№ 461/138/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 461/138/18

провадження № 61-132св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 листопада 2020 року у складі судді Волоско І. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, в якому просив зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити способи участі у вихованні дочки та встановити години для особистого спілкування з дочкою без участі відповідачки: 1, 3 субота місяця з 10.00 год до 17.00 год та 2, 4 неділя місяця з 10.00 год до 17.00 год, в річні релігійні свята з 11.00 год до 15.00 год; щоденно в післяурочний час проводити час із дитиною за місцем проживання дитини; спільний відпочинок: другу половину літніх канікул дитина проводить з батьком; необмежене особисте спілкування батька з дочкою засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дочкою; у разі, якщо святкові дні припадають на день побачення з дочкою або цей день передує дню побаченню, або є наступним після нього, то такі дні дочка проводить із батьком.

Позов обґрунтовано тим, що всі намагання позивача мирним шляхом врегулювати спір призводять лише до конфліктів та виклику поліції, відповідачка перешкоджає позивачу у спілкуванні з дочкою, штучно створює такі обставини, через які позивач не може нормально зустрічатися з дочкою. ОСОБА_1 у своєму позові стверджував, що його права як батька порушені. Після чисельних марних спроб вирішити спір шляхом переговорів, взаємних поступок із метою недопущення страждань та негативного впливу на дитину з боку відповідачки та тещі, які, на його думку, налаштовують дитину проти нього та говорять дитині неправду, він змушений звернутися до суду із цією позовною заявою.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із інтересів дитини та врахував, що дитина в судовому засіданні категорично заперечила щодо зустрічей із батьком за місцем його проживання. Зазначила, що її зустрічі з батьком є вимушеними, нецікавими, не дають їй позитиву, вона постійно у поганому настрої і чекає найшвидшого закінчення таких зустрічей. Не бажає перебувати за місцем проживання батька, де зі сторони баби є до неї неприязнь, а від батька можна чекати тільки агресивної поведінки. При розгляді справи судом першої інстанції взято до уваги психологічний висновок Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер» від 26 лютого 2018 року.

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що позовні вимоги про збільшення кількості днів, годин спілкування з дочкою та про проведення частини літніх канікул із батьком, проведення спільно релігійних свят без участі матері та за місцем проживання батька є обтяжливими для дитини та нав`язливими. ОСОБА_3 на час слухання справи у суді апеляційної інстанції виповнилося 14 років, дівчина у присутності представника відділу у справах дітей висловила послідовно і переконливо свою думку щодо небажання зустрічей із батьком, зазначила, що має свій життєвий простір, бажає зустрічатися з подругами, відвідувати гуртки, корисно проводити час. Зустрічі з батьком не сприяють порозумінню між ними, оскільки батько налаштовує її проти матері, а також створює конфлікти. Він переслідує іншу мету за рахунок зустрічей із нею.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у лютому 2022 року - уточненою касаційною скаргою, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 листопада 2020 та постанову Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. В уточненій касаційній скарзі позивач просив поновити йому пропущений строк на касаційне оскарження судових рішень.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 28 серпня 2020 року у справі № 682/749/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, зазначає що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У своїй касаційній скарзі заявник зазначає, що:

- суди, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, порушили права батька, закони та Конституцію України, інтереси дитини;

- суди попередніх інстанцій проігнорували доводи позивача та надані докази;

- під час розгляду справи в суді першої інстанції не було заслухано свідка ОСОБА_4 , чим порушено процесуальні права позивача;

- апеляційний суд не взяв до уваги клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою позивача, в якому позивач зазначав про бажання надати пояснення та докази у суді особисто;

- поведінка ОСОБА_2 та її скандали навіть при зустрічах із дочкою, перешкоди у спілкуванні з дитиною, які тривають і на сьогодні, призвели до звернень у поліцію та відділу у справах дітей, згодом - до суду, на що суди не звернули належної уваги;

- Відділом у справах дітей Галицької районної державної адміністрації Львівської міської ради визначено лише два дні на місяць зустрічі батька з дочкою: друга та четверта неділя місяця з 11:00 год до 16:00 год у присутності матері, проте відповідачка не бажає, щоб заявник спілкувався з дочкою та перешкоджає цьому;

- ОСОБА_2 навмисно псує побачення, скорочує години побачень, своєю зверхньою поведінкою подає поганий приклад дочці, тим самим чинить перешкоди заявнику у спілкуванні з дочкою; забороняє дочці відвідувати його родичів, бабу, двоюрідних сестер та братів; дочка знаходиться під постійним психологічним впливом та тиском матері, колишньої тещі заявника, яка має до нього особисту неприязнь;

- відповідачка навмисно не надає інформацію про стан здоров`я дитини, її перебування та місце відпочинку у літній період під час канікул.

У травні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій відповідачка, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. ОСОБА_2 звертає увагу на таке: позивач звернувся до суду із позовом ще у січні 2018 року, не оскаржуючи перед тим рішення органу опіки про встановлення графіку побачень із дочкою; позивач не має можливості перебувати з дочкою більше однієї години; намагання позивача збільшити години побачень ніж ті, що визначені рішенням органу опіки та піклування, суперечить його дійсним намірам та волі дитини, інтереси якої суд в першу чергу бере до уваги; просить врахувати думку та пояснення дочки, яку опитували в судовому засіданні; врахувати, що в провадженні Галицького районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України, щодо неповнолітньої дочки та матері дитини.

Від третьої особи відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходив.

У травні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про приєднання письмових доказів, а саме: запиту адвоката Семенини В. М. від 05 травня 2002 року № 1-05/22 та відповідь на нього за підписом начальника Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області Національної поліції від 12 травня 2022 року, в якому зазначено, що в ході проведення перевірки по зверненнях ОСОБА_1 у період з січня 2022 року до квітня 2022 року в діях ОСОБА_2 не встановлено ознак адміністративного чи кримінального правопорушень. У своєму клопотанні відповідачка вказує, що ці письмові докази отримані нею на стадії касаційного розгляду справи та після подання нею відзиву на касаційну скаргу позивача.

У липні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відзив ОСОБА_2 , в якому позивач заперечує проти відзиву відповідачки, вважає наведені у ньому доводи вигаданими, просить взяти до уваги докази перешкоджань матір`ю у побаченнях із дочкою, зафіксовані на відео, скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити його позов.

У липні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли пояснення у справі, що стосуються заперечення ОСОБА_1 на її відзив. Відповідачка також просить не приєднувати до справи надані позивачем докази, датовані 2022 роком, зважаючи на те, що позов у справі поданий ще у 2018 році.

Щодо нових доказів, поданих сторонами суду касаційної інстанції

Враховуючи повноваження суду касаційної інстанції, визначені у статті 400 ЦПК України, Верховний Суд відхиляє клопотання позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 про долучення нових доказів на стадії касаційного розгляду справи.

Отже, Верховний Суд не бере до уваги документи та відеозаписи, подані сторонами суду касаційної інстанції на підтвердження свої доводів, які не були предметом оцінки судами попередніх інстанцій. Верховний Суд здійснює касаційний розгляд справи за наявними у справі матеріалами, які були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 18 січня 2022 року про надання строку для усунення недоліків, зокрема надання нової редакції касаційної скарги та підтвердження сплати судового збору) задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження, поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 листопада 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 461/138/18 із Галицького районного суду міста Львова та визначено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2022 року матеріали справи № 461/138/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений шлюб, який зареєстрований Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.

22 червня 2007 року від шлюбу народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

24 жовтня 2017 року Галицьким районним судом м. Львова видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із 20 жовтня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 листопада 2017 року шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірваний.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї і прописки ЛКП «Цитадель-центр» від 23 жовтня 2017 року.

Зі інформацією, наявною у Єдиному державному реєстрі судових рішень, ОСОБА_1 у жовтні 2017 року звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права на користування жилим приміщенням та усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення у квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (справа № 461/7063/17).

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 14 травня 2018 року (справа № 461/7063/17), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року та постановою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

06 грудня 2017 року Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради за заявою ОСОБА_1 винесено розпорядження № 409 про встановлення ОСОБА_1 днів та годин зустрічей із малолітньою дочкою ОСОБА_3 , згідно з яким встановлено ОСОБА_1 наступні дні та години зустрічей з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - 2, 4 неділя місяця з 11.00 год до 16.00 год, у присутності матері дитини. Мати, ОСОБА_2 , зобов`язано не чинити перешкод зустрічам та спілкуванню батька - ОСОБА_1 із малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із цим позовом до ОСОБА_2 .

За змістом психологічного висновку Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер» від 26 лютого 2018 року про дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час обстеження виявляється підкреслено негативне ставлення дівчини до батька та підкреслено позитивне до матері. Батько включається дитиною в структуру сім`ї, але демонстративно дівчиною дистанціюється та відкидається. Дівчина демонструє своє холодне ставлення до батька, говорить, що вона не відчуває щодо нього ніяких позитивних емоцій, відчуває «нелюбов». Скаржиться на те, що батько часто відбирав в неї речі, які купляла їй матір, бо хотів теж таке мати. Говорить, що ні розмовляти, ні бачитись з батьком не хоче. Зі слів дівчини, ставлення її до батька змінилося з вересня минулого року, після того, як він застосував проти неї фізичну силу. До того вона його «іноді любила, іноді ні». В дівчини під час обстеження на очах періодично з`являються сльози, які носять достатньо демонстративний характер. Коли запитано про їх причину, вона пояснює, що їй стидно, що вона мала такого тата, який її не забезпечував, хоча тати інших дітей це роблять. Хоча дівчина скаржиться на те, що відчуває щодо батька страх, під час бесіди і в результаті інтерпретації проективних методик можна зробити висновок, що вона відчуває щодо нього агресію, яку свідомо намагається приховати як соціально неприйнятну емоцію. Стосовно матері вона демонструє підкреслено позитивне ставлення, бо «мама їй все купує і дозволяє, забезпечує її, дбає про її освіту». За методикою Рене Жиля дівчина зробила на користь матері 19 позитивних виборів, на користь батька 4 негативних вибори. Рекомендовано налагодити контакт батька з дитиною та при вирішенні питання про побачення враховувати думку та побажання дитини.

У суді першої інстанції в судовому засіданні заслухано ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зазначила, що батько ОСОБА_1 у визначений органом опіки час для побачень не приділяє належної їй уваги, оскільки інколи під час зустрічей може відлучатися в особистих справах. Жодного разу мати ОСОБА_2 не заперечувала та не чинила перешкод для спілкування батька у визначені опікунською радою дні та годин побачень. ОСОБА_3 у суді також пояснила, що зустрічі завжди супроводжувались конфліктами, які породжував батько, з яким вона спільних тем для спілкування немає. Вона має коло своїх друзів та товаришів, з якими бажає проводити і проводить вільний час, відвідує гуртки, хоче мати свій життєвий простір. У неї немає бажання надалі бачитися з батьком поза встановлений опікунською радою час, оскільки такі зустрічі для неї є неприємними, створюють для неї дискомфорт і не сприяють позитиву, оскільки батько постійно провокує конфлікти, непорозуміння і переслідує незрозумілі для неї інтереси. Вона не бажає зустрічатися та спілкуватися із батьком за його місцем проживання, де щодо неї є неприязне відношення з боку бабусі.

На час опитування у суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося 14 років, дівчина у присутності представника відділу у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради висловила послідовно і переконливо свою думку про небажання зустрічей із батьком. Зазначила, що хоче мати свій життєвий простір, зустрічатися з подругами, відвідувати гуртки, корисно проводити час. Зустрічі з батьком не сприяють порозумінню між ними, оскільки батько налаштовує її проти матері, а також створює конфлікти. Він переслідує іншу мету за рахунок зустрічей із нею.

Матеріали справи містять підтвердження, що сторони систематично викликають органи поліції на спільні зустрічі із дочкою та при контакті один з одним.

За наявними у справі матеріалами та поясненнями відповідачки підтверджується, що в провадженні слідчого СВ Галицького ВП ГУ НП у Львівській області Конрад Ю. Т. перебували щодо ОСОБА_1 три кримінальні провадження, а саме: кримінальне провадження від 09 вересня 2017 року № 12017140050004023 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України), кримінальне провадження від 10 вересня 2017 року № 12017140050004037 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, та кримінальне провадження від 19 вересня 2017 року № 12017140050004165 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України (за фактом нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ).

У провадженні Галицького районного суду м. Львова знаходиться кримінальне провадження від 09 вересня 2017 року № 12017140050004023 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідачка чинить перешкоди позивачу у побаченнях та спілкуванню із дитиною; батьку встановлений Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради графік побачень із дочкою, який не скасований та ОСОБА_1 не оскаржується; порушень прав дитини або батька не встановлено; доводи позивача ґрунтуються лише на припущеннях. Суди при постановленні рішення виходили із найкращих інтересів дитини, при визначені яких взяли до уваги психологічний висновок Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер» від 26 лютого 2018 року, а також врахували думку дитини, якій на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції виповнилося 14 років.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій лише частково.

Щодо вимог про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати позивачу брати участь у вихованні та вільному спілкуванню з дочкою

Статтею 19 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.

Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

Відповідно до статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

За змістом частини першої статті 159 СК якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Системний аналіз наведених статей дає підстави для висновку, що СК України встановлює дві можливі процедури захисту права на спілкування з дитиною того з батьків, хто проживає окремо, як то: адміністративну процедуру шляхом звернення до органу опіки та піклування, рішення якого є обов`язковим до виконання, або звернення до суду (судовий захист).

Потрібно враховувати, що рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду (частина друга статті 19 СК України).

Водночас, якщо рішення органу опіки та піклування не виконується тим з батьків, з ким проживає дитина, то той з батьків, хто проживає окремо, має право звернутися до суду з позовом про усунення перешкод.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що фактично з моменту прийняття Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради розпорядження від 06 грудня 2017 року № 409, пунктом 3 якого зобов`язано мати не чинити перешкод зустрічам та спілкуванню ОСОБА_1 з дочкою, відповідачка не виконувала його належним чином, що змушувало його телефонувати їй неодноразово, щоб погоджувати час зустрічі із дитиною та цікавитися здоров`ям дитини та брати участь у навчанні дитини; жодного разу дружина не піднімала трубку телефона та при зустрічі на вулиці тікала від нього та відгороджувала собою його від дитини, тим самим провокувала дитину на такі ж дії. При двох зустрічах дочка з ним спілкувалася нормально, відчувалось тепло та порозуміння, а наступні дні під впливом тещи та відповідачки дочка не брала телефон та не розмовляла з ним, тим самим уникала розмов, на підставі чого позивач зробив висновки, що можливо теща та відповідачка не дають ОСОБА_7 спілкуватися з ним. Дії відповідачки та тещі, призводять до того, що дочка віддаляється від нього. ОСОБА_1 вказував, що кожен раз, коли йому вдавалося більш-менш налагодити відносини та встановити певний зв`язок із дочкою, відповідачка втручалася та своїми діями негативно впливала на його стосунки з дочкою.

Виходячи з фактичних підстав позову про усунення перешкод у спілкуванні з дочкою, враховуючи встановлені у цій справи обставини про те, що Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради 06 грудня 2017 року за № 409 винесено розпорядження, яким позивачу визначено способи участі у вихованні дочки, позивачу належало довести, що відповідачка не виконує вказане рішення органу опіки та піклування.

При вирішенні вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванню з дочкою, суди встановили, що позивачем не доведено, що відповідачка чинить такі перешкоди. Додані позивачем до позовної заяви відповіді Галицького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області Національної поліції України на звернення ОСОБА_1 лише свідчать про реєстрацію звернень заявника, перевірку за якими припинено.

Враховуючи, що рішення судів не можуть гарантуватись на припущеннях, а кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 вимог в частині позову про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною.

Доводи касаційної скарги щодо вчинення ОСОБА_2 перешкод при зустрічах із дитиною, що відповідачка не бажає, щоб заявник спілкувався з дочкою та навмисно псує їх побачення, обмовляє його разом з тещею, зводяться до переоцінки цих доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання в касаційній скарзі на те, що відповідачка навмисно не надає ОСОБА_1 інформацію про дитину, також не підтверджено належними та достатніми доказами.

З урахуванням наведеного, рішення судів попередніх інстанцій в цій частині на підставі статті 410 ЦПК України підлягають залишенню без змін.

Щодо вимог про визначення способу участі у вихованні дитини

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № ук789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 18 Конвенція про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною третьою статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що дитина, яка розлучається з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про охорону дитинства» кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності.

Згідно з частинами першою-третьою статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Здійснення батьками своїх прав і виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини перша, друга статті 155 СК України).

Частинами другою, третьою статті 157 СК України встановлено, що той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Частиною другою статті 159 СК України передбачено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року § 54). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року).

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» ЄСПЛ зазначив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

Отже, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд зобов`язаний виходити, передусім, з найкращих інтересів дитини, визначення яких здійснюється на підставі оцінки обставин кожної справи.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а визначений порядок спілкування батька з дитиною, що передбачає певні дні та часи такого спілкування, не може беззаперечно свідчити про позбавлення його передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Водночас, при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

У своєму позові ОСОБА_1 просить встановити способи участі у вихованні дочки та години зустрічей інші, ніж це визначив орган опіки та піклування. Принциповим є те, що позивач вважає, що його зустрічі з дочкою повинні відбуватись без присутності матері.

У цій справі суд першої та апеляційної інстанції безпосередньо з`ясовували думку дитини.

У суді першої інстанції в судовому засіданні, у присутності представника третьої особи, було заслухано думку малолітньої ОСОБА_8 , якій на той момент виповнилося повних 11 років, також в апеляційному суді в судовому засіданні, у присутності представника третьої особи, повторно заслухано думку малолітньої ОСОБА_8 , якій на той момент виповнилося повних 14 років. Вона чітко та послідовно висловила думку проти своїх зустрічей із батьком за відсутності матері, оскільки вона захищає її, без мами та бабусі не хоче зустрічатися із батьком, було таке, що він кричав, замахувався на неї, колись побив (коли жили разом), їй страшно знаходитися поряд, він агресивний, постійно погрожує матері, знімає їх побачення на телефон. Проявляє байдужість щодо неї (наприклад, дивиться на годинник при зустрічах, запізнюється на півтори-дві години) чи свариться, не вміє знайти підхід до неї, колись, коли просила допомогти з уроками, він не зрозумів, накричав, встав і пішов, не цікавиться її справами у школі, його вистачає на 20-30 хвилин спілкування із нею, коли просить щось купити - батько агресивно відповідає або купує із великим незадоволенням, починає обурюватися, якщо на побаченні йому щось не подобається - починає відразу кричати, обзивати маму, говорити, що дочка погано вихована. Зазначала про небажання зустрічатися з батьком більше часу поза установленим графіком, що на зустрічі із батьком ходить, але без бажання, мати не чинить перешкод у їх побаченнях, коли він приходить забирати її на побачення, іноді навіть вмовляла її зустрітися із батьком.

Матеріали справи також містять заяву ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 16 березня 2020 року (а. с. 143-147 т. 3), у якій дитина просить врахувати її особисту думку, відмовити батьку в задоволенні його позову повністю, зазначає, що боїться свого батька та його агресивної поведінки та ставлення до неї.

Суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення про відмову в задоволенні вимог про встановлення способів участі у вихованні дитини, виходив з того, що позивачу вже встановлено графік побачень із малолітньою дочкою розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, який є обов`язковим для виконання, поки такий графік не скасований, у суду відсутні підстави для встановлення іншого графіку побачень. З огляду на цілі процесу побачення дитини з батьком, враховуючи думку дитини, суд не знайшов порушень прав дитини або батька.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, погодився із цими висновками суду першої інстанції та зазначив, що вимоги позову про збільшення кількості днів, годин спілкування з дочкою, про проведення частини літніх канікул з батьком та проведення спільно релігійних свят без участі матері за місцем проживання батька є обтяжливими для дитини.

Верховний Суд частково погоджується із мотивами, наведеними судами в обґрунтування підстав для відмови у задоволенні вимог про встановлення позивачу способів участі у вихованні дочки, та виходить з такого.

Законом не передбачена можливість оскарження тим з батьком, хто проживає окремо від дитини, рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, оскільки встановлено, що вирішення спору, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, віднесено до компетенції суду.

Отже, вирішення спору про участь того з батьків, хто проживає окремо від дитини, віднесено до компетенції суду незалежно від того, чи є рішення органу опіки та піклування про встановлення таких способів.

Тому посилання суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на те, що, оскільки ОСОБА_1 не оскаржував розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, тому відсутні підстави для встановлення в судовому порядку способів участі у вихованні дитини, є помилковими. Такі висновки суперечать положенням частини другої статті 159 СК України, що є підставою для зміни оскаржуваних судових рішень в цій частині.

Незважаючи на це, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відмову в задоволенні позову в частині встановлення способів участі позивачу у вихованні дочки за відсутності матері, оскільки за обставинами цієї справи це відповідає найкращим інтересам дитини.

Встановлюючи те, чи будуть заявлені ОСОБА_1 способи участі у вихованні дочки відповідати найкращим інтересам дитини, судами надано правильну оцінку тому, що між сторонами спору існують вкрай конфліктні стосунки.

Під час вирішення справи № 461/7063/17, ініційованої ОСОБА_1 у жовтні 2017 року, тобто до звернення позивача як до органу опіки та піклування, так і до суду з вимогами про встановлення способів участі у вихованні дитини, позивач просив визнати за ним права на користування та усунути йому перешкоди у користуванні квартирою, належної ОСОБА_2 .

Суди, відмовляючи у задоволенні позову у справі № 461/7063/17, виходили з того, що оскільки ОСОБА_1 після вчиненого конфлікту 09 вересня 2017 року із побиттям десятирічної дочки та дружини, залишив квартиру добровільно, забравши із собою свої речі, ніколи не був зареєстрований у спірній квартирі, зберігає місце реєстрації у АДРЕСА_2 , тому відсутні підстави для задоволення його позову. Доводи позивача ОСОБА_1 , що він в такий спосіб має намір примиритися з дочкою, з колишньою дружиною не заслуговують на увагу, оскільки із зібраних матеріалів справи встановлено, що проживання позивача ОСОБА_1 у спірній квартирі негативно впливає на формування особистості дочки ОСОБА_7 , яка після її побиття батьком та вчинення конфлікту у класі по місцю навчання у присутності однокласників, боїться останнього. З долученого до матеріалів справи психологічного висновку практичного психолога від 26 лютого 2018 року із КЗ «Львівський обласний психоневрологічний диспансер» дівчинка скаржиться на те, що відчуває по відношенню до батька страх, в ході бесіди і в результаті інтерпретації проектних методик можна зробити висновок, що вона відчуває по відношенню до нього агресію, яку свідомо намагається приховати як соціально неприйнятну емоцію.

Із долучених до матеріалів справи (№ 461/7063/17) витягів з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Галицької районної адміністрації ЛМР встановлено, що дочка ОСОБА_7 , 2007 року народження, відчуває страх до батька, не бажає з ним зустрічатися, а тому комісією було рекомендовано ОСОБА_1 налагодити стосунки з дочкою. В подальшому на повторні звернення ОСОБА_1 щодо зустрічей з дитиною комісія вирішила надати зустрічі батькові з дитиною у присутності матері.

Як встановлено у цій справі, розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 06 грудня 2017 року № 409, встановлено позивачу ОСОБА_1 такі години зустрічей з дочкою: 2, 4 неділі місяця з 11.00 год до 16.00 год у присутності матері.

Установлений графік побачень із дитиною був прийнятий розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 06 грудня 2017 року № 409, а вже на початку січня 2018 року ОСОБА_1 подав цей позов про зобов`язання ОСОБА_2 утриматися від перешкоджання брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дочкою, та визначення способів участі батька у вихованні дочки, особисте спілкування з дочкою без участі відповідачки.

Враховуючи, що у вересні 2017 року мала місце конфліктна ситуація, пов`язана із поведінкою позивача по відношенню до відповідачки та до дитини, що викликала у останньої страх перед батьком, на час вирішення цієї справи стосунки батька та дочки не налагодились настільки, щоб вважати їх зустрічі за відсутності матері комфортними для дитини та такими, що будуть сприяти налагодженню стосунків між батьком та дочкою, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні позову та встановленні способів участі ОСОБА_1 у вихованні дочки у вигляді зустрічей чи відпочинку за відсутності матері.

Установлений на дату розгляду справи порядок участі у вихованні дочки дозволяє позивачу вживати заходів для налагодження контакту з дитиною та не позбавляє його можливості вирішувати питання щодо виховання дочки, піклування про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток.

Відповідачка під час розгляду цієї справи в судах продовжувала виконувати розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 06 грудня 2017 року № 409, надаючи можливість позивачу бачитися з дочкою, проте за своєї присутності, як установлено розпорядженням та як того просила дитина, що свідчить про добросовісність поведінки матері.

Позивач не позбавлений в подальшому, за умови позитивної динаміки змін у відносинах з дочкою, звернутися до суду із проханням змінити установлений графік зустрічей із дитиною чи просити призначити такі зустрічі без участі матері.

Ураховуючи наведене, відхиляються доводи заявника про те, що суди, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, порушили права батька, оскільки у батька є реальна можливість спілкуватися з дочкою та приймати участь у її вихованні, і такий спосіб участь у вихованні дочки, який встановлений розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 06 грудня 2017 року № 409 на час вирішення цього спору, на переконання суду, відповідає найкращим інтересам дитини.

З урахуванням наведеного, рішення судів попередніх інстанцій на підставі статті 412 ЦПК України підлягають зміні шляхом виключення з їх мотивувальної частини посилання як на підставу відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визначення способів участі у вихованні дочки на те, що поки розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 06 грудня 2017 року № 409 про встановлення графіку побачень не скасовано, у суду відсутні підстави для встановлення інших способів участі у вихованні.

Обґрунтованою підставою відмови у задоволенні цієї вимоги є те, що заявлені позивачем способи участі у вихованні дитини, а саме: особисте спілкування позивача з дочкою без участі матері у визначені години; щоденно після уроків проведення часу з дитиною за місцем проживання дитини; спільний відпочинок з дитиною - не відповідає найкращим інтересам дитини, виходячи із вкрай конфліктних стосунків між сторонами спору та наявності в дитини страху перед батьком. Істотною обставиною, яка вплинула на такий висновок суду, є думка самої дитини.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд виходить з того, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. У першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Суди при ухваленні рішення на перше місце мають ставити якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, що не порушує інтересів дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Також Верховний Суд зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.

Доводи касаційної скарги про необхідність задоволення позову спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на те, що під час розгляду справи мали місце процесуальні порушення, зокрема щодо того, що під час розгляду справи в суді першої інстанції не було заслухано свідка ОСОБА_4 , оскільки такі доводи не підтвердились, в суді першої інстанції заява ОСОБА_4 (а. с. 138 т. 2) та відповідне клопотання позивача ОСОБА_1 (а. с. 139 т. 2) належним чином розглянуті, що підтверджується протоколом судового засідання від 19 квітня 2019 року та аудіозаписом судового засідання. Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині про те, що відсутні підстави вважати, що показання цього свідка, який міг підтвердити обставини присутності колишньої тещи позивача на побаченнях із дочкою, стосуються обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не взяв до уваги клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з його хворобою, не підтвердились, оскільки про призначені в суді апеляційної інстанції судові засідання на 07 червня 2021 року та 20 вересня 2021 року ОСОБА_1 був обізнаний, про що свідчать його заяви про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою (а. с. 53 т. 4) та у зв`язку із зайнятістю адвоката в іншій справі (а. с. 61 т. 4); до цих заяв позивач не додав доказів, підтверджуючих його хворобу чи зайнятість адвоката в іншій справі; апеляційним судом вирішено кожну заяву позивача про відкладення розгляду справи, про що свідчать протоколи судових засідань за 07 червня 2021 року та за 20 вересня 2021 року; розгляд справи 07 червня 2021 року відкладено апеляційним судом з урахуванням заяви позивача; судове засідання 20 вересня 2021 року призначено на 16 год 00 хв, проте згідно із протоколом судового засідання воно розпочалось із запізненням - о 17 год 29 хв, тому у позивача та його представника був додатковий час, щоб встигнути на судове засідання.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні доводи та питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2020 року у справі № 682/749/19, зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та оцінкою судами доказів.

Посилання на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведеній як приклад справі відрізняється від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

Верховний Суд послідовно наголошує, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20).

Зокрема, у справі № 682/749/19 суди установили, що мати не виконує рішення органу опіки та піклування щодо графіка зустрічей батька з малолітньою дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_2 , створюючи перешкоди, тому наявні правові підстави для задоволення позову, натомість у цій справі, що переглядається в порядку касаційного провадження, суди не установили фактів перешкоджання батьку зі сторони матері у вихованні та вільному спілкуванні із дочкою. Також суди заслухали й думку дитини, яка вже досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити та аргументувати, натомість у справі № 682/749/19 дитина своєї думки суду не висловлювала.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , оскільки наявні підстави для залишення оскаржуваних судових рішень в частині вирішення вимог про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати позивачу брати участь у вихованні та вільному спілкуванню з дочкою без змін, а в частині вирішення вимог про встановлення способів участі у вихованні дитини та особисте спілкування з дочкою без участі ОСОБА_2 - для зміни судових рішень шляхом викладення їх мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги та зміну оскаржуваних судових рішень лише в частині мотивів відмови у задоволенні позову, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає. Судові витрати, понесені заявником на сплату судового збору за подачу касаційної скарги, залишаються за ним.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року в частині вирішення вимог про визначення способу участі у вихованні дитини та особисте спілкування з дочкою ОСОБА_3 без участі ОСОБА_2 змінити шляхом викладення їх мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 листопада 2020 та постанову Львівського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик