Переліку визначено, що судді місцевого суду, які потребують поліпшення житлових умов, забезпечуються службовим приміщенням.

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради № 470 від 11 грудня 1984 року внутрішньо переміщені особи, визначені у підпункті 8 пункту 13 цих Правил, беруться на квартирний облік у населеному пункті в межах території обслуговування органу соціального захисту населення, в якому вони перебувають на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб незалежно від часу проживання в населеному пункті та наявності майнових прав чи прав власності на нерухоме майно, що розміщується в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, або розташовані на лінії зіткнення. При цьому члени сім`ї особи з інвалідністю, які мають довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, беруться на квартирний облік разом з ним незалежно від місця перебування на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

За приписами пункту 15 вазаних Правил на квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також мають реєстрацію місця проживання у даному населеному пункті. Зазначені вимоги не поширюються на внутрішньо переміщених осіб, визначених у підпункті 8 пункту 13 цих Правил.

Згідно з пунктом 18 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради № 470 від 11 грудня 1984 року, заява про взяття на квартирний облік подається відповідно виконавчому комітету сільської, селищної, міської ради, сільському голові (у разі, коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) за місцем проживання громадян (у випадку, передбаченому абзацом четвертим пункту 8 цих Правил, - за місцем перебування внутрішньо переміщеної особи на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб) та адміністрації підприємства, установи, організації чи органу або іншому громадському об`єднанню (організації) за місцем їх роботи. Заява підписується членами сім`ї, які разом проживають, мають самостійне право на одержання жилого приміщення і бажають разом стати на облік.

Суди установили, що позивачі більше двох років проживали у будівлі санаторію, належній відповідачу, однак, ще 19 серпня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договори оренди житлової площі за № 140515/12 та № 140515/12-01 з ПАТ «Іскра», згідно яких їм надано у строкове користування для проживання житлове приміщення, а саме: кімнати АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 .

Ураховуючи викладене, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» у 2014 році забезпечило позивачам, як внутрішньо переміщеним особам, сім`ї судді Брянківського міського суду Луганської областілише безоплатне тимчасове проживання на території санаторію за умови оплати вартості комунальних послуг, і останні не набули права постійного користування майном підприємства, яке належить державі та відноситься до цілісного майнового комплексу ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо відмови в задоволенні позову.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилання заявників на порушення судом першої інстанції вимог статті 47 Конституції України, статті 109 ЖК України та Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року були предметом перегляду суду апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував та вірно виходив із того, що житлові права позивачів не порушені, а відтак і не підлягають захисту на підставі статті 47 Конституції України, статті 109 ЖК України, пункту 1 статті 8 Конвенції, оскільки хоч і існують триваючі зв`язки позивачів з конкретним місцем проживання в санаторії, однак позову про виселення позивачів відповідач до суду не пред`являв, строк дії договору та додатків до нього, які давали позивачам право на користування будівлею санаторію, як тимчасовим житлом, закінчився. Гуртожиток, у якому зареєстровані позивачі і у якому, відповідно, мають право проживати, однак не використовують таке право, є житлом, а спальне приміщення санаторію, про користування яким заявлено позов, до такого не віднесено.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», § 58, від 10 лютого 2010 року).

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 27 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: С. Ю. Мартєв

А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. П. Штелик