ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 460/2675/18

адміністративне провадження № К/9901/47606/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у суді касаційної інстанції адміністративну справу №460/2675/18

за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року (суддя Недашківська К.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року (головуючий суддя - Бруновська Н.В., судді: Кузьмич С.М., Матковська З.М.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (правонаступником якого є Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів)) (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 32 571,10 грн за період з 13 жовтня 2016 року по 10 січня 2017 року.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з вини Міністерства юстиції України у спірний період позивач не працював і, відповідно, заробітна плата йому не нараховувалася та не виплачувалася. У зв`язку із чим позивач уважає, що має право відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу в загальному розмірі 32 571,10 грн, виходячи з посадового окладу начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області - 6892,00 грн, надбавки за вислугу років у розмірі 50% від посадового окладу та за 4 ранг державного службовця у розмірі 700,00 грн.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

4. Приймаючи означене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 12 жовтня 2016 року №660/04/к, яким постановлено вважати ОСОБА_1 таким, що погодився на продовження проходження державної служби на посаді заступника начальника Управління державної реєстрації - начальника відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, і призначено на посаду з 13 жовтня 2016 року - не скасований у судовому порядку. Отже, у спірний період позивач фактично обіймав посаду заступника начальника Управління державної реєстрації - начальника відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 817/1622/16.

5. Ураховуючи, що при вирішенні даного спору по суті суд не може самостійно змінювати предмет позову шляхом вирішення питання стягнення заробітної плати за спірний період за іншою посадою - заступника начальника Управління державної реєстрації - начальника відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, то заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення у повному обсязі.

6. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 жовтня 2021 року залишив без змін рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року.

7. У названій постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 12 жовтня 2016 року № 660/04/к не скасований у судовому порядку, а та обставина, що він скасований самим роботодавцем - Міністерством юстиції України не є підставою для безспірного стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в судовому порядку.

8. За висновком апеляційного суду, підставою для виплати заробітної плати є безпосереднє виконання роботи працівником. Однак, позивач у спірний період на роботу не з`являвся та трудову функцію, як складову частину виду трудової діяльності, не виконував, а тому відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в тому числі різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. При цьому суд наголосив, що в даному випадку відбулося переведення працівника на іншу роботу, а не звільнення.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

9. 28 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року, ухваливши у справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

10. Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються позивачем з підстав, визначених пунктами 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

11. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

12. Обґрунтовуючи наявність зазначеної підстави касаційного оскарження позивач зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні висновку щодо застосування частини другої статті 235 КЗпП України, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 817/1622/16 та у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18.

13. Скаржник уважає, що згадані постанови Верховного Суду підтверджують необхідність застосування до спірних правовідносин частини другої статті 235 КЗпП України та те, що він правильно визначив період з 13 жовтня 2016 року по 10 січня 2017 року - періодом вимушеного прогулу. ОСОБА_1 стверджує, що оскільки з вини відповідача він не працював у спірний період (у зв`язку з незаконним переведенням на посаду відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 12 жовтня 2016 року №660/04/к), то має право на заробітну плату за час вимушеного прогулу.

14. Водночас позивач зазначив, що викладені у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 817/1622/16 та в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 висновки не будуть уважатись такими, що викладені у справах з подібними правовідносинами, то просить розглянути питання щодо відкриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

15. Так, відповідно до цієї норми процесуального закону підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

16. Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 в частині обґрунтувань зазначеної підстави касаційного оскарження полягають у відсутності Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 235 КЗпП України в контексті того, чи породжує скасування наказу про переведення на іншу посаду роботодавцем або судом одні й ті ж наслідки, та чи має юридичне значення скасування наказу переведення самим роботодавцем.

17. Застосовуючи частину другу статті 235 КЗпП України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що скасування незаконного наказу про переведення позивача на іншу посаду відповідачем на вимогу Національного агентства України з питань державної служби не дає підстав для стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Проте, на думку касатора, така позиція судів першої та апеляційної інстанцій є помилковою, адже скасування наказу безвідносно до того, хто його скасував - роботодавець чи суд, призводить до однакових наслідків.

18. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

19. У вимірі зазначеної підстави касаційного оскарження ОСОБА_1 покликається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, який, констатуючи про безпідставність заявлених позовних вимог, взяв за основу недопустимий доказ - табелі обліку робочого часу позивача за жовтень 2016 року - січень 2017 року, згідно з якими останній перебував на посаді заступника начальника Управління державної реєстрації - начальника відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. До того ж, вказані докази не були предметом дослідження у судовому засіданні під час апеляційного розгляду справи.

20. Окрім того, суд апеляційної інстанції змінив рішення Рівненського окружного адміністративного суду в мотивувальній частині, пославшись на табелі обліку робочого часу, які є недопустимим доказом у справі, при цьому констатувавши безпідставність заявлених позовних вимог, що суперечить вимогам статей 316 317 Кодексу адміністративного судочинства України. Наголошує, що неможливо одночасно залишати скаргу без задоволення, а рішення без змін і при цьому змінювати мотиви рішення.

21. За наведених мотивів скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

22. Ухвалою від 18 квітня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

23. 29 квітня 2022 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

24. Позиція відповідача ґрунтується на тому, що Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 817/1622/16 лише зазначив, що позивач може звернутись з позовом до суду з питань виплати належної суми заробітної плати, проте відсутня будь-яка вказівка Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Разом з тим, питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не має місця при вирішенні даного спору, адже судами було визнано, що в спірний період позивач був забезпечений роботою, що підтверджується табелями обліку робочого часу. Позивачем не оскаржувався наказ Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2016 року №4844/к (оголошений наказом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 12 жовтня 2016 року №659/04/к)», не оскаржувалося його неналежне виконання чи будь-які дії відповідача, вчинені на його виконання, із чого слідує, що позивачем не оскаржувалися умови праці, в яких його було поновлено 11 жовтня 2016 року на виконання рішення суду від 20 вересня 2016 року у справі №817/3413/15.

25. На додаток відповідач зауважив, що правовідносини у цій справі та в наведених ОСОБА_1 постановах Верховного Суду за своєю суттю не є подібними, як і встановлені судами обставини кожної конкретної справи, тому це унеможливлює їх порівняння, визначення правомірності чи незаконності оскарженого рішення та формулювання висновку про порушення норм процесуального законодавства щодо спірних правовідносин.

26. Окрім того відповідач звертає увагу на те, що копії табелів обліку робочого часу ОСОБА_1 були подані до Рівненського окружного адміністративного суду разом із відзивом на адміністративний позов від 23 листопада 2018 року за вих. № 9689/08/17-18. Ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції такий доказ, як табель обліку робочого часу, не був визнаний недопустимим та досліджувався судами відповідно до норм чинного законодавства. Отже, твердження позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є безпідставними та необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції здійснювався перегляд рішення першої інстанції на підставі доводів та доказів, які знаходились в матеріалах справи з урахуванням норм чинного законодавства.

27. Ухвалою від 27 грудня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.

ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

28. Наказом Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2016 року №4844/к «Про ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного управління юстиції у Рівненській області з 12 жовтня 2016 року у зв`язку з продовженням проходження державної служби в Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області на одній із запропонованих посад державної служби (абзац третій частини четвертої статті 43, частина перша статті 41 Закону України «Про державну службу»).

29. На підставі наказу №4844/к Головним територіальним управлінням юстиції у Рівненській області видано наказ «Про ОСОБА_1 » від 12 жовтня 2016 року № 660/04/к, відповідно до якого наказано ОСОБА_1 вважати таким, що погодився на продовження проходження державної служби на посаді заступника начальника Управління державної реєстрації - начальника відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, і призначено на посаду з 13 жовтня 2016 року з посадовим окладом згідно штатного розпису 4 652,00 грн; присвоєно ОСОБА_1 4 ранг державного службовця у межах категорії «Б» посад державної служби.

30. Наказом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 13 жовтня 2016 року № 168/06 «Про закріплення робочого місця» закріплено за ОСОБА_1 - заступником начальника Управління державної реєстрації - начальником відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Головного територіального управління юстиції у Рівненській області робоче місце у кабінеті 410, вулиця Івана Вишенського, 4а, місто Рівне.

31. Наказом Міністерства юстиції України від 04 січня 2017 року №15/к «Про скасування наказу Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2016 року №4844/к» скасовано наказ Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2016 року № 4844/к «Про ОСОБА_1 ». Підстава: вимога Національного агентства України з питань державної служби від 15 грудня 2016 року № 12.

32. Наказом Міністерства юстиції України від 05 січня 2017 року № 22/к «Про ОСОБА_1 » позивача переведено з посади начальника Головного управління юстиції у Рівненській області у зв`язку з продовженням проходження державної служби в Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області на посаду заступника начальника Управління державної реєстрації - начальника відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

33. Наказом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 10 січня 2017 №6/04/к «Про ОСОБА_1 » оголошено наказ Міністерства юстиції України від 04 січня 2017 року №15/к.

34. Наказом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 10 січня 2017 року №7/04/к «Про скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 12.10.2016 №660/04/к» скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 12 жовтня 2016 року № 660/04/к.

35. Наказом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 10 січня 2017 року № 8/04/к «Про ОСОБА_1 » оголошено наказ Міністерства юстиції України від 05 січня 2017 року №22/к.

36. Наказом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 10 січня 2017 року № 9/04/к «Про ОСОБА_1 » переведено ОСОБА_1 для продовження проходження державної служби в Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області на посаду заступника начальника Управління державної реєстрації - начальника відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, з 11 січня 2017 року з посадовим окладом згідно штатного розпису 4 652,00 грн.

37. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року у справі №817/1622/16 позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково: визнано протиправним і скасовано наказ Мін?юсту від 05 січня 2017 року №22/к; визнано протиправними і скасовано накази Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 10 січня 2017 року №8/04/к, №9/04/к, №4/07; поновлено ОСОБА_1 з 11 січня 2017 року на посаді начальника Головного управління юстиції у Рівненській області з урахуванням пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 30 січня 2015 року №115/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за №100/26545; стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 11 січня по 03 квітня 2017 року включно в розмірі 10 605 грн 88 коп. (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати її працівнику). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

38. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2017 року постанову суду першої інстанції змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 січня по 11 серпня 2017 року (по день постановлення рішення) в сумі 31 010 грн 40 коп. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

39. Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 817/1622/16 скасовано постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2017 року. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року змінено шляхом викладення абзацу четвертого її резолютивної частини в такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 12 січня 2017 року». В решті постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року залишено в силі.

40. Позивач уважаючи, що з вини Міністерства юстиції України він не працював у період з 13 жовтня 2016 року по 10 січня 2017 року, у зв`язку із чим йому відповідачем не нараховувалася та не виплачувалася заробітна плата, звернувся до суду з цим позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

V. Нормативне регулювання та позиція Верховного Суду

41. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

42. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

43. Касаційне провадження у цій справі відкрите з підстав, передбачених пунктами 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

44. Спірним питанням у межах цього касаційного провадження є застосування частини другої статті 235 КЗпП України в частині права позивача на середній заробіток за час вимушеного прогулу з огляду на скасування наказу Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2016 року № 4844/к «Про ОСОБА_1 » цим же органом.

45. Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

46. Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

47. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

48. Конструкція частини першої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

49. У свою чергу, системний аналіз і тлумачення приписів статті 235 КЗпП України дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника. При цьому, вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

50. Отже, вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції.

51. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

52. Отже, оплата вимушеного прогулу в установлених указаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

53. Як установлено судами попередніх інстанцій, причинами того, що у спірний період - з 13 жовтня 2016 року по 10 січня 2017 року ОСОБА_1 не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату слугувала незгода останнього з наказом Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2016 року №4844/к, яким його звільнено з посади начальника Головного управління юстиції у Рівненській області з 12 жовтня 2016 року у зв`язку з продовженням проходження державної служби в Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області на одній із запропонованих посад державної служби.

54. Позивач також неодноразово підтверджував указані обставини, зазначаючи про те, що з 12 жовтня 2016 року на роботу не виходив через протиправні дії Міністерства юстиції України щодо його звільнення з посади начальника Головного управління юстиції у Рівненській області наказом від 11 жовтня 2016 року №4844/к та переведення на нижчу посаду.

55. Отже, в даному випадку мало місце невиконання працівником трудових обов`язків за власним переконанням, яке обумовлене незгодою із переведенням на іншу посаду.

56. Щодо підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України

57. Надаючи оцінку доводам скаржника щодо необхідності формування Верховним Судом висновків щодо застосування частини другої статті 235 КЗпП України у контексті того, чи породжує скасування наказу про переведення на іншу посаду роботодавцем або судом одні й ті ж наслідки, та чи має юридичне значення скасування наказу переведення самим роботодавцем, колегія суддів зазначає наступне.

58. Синтаксичний розбір частини першої статті 235 КЗпП України вказує на таке: «у разі <…> незаконного переведення на іншу роботу <…> працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

59. Такий розбір і аналіз цієї норми дає змогу зробити висновок про те, що: по-перше, підставою для поновлення працівника на попередній роботі є наявність рішення про незаконність його переведення на іншу посаду; по-друге: рішення про незаконність переведення працівника на іншу посаду виносить орган, який розглядає трудовий спір.

60. У свою чергу, аналіз частини другої статті 235 КЗпП України свідчить, що право працівника на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу безпосередньо пов`язане з наявністю рішення про незаконність переведення на іншу посаду, яке приймається органом, який розглядає трудовий спір.

61. Тобто, передумовою для винесення рішення про незаконність переведення та, відповідно, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є наявність трудового спору.

62. Статтею 221 КЗпП України визначено органи, які розглядають трудові спори, а саме, трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) місцевими загальними судами.

63. Між тим, з установлених судами обставин слідує, що наказ Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2016 року №4844/к був скасований наказом останнього від 04 січня 2017 року №15/к на вимогу Національного агентства України з питань державної служби від 15 грудня 2016 року № 12.

64. Разом із тим, відповідно до положень Закону України «Про державну службу» і Положення про Національне агентство України з питань державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 500, Національне агентство України з питань державної служби є центральним органом виконавчої влади, який, з поміж іншого, здійснює контроль за додержанням визначених Законом України «Про державну службу» умов реалізації громадянами права на державну службу, а не органом, який розглядає трудові спори.

65. За таких умов колегія суддів приходить до висновку, що сама по собі відсутність трудового спору між позивачем і Міністерством юстиції щодо незаконності наказу Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2016 року №4844/к не зумовлює прийняття рішення, яким би було встановлено незаконність переведення позивача, та відповідно, не породжує у позивача право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

66. У такому взаємозв`язку можна стверджувати про різні юридичні наслідки скасування наказу про переведення працівника самим роботодавцем та судом, адже на відмінну від першого випадку, у другому - наявність рішення суду, яким переведення визнано незаконним, надає працівнику право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

67. У розглядуваному випадку не є спірним те, що в період з 13 жовтня 2016 по 10 січня 2017 року включно ОСОБА_1 на роботу не з`являвся і трудові обов`язки не виконував, що також підтверджується табелями обліку робочого часу, дослідженими судом апеляційної інстанції.

68. Водночас, середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

69. Відтак, за відсутності відповідного рішення за результатами вирішення трудового спору та зважаючи на невиконання позивачем трудових обов`язків у спірний період за власною ініціативою, підстави для виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як і різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України відсутні.

70. На підставі вищезазначеного колегія суддів констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про незастосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 235 КЗпП України, оскільки наказ Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2016 року №4844/к не був скасований у судовому порядку, з огляду на відсутність такого спору загалом.

71. Таким чином підстави для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли свого підтвердження.

72. Щодо підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України

73. В аспекті вищенаведених висновків Верховний Суд уважає за доцільне надати оцінку доводам позивача щодо неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні висновку щодо застосування частини другої статті 235 КЗпП України, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 817/1622/16 та у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18.

74. У касаційній скарзі зазначено, що у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №817/1622/16 міститься висновок про можливість порушення в іншому судовому провадженні питання щодо виплати належної ОСОБА_1 суми заробітної плати за період з 13 жовтня 2016 року по 10 січня 2017 року. Крім того, вирішуючи у названій справі питання щодо законності переведення ОСОБА_1 , Верховний Суд визнав обґрунтованими позовні вимоги саме щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

75. На підставі цього позивачем зроблено висновок про те, що у справі № 817/1622/16 Верховний Суд визнав його право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 13 жовтня 2016 року по 10 січня 2017 року.

76. Водночас, колегія суддів уважає помилковим таке трактування позивачем висновків суду касаційної інстанції.

77. Так, 26 лютого 2020 року Верховний Суд розглянув справу №817/1622/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, третя особа - ОСОБА_2 , про: 1) визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 05 січня 2017 року №22/к; 2) визнання протиправними та скасування наказів Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 10 січня 2017 року № 8/04/к, №9/04/к, № 4/07; 3) поновлення на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 11 жовтня 2016 року; 4) стягнення з Головного територіального управління юстиції у Рівненській області коштів за вимушений прогул на день винесення рішення суду, виходячи з посадового окладу начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області в розмірі 6892 грн, надбавки за 4 ранг державного службовця в розмірі 700 грн та надбавки за вислугу років в розмірі 50%, всього за період з 13 жовтня 2016 року по 13 березня 2017 року - 56 940 грн.

78. У пункті 56 постанови від 26 лютого 2020 року Суд зазначив, що суди обох інстанцій мотивовано відмовили позивачу у вимозі про включення у час вимушеного прогулу періоду з 13 жовтня 2016 року по 11 січня 2017 року, оскільки питання виплати ОСОБА_1 належної суми заробітної плати за вказаний період не охоплюється предметом цього спору щодо правомірності переведення його на іншу посаду з 11 січня 2017 року.

79. З наведеного вбачається, що Верховний Суд не робив висновок про наявність у позивача права на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 13 жовтня 2016 року по 10 січня 2017 року, натомість, лише вказав, що позивач має право на вирішення такого питання в іншому судовому провадженні.

80. Таким чином вказані доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки не узгоджуються з дійсними висновками Верховного Суду у справі № 817/1622/16.

81. Необхідність застосування висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 скаржник обґрунтовує тим, що в ній міститься висновок про те, що виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. За змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

82. Наведене вище, на думку позивача, підтверджує те, що у зв`язку з незаконним переведенням його на іншу посаду наказом Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2016 року №4844/к він має право на виплату саме середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

83. Проаналізувавши висновки Верховного Суду у справах № 817/1622/16, № 369/10046/18 у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та правовим регулюванням спірних правовідносин у цій справі на предмет їх подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції по суті, колегія суддів зазначає таке.

84. Умовою для перегляду Верховним Судом судових рішень в адміністративних справах з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, є їх невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

85. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

86. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

87. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

88. Ключовим елементом, що відрізняє правовідносини у справі № 817/1622/16 від цієї справи є наявність трудового спору.

89. Зокрема, предметом оцінки при розв`язанні спору у справі № 817/1622/16 був, зокрема, наказ Міністерства юстиції України від 05 січня 2017 року № 22/к «Про ОСОБА_1 », яким позивача переведено з посади начальника Головного управління юстиції у Рівненській області у зв`язку з продовженням проходження державної служби в Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області на посаду заступника начальника Управління державної реєстрації - начальника відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, а також видані на його підставі накази Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 10 січня 2017 року № 8/04/к, №9/04/к, № 4/07.

90. За наслідками вирішення даного спору суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про незаконність переведення позивача, а відтак протиправність означених наказів. Указана позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 26 лютого 2020 року.

91. У зв`язку із цим, у справі № 817/1622/16 суди усіх інстанцій дійшли узгодженого висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України.

92. Водночас у справі, що розглядається, відсутній трудовий спір, наказ Міністерства юстиції від 11 жовтня 2016 року №4844/к позивачем у судовому порядку не оскаржувався, а був скасований самим роботодавцем на вимогу Національного агентства України з питань державної служби від 15 грудня 2016 року № 12.

93. Таким чином, висновки Верховного Суду у справі № 817/1622/16 в частині вирішення вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, які є відмінними від обставин цієї справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін.

94. Зі змісту правовідносин у справі № 369/10046/18 також убачається, що передумовою для звернення позивача до суду з позовом слугувало вирішення трудового спору про незаконне звільнення та поновлення на посаді. Більше того, предметом спору у справі № 369/10046/18 є стягнення різниці між стягнутою судом сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рішенням про поновлення на роботі та сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, належною до стягнення.

95. При цьому варто зауважити, що справа № 369/10046/18 розглядалася Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку із виникненням питання правового характеру про те, чи правильно судом апеляційної інстанції застосовано до заявленої вимоги приписи частини першої статті 233 КЗпП України щодо застосування строку позовної давності. Тобто, у постанові від 10 жовтня 2019 року вирішувалося питання строків звернення до суду з таким позовом.

96. Понад те, варто зауважити, що у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18.

97. Отже, правовідносини у справі № №369/10046/18 є відмінними від тих, що виникли між сторонами у розглядуваній справі, як і відмінне їхнє правозастосування, адже у цивільній справі вирішувалося питання правозастосування частини другої статті 233 КЗпП України, а у справі за позовом ОСОБА_1 - частини другої статті 235 КЗпП України.

98. Підсумовуючи наведене колегія суддів констатує, що постанови Верховного Суду, на які скаржник посилається як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалені за інших фактичних обставин, які не є подібними до правовідносин у цьому касаційному провадженні, та відрізняються нормативним регулюванням, а тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судами норм права при ухваленні судових рішень, щодо яких подано касаційну скаргу в цій справі, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

99. Таким чином підстави для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли свого підтвердження.

100. Щодо підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України

101. Доводи касаційної скарги в означеній частині побудовані на тому, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, оскільки розглянуто справу на підставі недопустимого доказу - табелів обліку робочого часу ОСОБА_1 за період з 13 жовтня 2016 року по 10 січня 2017 року, змінено мотиви рішення суду першої інстанції без зазначення про це у резолютивній частині оскаржуваної постанови та здійснено вихід за межі доводів апеляційної скарги.

102. Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

103. Правила належності та допустимості доказів визначено у Главі 5 КАС України.

104. Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

105. Згідно з приписами статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

106. За змістом статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

107. Виходячи з наведених процесуальних положень, недопустимими є такі докази: 1) докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом; 2) докази, які походять із інших засобів доказування, ніж ті, що визначені законом для підтвердження певних обставин.

108. Як слідує з установлених судом апеляційної інстанції обставин, табелями обліку робочого часу ОСОБА_1 за період з 13 жовтня 2016 року по 10 січня 2017 року, які були надані відповідачем до Рівненського окружного адміністративного суду разом із відзивом на адміністративний позов, на підтвердження тієї обставини, що в указаний період позивач був відсутній на роботі з нез`ясованих причин і йому не нараховувалася заробітна плата.

109. Вважати вказані докази такими, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або такими, що походять із інших засобів доказування, ніж ті, що визначені законом, підстави відсутні, позаяк наказ Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2016 року №4844/к був скасований наказом від 04 січня 2017 року №15/к, який, у свою чергу, оголошений наказом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 10 січня 2017 №6/04/к «Про ОСОБА_1 ».

110. Тобто, у період з 13 жовтня 2016 року по 10 січня 2017 року позивач рахувався у Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області на посаді заступника начальника Управління державної реєстрації - начальника відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань.

111. Вказане підтверджується й постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №817/1622/16.

112. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

113. Оскільки суд апеляційної інстанції переглянув рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року на підставі наявних у матеріалах справи доказів та погодився з позицією і мотивами його ухвалення, то підстави стверджувати про зміну мотивів рішення суду першої інстанції відсутні.

114. За таких обставин підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли свого підтвердження.

115. Інші доводи та аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду позивача із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

116. Водночас колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

117. Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що суди повно та всебічно з`ясували обставини справи, правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

118. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

119. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

120. Тож ураховуючи приписи статті 350 КАС України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІ. Висновки щодо розподілу судових витрат

121. З огляду на результат касаційного розгляду справи судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 460/2675/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак А.Г. Загороднюк