ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 461/5088/18

провадження № 61-13354св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - виконавчий комітет Львівської міської ради,

третя особа, які не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 6 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Фролової Л. Д., та постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня

2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М.,

Копняк С. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до виконавчого комітету Львівського міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій, про зобов`язання надати ордер на вселення в квартиру.

В обґрунтування позову вказувала, що з 1988 року перебуває у черзі на отримання житла як особа, що потребує покращення житлових умов, а з

2015 року - також як член сім`ї загиблого учасника антитерористичної операції (далі - АТО). Проте відповідач її не включив до списків на отримання житла при розподілі квартир у будинку АДРЕСА_1 .

Вказаний будинок збудований для учасників АТО і протягом його будівництва у виконавчому комітеті її запевняли, що вона включена до списків на отримання квартири саме в цьому будинку. Вважала, що її незаконно виключено зі списків на отримання квартири.

Позивач зазначала, що вона є інвалідом, тому їй необхідна двокімнатна квартира для проживання з нею другого сина з метою надання їй належного догляду.

У вересні 2018 року їй надано однокімнатну квартиру на АДРЕСА_2 , заяву на отримання якої змусили написати всупереч її бажанню.

За таких обставин просила зобов`язати виконавчий комітет Львівського міської ради надати ордер на вселення у квартиру, що знаходиться у будинку

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 6 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що програмою про захист інтересів осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, а також членів сімей таких осіб, а затверджена ухвалою Львівської міської ради № 4520

від 23 квітня 2015 року, не передбачено отримання житла в конкретних житлових будинках, особливостей формування черг на житло за конкретними адресами. Програма лише визначає порядок надання житла деяким категоріям громадян.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач реалізувала право на отримання жилого приміщення як член сім`ї військовослужбовця, що помер під час проходження військової служби, про що свідчить подання нею заяви Львівському міському голові та прийняття виконавчим комітетом Львівської міської ради рішення № 1122 від 10 жовтня 2018 року про надання позивачу квартири та оформлення ордеру на квартиру АДРЕСА_3 .

За таких обставин місцевий суд дійшов висновку про недоводення позивачем належними та допустимими доказами неправомірності дій виконавчого комітету Львівської міської ради або його підрозділів щодо надання їй житла. Крім того, позивачем не спростовано доводи представника відповідача щодо належного виконання органом місцевого самоврядування повноважень щодо забезпечення житлом. Недоведеним суд першої інстанції вважав і той факт, що на позивача вчинено тиск під час написання заяви на отримання житла у будинку АДРЕСА_2 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 6 грудня 2018 року - без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано допустимих доказів неправомірності дій виконавчого комітету Львівської міської ради або його підрозділів щодо надання їй житла, що свідчить про безпідставність позовних вимог та обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд також врахував, що, звертаючись з позовом про надання ордеру на вселення у квартиру, ОСОБА_1 пов`язувала його задоволення зі своїм статусом матері військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби, в той же час посилалась на те, що надана їй однокімнатна квартира є малою, оскільки вона є інвалідом, тобто має на увазі необхідність покращення житлових умов. В свою чергу, надання житла у зв`язку з необхідністю покращення житлових умов та на підставі рішення Громадської комісії із захисту інтересів учасників антитерористичної операції мають різні підстави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 6 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій частини третьої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Заявник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій того, що її безпідставно виключено зі списків на отримання квартири у будинку АДРЕСА_1 з посиланням на те, що її син не зазнав каліцтва безпосередньо на території проведення АТО. Заявник вважає такі мотиви виключення її зі списків помилковими, оскільки її син перебував у відпустці і зазнав каліцтва як учасник АТО.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про отримання нею квартири

АДРЕСА_3 , оскільки вказаний будинок на час розгляду справи не введений в експлуатацію і ордер на вселення до нього їй не видано.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 і має статус матері військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 31 серпня 2015 року. Крім того, позивач нагороджена «орденом матері бійця АТО».

ОСОБА_1 є пенсіонером по інвалідності 2 групи загальне захворювання.

Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції 23 червня 2015 року, суди встановили, що

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 28 років.

Зі змісту витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії з встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 3066 від 18 серпня 2015 року суди встановили, що причиною смерті ОСОБА_2 є травма, одержана в результаті нещасного випадку, і причина смерті пов`язана з проходженням військової служби.

Суди встановили, що довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України підтверджується участь ОСОБА_2 у відповідні періоди в АТО у Донецькій та Луганській областях.

Листом Управління житлового господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 15 червня 2015 року № 2501в-2117 повідомлено ОСОБА_2 про внесені зміни до квартирної чергової справи ОСОБА_1 , яка перебуває з 12 липня 1988 року за № 11681 у загальній черзі та з 9 червня 2015 року включена до списку учасників АТО; склад сім`ї - три особи.

З листа Управління житлового господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 4 листопада

2015 року № 2501-437 суди встановили, що ОСОБА_1 перебуває у списку для позачергового надання житла (сім`я загиблого (померлого) ветерана війни - учасника АТО) - з ІНФОРМАЦІЯ_2 за № 1930; склад сім`ї - дві особи.

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до керуючого справами виконавчого комітету Львівської міської ради з клопотанням про врахування при розподіленні квартир для учасників АТО у будинку АДРЕСА_1 її інвалідності, надавши квартиру на другому поверсі.

Суди встановили, що за результатами розгляду заяви про включення

ОСОБА_1 до списків на отримання житла на АДРЕСА_1 прийнято рішення звернутися до громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Львівської міської ради щодо забезпечення житлом за межами дії ухвали Львівської міської ради № 4520 від 23 квітня

2015 року та 9 січня 2018 року відповідне звернення скеровано до комісії.

Листом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 2501-314 від 30 січня 2018 року позивача повідомлено, що згідно з протоколом засідання громадської комісії із захисту інтересів учасників АТО при Львівському центрі надання послуг учасникам бойових дій від 18 грудня

2017 року за № 22/2017 вирішено не включати позивача до списків на одержання житла у будинку АДРЕСА_1 . У листі зазначено, що відповідна програма поширюється тільки на членів сімей осіб, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час участі в антитерористичній операції. Роз`яснено право на оскарження зазначеної відповіді.

Зі змісту цього листа суди встановили, що таке рішення прийняте з огляду на те, що ОСОБА_1 має статус члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 1993 року № 379, та має право на пільги, встановлені законодавством України для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби у порядку передбаченому Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Однак дія програми Львівської міської ради, яка прийнята у якості додаткових гарантій соціального захисту учасників АТО та членів їх сімей, поширюється на членів сімей учасників АТО, які мають статус члена сім`ї загиблого відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

З протоколу № 1/1/2018 року від 22 серпня 2018 року суди встановили, що Громадська комісія із захисту інтересів учасників антитерористичної операції при Львівському центрі надання послуг учасникам бойових дій з питання розподілу житла для учасників антитерористичної операції на порядку денному розглядала особові справи учасників, зарахованих на облік в Управлінні житлового господарства щодо розподілу житла у будинку

АДРЕСА_2 .

11 вересня 2018 року Громадська комісія з житлових питань при виконавчому комітеті Львівської міської ради вирішила, зокрема, погодити закріплення квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 .

Судами встановлено, що 21 вересня 2018 року позивач подала заяву Львівському міському голові про надання їй квартири АДРЕСА_3 .

10 жовтня 2018 року виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення № 1122 про надання ОСОБА_1 квартири

АДРЕСА_3 та оформлення ордеру на цю квартиру.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 6 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

За змістом статей 15 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Таким чином, в судовому порядку підлягає захисту лише наявне в особи право.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Житлові правовідносини щодо забезпечення прав громадян на житло, належне використання і схоронність житлового фонду встановлені Житловим кодексом України (далі - ЖК України).

До складу житлового фонду відповідно до статті 4 ЖК України, відносяться житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях. Жилі будинки та жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі, складають державний житловий фонд.

Відповідно до статті 5 ЖК України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Згідно зі статтею 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Спеціальним законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною третьою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у позачерговому порядку в разі потреби поліпшення житлових умов надаються жилі приміщення сім`ям військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, за місцем їх перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.

Ухвалою Львівської міської ради № 4520 від 23 квітня 2015 року затверджено Програму захисту інтересів осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, а також членів сімей таких осіб (далі - Програма).

Відповідно до пункту 1 Програми, вона регулює питання забезпечення житлом громадян, зазначених у розділі 2 цієї Програми, та надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань громадянам, зазначеним у розділі 3 цієї Програми.

Право на отримання житла мають, зокрема, члени сімей учасників антитерористичної операції з числа членів сімей загиблих (тих, що пропали безвісти) чи померлих учасників антитерористичної операції, у яких відсутні правові підстави для надання статусу члена сім`ї загиблого (того, що пропав безвісти) чи померлого відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (пункт 1.4.3 Програми).

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що позивач реалізувала право на отримання жилого приміщення як член сім`ї військовослужбовця, що помер під час проходження військової служби, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини третьої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відхиляються касаційним судом, оскільки суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати порушеним право позивача на отримання квартири, яке вона реалізувала шляхом подання заяви Львівському міському голові, за результатами розгляду якої виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 1122 від 10 жовтня 2018 року про надання позивачу квартири АДРЕСА_3 та оформлення ордеру на цю квартиру.

Посилання заявника про те, що її безпідставно виключено зі списків на отримання квартири у будинку АДРЕСА_1 , є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів включення її до такого списку.

Судами попередніх інстанції також враховано, що листом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 2501-314 від 30 січня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у включенні її до списків на отримання житла у будинку АДРЕСА_1 та роз`яснено право на оскарження такої відмови. Проте позивач не надала доказів оскарження цієї відмови.

Доводи касаційної скарги про помилкове посилання судів про те, що позивач вже отримала ордер на квартиру АДРЕСА_3 (враховуючи невведення вказаного будинку в експлуатацію), не вказують на існування правових підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій та зобов`язання відповідача надати позивачу ордер на вселення в квартиру в іншому житловому будинку, який вибрала позивач на власний розсуд, оскільки підставою для видання ордеру за змістом статті 58 ЖК України є рішення про надання жилого приміщення. При цьому доказів прийняття будь-яким уповноваженим органом рішення про надання ОСОБА_1 квартири у будинку АДРЕСА_1 матеріали справи не містять.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення позовних вимог та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального та порушено процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII, статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 6 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук