ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 460/402/19

касаційне провадження № К/9901/27033/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року (головуючий суддя - Комшелюк Т.О.),

постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Затолочний В.С.; судді - Бруновська Н.В., Довга О.І.)

та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Затолочний В.С.; судді - Бруновська Н.В., Довга О.І.)

у справі № 460/402/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рокитнівський спецкар`єр»

до Головного управління ДФС у Рівненській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рокитнівський спецкар`єр» (далі - ТОВ «Рокитнівський спецкар`єр»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - ГУ ДФС у Рівненській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01 листопада 2018 року № 0002541305.

Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 15 травня 2019 року позовну заяву задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 01 листопада 2018 року № 0002541305 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1798822,05 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Додатковою постановою від 04 вересня 2019 року Восьмий апеляційний адміністративний суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь платника 10500,00 грн понесених судових витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних з прибуттям до суду.

ГУ ДФС у Рівненській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року в частині задоволення позовних вимог, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року, додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, безпідставно посилалися на статтю 126 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), оскільки ця норма, на відміну від статті 127 названого Кодексу, не встановлює міру відповідальності за порушення строку перерахування податку на доходи фізичних осіб податковим агентом. Крім того, зазначає про ненаведення судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому акті обґрунтованих мотивів, з яких він виходив, присуджуючи до відшкодування позивачу витрати, понесені на правову допомогу. Зокрема, звертає увагу на те, що суд не дослідив, чи підтверджено фактичне надання адвокатом усіх зазначених у первинних документах послуг належними та допустимими доказами, а також не перевірив, чи є в розумінні вимог частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заявлений позивачем розмір витрат на оплату адвокатських послуг співмірним.

Верховний Суд ухвалою від 22 жовтня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Рівненській області.

18 листопада 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Рокитнівський спецкар`єр» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2016 року по 30 червня 2018 року, наслідки якої оформлено актом від 12 жовтня 2018 року № 2120/17-00-14-01/03443838.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.156, 14.1.175, 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, пункту 31.1 статті 31, пункту 54.2 статті 54, пункту 57.1 статті 57, пункту 168.1 статті 168, пункту 171.1 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України внаслідок неперерахування до бюджету як податковим агентом сум належного до сплати податку на доходи фізичних осіб після настання граничних термінів за період з 01 квітня 2016 року по 30 червня 2018 року на загальну суму 2693009,88 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки та з огляду на вказане порушення відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01 листопада 2018 року № 0002541305, згідно з яким на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1798822,05 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності названого акта індивідуальної дії в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Згідно з підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

За правилами пункту 127.1 статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Отже, положення цієї статті встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто, склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

В свою чергу, відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Положення статті 126 ПК України щодо застосування штрафної санкції використовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 цього Кодексу.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 10 листопада 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Самбірської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, а також від 22 березня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Золочівської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області в особі Перемишлянського відділення про скасування податкового повідомлення-рішення, який має враховуватися при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

В розглядуваному випадку судами з`ясовано, що несвоєчасна сплата задекларованих та узгоджених грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб виникла внаслідок затримки виплати оподатковуваного доходу - заробітної плати. Натомість податок на доходи фізичних осіб позивачем утримано та перераховано до бюджету в день виплати доходу на користь найманих працівників, а відтак мало місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачено статтею 126 ПК України, а не статтею 127 цього Кодексу, як помилково вважає контролюючий орган.

За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного акта індивідуальної дії в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1798822,05 грн за штрафними (фінансовими) санкціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.

Вирішуючи питання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь платника 10500,00 грн понесених судових витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних з прибуттям до суду, Восьмий апеляційний адміністративний суд цілком обґрунтовано виходив із такого.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.

У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, а також витрати представника, що пов`язані із прибуттям до суду, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

В обґрунтування клопотання про відшкодування судових витрат позивачем подано копії акта прийому-передачі наданих послуг від 21 серпня 2019 року № 2, рахунка від 21 серпня 2019 року № 21/08/09 про оплату наданих послуг, платіжного доручення від 23 серпня 2019 року № 1077 про оплату послуг адвоката, електронних квитків від 20 серпня 2019 року № 9007649 та від 21 серпня 2019 року № 2373875, які достеменно підтверджують понесення ТОВ «Рокитнівський спецкар`єр» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн та витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, в розмірі 500,00 грн.

Слід зазначити, що положення КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на викладене, відповідач як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження своїх доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат.

Водночас ГУ ДФС у Рівненській області як суб`єктом владних повноважень не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом у цій справі робіт при її апеляційному розгляді. Клопотань відповідачем із наведенням обґрунтувань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги в суді апеляційної інстанції не заявлялося.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДФС у Рівненській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. А. Васильєва

Р. Ф. Ханова