Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 461/3024/18

провадження № 61-22563св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України»,

треті особи: тимчасово виконуючий обов`язки менеджера філії Львівської регіональної дирекції публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» Львівська регіональна дирекція» Степанова Наталії Вікторівна, Первинна профспілкова організація філії публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» Львівська регіональна дирекція»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» на постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до публічного акціонерного товариства «Національна Суспільна Телерадіокомпанія України» (далі - ПАТ «НСТУ»), треті особи - т.в.о. менеджера філії Львівської регіональної дирекції ПАТ «НСТУ» Львівська регіональна дирекція» Степанова Н. В., Первинна профспілкова організація філії ПАТ «НСТУ» Львівська регіональна дирекція» про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що позивач з 1984 року працює звукорежисером Львівської облтелерадіокомпанії, яка з часом була реформована у філію ПАТ «НСТУ Львівська регіональна дирекція». З 01 жовтня 2015 року працює на посаді завідувача відділу звукорежисерів.

Наказом т.в.о. менеджера філії Львівської регіональної дирекції ПАТ «НСТУ» Степанової Н. В. № 48-к, позивач був звільнений з роботи у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Зазначений наказ позивач вважав незаконним, винесеним без відповідної на те правової підстави, оскільки відповідач не запропонував йому наявну на підприємстві роботу за відповідною професією чи спеціальністю, яку б він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Позивач 09 лютого 2018 року, 26 лютого 2018 року та 10 березня 2018 року скеровував до відповідача запити з вимогою надати йому список вакантних посад та копію штатного розпису філії ПАТ «НСТУ «Львівська регіональна дирекція», які були проігноровані відповідачем.

22 березня 2018 року він ознайомився зі списком вакантних посад, ним була подана заява про бажання працювати на посаді звукорежисера ПТС, але таке прохання було проігнороване відповідачем і на цю посаду був переведений працівник з технічної служби ПТС.

Також зазначав, що відповідачем не було проведено відбору із урахуванням переважного права залишення на роботі, адже у відділі де він працював, перед скороченням нараховувалось п`ять штатних одиниць звукорежисерів, а після скорочення у відділі залишилось три посади звукорежисерів.

На ці посади було переведено з його відділу звукорежисера ОСОБА_2 , звукорежисера ОСОБА_3 . З посади інженера на посаду звукорежисера було переведено ОСОБА_4 , на посаду звукорежисера пересувної телевізійної станції з посади інженера на посаду звукорежисера було переведено ОСОБА_5 .

Позивач вважав, що він має переважне право на залишення на роботі перед зазначеними працівниками.

Крім того, профспілковий комітет підприємства не дав згоди на його звільнення, що підтверджується протоколом № 6 від 12 березня 2018 року.

З урахуванням зазначених обставин ОСОБА_1 просив суд: скасувати наказ т.в.о. менеджера Львівської регіональної дирекції ПАТ «НСТУ» Степанової Н. В. від 29 березня 2-018 року №48-к, як протиправний; поновити його на посаді завідувача відділу звукорежисерів або іншій рівнозначній посаді у філії ПАТ «НСТУ «Львівська регіональна дирекція» з 03 квітня 2018 року; стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 20 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача відділу звукорежисерів на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з дотриманням норм чинного законодавства, а саме: посада завідувача відділу звукорежисерів ТВО телебачення Філії підлягала скороченню, як і увесь відділ, та той факт, що ОСОБА_1 було відмовлено в переведенні на обрану ним посаду, у зв`язку з невідповідністю кваліфікаційним вимогам до обраних посад, у Комісії не було підстав для застосування переважного права щодо позивача.

Суд першої інстанції визнав необґрунтованими посилання позивача на рішення профспілкової організації про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, оскільки зазначене рішення не містило посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення позивача.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ т.в.о. менеджера філії Львівської регіональної дирекції ПАТ «НСТУ» Степанової Н. В. від 29 березня 2018 року № 48-к.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача відділу звукорежисерів у філії «Львівська регіональна дирекція» ПАТ «НСТУ» з 03 квітня 2018 року.

Стягнуто з ПАТ «НСТУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 115 765, 26 грн без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів за період з 03 квітня 2018 року по 21 жовтня 2018 року.

Стягнуто з ПАТ «НСТУ» 3524, 00 грн витрат в дохід держави.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідач не належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування ОСОБА_1 , оскільки відповідач не запропонував позивачу роботу, яку він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду. Список посад, що був даний ОСОБА_1 , не містив кваліфікаційних вимог до них, що утруднювало їх обрання. Також не було запропоновано позивачу всі інші вакантні посади, які появилися на підприємстві у період з 16 березня 2018 року до часу його звільнення з роботи - 29 березня 2018 року на які міг претендувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду. Крім того Первинною профспілковою організацією «Львівська регіональна дирекція» 12 березня 2018 року відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача за пунктом 3 статтею 42 КЗпП України.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі

13 грудня 2019 року ПАТ «НСТУ» через засоби поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року повністю, та залишити в силі рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 листопада 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, щосудом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи, неналежним чином досліджено докази по справі надані відповідачем.

Висновок суду апеляційної інстанції про недотримання відповідачем вимог закону щодо забезпечення права позивача на працевлаштування на вакантні посади з урахуванням освітньо-кваліфікаційних вимог спростовується матеріалами справи, оскільки позивачу було запропоновано всі посади, які він міг займати відповідно до його кваліфікаційного рівня.

Висновок апеляційного суду в частині обґрунтування підстав задоволення позову щодо незаконного звільнення позивача без згоди профспілкової організації, є помилковими. У передбаченому законом порядку відповідач звернувся до профспілкового органу з усіма необхідними документами, у тому числі зі списком посад, які підлягають скороченню, техніко-економічним обґрунтуванням рішення правління щодо змін в організації виробництва і праці у ПАТ «НСТУ». Було створено комісію щодо вирішення питання про працевлаштування осіб, які підлягають звільненню за скороченням штатної чисельності працівників з урахуванням вакантних посад, вимог щодо кваліфікації працівників. Однак рішенням профспілкового органу було відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача. Дана відмова було визнана відповідачем необґрунтованою, оскільки не містить посилання на передбачені законом підстави для залишення працівника на роботі з урахуванням того, що товариством було виконано усі вимоги закону щодо процедури звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Висновки апеляційного суду що відповідачем не було запропоновано всі інші вакантні просади, які появилися на підприємстві у період з 16 березня 2018 року до часу звільнення позивача, ґрунтувалися тільки на припущеннях, оскільки в зазначений вище період нових вакантних посад у відповідача не було, та дані висновки суду не містять свого підтвердження.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Галицького районного суду міста Львова.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ «НСТУ» на постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним нормам матеріального права рішення апеляційного суду не відповідає.

Верховний Суд приймає аргументи, наведені у касаційній скарзі з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, щоОСОБА_1 з 1984 року працював звукорежисером Львівської облтелерадіокомпанії, яка з часом була реформована в філію ПАТ «НСТУ «Львівська регіональна дирекція». З 01 жовтня 2015 року працював на посаді завідувача відділу звукорежисерів.

19 січня 2017 року, в порядку передбаченому частиною другою статті першої Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», було утворено ПАТ «НСТУ». При цьому, обласні державні телерадіокомпанії були перетворені у Філії ПАТ «НСТУ», які діють на підставі відповідних Положень про філію.

Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету» від 28 січня 2002 року № 57 затверджено форму штатного розпису та типового штатного розпису.

Підпунктом 15 пункту 66 статуту ПАТ «НСТУ» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року № 1039, встановлено, що Правління ПАТ «НСТУ» затверджує структуру та штатний розпис Телерадіокомпанії.

21 грудня 2017 року Правлінням ПАТ «НСТУ», було розглянуто питання затвердження та введення в дію нової структури та штатного розпису компанії.

Правлінням приймалося рішення про затвердження і введення в дію загальної структури і штатного розпису компанії в цілому. Філії ж не мають статусу окремої юридичної особи, а є лише відокремленими структурними підрозділами компанії.

Структура та штатний розпис ПАТ «НСТУ» затвердженні та введенні в дію з 02 квітня 2018 року, як відповідні організаційно-розпорядчі документи, що відображають структуру компанії, чисельність відділів, співробітників, а також розмір їхньої заробітної плати, затверджені і оформлені.

Відповідно до протоколу засідання Правління ПАТ «НСТУ» від 21 грудня 2017 № 32 штатна чисельність працівників у «Львівській регіональній дирекції» введеного в дію 02 квітня 2018 року становить у кількості 96 штатних одиниць.

Відповідно до пункту 70 Статуту ПАТ «НСТУ», Голова правління в межах повноважень, визначених цим Статутом, законодавством та внутрішніми документами Телерадіокомпанії, організовує роботу та виконання рішень правління.

На виконання рішення Правління від 21 грудня 2017 року Головою Правління видано наказ ПАТ «НСТУ» від 21 грудня 2017 року № 469 «Про організацію заходів, пов`язаних зі змінами і організації виробництва і праці (скорочення штату та чисельності працівників) у ПАТ «НСТУ».

Адміністрацією ПАТ «НСТУ» було подано профспілковим організаціям, членами яких є працівники ПАТ «НСТУ» та посади яких підпадають під скорочення, відповідні листи з додатками - списком посад по категоріям, які підпадають під скорочення, копією техніко-економічного обґрунтування рішення правління ПАТ «НСТУ» щодо змін в організації виробництва і праці у Центральній дирекції та відокремлених структурних підрозділах (філіях) ПАТ «НСТУ».

Із копії листа ПАТ «НСТУ» від 26 грудня 2017 року № 02-18/4533 вбачається, що зазначену інформацію, було доведено Первинній профспілковій організації філії ПАТ «НСТУ» «Львівська регіональна дирекція».

В Центральній дирекції та відокремлених структурних підрозділах ПАТ «НСТУ» (в тому числі і в філії ПАТ «НСТУ» «Львівська регіональна дирекція») створено відповідні Комісії з визначення переважного права на залишенні на роботі працівників, що підлягають переведенню, звільненню та попередженню про майбутнє звільнення з роботи, якими було опрацьовано особові справи працівників, на наявність переваг залишенні на роботі.

Як вбачається із наказу філії ПАТ «НСТУ» «Львівська регіональна дирекція» від 09 січня 2018 року № 1, до складу Комісії був залучений Голова профспілкового комітету ППО «Львівська регіональна дирекція».

Із листа Центральної дирекції ПАТ «НСТУ» від 05 січня 2018 року № 02-18/15-1, вбачається, що усім філіям надано перелік вакантних посад в ПАТ «НСТУ».

Комісією повідомлено працівників про майбутнє скорочення з одночасним ознайомленням з переліком усіх наявних в ПАТ «НСТУ» вакантних посад та пропонуванням переведення на відповідні (за кваліфікацією, досвідом роботи та станом здоров`я працівника) посади.

16 січня 2018 року ОСОБА_1 був ознайомлений з персональним письмовим попередженням про наступне вивільнення та листом від 05 січня 2018 № 02-18/15-1 (з переліком вакантних посад в ПАТ «НСТУ»), однак проставити особистий підпис про ознайомлення відмовився, про що Комісією було складено відповідний акт.

22 березня 2018 року Комісією, відповідно до листа ПАТ «НСТУ» від 15 березня 2018 року № 02- 18/713, було повторно запрошено позивача для ознайомлення з переліком усіх наявних в ПАТ «НСТУ» вакантних посад станом на 15 березня 2018 року та запропоновано обрати відповідну (за кваліфікацією, досвідом роботи та станом здоров`я працівника) вакантну посаду для переведення.

З пропозицією до персонального письмового попередження від 22 березня 2018 року ОСОБА_1 ознайомився, про що проставив особистий підпис, однак обрати відповідну вакантну посаду відмовився.

26 березня 2018 року, за результатом повторного ознайомлення із переліком вакантних посад, позивачем було обрано посаду «звукорежисера Центральної дирекції міста Київ, Управління пересувних телевізійних станцій» для переведення, про що власноручно проставлено особистий підпис.

27 березня 2018 року засіданням Комісії у Центральній дирекції ПАТ «НСТУ», враховуючи відомості з особової справи ОСОБА_1 , було встановлено, що останній не може бути переведений на обрану ним посаду, оскільки його кваліфікація не відповідає кваліфікаційним вимогам для заняття вищевказаної посади (що стверджується копією витягу з протоколу).

Т.в.о. філії ПАТ «НСТУ» «Львівська регіональна дирекція» Степановою Н. В. до первинної профспілкової організації, скеровано письмове подання для одержання згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з протоколу № 6 засідання профкому ПАТ «НСТУ» «Львівська регіональна дирекція» від 12 березня 2018 року, профком згоди на скорочення ОСОБА_1 не дав, керуючись пунктом 3 статті 42 КЗпП України.

Дану відмову відповідачем було визнано необґрунтованою, а тому, відповідно, видано оскаржуваний наказ на звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

За приписами статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у разі звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідач не належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування ОСОБА_1 , оскільки відповідач не запропонував позивачу роботу, яку він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду. Список посад, що був даний ОСОБА_1 не містив кваліфікаційних вимог до них, що утруднювало їх обрання. Також не було запропоновано позивачу всі інші вакантні посади які появилися на підприємстві у період з 16 березня 2018 року до часу його звільнення з роботи - 29 березня 2018 року на які міг претендувати позивач з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду. Крім того Первинною профспілковою організацією «Львівська регіональна дирекція» 12 березня 2018 року відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача за пунктом 3 статтею 42 КЗпП України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, та підтверджується матеріалами справи у відповідача дійсно мало місце скорочення чисельності та штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, що не заперечується позивачем.

Також, як вбачається з матеріалів справи 16 січня 2018 року позивач був попереджений про наступне вивільнення з займаної ним посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та одночасно його було повідомлено про вакантні посади товариства від 05 січня 2018 року. 22 березня 2018 року та 26 березня 2018 року Комісією було ознайомлено позивача із вакантними посадами від 15 березня 2018 року. За результатом повторного ознайомлення із вакантними посадами, позивачем було обрано посаду «звукорежисера Центральної дирекції міста Київ, Управління пересувних телевізійних станцій». Однак 27 березня 2018 року засіданням Комісії у Центральній дирекції ПАТ «НСТУ», враховуючи відомості з особової справи позивача, було встановлено, що останній не може бути переведений на обрану ним посаду, оскільки його кваліфікація не відповідає кваліфікаційним вимогам для заняття вищевказаної посади.

Тобто позивача було тричі ознайомлено із переліком вакантних посад, наявних у відповідача, та запропоновано самостійно обрати відповідну вакантну посаду для переведення. Крім того законодавством не встановлена заборона для роботодавця ознайомлювати працівника, посада якого скорочується, із усіма вакантними посадами на підприємстві, як і не встановлено жодного обмеження для працівника претендувати на будь-яку вакантну посаду, яку він має бажання обіймати. При цьому бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади.

Також висновки апеляційного суду, що позивачу не запропоновано всі інші вакантні посади, які появилися на підприємстві у період з 16 березня 2018 року до часу його звільнення з роботи - 29 березня 2018 року, на які міг претендувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів, того, що такі вакантні посади були у відповідача у зазначений період.

Крім того, Верховний суд не погоджується з посиланням апеляційного суду, як однієї із підстав скасування рішення суду першої інстанції на відмову профспілки у наданні згоди на звільнення позивача, з огляду на наступне.

Згідно частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються додатково із дотриманням загальних норм.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Відповідно до частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

З урахуванням вищезазначеного можна зробити висновок про те, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Як встановлено судами, та вбачається з матеріалів, а саме з витягу протоколу засідання профкому ПАТ «НСТУ» «Львівська регіональна дирекція» від 12 березня 2018 року № 6, Первинною профспілковою організацією «Львівська регіональна дирекція» відмовлено у наданні згоди на скорочення позивача за пунктом 3 статтею 42 КЗпП України. Обґрунтування відмови у надані згоди на звільнення позивача даний витяг з протоколу не містить.

Виходячи з вищезазначених норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відмова Первинною профспілковою організацією «Львівська регіональна дирекція» у ненаданні згоди на звільнення позивача є необґрунтованою, оскільки не містить посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення позивача або посилання на неврахування роботодавцем фактичних обставин, за наявності яких розірвання трудового договору з останнім визнається порушенням його законних прав.

Встановивши, що у відповідача дійсно мало місце скорочення чисельності та штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення, на час звільнення позивача було ознайомлено з усіма вакантними посадами, наказ про звільнення виданий повноважною особою, в межах своєї компетенції, а відмову профспілкового комітету у звільненні позивача є необґрунтованою, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції, та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, з підстав порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача.

Відповідачем було звільнено позивача з дотриманням вимог трудового законодавства та без порушень його прав.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з аргументами касаційної скарги щодо відповідності закону рішення суду першої інстанції.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Апеляційний суд помилково скасував рішення міського суду, безпідставно вказуючи на те, що відповідачем було порушено норми трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У зв`язку із наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позовних ОСОБА_1 не відповідає як нормам матеріального права, так і принципу справедливості правосуддя у зв`язку із чим таке рішення не може вважатися законним і підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України, як помилково скасованого.

Керуючись статтями 141 409 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічне акціонерне товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України», задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року скасувати, залишити в силі рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 листопада 2018 року.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило