ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2020 року

Київ

справа №460/886/19

адміністративне провадження №К/9901/34677/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання Волинь-Бетон» на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року (головуючий суддя: Довга О.І., судді: Бруновська Н.В., Запотічний І.І.) у справі №460/886/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання Волинь-Бетон» до Головного управління ДФС у Рівненській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2019 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у Рівненській області про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 30 жовтня 2018 року №970229/36016172 щодо відмови ТОВ "Виробниче об`єднання Волинь-Бетон" у реєстрації податкової накладної від 24 вересня 2018 року №12409 в Єдиному реєстрі податкових накладних. Зобов`язано Державну фіскальну службу України здійснити реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної ТОВ "Виробниче об`єднання Волинь-Бетон" від 24 вересня 2018 року №12409, у день її подання на реєстрацію.

11 листопада 2019 року на адресу апеляційного суду від ТОВ «Виробниче об`єднання Волинь-Бетон» надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення. Заява обґрунтована тим, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив суд за наслідками розгляду апеляційної скарги стягнути на його користь понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000 грн. Заявник зауважив, що у підтвердження понесених витрат до відзиву на апеляційну скаргу було долучено відповідні копії підтверджуючих документів, а саме: акт здачі-приймання наданих правничих послуг №5, рахунок на оплату послуг №26/09/19-а, платіжне доручення №12653, ордер, а також виписку з банківського рахунку.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року заяву ТОВ «Виробниче об`єднання Волинь-Бетон» про ухвалення додаткового судового рішення залишено без розгляду.

Відповідно до цієї ухвали апеляційний суд вказав, що заявником не було дотримано вимог частини сьомої статті 139 КАС України, а саме до закінчення судових дебатів у справі заяву про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу ні позивачем, ні його представником подано не було. Суд апеляційної інстанції відхилив посилання апелянта на вказівку про необхідність такого стягнення у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки останній може містити тільки обґрунтування заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ТОВ «Виробниче об`єднання Волинь-Бетон» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу про залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення та направити цю заяву для продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що положення частини сьомої статті 139 КАС України не передбачають подання окремої заяви про понесення судових витрат у випадку, якщо такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі. Наголошено, що до розгляду справи по суті (4 листопада 2019 року) позивачем було подано до суду апеляційної інстанції докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, а саме 27 вересня 2019 року. Цього ж дня такі докази були направлені і на адреси відповідачів, але клопотання про зменшення судових витрат від нього не надходили. Крім того, скаржник звернув увагу на приписи пункту 4 частини другої статті 304 КАС України, яка передбачає, що відзив на апеляційну скаргу може містити клопотання особи, яка його подає.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, частина сьома статті 139 КАС України встановлює граничний строк подачі відповідних доказів та наслідки їх неподання, а саме до закінчення судових дебатів. Саме до вказаного строку сторона може або надати докази, які підтверджують розмір понесених нею витрат, або зробити про намір стягнення таких витрат відповідну заяву. На думку колегії суддів, така заява може бути також заявлена письмово або усно (під час фіксування судового засідання технічними засобами). При цьому наслідки у вигляді залишення такої заяви без розгляду, передбачені як за неподання заяви, так і у разі ненадання відповідних доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, 2 жовтня 2019 року позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу, у пункті 3 прохальної частини якого ТОВ «Виробниче об`єднання «Волинь-Бетон» просило стягнути з ДФС України понесені судові витрати у розмірі 5000 грн. У мотивувальній частині вказаного відзиву позивач повідомив суд, що понесені ним судові витрати на правничу допомогу пов`язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду. До відзиву позивач долучив копію акта приймання-передачі наданих правничих послуг №5, рахунок на оплату послуг №26/09/19-2, платіжне доручення від 27 вересня 2019 року №12653 тощо.

22 жовтня 2019 року справу було призначено до апеляційного розгляду на 4 листопада 2019 року.

З огляду на наведені вище обставини колегія суддів дійшла висновку, що позивачем із дотриманням положень частини сьомої статті 139 КАС України своєчасно було подано докази про розмір понесених ним судових витрат, що пов`язані із підготовкою справи до апеляційного розгляду, а також заявлено клопотання про стягнення таких витрат у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів вважає посилання апеляційного суду на те, що у відзиві зазначаються лише обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, помилковими, оскільки пункт 4 частини першої статті 304 КАС України передбачає можливість, у разі необхідності, заявити клопотання особою, яка подає апеляційну скаргу.

Судам слід уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд, залишаючи заяву про ухвалення додаткового судового рішення без розгляду, вдався до надмірного формалізму, оскільки вважав, що неподання заяви у вигляді окремого документу є свідченням недотримання вимог частини сьомої статті 139 КАС України. На переконання колегії суддів, подані позивачем докази про понесені витрати на правову допомогу та заявлене у відзиві клопотання про їх стягнення є достатніми підставами для розгляду питання про стягнення понесених витрат по суті.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає помилковим висновок апеляційного суду про наявність підстав для залишення без розгляду поданої позивачем заяви про винесення додаткового судового рішення, а тому касаційну скаргу слід задовольнити, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції з направленням справи в частині розгляду цієї заяви до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду, в ході якого має бути вирішено питання про розподіл понесених позивачем судових витрат по суті поданої ним заяви.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання Волинь-Бетон» задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у справі №460/886/19 скасувати.

Справу №460/886/19 направити для продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду в частині розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання Волинь-Бетон» від 11 листопада 2019 року про ухвалення додаткового судового рішення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду