Постанова

Іменем України

27 січня 2020 року

м. Київ

справа № 461/2652/17

провадження № 61-38267св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне підприємство «Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької», Міністерство культури України,

третя особа - Первинна профспілкова організація працівників Державного підприємства «Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької» Професійної спілки працівників культури України,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 05 лютого 2018 року у складі судді Волоско І. Р. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 07 травня 2018 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької» (далі - ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької»), Міністерства культури України, третя особа - Первинна профспілкова організація працівників ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької» Професійної спілки працівників культури України, про стягнення заробітної плати та компенсації за затримку виплати заробітної плати, зобов`язання застосовувати коефіцієнт при нарахуванні заробітної плати, посилаючись на те, що наказом керівника ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької» він був прийнятий до театру на посаду артиста. Наказом від 05 серпня 1996 року № 95-к його посаду переведено з першої на другу категорію. Вважає таке переведення неправомірним, оскільки він не був ознайомлений із вказаним наказом. Крім того, постановами Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 та від 03 квітня 2006 року № 413 передбачено, що при визначенні граничних розмірів (схем) посадових окладів окремих категорій працівників національних закладів культури застосовуються додаткові коефіцієнти підвищення посадових окладів, зокрема для керівників закладів та їх заступників, артистичного і художнього персоналу - у розмірі 2,2-4. В кінці 2016 року він отримав виписку про нарахування та виплату заробітної плати, з якої встановив, що в період з 2006 року по 31 грудня 2016 року йому нараховували заробітну плату, застосовуючи до окладу різні коефіцієнти. Однак ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької» не видавало наказів про встановлення посадових окладів працівникам театру зі змінами коефіцієнту підвищення посадового окладу, а відповідно до відома працівників не доводилися зміни в оплаті праці. При цьому зміна умов оплати праці не була викликана змінами в організації виробництва і праці, з профспілковою організацією це питання не вирішувалося. Вважає, що в результаті заниження додаткового коефіцієнта підвищення заробітної плати були змінені істотні умови його праці. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: стягнути солідарно з відповідачів на свою користь недоотриману заробітну плату за період з 2006 року по 31 грудня 2016 року із застосуванням коефіцієнту «3,8» в розмірі 183 081,72 грн та компенсацію за затримку виплати заробітної плати в сумі 111 224,28 грн; зобов`язати ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької» застосовувати в подальшому при нарахуванні йому заробітної плати коефіцієнт «3,8»; визнати дії керівництва театру щодо його переведення за наказом від 05 серпня 1996 року № 95-к неправомірними.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 05 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що у 2006 - 2016 роках оплата праці ОСОБА_1 проводилася на підставі штатних розписів, затверджених у встановленому чинним законодавством порядку та відповідно до займаної ним посади, в тому числі із застосуванням додаткового коефіцієнта підвищення посадових окладів. Позивачем не доведено і в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що зменшення розміру додаткового коефіцієнту підвищення посадових окладів, у разі не зменшення посадового окладу працівника у штатному розписі, є зміною істотних умов праці. Змін систем та розмірів оплати праці в театрі в бік погіршення не відбувалося, що виключає необхідність попередження працівників про зміну істотних умов праці та одержання попереднього погодження профспілкової організації, у зв`язку з чим вимога про донарахування заробітної плати та похідна від неї вимога про стягнення компенсації не підлягають задоволенню. Розміри додаткових коефіцієнтів підвищення посадових окладів встановлюються працівникам в межах, визначених законодавством, та залежать від фонду оплати праці, затвердженого на відповідний рік і це право надано керівникам бюджетних установ, закладів та організацій культури, що виключає можливість задоволення позову в частині зобов`язання відповідача застосовувати додатковий коефіцієнт підвищення заробітної плати «3,8» в порядку поновлення попередніх умов праці, оскільки змін до штатного розпису щодо встановлення такого коефіцієнту не вносилося. ОСОБА_1 дійсно не був ознайомлений з наказом про його переведення від 05 серпня 1996 року № 95-к. Однак порушене право позивача не підлягає відновленню, оскільки він пропустив передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) тримісячний строк звернення до суду.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 07 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У червні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 05 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 07 травня 2018 року, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що зменшення додаткового коефіцієнту посадового окладу є істотною зміною умов оплати праці. Згідно з вимогами статей 21, 22 Закону України «Про оплату праці» суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку змінювати умови оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Крім того, ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької» не має статусу бюджетної установи і не повинне повністю фінансуватися з бюджету. У керівництва театру не було правових підстав для зменшення йому додаткового коефіцієнту підвищення посадового окладу. Змінюючи систему та розмір оплати праці, ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької» не узгодило такі дії з профспілковою організацією. Він дізнався про існування наказу від 05 серпня 1996 року № 95-к про переведення його на посаду артиста драми другої категорії лише у листопаді 2017 року - після долучення відповідачем цього наказу до матеріалів справи.

У серпні 2018 року ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької» та Міністерство культури України подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Галицького районного суду міста Львова.

07 вересня 2018 року справа № 461/2652/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що наказом від 25 червня 1980 року № 166 ОСОБА_1 зарахований на посаду артиста другої категорії ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької».

У травні 1981 року позивача було звільнено з роботи у зв`язку з призивом до лав Радянської Армії, а після демобілізації - знову зараховано на посаду артиста другої категорії ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької» згідно з наказом від 24 листопада 1982 року № 244.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 17 січня 1992 року № 21 «Про заходи у зв`язку з підвищенням мінімального розміру заробітної плати» ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької» було видано наказ від 18 лютого 1992 року № 19-к, яким ОСОБА_1 як артисту драми першої категорії встановлено посадовий оклад у розмірі 3 000 крб.

У зв`язку з рішенням художньої ради театру наказом від 02 серпня 1996 року № 32 позивача як артиста драми першої категорії з 05 вересня 1996 року переведено до другої акторської категорії.

Наказом ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької» від 13 квітня 2004 року № 42-к ОСОБА_1 переведено на посаду артиста драми першої категорії. Підстава: заява працівника про переведення та відповідне рішення художньої ради театру.

З 12 жовтня 2016 року позивач перебуває у трудових відносинах з ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької» на умовах контракту.

Оплата праці позивача у 2006-2016 роках здійснювалася на підставі штатних розписів, затверджених у встановленому чинним законодавством порядку, та згідно із займаною посадою, в тому числі із застосуванням додаткового коефіцієнта підвищення посадових окладів (графа 5 штатного розпису): з 01 січня 2006 року по 31 травня 2007 року - 3.8; з 01 червня 2007 року по 30 листопада 2010 року - 3.5; з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року - 3.42; з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року - 3.35; з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року - 3.29; з 01 січня 2012 року по 31 березня 2012 року - 3.0; з 01 квітня 2012 року по 30 вересня 2012 року - 3.29; з 01 жовтня 2012 року по 31 серпня 2015 року - 3.3; з 01 вересня 2015 року по 30 квітня 2016 року - 2.88; з 01 травня 2016 року - 2.71.

Питання оплати праці у спірних правовідносинах врегульовано КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (далі - Постанова № 1298), наказом Міністерства культури і туризму України від 18 жовтня 2005 року № 745 «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки» (далі - Наказ № 745) та наказом Міністерства культури і туризму України від 05 червня 2006 року № 385 «Про умови оплати праці працівників національних закладів культури».

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно зі статтею 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни (стаття 103 КЗпП України).

Постановою № 1298 затверджено Єдину тарифну сітку розрядів та коефіцієнтів оплати праці робітників підприємств, установ та організацій деяких галузей бюджетної сфери.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2006 року № 413 «Деякі питання оплати праці працівників національних закладів культури» починаючи з 01 січня 2006 року для визначення граничних розмірів посадових окладів окремих категорій працівників національних закладів культури згідно з додатком, умови оплати праці яких затверджено Постановою № 1298, встановлено застосовування додаткових коефіцієнтів підвищення посадових окладів, зокрема для керівників закладів та їх заступників, артистичного і художнього персоналу - в розмірі 2,2-4.

В додатку до Постанови № 1298 зазначено, що працівники ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької» мають право на встановлення додаткового коефіцієнту підвищення посадових окладів від 2 до 4 залежно від категорії посади.

У свою чергу розміри тарифних розрядів та коефіцієнтів оплати праці керівних робітників, художнього, артистичного персоналу, професіоналів, спеціалістів, службовців, робітників бюджетних установ, закладів та організацій культури, затверджені Наказом № 745.

Пунктом 3 вказаного наказу керівникам бюджетних установ, закладів та організацій культури надано право встановлювати працівникам цих закладів конкретні розміри посадових окладів та доплат і надбавок до них в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисі.

У пункті 2.2 наказу Міністерства Культури України від 13 березня 2014 року № 142 «Про затвердження Порядку формування та подання на затвердження штатних розписів та змін до штатних розписів підприємств, установ, організацій, що фінансуються з Державного бюджету України та належать до сфери управління Міністерства культури України» (далі - Наказ № 142) визначено, що при формуванні штатних розписів керівники закладів культури зобов`язані враховувати видатки на оплату праці, затверджені в кошторисі, та вживати вичерпних заходів щодо приведення показників штатного розпису у відповідність до затвердженого фонду оплати праці та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ».

Крім того, пунктом 2.5 розділу II Порядку формування та подання на затвердження штатних розписів та змін до штатних розписів підприємств, установ, організацій, що фінансуються з Державного бюджету України та належать до сфери управління Міністерства культури України, затвердженого Наказом № 142, передбачено, що при формуванні штатних розписів та змін до штатних розписів розміри додаткових коефіцієнтів підвищення посадових окладів встановлюються працівникам у межах, визначених законодавством, та залежать від фонду оплати праці, затвердженого на відповідний рік.

Згідно зі статтею 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.

Із системного аналізу вищенаведених нормативних актів вбачається, що при формуванні посадового окладу у зв`язку зі зростанням розміру мінімальної заробітної плати або розміру першого тарифного розряду, з метою не перевищення фонду заробітної плати, коефіцієнт підвищення посадових окладів може бути скорегований в бік зменшення, але при цьому розмір раніше встановленого працівнику посадового окладу не може бути зменшений. Встановлення додаткового коефіцієнту до посадового окладу покликане забезпечити граничний розмір посадового окладу та не допустити перевищення фонду заробітної плати, визначеного на певний період кошторисом. При цьому законодавець надав право керівнику бюджетної установи самостійно приймати рішення про його розмір (в межах приписів Наказу № 745 та Постанови № 1298) для визначення граничного розміру посадового окладу із врахуванням тенденцій у зміні мінімальної заробітної плати, що і відображається у штатному розписі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що зменшення додаткового коефіцієнту посадового окладу не є зміною суттєвих умов оплати праці, оскільки зміна систем та розмірів оплати праці (заробітної плати в цілому) в бік погіршення не відбулася, що, у свою чергу, виключає необхідність попередження позивача у відповідності з вимогами статті 103 КЗпП України про такі зміни і не є порушенням його трудових прав.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 461/8293/16-ц (провадження № 61-1343св17).

При цьому місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога про визнання неправомірними дій керівництва театру щодо переведення позивача на посаду актора драми другої категорії за наказом від 05 серпня 1996 року № 95-к не підлягає задоволенню у зв`язку з пропуском ОСОБА_1 передбаченого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку для звернення до суду.

За наведених обставин не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що зменшення додаткового коефіцієнту посадового окладу є істотною зміною умов оплати праці, про яку ДП «НАУДТ ім. М. Заньковецької» мало повідомити профспілкову організацією.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку змінювати умови оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами, є неспроможними, оскільки у справі, яка переглядається, не відбулися зміни умов оплати праці позивача в бік погіршення.

Аргументи заявника про те, що він дізнався про існування наказу від 05 серпня 1996 року № 95-к лише в листопаді 2017 року - після долучення відповідачем цього наказу до матеріалів справи, у зв`язку з чим не пропустив тримісячний строк для звернення до суду з вимогою про визнання неправомірними дій керівництва театру щодо його переведення на посаду артиста драми другої категорії, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судами встановлено, що наказом від 02 серпня 1996 року № 32 ОСОБА_1 як артиста драми першої категорії з 05 вересня 1996 року переведено до другої акторської категорії, а наказом від 13 квітня 2004 року № 42-к - переведено на посаду артиста драми першої категорії. При цьому підставою для видачі наказу № 42-к слугувала заява позивача про його переведення.

Таким чином, ще у 2004 році позивач знав, що він працює артистом драми другої категорії, а отже,він міг дізнатися, на підставі якого розпорядчого документа обіймає вказану посаду.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 05 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 07 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов