№ 461/2720/14-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 461/2720/14-ц

провадження № 61-4969 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Львівське комунальне підприємство «Центральне», Львівське комунальне підприємство «Львівелектротранс», Львівська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка дії у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , на рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2017 року у складі судді Юрківа О. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2014 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_1 , треті особи: Львівське комунальне підприємство «Центральне» (далі - ЛКП «Центральне»), Львівське комунальне підприємство «Львівелектротранс» (далі - ЛКП «Львівелектротранс»), Львівська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про виселення.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 , як працівнику ЛКП «Львівелектротранс», разом з дочками: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , були надані для проживання кімнати АДРЕСА_1 .

Рішенням комісії по розгляду заяв на поліпшення житлових умов та надання житлових приміщень у гуртожитках ЛКП «Львівелектротранс» від 26 березня 2007 року № 5 ОСОБА_3 надано дозвіл на обмін кімнати № 20 , в якій проживає сім`я останньої, на кімнату № 31 по АДРЕСА_2 .

З метою поліпшення житлових умов ОСОБА_1 з неповнолітньою донькою - ОСОБА_5 заселилась у кімнату № 31 у будинку АДРЕСА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 05 листопада 2010 року № 1528 змінений статус гуртожитків по АДРЕСА_3 , згідно з яким таким приміщенням був наданий статус житлових будинків.

У березні 2012 року зазначений вище будинок переданий з балансу ЛКП «Львівелектротранс» на баланс ЛКП «Центральне». У квартирі № 31 вищевказаного будинку ніхто не зареєстрований, проте вона самовільно заселена ОСОБА_1

21 січня 2014 року мешканця квартири № 31 було попереджено про необхідність її звільнення, проте остання у добровільному порядку виселитись відмовляються, чим порушуються права територіальної громади.

З урахуванням викладеного Галицька районна адміністрація Львівської міської ради просила суд виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_5 .

У червні 2014 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: Львівська міська рада ЛКП «Центральне», про визнання права користування житловим приміщенням.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що кімнати АДРЕСА_6 були надані працівнику ЛКП «Львівелектротранс» ОСОБА_3 та її дочкам: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

У зв`язку з необхідністю поліпшення житлових умов ОСОБА_1 , як працівник трамвайного депо № 2 звернулася до ЛКП «Львівелектротранс» з заявою про передачу їй у користування кімнати № 31 у вказаному гуртожитку.

26 березня 2007 року рішенням комісії по розгляду заяв на поліпшення житлових умов та надання житлових приміщень у гуртожитках ЛКП «Львівелектротранс» ОСОБА_3 була надана кімната № 31 у гуртожитку. Фактично цією кімнатою користувалась ОСОБА_1 . Для вселення до кімнати № 31 ОСОБА_1 звільнила кімнату № 20 . Таким чином, вважали, що ОСОБА_1 на законних підставах набула права користування спірним житловим приміщенням.

З урахуванням викладеного ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 просили суд визнати за ними право користування квартирою АДРЕСА_5 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2017 року позов Галицької районної адміністрації Львівської міської ради задоволено. Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_7 . У задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 фактично проживала у кімнаті АДРЕСА_5 , хоча ця кімната була надана у користуванні її матері - ОСОБА_3 . Рішенням засідання комісії по розгляду заяв на поліпшення житлових умов ЛКП «Львівелектротранс» від 04 серпня 2008 року скасовано рішення від 26 березня 2007 року про надання вищевказаної кімнати ОСОБА_3 . Таким чином, ОСОБА_1 самоправно, без належних правових підстав, зайняла спірну кімнату (квартиру), унаслідок чого підлягає виселенню з нею.

ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів правомірності зайняття нею житлового приміщення АДРЕСА_5 , дотримання встановленої законом процедури отримання права користування житлом. Отже, безпідставними є вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання за ними права користування спірним житловим приміщенням.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16 квітня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішенням комісії по розгляду заяв на поліпшення житлових умов ЛКП «Львівелектротранс» від 04 серпня 2008 року скасоване рішення від 26 березня 2007 року про надання спірної кімнати матері - ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , у зв`язку з недотриманням та невиконанням умов житлової комісії, а саме щодо звільнення кімнати АДРЕСА_8 .

ОСОБА_1 без належних правових підстав, самоправно, вселилась у спірне житлове приміщення, а тому підлягає виселенню. ОСОБА_3 та її дочки: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 забезпечені житлом, оскільки користуються кімнатами АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , яка дії у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Галицької районної адміністрації Львівської міської ради відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 461/2720/14-ц з Галицького районного суду м. Львова.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка дії у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , мотивована тим, що ОСОБА_1 не може бути виселена зі спірного житлового приміщення, оскільки проживає в ньому з неповнолітньою дитиною. Крім того, ОСОБА_1 була звільнена з роботи у ЛКП «Львівелектротранс» у зв`язку зі скороченням штату працівників, тому на неї поширюються гарантії, передбачені положеннями частини третьої статті 132 ЖК УРСР. У ОСОБА_1 відсутнє інше житло, а у кімнатах АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Посилається на прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

Суди застосовали норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 357/3258/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 493/1942/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 344/18741/14-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/1521/17.

Доводи особи, яка подала відзив

У червні 2020 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. ОСОБА_1 самоправно зайняла спірне житлове приміщення, оскільки вселилась в нього за відсутності для цього належних правових підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 27 серпня 1975 року ОСОБА_3 працювала у трамвайному депо № 2 ЛКП «Львівелектротранс». За місцем праці ОСОБА_3 разом з членами своєї сім`ї: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Сім`я ОСОБА_3 проживала у кімнатах АДРЕСА_1 .

У 2007 році ОСОБА_1 , працюючи у ЛКП «Львівелектротранс», зверталась до директора підприємства із заявою про покращення житлових умов, а саме про надання їй кімнати № 31 замість кімнати № 20 по АДРЕСА_2 .

Відповідно до попередження директора ЛКП «Львівелектротранс», вказане вище рішення комісії ОСОБА_3 виконано не було, оскільки кімнату № 20 не звільнено.

Рішенням комісії по розгляду заяв на поліпшення житлових умов ЛКП «Львівелектротранс» від 04 серпня 2008 року № 14 скасовано рішення від 26 березня 2007 року про надання кімнати № 31 сім`ї ОСОБА_3 , у зв`язку з недотриманням та невиконанням умов житлової комісії.

Відповідно до довідки ЛКП «Львівелектротранс» від 17 лютого 2010 року № 8 ОСОБА_1 працювала у трамвайному депо № 2 з 29 листопада 2000 року по 17 квітня 2008 року.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 05 листопада 2010 року № 1528 змінений статус гуртожитків по АДРЕСА_3 , згідно з яким цим приміщенням був наданий статус житлових будинків.

У березні 2012 року зазначений вище будинок з балансу ЛКП «Львівелектротранс» переданий на баланс ЛКП «Центральне». У квартирі № 31 вищевказаного будинку ніхто не зареєстрований, проте вона самовільно заселена ОСОБА_1 .

Відповідно до акту Львівського комунального підприємства «Центральне» від 24 січня 2014 року сім`я ОСОБА_3 займає три кімнати, а саме АДРЕСА_5 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, передбачених законом.

Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Питання про виселення на підставі частини третьої статті 116 ЖК УРСР може ставитися лише в разі встановлення факту самоправного зайняття жилого приміщення (відсутність договору або ордера, а також визнання їх недійсними).

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що рішенням комісії по розгляду заяв на поліпшення житлових умов ЛКП «Львівелектротранс» від 04 серпня 2008 року скасоване рішення від 26 березня 2007 року про надання спірної кімнати ОСОБА_3 , в якій фактично проживала її дочка - ОСОБА_1 , оскільки ними недотримано та невиконано умов житлової комісії, а саме заселено ОСОБА_1 спірну кімнату № 31 , проте ОСОБА_3 з сім`єю не звільнено кімнату № 20 , тобто умовою надання кімнати № 31 було звільнення кімнати № 20 .

При цьому ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 вищевказане рішення комісії ЛКП «Львівелектротранс» від 04 серпня 2008 року про скасування рішення щодо надання спірної кімнати не оскаржено.

Крім того, відповідно до витягу з протоколу засідання комісії по розгляду заяв на поліпшення житлових умов та надання житлових приміщень у гуртожитках від 31 серпня 2009 року № 17, затвердженого наказом ЛКП «Львівелектротранс» від 31 березня 2009 року № 95, кімнату № 31 надано сім`ї ОСОБА_2 , який працює на підприємстві та є учасником антитерористичної операції.

У касаційній скарзі зазначається, що суди не застосували положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідної практики Європейського суду з прав людини, що є невірним, так як суди дали цьому оцінку.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Gillowv. The U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Larkosv. Cyprus» від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п.п. 56, 60).

Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, п.п. 60-63; рішення ЄСПЛ у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), п. 50.

Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, п. 110).

Навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Разом із тим у спірних правовідносинах права позивача, представника територіальної громади, як власника житлового приміщення, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Таким чином, суди врахували вимоги Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як представника територіальної громади, щодо виселення ОСОБА_1, на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції. Припинення права користування ОСОБА_1 спірним житлом відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що вона самоправно, без належних правових підстав, проживає у спірній кімнаті (квартирі) і забезпечена іншим житлом, оскільки її матері ОСОБА_3 з сім`єю, у тому числі дочкою - ОСОБА_1 , надані для проживання кімнати АДРЕСА_5 .

Крім того, необхідно дотримуватися балансу захисту права власності власника майна, гарантовані також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, тому у ОСОБА_1 відсутнє право на користування спірною кімнатою (квартирою).

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 без належних правових підстав, а саме без відповідного рішення про надання житлового приміщення та ордеру на нього, проживає у спірній кімнаті (квартирі), унаслідок чого підлягає виселенню з нею.

Положення статті 125 та частини третьої статті 132 ЖК УРСР не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення з гуртожитку громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_1 не може бути виселена зі спірного житлового приміщення, оскільки проживає в ньому з неповнолітньою дитиною, на увагу не заслуговують, так як рішенням комісії по розгляду заяв на поліпшення житлових умов ЛКП «Львівелектротранс» від 04 серпня 2008 року, яке останньою не оскаржено, скасоване рішення від 26 березня 2007 року про надання спірної кімнати матері ОСОБА_1 , тому вона проживає у спірній кімнаті (квартирі) без належних правових підстав.

Доводи касаційної скарги про те, що у ОСОБА_1 відсутнє інше житло є безпідставними, оскільки ОСОБА_3 з сім`єю, у тому числі дочкою - ОСОБА_1 , проживають у кімнатах АДРЕСА_1 .

Посилання касаційної скарги на те, що судами застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 357/3258/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 493/1942/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 344/18741/14-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/1521/17, на увагу не заслуговують, оскільки у справі, яка переглядається, наявні інші фактичні обставини та застосовані до них норми права.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка дії у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець