Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 461/2015/17

провадження № 61-14225св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Жданової В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С .О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Львівська міська рада,

третя особа - управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 жовтня 2017 року у складі судді Стрельбицького В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2019 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Львівської міської ради, третя особа - управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, про припинення права власності на частку в спільному майні та визнання права власності.

Позовні вимоги мотивовано тим, що їй на праві власності належить частка у розмірі 743/1000 нежитлових приміщень (першого поверху та підвалу) загальною площею 151,9 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Власником решти 257/1000 частки нежитлових приміщень за вказаною адресою є Львівська міська рада.

На даний час у вказаних нежитлових приміщеннях розташовується та функціонує заклад громадського харчування.

Посилаючись на те, що частка відповідача у спірних нежитлових приміщеннях, які є неподільною річчю, є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння та користування майном є неможливим, здійснити поділ згаданих приміщень з огляду на цільове та функціональне призначення об`єкта нерухомого майна (заклад громадського харчування) технічно неможливо, припинення права власності Львівської міської ради на відповідну частку із компенсацією її ринкової вартості не завдасть істотної шкоди інтересам органу місцевого самоврядування, ОСОБА_1 просила припинити право власності Львівської міської ради на частку у майні - нежитловому приміщенні (першого поверху та підвалу) загальною площею 151,9 кв. м, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 з виплатою Львівській міській раді грошової компенсації за належну Львівській міській раді частку у майні, що становить 257/1000 частин та відповідно 39 кв. м від загальної площі приміщення і визнати за нею право власності на цю частку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 жовтня 2017 року позов задоволено. Припинено право власності Львівської міської ради на частку в розмірі 257/1000 нежитлових приміщень (першого поверху та підвалу) загальною площею 151,9 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано виплатити ОСОБА_1 Львівській міській раді грошову компенсацію за частку в розмірі 257/1000 нежитлових приміщень (першого поверху та підвалу) загальною площею 151,9 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 1 070 751 грн. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку в розмірі 257/1000 нежитлових приміщень (першого поверху та підвалу) загальною площею 151,9 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що спільне володіння та користування спірними нежитловими приміщеннями є неможливим, частка Львівської міської ради є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, а тому таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам Львівської міської ради.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 травня 2019 року апеляційну скаргу Львівської міської ради залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду міста Львова від 04 жовтня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, для припинення права Львівської міської ради на частку у спільному майні. Крім того, незважаючи на те, що вартість частки Львівської міської ради згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 13573/18-42 від 19 лютого 2019 року становить 1 055 510,99 грн, що є меншою, ніж її вартість, визначена висновком будівельно-технічного експертного дослідження № 04/17с від 27 лютого 2017 та становить 1 070 751,00 грн, враховуючи, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 погодився з вартістю частки, визначеною в більшому розмірі, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду в цій частині зміні не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2019 року управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що частка відповідача є незначною, оскільки вона становить 39,0 кв. м. та є достатньою для її використання власником на свій розсуд навіть без виділення в натурі. Судами не встановлено, чи намагалися сторони домовитись про порядок володіння та користування майном. Суд апеляційної інстанції, який приєднав до матеріалів справи висновок ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради» про вартість спірного майна у розмірі 10 208 760,00 грн, не вказав будь-яких мотивів його відхилення.

Відзив до суду касаційної інстанції не поданий

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 461/2015/17 з Галицького районного суду м. Львова.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2019 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року справу № 461/2015/17 призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування, укладеного між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Лев» (далі - ТОВ «Інтер-Лев»), належить 743/1000 частки нежитлових приміщень першого поверху та підвалу загальною площею 151,9 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , позначених на поверховому плані під індексами 17-1, 18-1, 18-2, 18-3, VII, VIII, IX, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 липня 2014 року № 24267620.

Зазначене нежитлове приміщення було створено внаслідок виконання ТОВ «Інтер-Лев» реконструкції приміщень, в т.ч. підвальних, з індексами 17-1, 18-1, 18-2, 18-3, VII, VIII, IX, переданих ТОВ «Інтер-Лев» за договором оренди № Г-4145-6 від 06 березня 2006 року).

Право власності на зазначені приміщення визнано за ТОВ «Інтер-Лев» постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2012 року, справа № 5015/5438/11.

Частка нежитлового приміщення, що становить 257/1000 його частин за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

У зазначеному нежитловому приміщенні розміщено заклад громадського харчування.

Згідно висновку № 04/17с від 27 лютого 2017 року будівельно-технічного експертного дослідження, виконати поділ закладу громадського харчування - ресторану, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на два окремі в частках: 743/1000 ідеальної частки та 257/1000 ідеальної частки, для влаштування на площі 154,3 кв. м (відповідно часток це: 114,64 кв. м та 39,66 кв. м) двох ізольованих ресторанів, які б відповідали вимогам ДБН, а саме влаштувати по два евакуаційні виходи, влаштувати відповідний перелік приміщень інженерної інфраструктури та ін., які є обов`язковими для таких закладів, технічно неможливо.

Згідно висновку оціночно-будівельного експертного дослідження від 27 лютого 2017 року № 01/17с, ринкова вартість нежитлових приміщень, в технічному стані, який був до проведеної реконструкції під кафе по АДРЕСА_1 станом на час проведення експертизи становить 2 805 959,00 грн.

Ринкова вартість нежитлових приміщень (першого поверху та підвалу) загальною площею 151,9 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , які були створені внаслідок виконання ТОВ «Інтер-Лев» реконструкції приміщень з індексами 17-1, 18-1, 18-2, 18-3, VII, VIII, IX, переданих ТОВ «Інтер-Лев» згідно з договором оренди № Г-4145-6 від 06 березня 2006 року), станом на дату проведення оціночно-будівельної експертизи 26 червня 2017 року становить 4 166 344,62 грн.

Згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 13573/18-42 від 19 лютого 2019 року, ринкова вартість нежитлових приміщень (першого поверху та підвалу) загальною площею 151,9 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 станом на час проведення дослідження становить 4 111 080 грн.

Матеріалами справи встановлено, що реконструкція зазначених нежитлових приміщень проведена ТОВ «Інтер-Лев» на підставі дозвільних документів, з дотриманням будівельних норм і правил, таке введено в експлуатацію в передбаченому законом порядку.

05 вересня 2017 року через Львівське міське відділення № 21 Західного РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок суду ринкову вартість частки Львівської міської ради у розмірі 1 070 751,00 грн (призначення: «судовий депозит за позовом ОСОБА_1 , 461/2015/17, стаття 365 ЦК, Галицький районний суд м. Львова».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Відповідно до частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Разом з тим, у випадках і в порядку, встановлених законом, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні (частина друга статті 321 ЦК України).

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що: «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника. Тобто можливе порушення інтересів співвласника виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».

Апеляційний суд, дійшовши висновку, що частка міської ради, яка становить 39 кв. м є незначною і не може бути виділена в натурі, не врахував, що висновком № 04/17с від 27 лютого 2017 року будівельно-технічного експертного дослідження, встановлено неможливість виконати поділ саме закладу громадського харчування - ресторану, для влаштування двох ізольованих ресторанів, які б відповідали вимогам ДБН, проте з матеріалів справи вбачається, що спірне майно розташоване на першому поверсі та в підвалі багатоквартирного будинку, а ресторан, який там працює, є лише обраним цільовим використанням цього приміщення.

Питання щодо поділу спірного майна саме на два ізольовані приміщення не ставилось.

Крім того, те, що один співвласник бажає використовувати спільне майно в певний спосіб, який не підходить іншому співвласнику, не свідчить автоматично про неможливість встановлення порядку використання майна.

Судом не досліджувалось, чи намагалися сторони домовитись про порядок володіння та користування спірним майном.

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що висновки апеляційного суду про те, що частка Львівської міської ради є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною та спільне володіння і користування майном є неможливим, є передчасними та належним чином не підтверджені.

Апеляційний суд не врахував, що можливе порушення інтересів співвласника виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку, оскільки висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном, а тому суд належним чином не перевірив чи припинення права на частку в спірному майні завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, враховуючи заперечення Львівської міської ради.

Також апеляційним судом не надано будь-якої оцінки наявному в матеріалах справи звіту Львівського комунального підприємства «Агенція ресурсів Львівської міської ради» про оцінку майна від 17 січня 2018 року, відповідно до якого ринкова вартість спірного майна з урахуванням податку на додану вартість становить 10 208 760, 00 грн.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. ЖдановаСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов