№ 460/2820/24 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

справа № 460/2820/24

адміністративне провадження № К/990/43285/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року (Друзенко Н.В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2024 року (судді: Довга О.І., Глушко І.В., Запотічний І.І.)

у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Рівненській області

до ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу,

УСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Головне управління ДПС у Рівненській області (далі також - Позивач, ГУ ДПС) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , Відповідач) про стягнення податкового боргу в розмірі 26049,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у Відповідача заборгованості з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 14 травня 2024 року позов задовольнив і стягнув податковий борг в сумі 26049,90 грн.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виснував, що:

- за даними облікової картки платника податків за Відповідачем обліковується недоїмка з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в загальному розмірі 26049,90 грн;

- після виставлення податкової вимоги сума податкового боргу Відповідача повністю не погашалася, підстав для виставлення нової податкової вимоги не виникало, а відтак процедура стягнення вважається дотриманою;

- податковий борг підтверджений і доказів сплати заборгованості до суду не надано.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 9 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення а рішення суду першої інстанції- без змін.

Апеляційний суд у своїй постанові погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності визначених законодавством підстав для стягнення податкового боргу.

Проаналізувавши положення статей 12, 257 та 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) апеляційний суд відхилив посилання Відповідача, що справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження та з викликом сторін. Суд апеляційної інстанції виснував, що суд першої інстанції розгляд даної адміністративної справи правильно здійснив з врахуванням пріоритетності швидкого вирішення справи, і вирішив її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання на підставі наявних у ній матеріалів.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Як установили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: с. Бугаївка, Радивилівського району, Рівненської області) неодноразово змінював ім`я.

Відповідно до даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян вносилися актові записи:

- від 12 вересня 2014 року №00120637843 про зміну імені з такими відомостями про фізичну особу, яка змінює власне прізвище, ім`я, по батькові: до зміни - ОСОБА_1 , після зміни - ОСОБА_3 , та видано свідоцтво про зміну імені від 12 вересня 2014 року НОМЕР_1 .

- від 25 лютого 2016 року №00131019888 про зміну імені з такими відомостями про фізичну особу, яка змінює власне прізвище, ім`я, по батькові: до зміни - ОСОБА_3 , після зміни: ОСОБА_1 та видано свідоцтво про зміну імені від 25 лютого 2016 року НОМЕР_2 .

- від 18 березня 2020 року №00140834215 про зміну імені з такими відомостями про фізичну особу, яка змінює власне прізвище, ім`я, по батькові: до зміни - ОСОБА_1 , після зміни- ОСОБА_1 , та видано свідоцтво про зміну імені від 18 березня 2020 року НОМЕР_3 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №3722049303 від 29 березня 2024 року, власником нерухомого майна:

- частини адміністративного будинку, загальною площею 108,2 кв.м., що має реєстраційний номер 488048856258 і знаходиться по АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 . Вказане право власності зареєстроване 24 жовтня 2014 року на підставі таких документів, поданих для державної реєстрації: свідоцтва про право власності НОМЕР_4 , виданого Виконавчим комітетом Радивилівської міської ради 18 травня 2010 року та свідоцтва про зміну імені НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Радивилівського районного управління юстиції 12 вересня 2014 року;.

- частини адміністративного будинку, загальною площею 55 кв.м., що має реєстраційний номер 488019856258 і знаходиться по АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 . Вказане право власності зареєстроване 24 жовтня 2014 року на підставі таких документів, поданих для державної реєстрації: свідоцтва про право власності НОМЕР_5 , виданого Виконавчим комітетом Радивилівської міської ради 18 травня 2010 року та свідоцтва про зміну імені НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Радивилівського районного управління юстиції 12вересня 2014 року.

Згідно з Відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно вказані об`єкти нерухомого майна на підставі тих самих свідоцтв про право власності НОМЕР_4 та НОМЕР_5 , виданих Виконавчим комітетом Радивилівської міської ради 18 травня 2010 року, були зареєстровані як приватна власність ОСОБА_1 (а.с.39-41).

Також згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №374294720 від 15 квітня 2024 року, ОСОБА_1 з 21 лютого до 21 жовтня 2022 року був співвласником нерухомого майна - нежитлового приміщення площею 389 кв.м., що має реєстраційний номер 2575691256040 і знаходиться по АДРЕСА_2 .

Головне управління ДПС у Рівненській області винесло податкові повідомлення-рішення, якими ОСОБА_1 визначено суми податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості».

Так, щодо об`єкта «нежитлове приміщення загальною площею 108,2 кв.м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 », винесено податкові повідомлення-рішення:

від 19 вересня 2022 року №1222770-2409-1715, яким визначено податкове зобов`язання за 2021 рік в сумі 5842,80 грн;

від 22 лютого 2023 року №0003300-2409-1715, яким визначено податкове зобов`язання за 2022 рік в сумі 4923,10 грн.

Щодо об`єкта «частина адмінбудинку загальною площею 55 кв.м, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 » винесено податкові повідомлення рішення:

від 19 вересня 2022 року №1222771-2409-1715, яким визначено податкове зобов`язання за 2021 рік в сумі 2310,00 грн;

від 22 лютого 2023 року №0003301-2409-1715, яким визначено податкове зобов`язання за 2022 рік в сумі 2860,00 грн.

Щодо об`єкта «нежитлове приміщення площею 389 кв.м., яке знаходиться по АДРЕСА_2 », винесено податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2023 року №0414292-2409-1715-UA56040290000025511, яким визначено податкове зобов`язання за період з 21 лютого 2022 року до 21 жовтня 2022 року в сумі 10 114,00 грн.

Як встановили суди попередніх інстанцій, вказані податкові повідомлення-рішення ОСОБА_1 не оскаржував.

За даними облікової картки платника податків за Відповідачем обліковувалась недоїмка з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в загальному розмірі 26 049,90 грн, яка виникла на підставі вказаних податкових повідомлень-рішень.

10 листопада 2023 року податковий орган направив на адресу ОСОБА_1 податкову вимогу №0005684-1306-1700, яка ним отримана, не оскаржена і не виконана.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2024 року, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.

У касаційній скарзі Відповідач наводить доводи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування підпункту 266.1.1 пункту 266.1 та підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі також -ПК України) у контексті того, що відповідні об`єкти нерухомості не оформлені у встановленому законом порядку, адже власником таких об`єктів є ОСОБА_3 .

Також звертає Відповідач увагу й на те, що власником об`єкта нерухомості загальною площею 389 кв. м., яке знаходиться по АДРЕСА_2 , є ОСОБА_4 (далі також - ОСОБА_5 ), а не ОСОБА_1 , а податкові зобов`язання щодо цього об`єкта визначалися одним податковим повідомленням-рішенням і Відповідачу, і ОСОБА_5 .

Разом з тим, податкове повідомленням-рішенням №0414292-2409-1715- UA5604029000025511 від 21 листопада 2023 року щодо визначення податку за цей об`єкт нерухомості ОСОБА_4 є предметом судового розгляду Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/5587/24.

Також Відповідач стверджує, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або)обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме щодо ОСОБА_4 .

Крім того, звертає Відповідач увагу й на те, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково, не врахувавши його заяву із запереченнями проти розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження. ухвалою було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання. Наголошує, що ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року, якою відмовлено у задоволенні його клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він не отримав. А суд першої інстанції самостійно розпочав збирати докази, зі змістом яких, як стверджує Відповідач, ознайомлений він не був. При цьому, наголошує, що мав намір подати зустрічний позов, але Позивач не надіслав йому позовну заяву.

3.2. Доводи Відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2024 року- без змін.

Посилаючись на висновки Верховного Суду, стверджує, що у спорах за позовом контролюючого органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню підлягають, зокрема, факт узгодженості грошового зобов`язання, а саме факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом визначене грошове зобов`язання, чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов`язання, зокрема і самостійно визначеного платником податку, протягом строків, визначених законодавством, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення цього заходу та інше.

Наголошує на тому, що Відповідач не оскаржив податкові повідомлення-рішення, на підставі яких виник податковий борг, щодо стягнення якого заявлений у цій справі спір.

У відзиві на касаційну скаргу контролюючий зосереджує увагу на встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставинах щодо змін Відповідачем прізвища.

Наголошує також Позивач і на тому, що податкове зобов`язання на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки сплачене фізичними особами визначене ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на підставі різних податкових повідомлень-рішень, а саме № 0414292-2409-1715- UA5604029000025511 та № 0414240-2409-1715-UA5604029000025511 відповідно.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, й на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Як підтверджується матеріалами справи, ГУДПС разом із позовною заявою подало докази направлення її копії ОСОБА_1 (а.с.10).

15 березня 2024 року Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі й вирішив розгляд справи проводити з правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

27 березня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву, в якій просив постановити ухвалу про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження із викликом сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 260 КАС України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про:

1) залишення заяви відповідача без задоволення;

2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Згідно з частиною шостою статті 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

28 березня 2024 року Рівненський окружний адміністративний суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання Відповідача з посиланням на наявність обставин, передбачених пунктом 1 частини шостої статті 262 КАС України.

Для цілей цієї справи з урахуванням наведених Відповідачем у касаційній скарзі обґрунтувань немає підстав вважати, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагали проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 251 КАС України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення в електронній формі надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які документи щодо надсилання ухвали від 28 березня 2024 року ОСОБА_1 , а тому підтвердилися наведені у касаційній скарзі доводи Відповідача про допущення судом першої процесуальних порушень, на які не звернув уваги суд апеляційної інстанції.

Проте такі порушення, на переконання суду касаційної інстанції, не можуть бути самостійною підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень, адже Відповідач не навів обґрунтованих доводів, які б свідчили, що це порушення, як це передбачено вимогами частини другої статті 353 КАС України, унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Доводи про те, що Позивач не виконав обов`язку щодо надіслання ОСОБА_1 копії позовної заяви спростовуються копією квитанції (а.с.10) та описом вкладення у цінний лист. З метою дотримання гарантій, визначених процесуальним законодавством, суд першої інстанції також надіслав ОСОБА_1 копію позовної заяви на електронну пошту. Ознайомившись з цією позовною заявою ОСОБА_1 подав відзив. Суд при розгляді справи надавав правову оцінку наведеним у відзиві на позов твердженням. Тому у цьому аспекті відсутні підстави вважати, що суд першої інтонації допустив будь-які порушення норм процесуального права.

Доводи про те, що ОСОБА_1 мав намір подати зустрічний позов та надавати усні пояснення у судовому засіданні є безпідставними. Відповідач не наводить фактичних даних, які дійсно завадили або могли завадити йому реалізовувати передбачене статтею 44 КАС України право на ознайомлення з матеріалами справи та подавати додаткові пояснення у справі. Також ОСОБА_1 не враховує того, що відповідно до статті 177 КАС України Відповідач, який не є суб`єктом владних повноважень, має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Втім, як підтверджується матеріалами справи, зустрічного позову ОСОБА_1 так і не подав, як і не назвав обґрунтованих обставин, які об`єктивно зумовили або могли зумовити неможливість подання ним зустрічного позову.

З урахуванням цього не підтвердилися доводи Відповідача про допущення судом першої інстанції порушень процесуального законодавства при постановленні ухвали від 28 березня 2024 року в контексті розгляду справи у порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Також суд хоче звернути увагу й на те, що КАС України пунктом 4 частини третьої статті 2 поряд із засадою змагальності сторін закріплює й таку засаду як офіційне з`ясування всіх обставин у справі. Цей принцип відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України визначає, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Саме з метою належної реалізації цього принципу КАС України наділяє суд ініціативою у багатьох питаннях, спрямованих на забезпечення цієї засади, зокрема щодо витребування доказів у справі. А тому витребування судом першої інстанції доказів не може свідчити про процесуальні порушення.

Надаючи оцінку наведеним у касаційній скарзі доводам щодо відсутності податкового боргу, Суд наводить таке правове регулювання спірних правовідносин.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в розмірах і порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

- грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункту 14.1);

- податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1);

Платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1. статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пунктом 266.7.1 статті 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості

За змістом підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пункт «а» підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України).

В свою чергу, за правилами підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

А за правилами пункту 57.2 статті 54 ПК України у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних з порушенням податкового законодавства, та надсилає (вручає) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум платнику податку, такий платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму податкового зобов`язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

Сталою та послідовною є практика Верховного Суду (зокрема справи № 640/17763/21, №160/13436/22), відповідно до якої у спорах за позовом контролюючого органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню підлягають, зокрема, факт узгодженості грошового зобов`язання, а саме факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом визначене грошове зобов`язання, чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов`язання, зокрема і самостійно визначеного платником податку, протягом строків, визначених законодавством, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення цього заходу та інше.

З урахуванням цих підходів суди попередніх інстанцій установили, а матеріалами справи підтверджується й не спростовується у касаційній скарзі, за даними облікової картки платника податків за ОСОБА_1 обліковується недоїмка з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в загальному розмірі 26049,90 грн.

Ця сума боргу виникла на підставі податкових повідомлень-рішень №1222770-2409-1715, №1222771-2409-1715 від 19 вересня 2022 року, №0003300-2409-1715, №0003301-2409-1715 від 22 лютого 2023 року та №0414292-2409-1715-UA56040290000025511 від 21 листопада 2023 року.

Ці податкові повідомлення-рішення платник податків у встановленому порядку не оскаржував. Відповідно суми грошових зобов`язань за такими повідомленнями-рішеннями у визначений законодавством строк не сплатив. Відповідно, грошове зобов`язання, визначене вказаними рішеннями, набуло статусу узгодженого.

В силу вимог підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом, є податковим боргом.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За правилами пункту 59.3 цієї статті податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Згідно з пунктом 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

За змістом установлених судами попередніх інстанцій обставин, 10 листопада 2023 року Відповідач сформував і направив на адресу ОСОБА_1 податкову вимогу №0005684-1306-1700.

Оскільки після виставлення такої вимоги сума податкового боргу Відповідача повністю не погашалася, підстав для виставлення нової податкової вимоги не виникало, а відтак, як правильно резюмували суди попередніх інстанцій, процедура стягнення вважається дотриманою.

Станом на день розгляду справи судами попередніх інстанцій, податковий борг у сумі 26049,90 грн повністю підтверджено і доказів сплати чи часткового погашення заборгованості зазначеної вище суми податкового боргу суду не надано.

Доводи Відповідача у касаційній скарзі (у контексті застосування підпункту 266.1.1 пункту 266.1 та підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України та про прийняття рішення про права, свободи та інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 ) фактично зводяться до незгоди з податковими повідомленнями-рішеннями, внаслідок несплати зобов`язань за якими виник спір у цій справі.

Попри це, як вже неодноразово відзначав Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у наведених вище справах, у межах розгляду справи за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань, що визначені (нараховані) платнику податковими повідомленнями-рішеннями. Правомірність та правильність такого нарахування має здійснюватися судом також у провадженні саме за позовом платника податків про оскарження податкових повідомлень-рішень, або у межах справи про стягнення податкового боргу, де заявлено зустрічний позов. В адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом та підставами заявлених позивачем вимог. Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, та в межах позовних вимог.

Ця судова практика є сталою, чіткою та послідовною й підтверджується, крім наведених вище, постановами Верховного Суду у справах №440/18128/21, №300/2859/22, № №640/25601/20, №160/9696/22, №480/13804/21, №160/13436/22, №160/5021/19, № 160/10776/21, №160/7345/20.

Отже, у межах цього касаційного провадження, з огляду на відповідну судову практику, передбачені процесуальним законодавством вимоги та повноваження суд касаційної інстанції не може надавати правову оцінку доводам ОСОБА_1 та підставам касаційного оскарження у контексті протиправності нарахування йому зобов`язань згідно з податковими повідомленнями-рішеннями.

ОСОБА_1 з дотриманням вимог, передбачених КАС України, не позбавлений права подати позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, доводи про неправомірність яких фактично наведені у касаційній скарзі.

Суд вважає за необхідне закцентувати увагу на встановлених судами попередніх інстанцій обставинах про неодноразову зміну прізвищ Відповідачем. Разом з тим, як установили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 це одна і та ж особа.

При цьому Відповідач так і не навів обґрунтованих доводів, які б давали підстави вважати, що

рішення про стягнення податкового боргу у цій справі з ОСОБА_1 (який не оскаржив у визначеному законодавством порядку податкові повідомлення-рішення) стосується прав, свобод та інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_4 , щодо якої теж в окремому судовому провадженні заявлений позов про стягнення податкового боргу, та яка, на відміну від ОСОБА_1 , подала зустрічний позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Не наводив такі доводи Відповідач і в судах першої та апеляційної інстанцій.

Аналіз матеріалів справи, встановлених судами попередніх інстанцій обставин та правових норм при застосуванні до спірних правовідносин не дає підстав вважати, що суди попередніх інстанцій зробили необґрунтовані висновки щодо необхідності стягнення з Відповідача податкового боргу у відповідному розмірі та ухвалили рішення, що не відповідають вимогам законності та обґрунтованості.

4.2. Висновки за результатами касаційного перегляду

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги відповідача, рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення їх без змін.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, є такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

Переглянувши оскаржувані судові рішення у цій справі у межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх