Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 461/10261/20

провадження № 61-19231св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Татух Марія Дмитрівна, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 лютого 2021 року у складі судді Стрельбицького В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Галицька районна адміністрація), третя особа - ОСОБА_2 , про скасування розпорядження про негайне відібрання дитини.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона є матір`ю малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку від неї відібрали на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації від 26 лютого 2020 року № 73, з улаштуванням дитини в притулок для дітей Служби у справах дітей («СуСД») Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА) у м. Львові на вул. Левандівській, 17в, який в подальшому, відповідно до розпорядження Галицької районної адміністрації від 03 березня 2020 року № 79, замінили на Центр підтримки дітей при ліцеї «Просвіта» Львівської міської ради.

Позивач вважала, що для негайного відібрання дитини не було визначених законом підстав, оскільки підставою для відібрання дитини із сім`ї вказано те, що психоемоційний стан і обстановка в родині можуть трактуватись як такі, що становлять небезпеку для подальшого психологічного та соціального благополуччя дитини, однак позивач вважала такі висновки відповідача помилковими і нічим не підтвердженими.

Висновок відповідача про встановлення дитині статусу такої, що позбавлена батьківської опіки, у зв`язку з тривалою хворобою матері, яка не може виконувати свої батьківські обов`язки, є необґрунтованим, оскільки тривала хвороба матері, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків, не є безумовною підставою для відібрання дитини, адже дитина перебуває під опікою інших членів сім`ї, зокрема бабусі.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд визнати протиправними і скасувати: розпорядження Галицької районної адміністрації від 26 лютого 2020 року № 73 «Про негайне відібрання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від її матері ОСОБА_3 та влаштування дитини в притулок для дітей «СуСД» Львівської ОДА за адресою: м. Львів, вул. Левандівська, 17в»; розпорядження Галицької районної адміністрації від 03 березня 2020 року № 79 про внесення змін у вказане розпорядження щодо зміни місця влаштування дитини з притулку для дітей «СуСД» Львівської ОДА на Центр підтримки дітей при ліцеї «Просвіта» Львівської міської ради; розпорядження Галицької районної адміністрації від 20 березня 2020 року № 105 про надання малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування; розпорядження Галицької районної адміністрації від 07 липня 2020 року № 189 про внесення змін до дати висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про наявність у матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків, з 17 березня 2009 року на 17 березня 2020 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що мати дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, є інвалідом з дитинства 2-ої групи, перебуває на диспансерному обліку в психоневрологічному диспансері і за станом здоров`я не може опікуватися дитиною. Крім того, суд виходив з того, що у зв`язку з наявною у Служби в справах дітей Галицької районної адміністрації інформацією щодо умов проживання дитини, які орган опіки та піклування визнав небезпечними для психоемоційного стану дитини та її здоров`я, а також з урахуванням листа директора школи, в якому було зазначено про письмове повідомлення малолітньої про можливість вчинення суїциду, Галицькою районною адміністрацією видано розпорядження про негайне відібрання дитини, на підставі чого суд дійшов висновку про те, що всі оскаржувані розпорядження видані Галицькою районною адміністрацією в межах наданих повноважень і підстав для скасування цих розпоряджень немає. При цьому судом зазначено, що відібрання дитини за рішенням органу опіки та піклування - це тимчасовий засіб захисту прав дитини, оскільки питання про відібрання дитини буде вирішуватись судом у справі за позовом Галицької районної адміністрації, як органу опіки та піклування, який районна адміністрація подала до суду 05 березня 2020 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Татух М. Д., подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 400/936/18 (провадження № 61-9444св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 484/920/18 (провадження № 61-6992св20).

Зокрема, заявник зазначає, що судами неповного з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність визначених законом підстав для негайного відібрання дитини, а висновки суду грунтуються лише на поясненнях відповідача про обставини справи, які містяться у відзиві на позовну заяву та в долучених ним документах.

Зазначає, що відібрання дитини з сім`ї суперечить її інтересам, а тому для з`ясування обставин, що мають значення для справи, зокрема з`ясування думки самої малолітньої про її відношення до обставин відібрання, суд повинен був провести допит малолітньої в порядку статті 232 ЦПК України.

Відзиви на касаційнускаргу інші учасники справи не подавали

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_3 є матір`ю малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мати дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, є інвалідом з дитинства 2-ої групи, перебуває на диспансерному обліку в психоневрологічному диспансері і за станом здоров`я не може опікуватися дитиною.

Відомості про батька дитини внесені за вказівкою матері відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Окрім матері, з дитиною проживає ОСОБА_2 , яка є бабою малолітньої і здійснює за нею догляд.

Згідно з інформацією Комунального некомерційного підприємства (далі - КНП) «Львівська 1-а міська клінічна лікарня імені Князя Лева» від 25 лютого 2020 року сім`я ОСОБА_4 перебуває під пильним наглядом сімейної служби та адміністрації лікарні, дитина перебуває в непростих умовах проживання у зв`язку з психічними захворюваннями членів сім`ї, що є загрозою для здоров`я дитини.

З 10 березня 2017 року малолітня ОСОБА_4 перебувала на обліку дітей, які опинились в скрутних життєвих обставинах, у відділі Служби у справах дітей Галицького району управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.

Жодного разу (07 червня 2019 року, 15 серпня 2019 року, 27 серпня 2019 року, 30 жовтня 2019 року, 20 листопада 2019 року, 21 листопада 2019 року, 18 грудня 2019 року) доступу до помешкання працівникам відділу Служби у справах дітей Галицького району з метою обстеження умов проживання дитини та оцінки рівня безпеки дитини родина позивача не надала.

За інформацією навчального закладу середньої загальноосвітньої школи № 22 ім. В. Стефаника м. Львова, протягом жовтня, листопада і грудня 2019 року відбувалися постійні скандали, зі сторони родини ОСОБА_4 лунали погрози фізичної розправи з учнями класу, батьками, адміністрацією школи, класним керівником, вчителями, практичним психологом, соціальним педагогом. Родичі часто забували забрати дитину зі школи.

З роками ситуація щодо відвідування дитиною навчального закладу лише погіршувалась: у 2-му класі дівчинка пропустила 24 навчальних дні без поважних причин, у 3-му класі - 65 навчальних днів через хворобу, а у першому семестрі 4-го класу - 44 навчальних дні через хворобу.

Через агресивну поведінку родини ОСОБА_4 адміністрація школи неодноразово викликала поліцію.

05 лютого 2020 року за участю баби малолітньої дитини ОСОБА_2 , представників середньої загальноосвітньої школи № 22 ім. В. Стефаника м. Львова, представників Львіського міського центру соціальних служб на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Галицької районної адміністрації Львівської міської ради розглядалось питання неналежного виконання батьківських обов`язків ОСОБА_3 відносно своєї малолітньої дочки. Малолітня ОСОБА_4 повідомила, що психологічна обстановка в її сім`ї є некомфортною. Малолітня цікавилась номером телефону мобільної бригади з протидії домашньому насильству. Дитині рекомендовано отримати курс консультацій у психолога, оскільки її психоемоційний стан і обстановка в родині можуть трактуватися як такі, що становлять небезпеку для її подальшого психологічного та соціального благополуччя. ОСОБА_2 не надала згоди на роботу психолога з дитиною.

Згідно з інформацією Галицького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 26 лютого 2020 року протягом 2019 - 2020 років на розгляді у працівників поліції перебувало 50 звернень, які стосувалися сім`ї ОСОБА_4 , що проживають на АДРЕСА_1 . Щодо можливого неналежного виконання батьківських обов`язків відносно малолітньої ОСОБА_4 на розгляді перебувало 10 звернень: від 16 лютого 2019 року, від 30 травня 2019 року, від 12 серпня 2019 року, від 20 серпня 2019 року, від 25 жовтня 2019 року, два звернення від 27 листопада 2019 року, два звернення від 11 грудня 2019 року, від 31 січня 2020 року.

Також, за інформації навчального закладу середньої загальноосвітньої школи № 22 ім. В. Стефаника м. Львова, викладеного у листі директора школи від 17 лютого 2020 року № 57 встановлено, що 16 лютого 2020 року (в неділю) малолітня ОСОБА_4 надіслала письмове повідомлення на мобільний телефон практичного психолога школи, про те, що більше так жити не може, вночі часто плаче, писала/згадувала про суїцид.

У зв`язку з отриманою інформацією начальник відділу Служби у справах дітей Галицького району управління Служби у справах дітей департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради 26 лютого 2020 року звернулася до комісії з питань захисту прав дитини Галицької районної адміністрації Львівської міської ради з клопотанням щодо прийняття рішення про негайне відібрання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від її матері ОСОБА_3 та влаштування дитини в притулок для дітей Служби у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації за адресою: м. Львів, вул. Левандівська, 17в.

За результатами розгляду клопотання комісія рекомендувала голові Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, видати розпорядження про негайне відібрання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від її матері ОСОБА_3 та влаштувати дитину у притулок для дітей Служби у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації за адресою: м. Львів, вул. Левандівська, 17в.

Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради видано розпорядження від 26 лютого 2020 року № 73 «Про негайне відібрання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від її матері ОСОБА_3 та влаштування дитини в притулок для дітей «СуСД» Львівської ОДА за адресою: м. Львів, вул. Левандівська, 17в », до якого розпорядженням Галицької районної адміністрації від 03 березня 2020 року № 79 внесено зміни щодо визначення місця влаштування дитини: притулок для дітей «СуСД» Львівської ОДА замінено на Центр підтримки дітей при ліцеї «Просвіта» Львівської міської ради.

Підставою для негайного відібрання дитини від матері послугувало, в тому числі, й письмове повідомлення малолітньої ОСОБА_4 16 лютого 2020 року на мобільний телефон практичного психолога школи про можливість суїциду.

Таким чином, у зв`язку з наявною у Служби в справах дітей Галицької районної адміністрації інформацією щодо умов проживання дитини, які орган опіки та піклування визнав небезпечними для психоемоційного стану дитини та її здоров`я, а також з урахуванням листа директора школи, в якому було зазначено про письмове повідомлення малолітньої про можливість суїциду, Галицькою районною адміністрацією видано розпорядження про негайне відібрання дитини.

Також установлено, що 17 березня 2020 року за № 701 КНП ЛОР «Львівський психоневрологічний диспансер» видано висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про наявність у матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків, згідно з яким ОСОБА_3 має високий ступінь втрати здоров`я внаслідок тривалої хвороби, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та залежність від інших осіб і перешкоджає виконанню батьківських обов`язків.

На підставі вказаного висновку, відповідно до підпункту 9 пункту 24 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, Галицькою районною адміністрацією видано розпорядження від 20 березня 2020 року № 105 «Про надання малолітній ОСОБА_4 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування».

Відповідно до пункту 6 Порядку видачі висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про наявність у матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 18 листопада 2013 року № 981, висновок ЛКК видається строково відповідно до перебігу хвороби та обмеження життєдіяльності і підлягає перегляду кожні півроку або у разі надходження заяви батька, матері щодо перегляду, яка розглядається протягом тижня.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у міжнародному праві та національному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У справі «М. С. проти України» у рішенні від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) та у рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09, § 100), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (§ 76).

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Отже, положення про право батьків і дітей бути поряд один з одним не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, при розгляді справи суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини.

Відповідно до частини першої статті 170 Сімейного кодексу України (далі - СК України) суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Батьки, від яких відібрана дитина, не втрачають щодо неї прав та обов`язків, обумовлених походженням. Вони надалі залишаються носіями обов`язку щодо виховання дитини, мають право на особисте її виховання та спілкування з ними. Проте та обставина, що дитина передана іншій особі або навчальному закладу, означає, що саме їх напрямок та умови виховання одержали перевагу над тим, що здатні створити батьки, й з цим напрямком батьки повинні будуть узгоджувати свою поведінку.

Основними підставами для відібрання дитини є ухилення батьків від виконання своїх обов`язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва тощо. Інші випадки охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків, а й із їх особистих негативних звичок.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Отже, ухвалюючи рішення у справі про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12 76-81 89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржувані позивачем розпорядження видані Галицькою районною адміністрацією в межах наданих повноважень і підстав для їх скасування немає, оскільки установлено, що мати дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, є інвалідом з дитинства 2-ої групи, перебуває на диспансерному обліку в психоневрологічному диспансері і за станом здоров`я не може опікуватися дитиною, при цьому Служба у справах дітей Галицької районної адміністрації визнала умови проживання дитини небезпечними для психоемоційного стану дитини та її здоров`я, а також врахувала лист директора школи, в якому зазначено про письмове повідомлення малолітньої про можливість суїциду.

При цьому судом правильно зазначено, що відібрання дитини за рішенням органу опіки та піклування - це тимчасовий засіб захисту прав дитини, оскільки питання про відібрання дитини буде вирішуватись судом у справі за позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, який районна адміністрація подала до суду 05 березня 2020 року.

Наведені у касаційній скарзі доводи є аналогічними аргументам, на які позивач посилалась при зверненні до суду та при апеляційному розгляді справи, такі доводи вже були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 лютого2021 рокута постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк