Постанова

Іменем України

06 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 460/82/17

провадження № 61-39647св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Вигнанська Юлія Ярославівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2017 року у складі судді Карпин І. М., постанову Апеляційного суду Львівської області від 07 травня 2018 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2017 року, постанову апеляційного суду Львівської області від 07 травня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Вигнанська Ю. Я., про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 . Після її смерті залишилось спадкове майно у вигляді ј частини квартири АДРЕСА_1 . Ще за життя матері 03 березня 2010 року було складено заповіт, згідно з умовами якого частину належної їй квартири вона заповіла дочці ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що цей заповіт посвідчений з порушенням Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. У тексті оспорюваного заповіту не зазначені дати народження свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Крім того, заповіт було посвідчено під час перебування ОСОБА_3 на лікуванні у Львівській клінічній лікарні на залізничному транспорті. На думку позивача, захворювання матері характеризуються дуже гострими больовими відчуттями, і як пацієнт постійно отримувала сильнодіючу знеболювальну терапію, в тому числі психотропні, снодійні, седативні препарати, які, окрім болю, викликають запаморочення, пригнічують й розумову діяльність та спотворюють сприйняття людиною навколишньої обстановки, подій.

Зазначає, що заповідачка не страждала на хвороби опорно-рухового апарату та не хворіла жодними іншими захворюваннями, які б суттєво обмежували її рухливість та інші фізичні можливості. У заповіті не наведено жодних об`єктивних причин підписання заповіту не особисто заповідачкою, а іншою особою.

Позивач вважає, що заповіт посвідчено з порушенням вимог чинного законодавства, заповідачка в момент посвідчення заповіту не розуміла значення своїх дій, відтак її волевиявлення не було вільним та не відповідало її волі.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просиввизнати заповіт від 03 березня 2010 року недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що волевиявлення ОСОБА_3 при складенні заповіту не було вільним, як і доказів щодо порушення вимог посвідчення такого.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на нього.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 07 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

16 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у вказаному складі суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 03 березня 2010 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з умовами якого на випадок своєї смерті зробила розпорядження, яким належну їй частину квартири АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_2 . Цей заповіт посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Вигнанською Ю. Я., зареєстровано в реєстрі за № 131.

Заповіт було посвідчено у присутності двох свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Заповіт на прохання ОСОБА_3 складено та записано з використанням технічних засобів та зачитано уголос їй свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

У зв`язку з хворобою ОСОБА_3 та на її прохання заповіт підписано ОСОБА_6 . У зв`язку з похилим віком та хворобою заповідачки, заповіт посвідчено у приміщенні лікарні за адресою: м. Львів вул. Огієнка, буд. № 3.

Відповідно до повідомлення Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті від 20 липня 2016 року № 978 та медичної карти стаціонарного хворого № 2055 ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні у медичному закладі з 22 лютого 2010 року до 09 березня 2010 року.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статей 1216 1217 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з вимогами статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини другої статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

У частині четвертій статті 207 ЦК України зазначено, що якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Розділом 17 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року, в редакції, чинній на момент вчинення нотаріальної дії, було визначено порядок посвідчення заповіту.

Звертаючись з цим позовом до суду, позивач вказував, що заповідачка в момент посвідчення заповіту не розуміла значення своїх дій, відтак її волевиявлення не було вільним і не відповідало її волі.

Частиною першою статті 225 ЦК України визначено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та інше) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18).

Відповідно до статей 10 60 ЦПК України 2004 року, яким кореспондують статті 12 81 ЦПК України у редакції, на час розгляду апеляційним судом, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частини першої статті 64 ЦПК України 2004 року, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК Україниу редакції, на час розгляду апеляційним судом, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК Україниу редакції, на час розгляду апеляційним судом).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК Україниу редакції, на час розгляду апеляційним судом).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК Україниу редакції, на час розгляду апеляційним судом).

Відповідно до частини першої, третьої статті 212 ЦПК України 2004 року, які кореспондують статтю 89 ЦПК України у редакції, на час розгляду апеляційним судом, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно вважали, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів, що в момент посвідчення заповіту спадкодавець не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Таким чином, позивачем не доведено обставин відсутності волевиявлення заповідача ОСОБА_3 щодо складання заповіту на користь ОСОБА_2 .

Встановлено, що заповіт від 03 березня 2010 року складено у письмовій формі, із зазначенням часу його складення. Текст заповіту містить відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, місце проживання та реквізити паспортів, на підставі яких було встановлено осіб свідків.

У тексті заповіту визначено, що його підписав ОСОБА_6 на особисте прохання та за дорученням заповідача ОСОБА_3 , яка за станом здоров`я не могла вчинити такі дії особисто, після прочитання тексту заповіту. Посвідчення заповіту відбулося при двох свідках, які не є ані спадкоємцями за заповітом, ані членами сім`ї чи близькими родичами спадкоємця за заповітом - ОСОБА_2 . Дієздатність свідків було перевірено нотаріусом.

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний заповіт був посвідчений з дотриманням порядку, визначеного статтями 1248 1253 ЦК України та розділу 17 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Доводи касаційної скарги про те, що заповідач зміст заповіту, надрукованого нотаріусом від її імені, вголос не читала не є обґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Підписання заповіту іншою особою на прохання заповідача відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном. Текст спірного заповіту був прочитаний вголос свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

При таких обставинах суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскаржений заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивач належних та допустимих доказів не надав.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2017 року, постанову Апеляційного суду Львівської області від 07 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев