ПОСТАНОВА
Іменем України
17 березня 2020 року
Київ
справа №460/2703/18
адміністративне провадження №К/9901/22396/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О. В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу №460/2703/18
за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року (суддя - Недашківська К.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року (головуючий суддя - Мікула О.І., судді: Багрій В.М., Курилець А.Р.)
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" (далі - відповідач) в якому просив:
1.2 визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів для приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов його утримання у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі;
1.3 зобов`язати відповідача на протязі 2 місяців з дня набрання рішенням законної сили, привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умов його утримання у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
2. Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений до довічного позбавлення волі.
3. З 15 березня 2018 року відбуває покарання в секторі максимального рівня безпеки для тримання чоловіків засуджених до довічного позбавлення волі Державної установи "Городищенська виправна колонія №96".
4. У квітні 2013 року працівником Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини разом із регіональним координатором Уповноваженого з прав людини у зв`язках з громадськістю в Рівненській області здійснено моніторинговий візит до пенітенціарних установ Рівненської області.
5. За результатами вказаного моніторингового візиту виявлено ряд недоліків та рекомендовано Державній пенітенціарній службі України вирішити питання щодо рівномірного розміщення у Городищенській виправній колонії (№96) засуджених дільниці приміщень камерного типу та довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу та створення належних умов відбування покарання; вжити заходів щодо приведення камерних приміщень у відповідність до вимог нормативно-правових актів, у тому числі: спальні місця у приміщеннях камерного типу та камерах для тримання засуджених до довічного позбавлення волі обладнати відповідно до встановлених законодавством норм площі; забезпечити у всіх камерних приміщеннях доступ до свіжого повітря, а також забезпечити достатній рівень природного та штучного освітлення; у Городищенській виправній колонії (№96) привести відповідно до вимог нормативно-правових актів обладнання дворів для проведення прогулянок засуджених, у першу чергу на дільниці для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.
6. Результати проведення моніторингового візиту зафіксовані у звіті від 04 квітня 2013 року.
7. 22 серпня 2018 року начальник відділу моніторингу дотримання прав людини на належне утримання Департаменту реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, головний спеціаліст відділу права на працю Департаменту моніторингу соціальних прав Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, регіональний координатор взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Рівненській області, представник громадськості здійснили моніторинговий візит державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)".
8. Результати проведення цього моніторингового візиту, зафіксовані у звіті, відповідно до якого у Городищенській виправній колонії (№ 96) виявлено ряд недоліків.
9. За результатами моніторингового візиту рекомендовано Міністерству юстиції України забезпечити: право на приватність у банному комплексі (обладнати душові кабіни шторками/перегородками); належне штучне освітлення в жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації; норму жилої площі на кожного засудженого в окремих жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації; провести ретельну перевірку фактів затримки/невідправки кореспонденції засуджених; вжити заходів щодо повної реконструкції сектору максимального рівня безпеки, в якому відбувають покарання засуджені до довічного позбавлення волі в умовах, які є несумісними з повагою до людської гідності.
10. З огляду на зазначені обставини, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
11. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року, позов задоволено частково:
11.1 визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" щодо невжиття заходів для приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі;
11.2 зобов`язано Державну установу "Городищенська виправна колонія (№96)" протягом 6 (шести) місяців з дня набрання рішенням законної сили привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умов утримання засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі;
11.3 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" про зобов`язання протягом 2 (двох) місяців з дня набрання рішенням законної сили привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умов утримання засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі - відмовлено.
12. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що адміністрацією Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" не вжито належних заходів для приведення умов утримання засудженого до довічного позбавлення волі позивача у відповідність до вимог чинного законодавства, чим допущено протиправну бездіяльність внаслідок невиконання обов`язку, встановленого законом, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Разом з тим, позовна заява про зобов`язання ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)" привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умов утримання позивача у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі підлягає задоволенню частково з врахуванням критеріїв розумності та реальності - протягом 6 місяців.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
13. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконними та необґрунтованими, а тому просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову.
14. Зокрема, скаржник вказує, про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому факту, що під час моніторингового візиту у 2018 році відзначено позитивні зрушення з часу візиту у 2013 році, зокрема, зазначено, що адміністрацією установи в цілому вживаються заходи щодо приведення умов тримання засуджених, які є сумісними з повагою до людської гідності відповідно до міжнародних стандартів; у структурних дільницях виправної колонії поступово проводяться відповідні будівельні та ремонтні роботи та вживаються заходи, спрямовані на покращення умов тримання засуджених. При цьому, моніторинговою групою у звіті 2018 року відмічено активну поведінку відповідача пов`язану із вживанням певних заходів щодо приведення умов тримання засуджених. Тобто, наведене свідчить про вчинення дій з боку відповідача щодо приведення до нормативних вимог умов тримання засуджених.
15. Також, скаржник звернув увагу на те, що Державна установа "Городищенська виправна колонія (№96)" є колонією максимального рівня безпеки, тому Типові правила щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі не застосовуються до облаштування сектору максимального рівня безпеки, а законодавством не визначено питання обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі при виправних колоніях максимального рівня безпеки. Крім того, звертає увагу Суду на те, що ні Кримінально-виконавчий кодекс України, ані Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5, не містять в собі приписи, які б розкривали поняття «необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни», встановлювали б відповідні вимоги до влаштування санвузлів в камерах колонії.
16. Наголошує на тому, що звіти за результатами моніторингового візиту представника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України містять в собі рекомендації Державній пенітенціарній службі України, зокрема рекомендують Міністерству юстиції України вжити заходів щодо повної реконструкції сектору максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)», разом з тим, такі, на думку касатора, не стосуються безпосередньо позивача.
17. Позивачем відзив на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає подальшому її розгляду по суті.
18. Клопотання про розгляд справи за участі скаржника не заявлено.
V. Джерела права й акти їх застосування
19. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
20. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).
21. Згідно з статтею 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
22. Відповідно до частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України №1129-VI від 11 липня 2003 року (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
23. Згідно з статтями 2 3 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
24. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
25. У дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засуджені тримаються в ізольованих жилих приміщеннях, а в дільниці посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки у приміщеннях камерного типу (частина 2 статті 97 Кримінально-виконавчого кодексу України).
26. За приписами частини 1 статті 102 КВК України, режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.
27. Частина 1 статті 115 КВК України передбачає, зокрема, що особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.
28. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки (частина 2 статті 150 КВК України).
29. Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 151 КВК України, на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.
30. Відповідно до пунктів 10-12 Мінімальних стандартних правил поводження з в`язнями (резолюція 663 CI (XXIV) ( 995_992 ) ООН від 30 серпня 1955 року) всі приміщення, якими користуються в`язні, особливо спальні, повинні відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на мінімальну площу їх, на освітлення, опалення і вентиляцію. В приміщеннях, де живуть і працюють в`язні: а) вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в`язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від того, є чи немає штучної системи вентиляції; b) штучне освітлення повинне бути достатнім для того, щоб в`язні могли читати і працювати без шкоди для зору. Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в`язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.
31. Згідно із п. п. 1, 2, 4 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил (Рекомендація № R (2006)2 від 1 лютого 1987 року Комітету Міністрів держав-учасниць) при поводженні з усіма особами, позбавленими волі, необхідно дотримуватись їхніх прав людини. Особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі чи взяті під варту. Утримання ув`язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів.
32. Пунктом 18 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил встановлено, що у всіх будівлях, де ув`язнені повинні мешкати, працювати або збиратися: a. вікна мусять бути достатньо великими, аби ув`язнені могли читати чи працювати при природному освітленні в нормальних умовах, та забезпечувався приплив свіжого повітря, крім тих випадків, коли є відповідна система кондиціонування повітря; b. штучне освітлення мусить відповідати загальноприйнятим технічним нормам; c. повинна бути передбачена система сигналізації, яка дозволяє ув`язненим негайно встановлювати контакт із персоналом.
33. Пункт 15 частини 1 статті 18 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" передбачає, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов`язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.
34. Згідно з підпунктом 12 пункту 5 Положення про Державну установу Городищенська виправна колонія (№96), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 27 червня 2018 року №2134/5, виправна колонія відповідно до покладених на неї завдань здійснює матеріально-побутове забезпечення засуджених, які тримаються у виправній колонії, відповідно до вимог нормативно-правових актів; створює їм побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.
VI. Висновок Верховного Суду
35. Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
36. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
37. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
38. Згідно з частиною 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
39. Згідно зі статтею 3 Конвенції та усталеною практикою Європейського суду з прав людини держава повинна забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув`язнення охорона здоров`я такої особи та її благополуччя забезпечувалися належним чином (див. рішення у справах «Калашніков проти Росії» (Kalashnikov v. Russia), заява № 47095/99, п. 95, «Корнейкова та Корнейков проти України» (Korneykova аnd Korneykov v. Ukraine, заява 56660/12, п. 128 та ін.).
40. Як вище вже було зазначено та матеріалами справи підтверджується, що житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки ДУ "Городищенська виправна установа (№ 96)", не відповідають встановленим стандартам як в міжнародному, так і в національному законодавстві, що підтверджено результатами моніторингового візиту до установи представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2013 та 2018 року.
41. Згідно з підпунктом 12 пункту 5 Положення про Державну установу "Городищенська виправна колонія (№96)", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 27 червня 2018 року №2134/5, виправна колонія відповідно до покладених на неї завдань здійснює матеріально-побутове забезпечення засуджених, які тримаються у виправній колонії, відповідно до вимог нормативно-правових актів; створює їм побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.
42. У свою чергу, пунктом 15 частини 1 статті 18 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов`язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.
43. Проте, відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності порушень вимог чинного законодавства в частині забезпечення належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 у ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)".
44. Отже, мало місце порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
45. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не вжив достатніх належних заходів для повного приведення умов утримання засудженого до довічного позбавлення волі позивача у відповідність до вимог чинного законодавства, чим допустив протиправну бездіяльність внаслідок невиконання обов`язку, встановленого законом.
46. Поруч з цим, у касаційній скарзі відповідач не спростовує факт виявлення відповідних порушень, а лише не погоджується з оцінкою судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що судами помилково застосовано Типові правила та ХХХІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань до спірних правовідносин.
47. Дане питання вже було предметом розгляду Верховним Судом, який у постанові від 29 січня 2020 року (справа №460/2999/18), відповідачем у якій також була Державна установа «Городищенська виправна колонія (№ 96)», дійшов висновку щодо помилкового застосування судом приписів Типових правил до спірних правовідносин, оскільки вони визначають умови тримання засуджених у секторах максимального рівня безпеки при виправних колоніях середнього рівня безпеки, а не максимального рівня безпеки.
48. Разом з тим таке правозастосування не призвело до неправильного вирішення справи. Вимоги щодо умов утримання ув`язнених установлені міжнародними правовими актами, приписи яких є обов`язковими для виконання усіма національними органами державної влади.
49. Відсутність відомчого нормативного правового регулювання не може визнаватися достатньою і вагомою підставою для невиконання позитивних зобов`язань держави, визначених на рівні національного та міжнародного законодавства.
50. Крім того, відповідач у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано розділ ХХХІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5.
51. Водночас, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5, хоча і містять розділ ХХХІII під назвою «Особливості тримання засуджених до довічного позбавлення волі», проте його зміст не містить жодних вимог, релевантних з обставинами цієї справи.
52. Решта доводів касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів першої і апеляційної інстанцій.
53. Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
53.1. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
53.2. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
53.3. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
54. Таким чином, зважаючи на приписи статті 351 КАС України, касаційну скаргу слід задовольнити частково, змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції та виключити із мотивувальної частини судових рішень посилання на положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5, положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5, а також Типових правил щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 124 від 28 липня 2005 року.
VII. Судові витрати
55. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» задовольнити частково.
2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі №460/2703/18 змінити, виключивши із їх мотивувальних частин посилання на положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5, положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5, а також Типових правил щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 124 від 28 липня 2005 року.
3. В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі №460/2703/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. А. ГубськаСудді М. В. Білак О. В. Калашнікова