Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа №461/2516/16-ц

провадження №61-23377св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник (стягувач у виконавчому провадженні) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мазур Г. І.,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєв О. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 26 лютого 2019 року у складі судді Збожної О. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року у складі колегії суддів Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог скарги

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, вимоги якої уточнив під час розгляду справи та просив: визнати незаконною та скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 28 березня 2016 року за виконавчим листом Галицького районного суду м. Львова від 17 березня 2014 року; визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мазур Г. І. щодо невчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням № 46161265; визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О. В. щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 28 березня 2016 року, невиконання ухвали Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року, невідновлення виконавчого провадження та невчинення виконавчих дій за виконавчим листом; зобов`язати головного державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мазур Г. І. відкрити виконавче провадження та вчинити виконавчі дії щодо примусового виконання виконавчого листа.

Крім того, просив стягнути солідарно з головних державних виконавців Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мазура Г. І. , Медведєва О. В. 8 935,75 грн судових витрат, що складаються з компенсації за відрив від звичайних занять та компенсації витрат на проїзд з місця проживання до суду.

Скарга мотивована тим, що 04 квітня 2016 року ОСОБА_1 отримав постанову державного виконавця Медведєва О. В. про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 50614797 по виконавчому листу №461/11862/13-ц Галицького районного суду м. Львова про стягнення солідарно з Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, старшого державного виконавця відділу ПВР управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Лабунського 400 гривень судових витрат на користь ОСОБА_1 .

У вказаній постанові головний державний виконавець Медведєв О. М. зазначає, що заявником пропущений строк для пред`явлення виконавчого документ до виконання.

Вказана постанова є незаконною. Заявник зазначає також, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження від 23 січня 2015 року, визнано неправомірною бездіяльність та дії, а також зобов`язано головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г. І. вчинити виконавчі дії по ВП №46161265 щодо примусового виконання вказаного виконавчого листа № 461/11862/13ц.

Компенсація за відрив від звичайних занять розрахована заявником відповідно до розміру мінімальної заробітної плати у 2019 році за 60 днів вивчення законодавства, написання скарги, апеляційної скарги та складає 8346,00 грн.

Крім того, відрив від звичайних занять ОСОБА_1 у зв`язку з явкою до суду, у 5 судових засідань, що з урахуванням часу, необхідного для проїзду, склало 17 год. 30 хв., оцінюється ним у 439,75 грн, а вартість проїзду з с. Басівка Пустомитівського району до міста Львова у ці засідання - 150,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 26 лютого 2019 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О. В. та його постанову від 28 березня 2016 року ВП № 50614797 про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим документом - виконавчим листом Галицького районного суду м. Львова № 461/11862/13-ц від 14 березня 2014 року, постанову скасовано.

Зобов`язано головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О. В. відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Галицького районного суду м. Львова № 461/11862/13-ц від 14 березня 2014 року та здійснити необхідні виконавчі дії.

Стягнуто з відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати - компенсацію за відрив від звичайних занять у сумі 61,07 грн.

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що після скасування судом 10 березня 2015 року первинної постанови державного виконавця про відмову у відкриті виконавчого провадження від 23 січня 2015 року стягувач ОСОБА_1 подав до відділу державної виконавчої служби виконавчий лист лише у березні 2016 року.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року визнано незаконною та скасовано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 23 січня 2015 року; визнано неправомірною бездіяльність та дії головного державного виконавця Мазура Г. І. щодо відмови у відкритті виконавчого провадження та зобов`язано головного державного виконавця Мазура Г. І. вчинити виконавчі дії щодо примусового виконання виконавчого листа № 461/11862/13-ц.

В апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції не оскаржувалася, отже, річний строк пред`явлення виконавчого листа до виконання розпочався 10 березня 2015 року та закінчився 10 березня 2016 року.

Саме 10 березня 2016 року ОСОБА_1 надіслав до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України заяву, в якій просив відкрити виконавче провадження. До заяви додав копію ухвали Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року та виконавчий лист.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О. В., визнання неправомірною та скасування постанови від 28 березня 2016 року ВП № 50614797 про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим документом - виконавчим листом Галицького районного суду м. Львова № 461/11862/13-ц від 14 березня 2014 року та, відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України, зобов`язав головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О. В. відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Галицького районного суду м. Львова № 461/11862/13-ц від 14 березня 2014 року та здійснити необхідні виконавчі дії.

Безпідставними є доводи ОСОБА_1 про невиконання державним виконавцем ухвали Галицького районного суду м. Львова від 10 березня

2015 року, оскільки в силу вимог частини першої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець не може відкрити виконавче провадження без пред`явлення стягувачем оригіналу виконавчого листа, а такий стягувачем було пред`явлено до Департаменту ДВС Мін`юсту лише у березні 2016 року.

Відмовляючи у задоволенні вимоги заявника щодо відновлення (відкриття) виконавчого провадження та зобов`язання державного виконавця Мазура Г. І. вчиняти виконавчі дії у цьому провадженні, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що норма статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає застосуванню лише у випадку визнання судом незаконної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу, а ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року визнано незаконною постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження. Цією ж ухвалою суду вже визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Мазура Г. І., зобов`язано його вчинити певні дії.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 в частині стягнення витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що заявником не надано суду належних та допустимих доказів придбання проїзних документів на міжміський (приміський, міський) транспорт, про їх вартість, час перебування в дорозі. Відсутні відомості, які б могли бути взяті судом до уваги при визначенні суми компенсації за відрив від звичайних занять у зв`язку з прибуттям до суду та вартості проїзду.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що за змістом норми статті 138 ЦПК України, компенсації підлягають лише ті витрати за відрив від звичайних сторони у справі занять, що пов`язані з явкою до суду. Отже, час, пов`язаний з вивченням законодавства, підготовкою та написанням процесуальних документів, не підлягає компенсації в порядку, визначеному для судових витрат.

Суд першої інстанції врахував участь ОСОБА_1 в судових засіданнях суду першої та апеляційної інстанції, відсутність доказів на підтвердження інших випадків відриву від звичайних занять, та дійшов висновку про стягнення в порядку статті 138 ЦПК України з Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України суми компенсації - 67,07 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог його скарги, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині та передати справу в частині цих вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року отримана відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, яка не була оскаржена та 16 березня 2015 року набрала законної сили.

Однак, відповідно до ухвали суду та Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження ВП №46161265 державним виконавцем Мазуром Г. І. на протязі місяця не було відкрито. Державним виконавцем Мазуром Г. І. не направлено стягувачу вимогу щодо подання виконавчого листа на відкриття виконавчого провадження відповідно до ухвали суду. Заявник неодноразово звертався у відділ ПВР Державної виконавчої служби України щодо відкриття виконавчого провадження ВП №46164265, але ці звернення залишались поза увагою.

За таких обставин посилання судів попередніх інстанцій на те, що державний виконавець не мав можливості відкрити виконавче провадження згідно ухвали Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року, оскільки оригінал виконавчого листа був пред`явлений стягувачем до виконання лише у березні 2016 року є необґрунтованими.

Судами не враховано, що ухвалою Галицького районного м. Львова від 10 березня 2015 року. визнано бездіяльність та дії головного державного виконавця Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Мазура Г. І. щодо відмови у відкритті виконавчого провадження по виконавчому листу №461/11862/13-ц від 17 березня 2014 року Галицького районного суду м. Львова.

У даній скарзі заявлена вимога щодо визнання бездіяльності головного державного виконавця Департаменту ДВС Міністерства юстиції Мазура Г. І. щодо невчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні по виконавчому листу від 17 березня 2014 року, згідно ухвали Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року неправомірними.

Отже, ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року визнано неправомірними бездіяльність та дії державного виконавця щодо відмови у відкритті виконавчого провадження, а у даній скарзі заявлена вимога щодо невчинення виконавчих дій згідно ухвали Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року. Отже, це є два різні предмети скарги і дві різні підстави.

Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявній у матеріалах справи роздруківці про автобусний маршрут, прокладений з місця проживання заявника до місцезнаходження суду та підтверджують фактичний час перебування у дорозі. Відтак, наявні та належні докази містяться в матеріалах справи, які не були взяті судом до уваги при визначенні суми компенсації за відрив від звичайних занять у зв`язку затратою часу на прибуття до суду. В матеріалах справи знаходяться проїзні квитки, придбані заявником на проїзд до суду.

Судом також не враховано, що у справі призначались вісім судових засіданні, на які заявник з`являвся, але які не відбулись. Заявник витратив більше часу, ніж враховано судом.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що час, пов`язаний з вивченням законодавства, підготовкою та написанням процесуальних документів, не підлягає компенсації в порядку, визначеному для судових витрат. Так, у випадку якщо б скарга була написана адвокатом, то суд компенсував би заявнику ці витрати, а отже така компенсація підлягає стягненню безпосередньо на користь заявника, оскільки усі скарги ним були складені особисто, на що витрачено час, в тому числі на вивчення законодавства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, Міністерство юстиції України, заперечує проти доводів заявника та просить відмовити у задоволенні скарги та скасувати ухвалені судові рішення у справі.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судові рішення оскаржується заявником виключно в частині відмови у задоволенні вимог скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця, а також в частині відмови у стягненні компенсації за відрив від звичайних занять та витрат на проїзд, у зв`язку з чим Верховний Суд переглядає судові рішення в касаційному порядку на предмет їх законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, викладених у касаційній скарзі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Пунктом 2 частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) виконавчий лист, виданий судом, може бути пред`явлений до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Перебіг цього строку починається з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону «Про виконавче провадження» передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (частина друга статті 23 Закону).

Стягувач, який пропустив строк для пред`явлення виконавчого документа для виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 24 Закону).

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що з урахуванням положень частини першої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» та за відсутності пред`явленого стягувачем оригіналу виконавчого документу у державного виконавця не було підстав для відкриття виконавчого провадження, а отже доводи заявника про невиконання державним виконавцем ухвали Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року, є необґрунтованими, оскільки виконавчий лист пред`явлено стягувачем до Департаменту ДВС Міністерства юстиції України лише у березні 2016 року.

Суди також дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення вимог скарги щодо відновлення (відкриття) виконавчого провадження № 16161265 та зобов`язання державного виконавця Мазура Г. І. вчиняти виконавчі дії у цьому провадженні, оскільки норма статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає застосуванню у випадку визнання судом незаконної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу, а ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2015 року визнано незаконною постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження. Цією ж ухвалою суду вже визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Мазура Г. І. та зобов`язано його вчинити певні дії у виконавчому провадженні.

Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку вимогам заявника стягнення з органу державної виконавчої служи компенсації за відкрив від звичайних занять та правильно виходили з того, що за змістом статті 138 ЦПК України, компенсації підлягають лише ті витрати за відрив від звичайних сторони у справі занять, що пов`язані з явкою до суду, а отже, час, пов`язаний з вивченням законодавства, підготовкою та написанням процесуальних документів, не підлягає компенсації в порядку, визначеному для судових витрат.

Установивши, що ОСОБА_1 не надав суду належних і допустимих доказів придбання проїзних документів на міжміський (приміський, міський) транспорт, про їх вартість, час перебування в дорозі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення компенсації за відрив від звичайних занять у зв`язку з прибуттям до суду та вартості проїзду.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, перевірив доводи заявника і докази, на які він посилався в обґрунтування витраченого часу та розміру компенсації, установив періоди часу, який є відривом ОСОБА_1 від звичайних занять, що підтверджені документально, та здійснив розрахунок відповідної компенсації на підставі статті 138 ЦПК України.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про наявність підстав для задоволення заявлених ним вимог скарги, у задоволенні яких судом відмовлено.

У справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в оскаржуваній частині не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 26 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська