Постанова

Іменем України

11 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 461/1119/18

провадження № 61-14369св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Львівської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Величко Наталія Ярославівна, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Львівської міської радизвернувся з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу (далі - ЛМНО) Величко Н. Я., Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»), про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що слідчим відділенням Галицького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - СВ Галицького ВП ГУНП у Львівській області) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 04 травня 2017 року № 12017140050001899 за фактом підроблення рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2010 року у справі № 2-982/2010, на підставі якого зареєстровано право власності на нежитлові приміщення площею 67,8 кв. м, які знаходяться на АДРЕСА_1 .

Нежитлові напівпідвальні приміщення площею 67,8 кв. м на АДРЕСА_1 , позначені на поверховому плані індексами 7-1-7-6 належать територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Ленінської ради народних депутатів від 14 квітня 1987 року № 222 «Про затвердження реєстру житлових будинків належних місцевим радам».

У ході проведення досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2010 року у справі № 2-982/2010 за позовом ОСОБА_2 до Мистецького фонду імені Короля Данила про визнання права власності зареєстрував право власності на нежитлові півпідвальні приміщення загальною площею 67,8 кв. м на АДРЕСА_1 . 18 березня 2011 року, на підставі рішення суду, ОКП ЛОР «БТІ ЕО» проведено державну реєстрацію вказаних приміщень.

У ході досудового розслідування встановлено, що в Галицькому районному суді м. Львова справа за позовом ОСОБА_2 до Мистецького фонду імені Короля Данила щодо вказаних приміщень не розглядалася взагалі, а по справі № 2-982/2010 розглядалося питання розірвання шлюбу сторонніх осіб.

28 листопада 2010 року ОСОБА_2 на підставі нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу продав вказані приміщення ОСОБА_3 25 листопада 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_1 безоплатно отримав вказані приміщення.

Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи від 02 серпня 2017 року № 6/389 підписи від імені судді Серьодкіної І. М., які наявні на рішеннях Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2010 року у справі № 2-982/2010, виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою.

Згідно з висновком технічної експертизи документів від 03 серпня 2017 року № 6/390, відтиски печатки Галицького районного суду м. Львова, які наявні на рішеннях Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2010 року у справі № 2-982/2010 нанесені не гербовою печаткою Галицького районного суду м. Львова.

Відповідно до інформації юридичного департаменту Львівської міської ради, згідно з базою обліку договорів оренди, 24 травня 2006 року між управлінням комунальної власності Львівської міської ради та Регіональним благодійним фондом ім. Короля Данила укладено договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 67,8 кв. м на АДРЕСА_1 .

Вказаний договір припинено у зв`язку із закінченням терміну дії договору, та на підставі акта приймання передачі від 28 лютого 2011 року передано балансоутримувачу Львівському комунальному підприємству «Снопківське» (далі - ЛКП «Снопківське»).

Те, що рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2010 року є підробленим, а приміщення вибуло з комунальної власності протиправно підтверджується протоколами допитів в якості свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , з показань яких установлено, що з позовом про визнання права власності ОСОБА_2 у 2010 році не звертався і вони не мають жодного відношення до цих приміщень.

Таким чином, прокурор просив:

- витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 67,8 кв. м на АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 67,8 кв. м на АДРЕСА_1 , здійснену 25 листопада 2016 року приватним нотаріусом ЛМНО Величко Н. Я.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 грудня 2018 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували передачу спірного нежитлового приміщення загальною площею 67,8 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , у комунальну власність та прийняття такого приміщення до комунальної власності. Рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 14 квітня 1987 року № 222 стосувалося лише житлового фонду, тому Львівська міська рада не має повноважень на витребування даного майна від добросовісного набувача яким є ОСОБА_1 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційні скарги прокуратури Львівської області та Львівської міської ради задоволено; рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов прокурора задоволено; витребувано у Винничука М. Р. на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 67,8 кв. м на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1097392046101); визнано недійсним та скасовано запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 67,8 кв. м на АДРЕСА_1 , здійснену 25 листопада 2016 року приватним нотаріусом ЛМНО Величко Н.Я. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1097392046101); вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24 грудня 1991 року № 728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області». Цим рішенням затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів м. Львова. У зв`язку з цим, житлові і нежитлові приміщення, які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. При цьому, державна реєстрація права комунальної власності на окремі об`єкти нерухомого майна в будинку комунальної власності для підтвердження правового титулу територіальної громади як власника певного об`єкту нерухомості не вимагається. Оскільки ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, а спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника (територіальної громади міста Львова) поза його волею, тому нежилі приміщення підлягають поверненню територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд ухвалив незаконне рішення, оскільки матеріали кримінального провадження щодо підробки судового рішення досі перебувають на стадії досудового розслідування, підозра жодній особі не оголошувалася, вирок у справі не виносився. Також посилається на те, що витребувати майно у добросовісного набувача може лише власник такого майна, в той же час право власності Львівської міської ради на спірне майно нічим не підтверджене. Вказує на порушення прокурором нормативного порядку щодо представництва інтересів держави.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року від Львівської міської ради до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому рада просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на те, що майно вибуло із володіння власника поза його волею, що є підставою для його витребування.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, щов Галицькому районному суді м. Львова за вхідним № 24115 зареєстрована справа 2-982-1/10 за позовом ОСОБА_2 до Мистецького фонду імені короля Данила, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про розірвання договору найму та визнання права власності.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2010 року у вказаній справі розірвано договір найму, укладений між ОСОБА_2 та Мистецьким фондом імені Короля Данила 01 січня 2009 року.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлові півпідвальні приміщення площею 67,80 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , позначені на поверховому плані під індексами: 7-1 площею 9,0 кв. м, 7-2 площею 4,4 кв. м, 7-3 площею 1,5 кв. м, 7-4 площею 7,5 кв. м, 7-5 площею 21,4 кв. м, 7-6 площею 24,0 кв. м.

Зобов`язано ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на нежитлові півпідвальні приміщення площею 67,80 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , позначені на поверховому плані під індексами: 7-1 площею 9,0 кв. м, 7-2 площею 4,4 кв. м, 7-3 площею 1,5 кв. м, 7-4 площею 7,5 кв. м, 7-5 площею 21,4 кв. м, 7-6 площею 24,0 кв. м.

ОСОБА_2 , на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2010 року у справі № 2-982-1/2010, зареєстрував право власності на нежитлові півпідвальні приміщення загальною площею 67,8 кв. м на АДРЕСА_1 . 26 березня 2011 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Галанюк Н. Я., продав вказані приміщення ОСОБА_3 25 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Величко Н. Я., відповідно до якого ОСОБА_1 безоплатно отримав нежитлові півпідвальні приміщення, загальною площею 67,8 кв. м на АДРЕСА_1 .

Установлено, що СВ Галицького ВП ГУНП у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 04 травня 2017 року № 12017140050001899 за фактом підроблення рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2010 року у справі № 2-982/2010, на підставі якого зареєстровано право власності на нежитлові приміщення площею 67,8 кв. м на АДРЕСА_1 , з попередньою правовою кваліфікацією - частина третя статті 358 КК України.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 02 серпня 2017 року № 6/389 (здійсненої у рамках кримінального провадження) підписи від імені судді Серьодкіної І. М., які містяться на рішеннях Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2010 у справі № 2-982/2010, виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою.

Згідно з висновком технічної експертизи документів від 03 серпня 2017 року № 6/390 (здійсненої у рамках кримінального провадження) відтиски печатки Галицького районного суду м. Львова, які містяться на рішеннях Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2010 у справі № 2-982/2010 нанесені не гербовою печаткою Галицького районного суду м. Львова.

Згідно протоколу допиту ОСОБА_2 в якості свідка в межах кримінального провадження від 04 травня 2017 року за № 12017140050001899, останній зазначив, що ніякого позову до Мистецького фонду імені Короля Данила він у жовтні 2010 року не подавав, в Галицькому районному суді м. Львова не був, нікому не доручав подавати такого від його імені. ОСОБА_2 вказав, що у 2009-2010 роках робив ремонт у квартирі у м. Львові де власник квартири попросив у нього ксерокопію паспорта. Пізніше цей власник повідомив його, що оформив на нього приміщення чи квартиру, і що дане приміщення потрібно продати. Він на вимогу цього власника з дружиною приїхали до нотаріальної квартири де переписали приміщення на нового набувача - ОСОБА_7 .

Аналогічні за змістом показання в межах зазначеного кримінального провадження дала свідок ОСОБА_5 (дружина ОСОБА_2 ).

Установлено, що ОСОБА_2 у жовтні 2010 року з позовом до Мистецького Фонду імені Короля Данила про визнання права власності не звертався, позовної заяви не підписував, підписи наявні на рішеннях Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2010 у справі № 2-982-1/2010, виконані не суддею Серьодкіною І. М., а іншою особою, дане рішення не завірене печаткою Галицького районного суду м. Львова.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частини перша, друга статті 386 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У касаційній скарзі позивач посилався на те, що витребувати майно у добросовісного набувача може лише власник такого майна, в той же час право власності Львівської міської ради на спірне майно нічим не підтверджене.

Суд касаційної інстанції відхиляє такі доводи з огляду на таке.

В статтях 34, 35 Закону УРСР «Про власність» під об`єктами права комунальної власності розумілося майно, що забезпечує діяльність Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передбачене відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

На виконання Закону України «Про власність» Кабінетом Міністрів України 05 листопада 1991 року прийнято постанову № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), що заклало правові підстави для розподілу майна, яке в радянський період було виключно державним, на державне та комунальне.

На виконання цієї постанови виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24 грудня 1991 року № 728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області». Цим рішенням затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів м. Львова.

У зв`язку з тим, житлові і нежитлові приміщення, які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. При цьому, державна реєстрація права комунальної власності на окремі об`єкти нерухомого майна в будинку комунальної власності для підтвердження правового титулу територіальної громади як власника певного об`єкту нерухомості не вимагається.

Отже, правильним є висновок апеляційного суду про те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника (територіальної громади міста Львова) поза його волею, у зв`язку з чим нежилі півпідвальні приміщення підлягають поверненню територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 також посилається на те, що матеріали кримінального провадження щодо підробки судового рішення досі перебувають на стадії досудового розслідування, підозра жодній особі не оголошувалася, вирок у справі не виносився, а питання щодо підроблення документів повинні бути установлені вироком суду, який набрав законної сили

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із частиною другою статті80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

У справі встановлено, що ОСОБА_2 у жовтні 2010 року з позовом до Мистецького Фонду імені Короля Данила про визнання права власності не звертався, позовної заяви не підписував, підписи наявні на рішеннях Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2010 у справі № 2-982-1/2010, виконані не суддею Серьодкіною І. М., а іншою особою, дане рішення не завірене печаткою Галицького районного суду м. Львова.

Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази відповідно до вимого ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не набув права власності на спірне нежитлове приміщення, а отже воно підлягає витребуванню від останнього набувача.

Також у касаційній скарзі відповідач вказує на порушення прокурором нормативного порядку щодо представництва інтересів держави.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на момент пред`явлення позову до суду), має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, відповідно до якого сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Прокурор, звернувшись із позовом, направив до Львівської міської ради попереднє повідомлення про звернення до суду із зазначеним позовом в інтересах зазначеного органу місцевого самоврядування до ОСОБА_1 .

Тому, Верховний Суд вважає, що у прокурора наявні підстави для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року зупинено дію постанови Львівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

З урахуванням того, що касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України колегія поновлює дію постанови Львівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року.

Керуючись статтями 7 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання дію постанови Львівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов