ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 461/2461/17

адміністративне провадження № К/9901/10336/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду в касаційній інстанції адміністративну справу № 461/2461/17

за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Галицького районного суду м. Львова від 24 жовтня 2017 року (суддя Городецька Л.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (головуючий суддя Мікула О.І., судді: Курилець А.Р., Кушнерик М.П.),

в с т а н о в и в:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся в суд з позовом до Львівської міської ради (далі також - відповідач 1), Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі також - відповідач 2), Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської (далі також - відповідач 3), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо розгляду його заяви від 14 лютого 2017 року про погодження вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, в Урочищі "Голоско" житлового району «Збоїща» у м. Львові для будівництва та обслуговування житлового будинку;

- зобов`язати Львівську міську раду розглянути на пленарному засіданні сесії, подану ним 14 лютого 2017 року заяву про погодження вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, в урочищі "Голоско" житлового району «Збоїща» у м. Львові для будівництва та обслуговування житлового будинку у строки, порядку та у спосіб, передбачений Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельним Кодексом України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є учасником бойових дій, який на підставі ст. 118 Земельного кодексу України та ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» звернувся з письмовою заявою до Львівської міської ради про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку. Проте управлінням земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради було повернуто його заяву з пакетом документів без розгляду. Вважаючи повернення документів протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 24 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, позов задоволено.

Судами встановлено, що 14 лютого 2017 року через центр надання адміністративних послуг було зареєстровано заяву ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, до Львівської міської ради про погодження вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, орієнтовною площею 0,10 га, в урочищі "Голоско" житлового району «Збоїща». До заяви були долучені: план земельної ділянки масштабу 1:500, виконаний спеціалізованою організацією, із зазначеними межами ділянки, вирахуваною загальною площею, нанесеними червоними лініями; довідка про правовий статус земельної ділянки, видана відділом Держгеокадастру у м. Львові Львівської області; довідка про наявність/відсутність зареєстрованих на заявника правовстановлюючих документів на земельні ділянки, видана відділом Держземагенства у м. Львові Львівської області; копія паспорта громадянина України та ідентифікаційного коду та копію посвідчення учасника бойових дій.

Листом від 21 березня 2017 року Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради повернуло позивачу його звернення і поданий проект, та роз`яснило, що запропонована ним до закріплення земельна ділянка відповідно до плану зонування Шевченківського району м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21 травня 2015 року №4657, входить в зону Ж-2 (зона малоповерхової забудови 4 поверхи). Також повідомлено, що питання щодо надання земельних ділянок для індивідуального будівництва учасникам антитерористичної операції перебуває на стадії опрацювання.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що згідно чинного законодавства розгляд заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою повинен завершитися рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про її задоволення або вмотивованою відмовою. Натомість, Львівською міською радою, як органом місцевого самоврядування, порушено порядок розгляду звернення позивача, зокрема, його не було розглянуто на черговому пленарному засіданні сесії Львівської міської ради у місячний строк та не прийнято відповідного рішення, а заяви скеровано до Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Львівська міськрада звернулася з касаційною скаргою, в якій просить такі рішення судів скасувати і прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі відповідач 1 стверджує, що розгляду будь-якого питання на пленарному засіданні сесії міської ради передує робота з перевірки цього питання, перевірки наданих документів, підготовки проекту ухвали, пояснювальної записки і тільки після здійснення відповідної перевірки, Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради (за наявності підстав) готує проект ухвали про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і подає його на розгляд профільних депутатських комісій, після чого цей проект ухвали виноситься на затвердження міською радою. Проте на думку скаржника, підстав для виготовлення такого проекту у нього не було.

Позивач правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно із пунктом «б» частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами врегульовано главою 19 ЗК України.

За змістом статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118 122 ЗК України.

Частиною 2 статті 118 ЗК України передбачено, що рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Виходячи з наведеного, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні.

Як вірно установлено судами першої та апеляційної інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у межах цього адміністративного спору позивач звернувся до Львівської міської ради із заявою про погодження вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що Львівська міська рада діяла не на підставі та не у спосіб, що передбачені ЗК України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем 1 як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно нерозгляду поданої позивачем заяви.

Підпунктами «а», «б» частини 1 статті 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

За приписами статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою встановлена загальна компетенція сільських, селищних, міських рад, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Частиною 4 ст. 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі №461/2290/17 та від 09 червня 2021 року у справі №461/2288/17.

У даній справі, як зазначалося вище, судами встановлено, що суб`єктом владних повноважень - Львівською міською радою, не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов для прийняття відповідного рішення, позаяк цим органом і не приймалося відповідного рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає вірними твердження судів попередніх інстанцій, що способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача 1 належним чином розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із прийняттям відповідного владного рішення.

Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, відсутність порушень норм процесуального права й необґрунтованість вимог касаційної скарги.

Всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами попередніх інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до ст. 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Галицького районного суду м. Львова від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі № 461/2461/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик А.І. Рибачук