ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 460/49364/22

адміністративне провадження № К/990/2613/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 460/49364/22

за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дзундза Юрій Романович ,

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Гуляка В.В., суддів: Коваля Р.Я., Носа С.П.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього розміру грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2020 по 10.11.2022, виходячи з грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 07.02.1995 №100 (далі - Постанова № 100);

1.2. нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2020 по 10.11.2022, виходячи з грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови № 100.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач указував, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . При звільненні з військової служби з ним не проведено остаточного та повного розрахунку, а саме: індексації грошового забезпечення за період з 09.08.2016 по 07.02.2020; одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що було предметом оскарження в судовому порядку. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі № 460/911/21 зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 09.08.2016 по 07.02.2020, а рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 у справі № 460/13752/21 зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. На виконання вказаних рішень відповідач 30.11.2021 та 11.11.2022 виплатив позивачу відповідну суму заборгованості. Вказані обставини підтверджують, що остаточний розрахунок при звільненні з військової служби відповідач станом на день звільнення позивача не провів. Вважаючи, що на його користь підлягає стягненню середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.02.2020 №70-ос прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.01.2020 №19-ос, 07.02.2020 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

4. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №460/911/21, яке набрало законної сили 10.11.2021, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 09.08.2016 по 28.02.2018, а в період з 01.03.2018 по 07.02.2020 з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

5. Нараховану відповідачем індексацію грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 460/911/21 в сумі 64603,33 грн перераховано відповідачем 30.11.2021 на картковий рахунок позивача, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача та витягом з платіжної відомості на виплату індексації грошового забезпечення згідно з рішенням суду на ім`я позивача.

6. Крім того, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 у справі № 460/13752/21, яке набрало законної сили 27.09.2022, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 07.02.2020 із військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

7. Нараховану відповідачем вказаної одноразової грошової допомоги на виконання судового рішення у справі № 460/13752/21 в сумі 38259,86 грн перераховано відповідачем 11.11.2022 на картковий рахунок позивача, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача та витягом з платіжної відомості на виплату грошового забезпечення за листопад 2022 року на ім`я позивача.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

8. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 позов задоволено:

8.1. визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2020 по 11.11.2022 в сумі 101508,63 грн, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

9. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допущено затримку повного розрахунку при звільненні позивача. Водночас за частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Своєю чергою статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

9.1. Суд першої інстанції зауважив на тому, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

9.2. При цьому, суд цієї інстанції врахував позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц щодо повноважень суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

9.3. За оцінкою суду першої інстанції, присудженню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 101508,63 грн. Наведену суму можна вважати обґрунтовано пропорційною, тому саме такий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача.

9.4. Оскільки в ході судового розгляду встановлено порушення відповідачем строків виплати належних при звільненні працівникові сум, то суд дійшов висновку про протиправність поведінки відповідача щодо непроведення із позивачем своєчасного і повного розрахунку при звільненні з військової служби.

10. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2023 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задоволено, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Разом з тим, у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через рік, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

12. Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дзундза Юрій Романович , звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2023 у справі №460/49364/22 скасувати, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 залишити в силі.

13. Ця касаційна скарга подана з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

13.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за цим пунктом скаржник наголошує, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норми статті 117 КЗпП України без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 560/13719/21, від 09.03.2023 у справі № 520/899/21, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

13.2. Крім того, касатор посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме частини першої статті 301 КАС України відповідно до якої суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження у справі.

13.3. У цьому зв`язку сторона позивача вказує, що згідно з частиною першою статті 304 КАС України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

13.4. Так, суд апеляційної інстанції в порушення частини першої статті 301 КАС України не надіслав копію апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження у справі. Вказані дії призвели до того, що сторону позивача позбавили права на подання відзиву на апеляційну скаргу передбаченого частиною першою статті 304 КАС України, що є протиправним. При цьому сам позивач на час розгляду справи знаходився у зоні бойових дій, де по теперішній час виконує завдання за призначенням, а саме щодо захисту суверенітету та територіальної цілісності держави.

15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.02.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 24.04.2024 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 4 частини першої статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

17. Від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дзундза Юрій Романович , у якому відповідач просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

18. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

19. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційних скарг, Верховний Суд виходить із такого.

20. Спірні правовідносини виникли щодо відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України у зв`язку із несвоєчасною виплатою належних при звільненні працівникові сум.

21. Відповідні суми заборгованості відповідач сплатив на виконання рішень Рівненського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі № 460/911/21 та від 30.03.2022 у справі № 460/13752/21, 30.11.2021 та 11.11.2022 відповідно, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.

22. Верховний Суд вже неодноразово, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 20.01.2021 у справах № 200/4185/20-а та № 240/12238/19, від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20 та інш, викладав висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби, які підлягають врахуванню під час розгляду цієї касаційної скарги. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для відступу від них і надалі зауважує таке.

23. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

24. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закон № 2011-ХІІ.

25. Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України.

26. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

27. Висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування при вирішенні спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП України відповідають висновкам Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у вищенаведених постановах.

28. Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

29. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

30. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

31. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

32. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав.

33. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

34. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

35. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

36. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

37. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

38. Разом з тим, суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи вказаним обставинам оцінки не надавав, а прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог з тих мотивів, що у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж півтора роки, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, висловлену в и постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16.

39. Питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, яку ухвалено в часі пізніше, ніж постанова, на яку посилається суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

40. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

41. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

42. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

43. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

44. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

45. Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів теж має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116 117 КЗпП України. На такому підході наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

46. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23.

47. При цьому, Суд зазначає, що як на момент звільнення позивача зі служби (07.02.2020) так і на час звернення до суду у справах № 460/911/21 та № 460/13752/21, жодною нормою права не було обмежено строк, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

48. Крім того, сталою та послідовною є практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (не своєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні (до прикладу постанови Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20, від 09.02.2023 у справі № 620/2338/20 та інш).

49. Поряд із цим, при вирішенні питання стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні обов`язковим є визначення судом його розміру.

50. Так, Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, та у подальшому підтриманий у постанові від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21 та інш.

51. Зокрема у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

52. Таким чином Верховний Суд констатує помилковість висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

53. Отже, доводи касаційної скарги, що слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.

54. Щодо доводів касаційної скарги в частині порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального, а саме частини першої статті 301 КАС України, не направивши стороні позивача копію апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження у справі, що мало наслідком позбавлення права представника позивача подати відзив на апеляційну скаргу в порядку частини першої статті 304 КАС України, колегія суддів вказує, що матеріалами справи підтверджується зокрема, що копія ухвали про відкриття апеляційного провадження від 07.11.2023 разом із копією апеляційної скарги була направлена судом апеляційної інстанції на адресу позивача та згідно відмітки в рекомендованому поштовому повідомленні отримана останнім 10.10.2023.

55. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

56. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

57. Оскільки судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до апеляційного суду.

58. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

59. З огляду на результат касаційного розгляду справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дзундза Юрій Романович , задовольнити частково.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року у справі № 460/49364/22 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов